Росія не нарощує логістику, потрібну для масштабного наступу. Розмова про фронт з представником фонду «Повернись живим»

Олег Карпенко — ексвійськовий, а нині співробітник найбільшого українського благодійного фонду, який допомагає армії — «Повернись живим». Відповідає за співпрацю з партнерами та спонсорами, поєднуючи її з викладанням курсу менеджменту та лідерства для військовослужбовців. Раніше ми вже публікували інтерв’ю з Олегом про роботу фонду.

А нині на тлі повідомлень про загрозу масштабного наступу Росії ми поговорили з ним про ситуацію на фронті, думку про це військових, співпрацю фонду з ІТ-компаніями та нагальні потреби нашої армії.

На фронті спокійніше, ніж у Києві. Про ситуацію в ООС та сценарії подій

— Розкажіть про ситуацію в ООС зараз: чи змінилася вона після повідомлень про можливий наступ?

Якщо говорити про настрій людей, то на фронті набагато спокійніше, ніж, наприклад, у Києві. Минулого тижня ми проводили тренінг з менеджменту та лідерства в одному з підрозділів і багато спілкувались з командирами різних рівнів. Ні серед командування, ні серед підлеглого особового складу паніки немає. Всі продовжують виконувати завдання.

Звісно, військові оцінюють можливі ризики, відпрацьовують різні варіанти розвитку подій, нестандартні рішення та проговорюють питання логістики, медичного забезпечення тощо. Але загалом всі продовжують займатися тим, чим й раніше.

Загострення бойових дій на тлі повідомлень про можливий повномасштабний наступ РФ теж немає. Кількість обстрілів не збільшилася і не зменшилася, все стабільно. Тож і кардинальних змін у плані військових дій немає.

— Чи аналізують у фонді можливі сценарії подій? І чи можливий, на вашу думку, повномасштабний наступ російських військ?

Ми у фонді намагаємося аналізувати ситуацію. Передбачити можливі сценарії складно, тому що ворог, як правило, діє нестандартно. Але ми можемо зробити певні висновки з огляду на те, як він розташовується, які проводить навчання і взагалі як поводиться. Не говоритиму за всю команду, але поділюся з вами своїм баченням.

По-перше, для мене як колишнього військового та людини, яка постійно перебуває в контакті з військовими, війна не припинялася ні на мить. Вона, як і загроза, була від початку 2014 року і нікуди не зникала.

Так, Росія накопичила певну кількість військ по всьому російсько-українському кордону. Також ми знаємо про скупчення військ на території Білорусі — це підтверджують дані і закордонних, і наших розвідувальних органів. І ця кількість військових РФ там потрохи збільшується. Але я б не вдавався до паніки.

Передбачити, які кінцеві цілі переслідує цим РФ, досить важко. Але, спираючись на думку військових експертів, я б виділив три можливі варіанти розгортання подій.

Перший — локальний. Тобто матимемо незначне загострення саме на території Донецької та Луганської областей, метою якого може бути дестабілізація ситуації на лінії зіткнення і, можливо, провокування політичної дестабілізації в Україні. Наша армія до такого цілком готова.

Другий варіант ширший — охоплення прилеглих областей. Це, відповідно, Харківська, Сумська, Донецька, Луганська, Херсонська, Одеська області. Метою може бути окупація практично всього Лівобережжя і південних регіонів України. Можливо, щоб далі просуватися Україною.

І третій — назвемо його умовно «повномасштабний сценарій» — передбачає спроби захоплення всієї території України з метою її підпорядкування РФ. Але це, на мою думку, малоймовірний перебіг подій. Це пов’язано з багатьма факторами, починаючи від доктрини, яку використовує армія РФ, і закінчуючи питаннями логістики та систем управління.

Разом з командиром роти 58 мотопіхотної бригади на позиціях неподалік Горлівки, грудень 2019 року

Доктрина — це умовні правила ведення війни або конкретні напрями розбудови армії. Від бачення, якою має бути військова доктрина, залежить, куди саме в армії будуть зосереджені кошти. Або розвивають флот, бо країна з виходом до моря, або зміцнюють першочергово сухопутні війська тощо.

Враховуючи світовий досвід ведення війни з боку Росії, можна бачити, що вона проводить операції з використанням малих маневрових груп, які діють саме локально.

Наприклад, ведення бойових дій самостійно у відриві від основних сил або здійснення глибоких рейдів. Це можуть робити батальйонно-тактичні групи. Але знову-таки питання нарощування логістики й управління цими батальйонно-тактичними групами залишається відкритим. Поки дані розвідки не показують скупчення навколо українського кордону підрозділів забезпечення. Це бензовози, машини для евакуації, підвозу боєприпасів, харчування тощо.

Саме лише скупчення бойових підрозділів ще не може свідчити про потенційну широкомасштабну агресію. Навіть якщо припустити, що російські війська зможуть прорвати лінію оборони та проснутись далі, у процесі їх мають забезпечувати усім необхідним. Логістика — це досить складний процес, який є невіддільною частиною широкомасштабного наступу. І питання з нею я б виносив на перший план.

Зрештою будь-яка війна — це математика. Ми маємо усвідомлювати, що перебуваємо на своїй землі. Повірте, це неабияка мотивація і перевага над ворогом.

Також я б не відкидав думку про те, що мета риторики Кремля про повномасштабний наступ — просто інформаційно-політичний тиск. Це дозволяє керівництву РФ диктувати вигідні для них умови на міжнародній арені. Мова насамперед про ненадання нам летальної зброї від партнерів та союзників і відповідно невступ України до Північноатлантичного альянсу.

У будь-якому разі військові готові до кожного зі сценаріїв. Війна весь цей час не припинялася.

— Наші військові готові до стримання лише локального наступу чи до протидії масштабним сценаріям теж?

Днями я повернувся зі Сходу, де ми проводили чергові тренінги. Перемагає навчена та ефективна армія. Важить не кількість людей, не імперські амбіції, а мотивація та майстерність.

Наші військові продовжують виконувати свою роботу. Вони спокійно ставляться до ситуації у країні, укомплектовані та готові до будь-якого сценарію.

Світовий досвід ведення бойових дій свідчить, що кількість людей у ворожому війську неважлива. Велику війну легко лише починати, але успіхи на початкових етапах не гарантують кінцевої перемоги. І історія після 1945 року дає численні приклади (В’єтнам, Афганістан, Чечня, Ірак), коли слабша сторона нав’язувала сильнішому противнику ближній бій та змушувала відмовитися від їх намірів.

Наша армія ще у 2014 році показала, на що спроможна. А тоді ми майже нічого не мали під руками. Сьогодні ми набагато чисельніші, куди більш натреновані та ефективні. Ця армія здатна знищувати ворога та обороняти свою землю.

І звісно, що більше є інструментів протидії Росії, то менше в неї бажання вести бойові дії проти України. Це і дипломатична робота, і підтримка західних партнерів, діаспори та просто небайдужих людей.

— Чи є у вашого фонду план на випадок загострення ситуації?

Остаточно сформованого документа на випадок загострення ситуації у нас, на жаль, наразі немає. Ми це питання розглядали, коли підбивали підсумки 2021 року, і продовжуємо працювати над ним.

Річ у тім, що більшість працівників фонду — це колишні військовослужбовці, які входять до оперативного резерву першої черги. Тому в разі наступу з боку РФ половину працівників фонду, найімовірніше, призвуть до війська. І ми зараз намагаємось зрозуміти, де будемо кориснішими: якщо продовжуватимемо займатися проєктами для зміцнення армії чи якщо повернемося до своїх підрозділів. Решта команди буде працювати у посиленому режимі.

Наш фонд складається з чотирьох основних відділів. Військовий — займається забезпеченням і навчанням військових. Ветеранський — реінтеграцією людей через спорт. Медійний — всіма соціальними мережами, зовнішніми комунікаціями, веденням сайту тощо. Аналітичний відділ проводить дослідження у сфері оборони.

У разі розгортання будь-якого сценарію з боку РФ всі наші відділи переформатують свою роботу під військовий, аби максимально допомагати армії.

— Відомо, що нині IT-компанії продумують плани дій на випадок вторгнення. Наскільки це виправдано, на вашу думку? І які плани були б оптимальними?

Я б не радив вдаватися до масштабних заходів. Як показує досвід 2014 року, що б ви не запланували, все одно все піде не так. Це не означає, що не потрібно нічого робити взагалі. Пропрацювати план першочергових дій — так, можливо. Навчити людей надавати домедичну допомогу, продумати питання комунікації по всій країні (супутниковий зв’язок). Показати, куди бігти у разі чого. Але це все ми мали б зробити ще у 2014 році. Наразі не намагайтесь вгадати, що буде далі. Не вдасться.

— Що б ви порадили IT-компаніям та IT-спеціалістам робити прямо зараз? Які дії реально потрібні й корисні, а які ні?

ІТ-компаніям я б порадив стабільно працювати й надалі. Евакуація людей до інших регіонів, паніка — мета запланованої інформаційної кампанії РФ. Перемагає той, хто ухвалює рішення з лідерської позиції: тримає голову холодною, не піддається емоціям. Від бізнесу насамперед залежать наші економічні показники.

ІТ-спеціалісти мають робити все необхідне в межах своїх обов’язків. Добре, якщо людина хоче захищати свою країну. Але доки ми тримаємо оборону на Сході, я б закликав і ІТ-компанії, окремих спеціалістів допомагати українській армії.

Про коливання фінансування фонду

— Чи зросло фінансування фонду після повідомлень про загрозу вторгнення?

Коли йдеться про загрозу безпеці країни та загострення на фронті, надходження на потреби армії зростають на 30–40 відсотків. І нинішня ситуація — не виняток.

Це нормальна реакція. Певне, пов’язана з базовими інстинктами людей до виживання. Можливо, прозвучить трохи меркантильно, але такі періоди збільшують наші збори на армію, що допомагає нам реалізовувати нові проєкти.

Нинішня загроза набула широкого розголосу у ЗМІ, і зараз наші надходження зросли на 50–60 відсотків, якщо порівнювати зі спокійнішими часами. І навіть у порівнянні зі зростаннями в інші моменти загострень — обстрілу Авдіївки, під час російських військових навчань тощо.

— Чи долучилися до активного фінансування IT-компанії? Можливо, вам надійшли нові пропозиції про співпрацю?

Нас підтримують не тільки ІТ-компанії, а й багато інших. Серед спонсорів — DOU, ELEKS, Uklon, група компаній MTI, юридична компанія Arzinger. Фінансово нас підтримує багато звичайних людей. Після нашого попереднього інтерв’ю у нас додалися ще благодійники на Patreon. До виходу матеріалу було шість чи сім тисяч, після публікації стало вісім. Сумарно ж на Patreon нині маємо 20 тисяч доларів допомоги.

Якщо ми говоримо саме про ІТ-компанії, то у нас є надійний партнер, компанія ELEKS. З кінця минулого року ми ведемо з ними спільні проєкти. Зокрема, це переобладнання пунктів управління протиповітряної оборони. Також є декілька локальних невеличких ІТ-компаній, які допомагають фінансово.

Однак нових пропозицій співпраці не надходило. Взаємодія з ІТ-компаніями — це здебільшого наша ініціатива. Ми шукаємо на них виходи, намагаємось домовитися. Зараз якраз ведемо перемовини з кількома компаніями та сподіваємось на нові спільні проєкти.

— Як щодо співпраці з іншими фондами та Міністерством оборони?

З іншими фондами ми мало пов’язані — вони здебільшого локальні, не всеукраїнського рівня. Співпрацюємо з публічними особами. Наприклад, у нас є колаборації з Сергієм Притулою, Сергієм Стерненком.

З Міністерством оборони та Генеральним штабом у нас теплі зв’язки. Наприклад, наші аналітики та інструктори входять до різних робочих та експертних груп при головнокомандувачі Збройних сил.

Одна з проблем, якою нині займаються, — закон про територіальну оборону, який ухвалили ще торік. Ніхто, навіть військово-політичне керівництво, не розуміє, як з цим законом працювати. Відповідно наші аналітики у складі робочої групи розробляють всі підзаконні документи, допомагають впроваджувати поняття територіальної оборони в законодавство України.

Також ми працюємо з головнокомандувачем за кількома різними інструкторськими напрямами, щодо впровадження певних змін у ЗСУ. На жаль, не можу розкрити деталі.

Забезпечення армії. Чого нині потребують на фронті

— Чим саме нині ви забезпечуєте армію? І наскільки допомагає в цьому держава?

Наш фонд ще з 2014 року взяв на себе першочергово технічний напрям забезпечення війська. Починали з постачання тепловізорів, потім додалися теплоприціли, труби спостереження, квадрокоптери, мобільні комплекси спостереження тощо.

Мобільні комплекси спостереження — це камера відеоспостереження, яка встановлюється на щоглі заввишки сім або десять метрів, залежно від модифікації. Вона дозволяє військовим ефективно спостерігати за ворогом, при цьому залишаючись на максимально безпечних позиціях. І, відповідно, зберігати життя. Конструкцію встановлюють на зручній для наших бійців позиції, а зображення з неї кабелем виводиться на великий екран просто до окопу.

Ціна одного комплексу, залежно від курсу валют, коливається від 95 до 100 тисяч гривень. На сьогодні ми встановили вже 45 таких. Зараз замовили ще десять, вони на етапі виробництва.

Щодо забезпечення, то у нас немає чіткого розподілу функцій з Міністерством оборони. Просто є проблеми, які, на жаль, міністерство на сьогодні не вирішує. Інколи банально бракує коштів, тож ми продовжуємо тягнути деякі напрями на собі.

Втім, порівнюючи з 2014–2015 роками, прогрес відчутний. Якщо говорити про тепловізори, то на попередніх ротаціях ми видавали близько 40 штук на один підрозділ. У грудні, коли я проводив ротацію, ми привезли їх сім чи вісім. Решту 50–60 закупила держава. Деякі процеси рухаються, ми до цього активно докладаємося.

Але держава — механізм вкрай повільний, зв’язаний багатьма бюрократичними моментами. А в армії є ситуації, коли певне забезпечення потрібне «на вчора». Ми значно менші за державний механізм, мобільні, ефективні та знаємо точкові питання, які болять прямо сьогодні. І маємо змогу вирішувати їх майже негайно.

Взяти хоча б мобільні комплекси спостереження. Якби ми намагалися це впровадити через Міноборони, такі комплекси з’явилися б у наших військових через три-п’ять років. Натомість сьогодні ми вже маємо більш ніж півсотні таких по всій лінії розмежування. А це збережені життя.

— Які головні потреби фронту «тут і зараз»?

Серед головних потреб лишаються мобільні комплекси спостереження. Ми так само під них плануємо фінансування і будемо продовжувати встановлювати їх цього року. Наша лінія фронту становить більш як 420 кілометрів. І конструкцій, які є наразі, поки недостатньо.

Зараз я не готовий сказати, скільки ми плануємо закупити. Але точно не менше як 30 одиниць. Багато чого залежить від фінансування. Його важко спрогнозувати, та за 2022 рік ми хочемо зібрати не менше як 25 мільйонів гривень.

Також серед пріоритетів — проєкт із переобладнання наших пунктів управління протиповітряної оборони. Пункт управління — це, простими словами, мініситуативний центр, куди збігається вся інформація про те, що відбувається в небі. На жаль, противник активно застосовує безпілотні літальні апарати, які, своєю чергою, корегують вогонь по наших позиціях.

Ці безпілотники літають на дуже великих висотах, близько п’яти кілометрів. І для того, щоб вразити цю ціль, потрібно дуже швидко обробити інформацію та ухвалити рішення. Ми все ще маємо радянські зразки таких пунктів управління, тож вони конче потребують оновлення.

Нині ми завершуємо роботу з двома такими. Вони мобільні, можуть розміщуватися у будь-якій точці. До того ж здатні працювати автономно, без постійного джерела електроенергії протягом кількох діб. Закуповуємо для цього проєкту певні засоби зв’язку, комп’ютери, акумулятори, джерела безперебійного живлення, монітори та мережеве обладнання.

Наступним йде питання забезпечення територіальної оборони. Ми вже закупили для командування обладнання майже на 700 тисяч гривень. Це комп’ютерна техніка, оргтехніка: принтери, проєктори, стаціонарні комп’ютери, ноутбуки. Все те, що дозволить їм запуститися якомога швидше. Ми цим зайнялися, бо хоча командування у нас створили, але бюджету від держави воно поки не отримало й невідомо коли отримає.

Обладнавши їх, будемо потроху переходити на регіональні управління. Там потреби будуть такі самі: комп’ютери, монітори, в деяких випадках принтери або інша оргтехніка.

Загалом продовжуємо виконувати свою роботу. Ми всі чудово розуміємо, наскільки важлива ефективна армія. Тож поки маємо час та можливості, мусимо докласти максимум задля того, щоб зробити нашу армію більш потужною.

Долучитися до допомоги українським військовим ви можете на сторінці Facebook, сайті «Повернись живим» та на Patreon.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU