Будував ракети, а зараз — дрони. Український Embedded-розробник розповідає про плани запустити серійне виробництво БПЛА для армії

Станіслав Баранцев — Embedded-розробник, засновник ракетобудівного стартапу AMW Labs, перші півтора місяця повномасштабної війни займався супутниковою розвідкою — взаємодіяв з українською «Аеророзвідкою». А зараз повернувся до виготовлення спостережних дронів, які допомагатимуть військовим виконувати бойові завдання.

Про ракетобудівну діяльність, роботу під час війни та краудфандинг на виготовлення дронів він розповів DOU.

Про ракетобудування: «Під час війни ми хотіли бути корисними як розробники ракет, проте зараз із цим великі труднощі»

— Розкажіть про ваш досвід у ракетобудівній сфері, в ІТ.

Працюю в ІТ з 2013 року, прийшов одразу після школи. Я Embedded-розробник. Мій стек — Linux Kernel, низькорівнева розробка. Вісім років я працював у сфері телекомунікацій, тобто з пристроями зв’язку різного призначення — роутерами, ретрансляторами тощо. Нині займаюсь драйверами блокових пристроїв.

Паралельно з цим у 2018 році я розпочав ракетобудівну діяльність. За освітою я хімік, мав досвід керування людьми, ще зі школи цікавився електронікою. І це все склалося в єдиний вектор — ракетобудівний. У 2019 році я заснував стартап AMW Labs — ми з командою розробляли малогабаритні ракети. До війни у нас було два проєкти. Перший — IRIS Meteo, сервіс для впливу на погоду, який охоплював розробку відповідної ракети. І другий проєкт — IRIS Observe, ракета для виведення спостережних дронів. Сама ракета, як і загалом лінійка, називається IRIS.

На початку війни ми розглядали ідею використання IRIS Observe нашими воїнами, але відкинули її через складність імплементації та потенційний ризик простежити місце запуску за слідами ракети. Загалом ми займались повним циклом розробки: ракетними двигунами, електронікою, конструкціями. У Китаї замовляли плати, робили прошивку, це все тестували, виготовляли ракетні двигуни, їхали на полігон, випробовували й коригували. Після 24 лютого це зупинилось на невизначений термін.

Під час війни ми думали, що будемо корисними як розробники ракет, проте зараз із цим великі труднощі. У цій сфері робити щось без тісної співпраці з Міністерством оборони складно, а самому відомству зараз трохи не до цього. Окрім того, команда сьогодні у різних містах і країнах, тож ми перемкнулися на те, що можна розробляти дистанційно — виготовлення дронів. Ініціатива має назву U-Eye.

Ракета IRIS rev2 перед випробуваннями, 2020 рік

Супутникова розвідка: «Мені періодично казали, що в української розвідки й без нас усе є»

— Погляньмо трохи назад. У січні 2021 року на DOU вийшло з вами інтерв’ю про ракетобудування. А скупчення російських військ вздовж українських кордонів почалося в листопаді минулого року. Можете розповісти, як розвивався ваш проєкт до лютого 2022 року? Чи були вже тоді запити від Міноборони, ідеї, як можна використати ваші розробки, експертизу, досвід?

Запитів від Міністерства оборони до нас не було, адже напряму наші інтереси до війни не перетиналися. До вторгнення основні зусилля ми спрямували на проєкт IRIS Meteo для впливу на погоду, і саме тоді, восени-взимку 2021-го, в нас народився прототип дрона, який ми зараз підлаштовуємо під військові потреби. Останні його випробування пройшли у Бучі за декілька днів до початку війни.

За місяць до вторгнення я став займатися іншим проєктом, вже окремо від стартапу, — із супутникової розвідки. Ми стежили за військами російської федерації, які збиралися у нас на кордоні. Це був анонімний проєкт, який потім знайшов співпрацю з Міністерством оборони, «Аеророзвідкою». І перші півтора місяця разом з аналітиками ми допомагали знаходити окупантів.

За два-три тижні до 24 лютого я розумів, що росія вже не поверне назад. Саме через це я не міг перемкнутися знову на ракети, адже проєкт мав бути доведений до логічного завершення. Так я готувався до війни.

Зараз потреба в нашій роботі зі супутникової розвідки відпала, тому що ми отримали багато знімків від зовнішніх партнерів — Канади, Чехії тощо. Тож зваживши із хлопцями за і проти, вирішили повернутися до проєкту з виготовлення дронів.

— Щодо супутникової розвідки. Можете пояснити детальніше, чому відпала потреба продовжувати проєкт? Я розумію, що зараз багато компаній, світових гравців допомагають Україні зі супутниковими знімками. Але ж все одно у вас є експертиза, розуміння сфери. Чому проєкт закінчився?

Коли я спілкувався з людьми з різних сфер, мені періодично казали, що в нашої розвідки й без нас усе є. Якщо коротко, це була неправда чи не зовсім правда. Проблем було декілька. По-перше, не у всіх департаментах супутникові знімки в принципі були. Наприклад, ще до 24 лютого публікувалися фото Maxar (Maxar Technologies — американська аерокосмічна компанія, яка спеціалізується на супутникових знімках Землі — ред.).

Так, частина з них була у відкритому доступі, але знімків було вкрай мало через неналагоджені канали їх постачання. По-друге, було схоже на те, що між різними департаментами робота була не налагоджена. Тобто люди хотіли працювати, але не знали, які дані в кого є. Це реальність, з якою ми зіткнулися.

На той час в «Аеророзвідки» не було знімків високої роздільної здатності, зроблених супутниками із синтетичною апертурою (SAR). Тобто супутниковими радарами, які дають змогу отримувати дані в будь-який час доби та аналізувати замасковані лісом ділянки.

Попри те, що були Maxar, Planet, інші провайдери, всі вони надавали дані в оптичному діапазоні. Тобто коли хмарно, інформацію ви отримуєте, по суті, про хмари. Взимку через погодні умови абсолютна більшість оптичних знімків була непридатна, і це теж стало серйозною проблемою. Були компанії, наприклад, фінська ICEYE, яка надавала дані радарних супутників у дуже гарній якості. Але така інформація була не у всіх. Наприклад, в «Аеророзвідки», з якою ми співпрацювали, знімки SAR з’явилися значно пізніше.

Під час розробки свого проєкту для стеження за росіянами я використовував супутник Sentinel-1. Навколо нього побудував систему, яку ми застосовували і яка передавала результати військовим. Цей супутник раз на два дні, для деяких регіонів на три дні, надавав інформацію незалежно від погодних умов, яку аналізував наш штаб аналітиків.

Система була потужним інструментом, який дозволяв оперативно обробляти дані, але який, однак, мав значно гірші характеристики за той, що з’явився у військових за місяць-півтора. Так потреба в наших зусиллях добігла кінця. Наші партнери стали надсилати знімки з інших країн, підтягнувся з Канади RADARSAT.

Про дрон U-Eye Valkyrie: «Ми надаватимемо підтримку і сервіс прямо тут, в Україні»

— Перейдімо до теми дронів. Розкажіть докладніше про класи DJI: Mavic, Inspire, різницю між ними, і про свій виріб U-Eye Valkyrie.

Є кілька комерційно успішних дронів від DJI, які наші волонтери спільними зусиллями тягнуть з усіх куточків світу і які умовно можна розділити на кілька груп. Наприклад, DJI Mini. Це маленький та легкий дрон, на якому висить ширококутна камера, його можна запустити для простих цілей аеророзвідки. Він не годиться для хорошої зйомки з великої висоти, хоч і дозволить роздивитись великі об’єкти. Проте зазвичай його й не обирають для таких завдань. Головна його перевага — бути маленьким, літати невисоко і бути відносно дешевим.

Є «мавіки» (DJI Mavic) — клас популярних дронів від DJI, які літають довше, на більшу відстань і коштують близько 2000 доларів. Золотий стандарт серед волонтерів, які, вигрібаючи їх, створюють чималий локальний дефіцит на ринку.

А є DJI Inspire 2. Від DJI Mini він відрізняється тим, що більший, несе кращу оптику, яка важить більше. DJI Inspire 2 зараз доволі складно дістати, та й сам він коштує чималих грошей. Разом з доставленням, логістикою деталей вийде понад 3,5 тисячі доларів. Проте у військовому контексті його перевага в тому, що він може не тільки злітати подивитись, а й передати «вибуховий привіт» окупантам. Це, зокрема, те, що зараз високо цінують на передовій.

Усі ці три групи — кінематографічні дрони, які через особливості камери переважно використовують на невеликих висотах, тож їх можна дістати зі стрілецької зброї.

Наш дрон U-Eye Valkyrie (від назви моделі дрона — Valkyrie та нашої ініціативи — U-Eye) коштує дешевше. Коли ми пишемо про те, що він належить до класу DJI Inspire 2, маємо на увазі оптику, час польоту, злітну масу та вантажність. З урахуванням всіх вищеназваних моментів вартість виходить три тисячі доларів. Якщо йдеться про те, щоб дрон злітав на бойовий виліт більше ніж раз, потрібно його запускати трошки вище, ніж можна дістати «Калашем». І з цими завданнями краще впорається дрон, оснащений камерою із середньою або довгою фокусною відстанню.

У наших дронах плануємо використовувати камери із середньою фокусною відстанню, з десятикратним оптичним зумом. Ця камера є більш підхожою для бойових завдань. Щонайменше тому, що не буде так сильно спотворювати картинку і дасть змогу проводити розвідку з більшої висоти. Є можливість встановити камеру і з х36 оптичним зумом, проте вона вийде дещо важчою, тож поки що залишаємо перший варіант. U-Eye Valkyrie зможе працювати на відстані до 15 кілометрів від базової станції.

Окрім цього, якщо порівнювати за часом роботи, то наш дрон працюватиме хвилин на п’ять довше, ніж DJI Inspire 2. DJI — 25–27 хвилин, а наш — 30–32 хвилини. Різниця не дуже суттєва, зазвичай так довго взагалі не потрібно, але теж невеличкий плюс.

І ще ми надаватимемо підтримку і сервіс прямо тут, в Україні. Це охоплюватиме як точкову модернізацію, так і консультацію, ремонт. У разі несправності будемо максимально оперативно замінювати деталі. З огляду на проблеми з логістикою за кордоном, повне виробництво в Україні надасть більшої гнучкості. Якщо буде поломка, ми її усунемо, і за тиждень дрон знову виконуватиме завдання.

Ми в U-Eye розглядаємо два напрями для застосування дрона, для яких будуть доступні окремі комплектації: розвідна для потреб розвідки та з підвісом для гранатометного боєприпасу ВОГ-25.

— Скільки осіб розробляють дрон?

Головний конструктор у дрона один — Валентин Матвієнко з нашої ракетної команди. Після початку війни проєкт почали підіймати та проробляти ми удвох. Зараз Валентин в Естонії, продовжує випускати фікси, модифікації на дрон. Згодом до нас долучився Богдан Макарчук, який є офіційним організатором і отримувачем донатів. Він зараз у Києві. Тепер ще приєднався Олексій Сальніков, який перебуває у Рівному. Всі ці хлопці з нашої ракетної команди.

— Зараз усе перебуває на етапі прототипу?

Так, є робочий прототип. Ось він у мене, без пропелерів, щоб було зручніше. Трошки обмотаний скотчем, покоцаний, але так і має бути в житті прототипу. Буквально сьогодні зранку літав, проходив тести.

Є прототип, який ми тестували в Бучі до війни, називаємо його «бучанською пташкою». Це вже майже U-Eye Valkyrie. У фінальній версії «пташки» з’явиться трохи інший підвіс, інший радіоканал, вона буде краще оптимізована тощо. Масогабаритно дрон не відрізняється від U-Eye Valkyrie, тому зараз ми активно його тестуємо. Він уже працює, літає, виконує свої завдання.

«Бучанська пташка»

— Чи є логістична проблема? Де ви бачите потужності зі складання дронів, якщо йдеться про малосерійне виробництво?

У нас є партнери, які дають можливість працювати у своїй майстерні, де ми, власне, збирали ракети раніше. Плюс розглядаємо можливість залучити інвестиції. Буде два етапи. Перший — це перші реальні дрони U-Eye Valkyrie, які почнуть працювати на передовій, хоча й будуть певний час у бета-режимі. Спершу виготовимо три штуки на тести військовим — деталі до них уже їдуть.

І другий етап — доводимо цей процес до пуття і масштабуємось, запрошуємо спеціалістів, які будуть збирати дрони. Беремо їх на зарплату, підіймаємо певні інвестиції на краудфандингу і випускаємо вже більшими серіями. Якщо дивитися реалістично, то для початку це 10 штук на місяць, потім може бути й 15, 20.

Нам не вдасться, на жаль, задовольнити повністю потреби ринку. Для цього необхідні великі вкладення. Поки що розглядаємо невеликі інвестиції. Якщо знайдеться інвестор, який захоче підтримати серйозніше, можна буде розгортати й серійне виробництво.

Проте зараз мова про те, щоб робити те, що можемо, з тим, що маємо.

— Тобто ви будете відштовхуватися від результатів краудфандингу і залучення інвестицій?

Так. У нас є розписана фінансова модель: на перший місяць заплановано виготовлення трьох дронів. Ми вже знаємо, куди вони можуть поїхати, якщо задовольнять військових. Спілкуємося з бійцями з передової безпосередньо, які кажуть, що потрібно. Військові наводять приклади своїх задач, і ми модифікуємо дрон з урахуванням їхніх коментарів.

Про програмні потужності дрона: «Зі стандартним софтом він підтримує повністю автоматизовану місію»

— Розкажіть докладніше про запити, які відгуки від них зараз?

Найперше військові цікавляться захищеністю каналу. Крім того, від тих, хто користується супутниковими системами Starlink, прозвучав такий запит — щоби стрімити картинку з дрона, яка приходить, через супутник кудись. Вірогідно, до інших спеціалістів, які допомагатимуть помічати рух чи ще щось. Можливо, в автоматичну нейромережу. Поки що важко судити, наскільки ця потреба є масовою, але вона пролунала, і ми дослухались.

— У режимі реального часу, не чекаючи, поки дрон повернеться із завдання? Не викачуючи відео, одразу бачать, що відбувається на фронті?

Так. Ще один військовий цікавився, чи підтримує дрон SD-карту, щоб він у режимі радіотиші познімав необхідний регіон за визначеним маршрутом і повернувся. На це питання відповідь — «так». Доведеться трошки поконфігурувати, проте це абсолютно реально зробити. Тобто мішн-планер, який ми зараз використовуємо, можна так налаштувати, щоб дрон не порушував радіотиші.

Наразі для наших дронів використовуємо стандартний софт, QGroundControl, який бере на озброєння значна частина дроністів. Там можна сконфігурувати будь-що: маршрути, автопілоти, режими швидкостей, за чим саме спостерігати тощо. Тобто коли військові запускають дрони, вони вже знають, куди приблизно дивляться. Дрон летить, повертається або наводить камеру відповідним чином, щоби знімати саме це місце. Ми «допиляємо», якщо потрібно, щоб усе це робилося в режимі радіотиші. Тут ще такий момент, щоб сам оператор був у радіотиші.

Крім того, питання в тому, куди дрон повертатиметься. Зараз, судячи з коментарів деяких хлопців, окупанти спостерігають, куди саме прямує після завдання дрон, і потім луплять туди, якщо встигають. Це також можна сконфігурувати. Навіть зі стандартним софтом дрон підтримує повністю автоматизовану місію. Йому сказали: ти злітаєш звідси, а сідаєш кудись туди. І він це робить. Тобто хлопці можуть перебувати деінде.

— Без участі оператора?

Без, оператор може, якщо є бажання, наводити камеру, коригувати. Або вже в режимі, коли він безпосередньо перебуває над ворогами, взяти контроль і наводити камеру в конкретне місце, зумити, що потрібно. Тобто ми це все передбачаємо.

— Звідки ви будете брати хардверну частину? Це українського виробництва деталі, обладнання?

Частково українське, частково від поляків і китайців. Так склалося, що багато всього робиться в Китаї, і це значно дешевше.

В Україні ж є компанії, які займаються виробництвом карбонових трубок. Трубки, пластини беремо в нас, це коштує серйозну копійчину. Мотори ми замовляємо оригінальні від DJI Inspire 2, але не напряму. У нас від DJI залишилися, по суті, тільки мотори та пропелери. Що це для нас означає? По-перше, ми можемо ставити стандартні якісні мотори, які вже зарекомендували себе. По-друге, якщо на передовій ламається якийсь DJI, його можуть привезти нам, ми знімемо з нього мотор, встановимо на свій дрон і відправимо на завдання. Або він буде як резервний.

Плюс у нас багато друкованих деталей. Ми можемо надсилати додаткові комплекти тих, які більш схильні ламатися під час бойового використання, із запасом. Додаткові пропелери, які купуємо в Україні.





— Тобто дефіциту запчастин немає?

Основна проблема, над якою ми зараз працюємо, — логістика доставлення деталей з Китаю в Україну. Через війну Китай не хоче відправляти нічого нам прямо. Тому має бути посередник. У нас таких два: один в Китаї та один у Польщі. Деталі йтимуть на китайського посередника, будуть агрегуватись та відправлятись пріоритетною доставкою на Польщу. На місці вони перепаковуватимуться і вже звідти відправлятимуться машинами, через волонтерів або поштою, завдяки чому собівартість дрона виходить адекватною.

— А щодо українських деталей — тут немає проблем з виробництвом, закупівлею, усе налагоджено?

Зараз дефіциту немає. Ситуація, звісно, змінюється. Наприклад, нещодавно росіяни вдарили по заводу «Артемсіль», що спричинило серйозний дефіцит солі на кілька тижнів. Чи можна було це передбачити? Не знаю, як на мене, малоймовірно. Але факт.

Тобто зараз усе нормально. Наскільки це буде далі — на жаль, важко сказати.

— Чи може військовий оператор дронів просто отримати ваш продукт і керувати ним, якщо він мав досвід з DJI чи дронами інших фірм?

Так, абсолютно. Плюс зі свого боку ми надаватимемо повну підтримку. Ми можемо в онлайн-режимі консультувати, як вирішити ту чи іншу задачу, як щось увімкнути чи зняти об’єкт, а потім повернутися «хитрим» маршрутом. Багато чого можна сконфігурувати в самій програмі, мішн-планері, планувальнику польотів.

Ще думали про те, щоб військовим будувати оптимальний маршрут. Наприклад, поки вони сидять на позиції та не можуть за компом щось поклацати, підготувати маршрут польоту. Але тоді їм необхідно буде надати свою позицію, з чим можуть виникнути труднощі. Якщо ж це матиме попит, ми хочемо надавати повний сапорт.

Про ціну: «Анонсована вартість дрона становить 2800–3000 доларів»

— Яка сума потрібна щомісяця, щоб з часом вийти на виробництво 10–20 дронів на місяць?

Наразі важко сказати напевно. Ми почнемо з краудфандингу, від якого залежить, скільки дронів будемо виготовляти. Двоє наших людей можуть розробити п’ять дронів на місяць своїми силами. На більшу кількість треба буде найняти ще робітників. Загалом тут проблем не має виникнути.

Але зараз ми фінансово розписали перший етап на виготовлення п’яти дронів. Якщо військовим сподобається, тоді залучимо їхній фідбек для отримання більших коштів. Або може не сподобатися — такий варіант теж розглядаємо. Наприклад, щось ламатиметься. Тобто будемо дивитися.

На виробництво п’яти дронів на місяць ми виходитимемо протягом трьох місяців. Перший місяць — 3 дрони. Другий — 4. Третій — 5. Потім рев’ю та масштабування.

Якщо зберемо менше на фандрейзингу, ніж просимо, то окупність цієї справи займе довший час. І для нас це означає, що ми зможемо масштабуватися значно пізніше. Якщо ж матимемо повну суму — 6500 доларів, то вже в кінці наступного місяця вийдемо на окупність, за місяць почнемо набирати людей, щоб масштабувати, і вкладатимемо гроші в подальшу розробку. Станом на сьогодні в контексті збору коштів ми рухаємось дещо повільно і тому затримуємось з доставкою деталей, але пушимо з усіх сил.

Тестування автопілоту

— Собівартість одного вашого дрона становить 3000 доларів?

Не собівартість, а його ринкова ціна. Собівартість менша, але поверх неї ми забезпечуємо двох фахівців зарплатнею у 10 тисяч гривень: так буде принаймні доти, доки не дійдемо до окупності. Зараз вони оформлені як ФОПи.

Я виступаю як ідейний організатор і тому від зарплатні відмовився. Для мене важливо, щоб це злетіло і приносило практичну користь. Фахівців так і буде поки що двоє. Також будуть мінорні роботи, разові, до яких залучатимемо студентів. У нас є багато охочих допомогти запаяти певні вузли. Ми анонсували ціну за дрон — 90 тисяч гривень. Зараз коректніше прив’язуватись до курсу долара, тому анонсована вартість становить 2800–3000 доларів. Я сьогодні краєм ока побачив, що базова комплектація DJI Inspire 2 зі Штатів обійдеться у 3200 доларів. Загалом же на них великий попит, тому на практиці вони коштують значно дорожче.

Наш організатор Богдан Макарчук зареєстрований як ФОП, але ми погодили, що з цього не робимо бізнес. У нас мотивація — перемогти. Будь-які надходження насамперед скеруємо на оптимізацію, масштабування та модернізацію процесу.

Ще кілька слів про масштабування. Якщо ми побачимо хороший фідбек і перспективи на інвестиції, зареєструємо неприбуткову організацію. Це, мабуть, викликатиме трохи більше довіри, ніж ФОП. Ми абсолютно прозорі й надаватимемо будь-які звітності та коментарі щодо нашої діяльності — для цього можна зв’язатись з Богданом через контакти на сайті. Проте зараз для промацування кон’юнктури ринку і щоб все було офіційно і легально з погляду податків, ми зупинились на цьому варіанті оформлення діяльності.

— Чи контактували ви з Міністерством оборони або Центром оборонних стратегій? Хтось хто може підтримати вас у цьому, дати фідбек, сказати про нагальні потреби на фронті і якось гайдити вашу роботу.

Зараз ми на зв’язку переважно з військовими, які безпосередньо є операторами дронів на передовій. Це, наприклад, у Миколаївській області 36-та ОБМП, 45-та артилерійська бригада, плюс хлопці під Ізюмом — у них були запити. Найімовірніше, після тестів перші «пташки» відправляться саме до них.

Плюс спілкуємося з волонтерськими організаціями, які це постачатимуть. Власне, з Міністерством оборони ми ще не зв’язувалися, хоча в мене є контакти, які залишилися з попереднього проєкту — супутникової розвідки. Найімовірніше, до них теж підемо. Переважно дрони закуповують волонтери, а не міністерство. Тому поки що рухаємось так. Дізнатись більше про наш проєкт та допомогти фінансово можна тут.

Все про українське ІТ в Телеграмі — підписуйтеся на канал редакції DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось31
До обраногоВ обраному5
LinkedIn



19 коментарів

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Ноги коптера змістіть ближче до кінця променя, або й кріпіть під мотор на тіж болти, збільшите огдяд камери.

Не знаю чи буде вам корисна інформація, але в США є компанія, яка виговляє кастомні пропеллери з покращеними характеристиками для популярних дронів www.masterairscrew.com

Якщо дрон не буде мати GPS трекінгової системи, чи можна його взагалі відстежити?

Приймач GPS — пасивний пристрій. Його наявність відстежити неможливо.

Я не впевнений що малося на увазі вороже відстеження. Бо питання відстеження власного апарату без допомоги GPS — цікаве.

Інерціальні системи, наприклад, але їх зазвичай використовують як fallback при втраті GPS сигналу, бо точність нижча і при постійному використанні похибка з часом зростає

Я чув, що управління дронами часто перехоплюють вороги, а чи не можна імплементувати шифрування каналу управління, або як у фінансах використовувати токени та їх регулярну зміну, не впевнений, що я правий, але це б зберегло самі дрони, які є досить дорогими щоб іх втрачати. І ще при втраті керування вбудувати функцію повернення на задану точку (не обов’язково точку старту)

Я чув, що управління дронами часто перехоплюють вороги

Таке трапляється, якщо застосовують GPS spoofing: за допомогою фейкового наземного супутника GPS коригують координати, які отримує прийомник на дроні, таким чином викрадаючи його. Наскільки я розумію, це не розповсюджена практика, проте у нас є певний захист від цього. Плюс якщо дрон глушать, але разом з тим сигнал GPS в нормі, дрон можна сконфігурувати на автономну розвідку. Функцію повернення дрону в певну точку також можна активувати.

Ліпо батареї з часом роздуває, кріплення краще зробити U-подібгого типу (як у вогнегасника), потім не влізуть.

Це вже додано в найближчій ревізії, переглянули цей вузол.

Ви не розглядали li-ion замість lipo — при однаковій вазі, мають більшу ємність?

Тут проблема с великими струмами, і саме Li-ion аккуми (а точніше літій кобальтові) потребують більш уважного температурного контролю та багато нюансів щодо їх перезарядження, перерозрядження, на відміну від Li-Po.

Акуми 18640 є з високою токовіддачею (10с, 30А), на таких елементах будують лонгренджі, усе працює.

Дуже цікава і мотивуюча історія. Особливо цікаво:

Переважно дрони закуповують волонтери, а не міністерство.

Я в приємному шоці наскільки йде волонтерська підтримка. Хоча звичайно хотілось би, щоб міністерство оборони більше приділяло уваги таким проєктам.

Під час війни ми думали, що будемо корисними як розробники ракет, проте зараз із цим великі труднощі. У цій сфері робити щось без тісної співпраці з Міністерством оборони складно, а самому відомству зараз трохи не до цього.

Оце шкода.

Цикл розробки ракети із корисним навантаженням хоча б в пару десятків кіло і КВО 10 метрів на дальності 40 км+ — 2 роки.
Я не бачу шоб тут Міноборони якось було «неправим», а менше 40 км — закривають потребу хлопці на арті, які роблять все це точніше, швидше і вже «зараз».

Більше того де гарантія шо ракета від автора статті завтра не «вспливе» в Ірані? Сирії? Лівані та інших батустанах? Є певні документи які підписані Україною і за порушення яких м’яко кажучи будуть проблеми.

все вже було давно розроблене
залишалось зробити замовлення

Р624 — базова версія із БЧ 250 кг і дальністю ураження до 70 км.
Р624М — версія із БЧ 170 кг і дальністю ураження до 130 км.
Р624М-1 — з бойовою частиною вагою 170 кг та дальністю 140 й 154 км;
або з бойовою частиною вагою 236 кг та дальністю 108 й 121 км;
дві версії керованого снаряда Р624М-2 з масою бойової частини 170 кг та дальністю 141 та 202 км;
CEP ~10-30м, в залежності від типу та дальності

ракети з дальністю до 300 км і БЧ до 225 кг — не підпадають під контроль експорту ракетних технологій

50+ ракет с початку БД:

mil.in.ua/...​roty-okupantiv-dkkb-luch

Скільки їх реально пішло і скілько було в «запасах» цього вам ніхто вже не скаже.

Підписатись на коментарі