Збільшити зарплату впʼятеро за два роки. Як Project Manager з Харкова пройшла 49 співбесід і отримала офер на $4000

Ми поспілкувалися з Project Manager з Харкова, зарплата якої за два роки зросла в п’ять разів. Вона розповіла про те, як шукала роботу наприкінці 2021-го, поспілкувалася з понад 60 компаніями, пройшла 49 співбесід і отримала 7 оферів, 5 з них — упродовж трьох тижнів. У підсумку її зарплата зросла до $4000.

Це інтерв’ю ми брали за 10 днів до початку повномасштабної війни. Ми зв’язалися з героїнею, і вона доповнила свою розповідь тим, що змінилося в її житті за останні сім місяців. На прохання героїні ми публікуємо її історію анонімно.

Як я стала PM

Я навчалася в ХНУ імені В. Н. Каразіна на економічному. Під час навчання в мене був студентський проєкт, пов’язаний з менеджментом; з ним я навіть брала участь у міжнародних конкурсах. Тому загалом я вже тоді знала, що працюватиму в менеджменті. Знала й те, що це буде IT — у нас були проєкти на цю тему зокрема, і вони мені дуже сподобалися. Але в мене не було жодного бекґраунду. Поки я навчалася на магістратурі, то працювала, але у сфері SMM-маркетингу.

У квітні 2018-го допомагала організувати Харківський марафон, там познайомилася з одною дівчиною. Коли я почула, що вона HR, то попросила: «Якщо будуть цікаві вакансії — дай знати». Через чотири-п’ять місяців вона написала, що в них відкрили вакансію, і запропонувала податися на неї. Так я почала працювати у сфері маркетингу в CHI Software.

Пропрацювала там 10 місяців, і приблизно на сьомому-восьмому пішла на курси з project management. Одразу після них знайшла інтернатуру в Sigma Software Group. У нас на курсах був викладач, який працював там, тож я моніторила вакансії в Sigma та ще кількох компаніях. Але в підсумку співбесіда в мене була лише з ними. Можна сказати, що в мене була стовідсоткова конверсія з першими компаніями.

Перехід був ну дуже швидкий. Буквально за два тижні після закінчення курсів я вже вийшла на роботу.

Робота в Sigma

На той момент я вже заробляла $500 у CHI Software (про зарплати казатиму відкрито, не вважаю, що їх треба приховувати). Водночас знала, що інтерни зазвичай отримують $200–350. Тож коли в Sigma мене запитали про зарплату, то я відповіла: «Ну, $400 було б чудово». Мені все-таки дали $500 одразу, тому я, виходить, нічого не втратила. Це було чудово й мотивувало ще швидше наважитися на зміну роботи. У травні 2019-го я стала PM. Найсмішніше, що коли я навчалась у виші, то єдиним профільним предметом, з якого я мала четвірку, а не п’ятірку, був якраз «Проєктний менеджмент».

Я не мала класичної інтернатури. Я одразу вийшла на проєкт і з першого дня стала здобувати комерційний досвід: писала вимоги, спілкувалася з замовниками тощо. Мене класно підтягнули і з практики, і з теорії. За три місяці інтернатури мені додали $100. Пам’ятаю, тоді думала: «У мене що, день народження? Я ж про це не просила» :) Мої досягнення дуже хвалили, і ще через три місяці після закінчення інтернатури, у грудні 2019 року мені підвищили зарплату до $750.

Пам’ятаю, я планувала ще попросити про підвищення, орієнтовно через пів року. Але настав 2020 рік з «короною», і все стало незрозуміло. Було неприємне відчуття, коли не знаєш, залишать тобі проєкт чи ні. Тобто нас не скорочували, нічого такого, на щастя, але почалися зарплатні замороження — усі перегляди на якийсь час зупинили.

Водночас я мала суперскладний проєкт: овертаймила, працювала приблизно подвійну зміну. Але оскільки побоювалася скорочення, то дуже старалася триматися й у такому режимі жила півтора року. За цей час я помітно виросла: проєкт, який вибрала, був найскладнішим, на рівні сеньйора. Водночас чула, що хтось прийшов до інтернатури вже на $850, а мені зарплату не підвищували. Загалом усе це тиснуло, я відчувала несправедливість. Зарплату мені таки переглянули, але вже в січні 2021-го, і підвищили до $1100. Сама компанія ініціювала й призначила мені наступний мітинг на перегляд ще через три місяці.

Але до того моменту я вже вигоріла. Тож коли мені написав знайомий: «Пам’ятаю, ти хотіла піти в продуктову компанію. Є вакансія PM у невелику українську, не хочеш спробувати? Може, потім виростеш до Product manager», я з радістю погодилася. Щоправда, він попередив, що вакансія передбачає переїзд. Я на те відповіла: «Ну як зроблять офер, тоді й вирішу, що мені думати до того?»

Переїзд до Києва

Процес спілкування розтягнувся на місяць: у лютому — березні 2021-го було три чи чотири етапи співбесід, приблизно по одній на тиждень. У підсумку мені зробили офер — $2200. Я порахувала, що так, у зв’язку з переїздом до столиці витрати зростуть, але в мене однаково залишиться більше грошей. І загалом офер був класний, з огляду на те що я мала майже два роки досвіду. До речі, коли я йшла з Sigma, мені запропонували якісь продуктові можливості й таку саму суму, навіть трохи більшу — доларів на 200. Пам’ятаю, мені стало так прикро: чому я робила це дешевше, коли вони готові були платити?

Але я вже вирішила, переїзд був у квітні, я думала: як класно, люблю Київ навесні. До того ж я втомилася від сервісного підходу, хотілося спробувати себе саме в продуктовій, а не аутсорсній компанії. Було бажання більше впливати на продукт, брати більшу участь у ньому, радитися з командою. Не так, що хтось вирішив, а ми тут деліверимо. Хоча в Sigma мені дуже пощастило з проєктом: ми пропонували клієнтові певні речі, які він апрувив. Ми працювали разом. Але рішення все одно ухвалювали десь окремо, люди, яких ми не бачили.

Тож у п’ятницю в мене був останній робочий день у Харкові, а в понеділок, 16 квітня, я вже мала вийти на роботу в Києві. Щоправда, з новою роботою був серйозний нюанс. Спочатку мені пропонували прикольну роль — щось на кшталт акаунт-менеджера, але не у відділі продажу, а в команді розробників. Я мала спілкуватися з великими замовниками, оскільки компанія має B2B-напрям. Але за два дні до переїзду мені повідомили, що в них усе перегралося й у мене буде інша позиція — просто PM. І що було з цим робити? Я вже звільнилася, зібралася переїжджати... Зрештою, я сказала: «Спробуймо». Однак у підсумку очікування-реальність у мене не збіглися, і це стало однією з причин, чому я потім теж звідти пішла.

А взагалі спочатку я дуже раділа й витрачала всі гроші, які були. Я попрацювала місяці три, мене всі хвалили. Там я зіткнулася з класними викликами для PM, змогла пофіксити, трохи налагодила процеси тощо. Але стала думати: «Окей, а що далі?». Позицію, на яку мене спочатку мали брати, зам’яли й не планували робити знову. І хоча компанія була продуктовою, я не бачила ніякого впливу на продукт, навіть у порівнянні з аутсорсом.

Не те щоб я вважала, що стільки не варта... Просто розуміла: ринок перегрітий, тепер такі зарплати

Коли я сказала, що хочу піти, мені запропонували спробувати попрацювати як product manager. Я розповіла, які в мене очікування від цієї сфери, і ми зрозуміли, що в нас не збігаються погляди. Тепер я вже знаю, чому так. По-перше, команда дуже швидко виросла зі стартапу. По-друге, компанія українська, у неї свої особливості: менеджмент український, процеси... Я намагалася щось змінити, але виходило не дуже.

Мені всі казали: «Потерпи рік — буде ліпша картинка в резюме». Але я вирішила: навіщо мучитися, тягти гуму? Забігаючи наперед, скажу, що на час відходу я пропрацювала в тій компанії вісім місяців.

Отже, на момент початку пошуку нового місця в мене був такий бекґраунд: робота з серверними проєктами, проєктами з веб- і десктопними застосунками. Я мала команди до 30 осіб. Плюс я виконувала багато роботи BA, бо була єдиною, хто відповідав за вимоги. Тож вийшло, що мала досвід і в технічній частині, і в спілкуванні з дизайнерами, і в описі вимог. Такий собі універсальний солдат. Це й приваблювало потенційних роботодавців.

Перші офери

Звільнилася я наприкінці листопада 2021-го, але шукати роботу почала кількома місяцями раніше — можна навіть сказати, що випадково. У вересні я відвідала конференцію SoftServe: вони влаштували невеликий камерний захід, де Delivery Managers розповідали, як вони стали Delivery. Я познайомилася з кількома людьми, і вони запропонували мені пройти співбесіду в SoftServe.

Якщо чесно, мені не надто хотілося повертатися в аутсорс, але сама компанія дуже підкуповувала. По суті, в Україні мені завжди подобалися дві компанії — SoftServe і Sigma. До речі, з останньої я пішла, залишившись зі всіма в дуже гарних стосунках. Мені казали: «Ну ти точно ще повернешся!». З Sigma в SoftServe я не пішла б за інших рівних умов, але в тих обставинах мені було цікаво.

Отже, мені трапився дуже класний delivery manager, ми поспілкувалися (листувалися просто в месенджері), і він запросив мене на технічну співбесіду, яку проводила окрема людина, не з департаменту. Усе було організовано дуже чітко. Інтерв’ю виявилося складним, але, мабуть, я його пройшла, адже мені зробили офер — $2800.

Одночасно з цим моя подруга, яка працює рекрутеркою в P2H, запропонувала: «Якщо ти проходиш співбесіду в SoftServe, то спробуй і в нас». І за результатом вони теж зробили мені офер — $3200. Пам’ятаю, подумала: «Ого, оце так!». Не те щоб я вважала, що стільки не варта... Просто розуміла: ринок перегрітий, тепер такі зарплати.

Отже, мені зробили два офери у вересні. Я дуже мучилася, коли вибирала. Зрозуміло, що коли змінюєш роботу, то хочеш отримати найліпші умови, бо нема бажання шукати нове місце що пів року. У P2H мені пропонували більше грошей, але там не було зрозуміло, що за проєкт. У SoftServe була менша сума в офері, проте я розуміла, над чим працюватиму... А потім я усвідомила, що не можу вибрати, бо не хочу ні в ту, ні в іншу компанію. Я згадала, що мені так не подобалося в аутсорсі, і відмовила і SoftServe, і P2H. Але обидві компанії мені сказали: «Коли що, ми на тебе чекаємо: талановиті люди завжди потрібні». Тож я подумала: «Добре, коли що, то в мене є бекап-план: Sigma, SoftServe і P2H». Це додало мені впевненості.

Plarium

Отже, ще працюючи на колишньому місці, я опублікувала резюме на Djinni, де описала весь свій досвід і поставила бажану зарплату — $3000. За перші два-три дні я отримала 30 заявок. Подумала тоді: «Клас!» — і спочатку відповідала всім. Адже якщо розібратися, то це, по суті, був мій перший досвід пошуку роботи. У CHI Software я потрапила через знайомого ейчара, Sigma були єдиними, куди я пішла на співбесіду, а в наступну продуктову компанію мене покликали за рекомендацією. Цього разу я точно не знала, чого хочу.

Паралельно з цим у жовтні мені написали в LinkedIn з Plarium. Я ходила до них колись на співбесіду, коли ще працювала у сфері маркетингу, і вони це пам’ятали. Це кумедна історія, бо вони частково посприяли тому, що я стала PM. Тоді їм потрібен був сеньйорний фахівець, а я була джуном, тому не підійшла їм. Це була моя остання співбесіда перед тим, як я пішла на курси PM. У Харкові Plarium — світило. Пам’ятаю, як щоразу, проходячи повз їхній офіс у БЦ «Капіталіст», думала: «Клас, у них ще є свій навчальний центр...». Одне слово, вони модні, і я дуже хотіла туди.

Я назвала бажану зарплату чи то $2500, чи то $2700. По-перше, мені було страшно просити більше, бракувало впевненості в собі. По-друге, я намагалася врахувати, що це харківська компанія. Вони повністю вели мене на всіх етапах. Усього було чотири співбесіди: з рекрутером, одне інтерв’ю в одну команду та два в іншу. У першу команду я не підійшла. Точніше, сказали, що мені там буде нудно, бо видно, що я дуже активна, а там legacy-проєкт і я швидко вигорю, а кому це треба? Тому мені запропонували іншу команду.

Наприкінці жовтня я повідомила на старому місці, що йду. У листопаді вже серйозніше взялася за пошук роботи. Побачила, що в Djinni багато запитів за $3000, і вирішила підвищити свій до $3500. Дехто в такий спосіб відсіявся. Тим, з ким листувалася, я сказала: «Дивіться, у мене змінилися плани, якщо вам актуально з такою вилкою, то спілкуймося далі».

Комунікація з Plarium тривала довго, я дістала офер від них лише на початку грудня — на $2700, як і просила в жовтні. Того ж дня мені зробила офер інша компанія, з якою ми стали спілкуватися пізніше, і до того часу я вже підвищила свої зарплатні очікування. Запропонували мені $3700. Різниця була великою, тож Plarium довелося відмовити, хоча вони дуже класні.

По чотири співбесіди на день

Загалом у Djinni я спілкувалася з 62 компаніями. Більшість писали мені самі, але я також моніторила вакансії, на найцікавіші подавалася. Наприклад, на такі великі, як ABBYY: мені було цікаво поспілкуватися з ними. І вони відгукнулися. Здебільшого переглядала вакансії product manager і PM, який може вирости до product manager. У будь-якому разі я завжди казала про свої амбіції, що мені цікавий розвиток у бік продуктового менеджменту, й уточнювала, наскільки це реально.

Кілька компаній прийшли за рекомендаціями від знайомих, які там працювали, — Bini Bambini, Squad, Preply. Хочу особливо відзначити останню компанію. Там мене цікавила саме продуктова позиція — junior product manager. І хоча вони не мали відкритих вакансій, мені все одно зателефонував рекрутер (він на той момент був у Португалії). Ми поспілкувалися, він розповів про компанію й наприкінці сказав: «Так, ми колись набиратимемо джунів, тож залишаймося на зв’язку». У порівнянні з деякими іншими компаніями, таке ставлення дуже підкуповує, але про це трохи згодом.

Писали мені й у LinkedIn. Найдивніше те, що компанію, де тепер працюю, я сама побачила саме там у розділі «Вакансії», де взагалі ніколи не сподівалася щось знайти.

Коли я бачу, хто мене співбесідуватиме, то завжди шукаю цю людину в соцмережах

Під час пошуку я віддавала перевагу компаніям, про які чула, які яскраві на українському ринку або тим, де працюють знайомі. Переважно вибирала продуктові, але погоджувалась і на співбесіди в аутсорс, бо вирішила: компанія від компанії різниться, можна дізнатися, які де умови. Наприклад, я чула, що Luxoft часто пропонує релокейти, було цікаво поспілкуватися з ними. До того ж мною керував дослідницький інтерес, адже мій досвід звужувався до двох компаній, я нічого не моніторила, мало знала про те, що є на ринку. Тож я завела Google-таблицю, куди заносила всі дані.

З цієї кількості в підсумку відсіялося 24 компанії, з якими в мене була хоча б одна співбесіда (усього 49 мітингів). Перші були у вересні, але найактивніший пошук почався в листопаді й тривав місяць. У цей період максимальна кількість інтерв’ю на тиждень сягала 14, на день — 4. Такий щільний графік вийшов тому, що я вже мала офери й усім компаніям чесно про це казала: «Я маю визначитися до п’ятниці, тож організуймо все швидше».

Що стосується підготовки до співбесід, то єдина, до якої я готувалося, була технічна в SoftServe. Адже ти, звісно, не читаєш теорію щодня. Я подивилася The 10 Project Management Knowledge Areas, ще щось. І, по суті, все.

Ще я завжди читаю про компанію. І в мене є така фішка: коли я бачу, хто мене співбесідуватиме, то завжди шукаю цю людину в соцмережах. У принципі, це дуже корисно. Соціальний інжиніринг у дії: можна зрозуміти, хто ці люди, налаштуватися... Хоча мені зазвичай не щастило: ті, хто брав мене на роботу, зазвичай не вели соцмережі або робили це не дуже активно.

Коротке спілкування

У середньому в усіх компаніях було по дві співбесіди — Pre-screen та інтерв’ю з менеджерами. Але іноді додавалися інші етапи. Максимум у мене було п’ять інтерв’ю — у компанію, де я в підсумку й працюю, але про це докладніше розповім пізніше. Найкоротша співбесіда тривала 20 хвилин. Мені розповіли про проєкти, після чого я сказала: «Дякую, але бачу, що це не матчиться з тим, чого я хочу», бо в них якраз був аутсорс-напрям. Я пишаюся, що змогла зрозуміти це відразу й не стала сидіти з ввічливості та витрачати свій і їхній час.

У компанії RetargetApp мені відмовили після Pre-screen. Я взагалі не знала, що таке буває. Рекрутер розповів про компанію і потім відмовив. Я подумала: «Ну й добре, може, комусь не сподобалося моє резюме». Хоча там був один особистий нюанс, який ми з’ясували на мітингу. Сподіваюся, причина була не в цьому, інакше шкода компанію, якщо її рекрутер може так непрофесійно повестися.

Дивно було і з Luxoft. У мене не було Pre-screen, бо я проходила співбесіду відразу на проєкт: мені написав сорсер у Djinni — і мене запросили на інтерв’ю з менеджером. Ми спілкувалися цілу годину, мені розповіли про компанію, після чого взагалі зникли. За тиждень я їм написала, запитала, чи є якісь новини. Але вийшло, що вони забули про мене й відповіді з проєкту не надійшло.

Була ще кумедна історія з компанією Field Complete. На інтерв’ю вони мені сказали, що скинуть тестове, але так і не скинули. Не знаю, може, це була відмова? Щоправда, у той момент мені це було вже не важливо, я вийшла на фінальну пряму у своїх пошуках.

В Eleks ми теж поспілкувалися з рекрутеркою, вона мені призначила наступний для їхньої компанії етап — перевірку англійської окремою людиною. Ми добре поговорили з цим учителем — ми розбирали кейси англійською, я почувалася доволі впевнено. Потім мені написали, що в мене рівень розмовної мови приблизно B2 (граматику ми не перевіряли).

Як я дізналася, у компанії є така особливість, що вони завжди наймають на Bench, ти виходиш, а вже потім тебе розподіляють, тобто в них відбувається постійне наймання. Після того як я отримала результати з англійської, мені написали: «Побачимо, що є на твій рівень, і повернемося». Я подумала: «Ну ок, я так зрозуміла схему, що тепер вони мають пропонувати мені проєкти». Але вони так і не повернулися, тож вийшло, ніби вони мене кинули.

Було ще кілька компаній, у яких паралельно з нашою комунікацією були якісь свої внутрішні зміни. Наприклад, я спілкувалася з Bini Bambini, йшла до них з позицією, що не маю досвіду в геймдейві, однак чула про ігрову індустрію, сама граю в якісь ігри тощо. Але в них усередині були перестановки, і через кілька тижнів вони до мене повернулися зі словами: «Ми знову готові спілкуватися, тебе брати». Я відповіла: «Дякую, вже не актуально».

Тож хочу окремо наголосити, яким різним може бути підхід. З тими ж Preply в нас не було співбесіди як такої, але ми дуже класно поспілкувалися, вони мені телефонували, казали: «Ти найліпша, хоча наразі ми не можемо тебе взяти». У SoftServe мені теж сподобався людський підхід, попри те що вони великі та їдуть на цьому величезному паротягу: ми листувалися з рекрутеркою у Facebook, вона питала, як мої справи, лайкала мої сторіз. У мене не виникло враження, що я одна з мільйонів. І паралельно з цим ти стикаєшся з такими ситуаціями, яка склалася з Luxoft — компанія має активний гайринґ, але не може навіть попрощатися з кандидатом.

Про співбесіди

На самих інтерв’ю все було більш-менш стандартно, хоча не без винятків. Наприклад, на етапі Pre-screen, здається, рекрутер з RetargerApp якось геть невпевнено розповідав про компанію. Виходить, я сама ставила навідні питання. Було дивно, що він не зовсім в курсі, хоча це мала продуктова компанія, а не великий аутсорс, де ти можеш чогось не знати про конкретні проєкти.

У процесі всіх цих інтерв’ю я зрозуміла, що можуть співбесідувати так, щоб ти почувався як джун, або ж навпаки — як сеньйор. Усе залежить від питань, які ставлять, і від того, як поводиться інтерв’юер: він хоче пізнати тебе глибше чи показати, що він ліпший від тебе.

Наприклад, була така ситуація в Squad, коли ми розбирали кейс, який звучав приблизно так: «Є девопс в іншій команді, він лінійно тобі не підпорядковується, але тобі потрібна його допомога на проєкті — що ти робитимеш?». Я кажу: «Підійду до його менеджера, попрошу виділити девопса на мій проєкт». Тобто звичні речі, усе залежить від того, як влаштована компанія, як ми працюємо. Вони продовжують: «Він повинен був прийти в понеділок, а вже середа, він не прийшов». Я: «Ну, тоді напишу йому, запитаю, коли він зможе, дізнаюся пріоритети в його менеджера й таке інше...». «Ну, а якщо не приходить, тоді що... А якщо не приходить, тоді...».

Як виявилося, правильна відповідь, яку я потім дістала, така: треба ескалувати це на свій менеджмент, сказати, що люди з того відділу до мене не приходять. Не впевнена, особисто я за те, що коли ти менеджер, то проактивний і сам повинен щось вирішувати, а ескалація — це вже останній, запасний варіант. І на розбір цієї ситуації ми витратили 20 хвилин з години співбесіди! Мені навіть стало дещо образливо, адже якщо це кейс, ти маєш просто розмірковувати вголос, як вийшов би з такої ситуації, але від мене ніби чекали правильну відповідь. На мою думку, такі питання не допоможуть пізнати кандидата.

Я нікого з себе не вдавала, була простіша, розслаблена, без фраз «я дуже мотивована працювати у вашій компанії!»

Технічне інтерв’ю було лише в Softserve. Зазвичай на другому інтерв’ю після Pre-screen я спілкувалася безпосередньо зі своїм потенційним менеджером, який пропонував якісь кейси, ставив питання... Здебільшого всі стандартно просять: «Розкажіть про себе». І в процесі я зрозуміла, що саме треба казати, на що звертати увагу: як красиво оформити інформацію, розповідати, що я працювала з такими-то командами, з такими технологіями, щоб з мене не доводилося це витягувати.

Цікавим для мене був досвід знайомства з командою, бо це не менеджери, а люди, з якими безпосередньо доведеться працювати. Так, було під час інтерв’ю в компанію, яку я вибрала, на мітингу сиділи BA і два розробники. Якщо відверто, то в процесі жартувала, що я наче фасилітатор, адже звикла це робити як менеджерка. Тож розповідала про себе, запитувала, як що організовано в них — виходить, сама вела своє інтерв’ю. Схожа співбесіда в мене була в іншу компанію. Там були присутні три менеджери й бракувало людини, яка вела б мітинг, тому всі мовчали, а мені хотілося розповісти більше, спитати щось у них, тому я також фактично проводила зустріч.

Безперечно, приблизно перших п’ять співбесід я переживала, як зазвичай буває перед інтерв’ю. Але потім зрозуміла, що мені треба бути собою. Я нікого з себе не вдавала, була простіша, розслаблена, без фраз «я дуже мотивована працювати у вашій компанії!». Звичайно, важливу роль у цьому відіграло й те, що потім у мене вже з’явилися офери, тож я почувалася впевнено. Водночас мені справді було цікаво спілкуватися. А щодо витрачених зусиль, то для мене це те саме, що провести мітинг з командою в ролі PM.

Інтерв’ю на детекторі брехні

Напевно, найнезвичніше інтерв’ю, яке в мене було, — це проходження детектора брехні. Я ще працювала на старому місці, коли почала спілкування з компанією EvoPlay. Перша співбесіда відбулася в Skype. Пригадую, було дивно й незвично, бо ми спілкувалися без камери. На другу співбесіду мене запросили в офіс. Я саме звільнилася в п’ятницю, а в понеділок поїхала на співбесіду до них. Ми поговорили, все було чудово.

Щоправда, мене збентежило, коли мене запитали, чи є сфери, у яких я не хочу працювати. Я відповіла, що досі над цим не замислювалася. Після того вони розповіли про геймблинг, пояснили, що в них проєкт суперсек’юрний, пов’язаний з платежами, тому вони передбачають перевірку службою безпеки. Таке траплялося й в інших компаніях: треба було попередньо надіслати документи, щоб їх перевірили. Але тут ішлося про детектор брехні. Здається, вони сказали «поліграф» — так звучало якось ліпше.

Звісно, я, як і всі, надивилася фільмів, де герої проходять детектор брехні: 10 хвилин відповідають на якісь питання — і все... Тому легко погодилася. Поліграф мені призначили вже наступного ранку, о 9:30, у якомусь індустріальному, досить страхітливому районі Києва. У ті нетрі мені треба було їхати дві години, тож зранку я навіть не встигла поснідати. Поїхала я туди, а там таке холодне приміщення й дуже неприємна дівчина, яка проводить цю перевірку. Питання були на кшталт: чи не прийшла я, щоб дізнатися щось про СЕО компанії (а я взагалі не знала, хто він такий), чи я не хочу збирати інформацію, чи не крала я щось з попередніх місць роботи, чи грала я в азартні ігри на гроші, чи не пов’язана я з чимось кримінальним, чи не зв’язана я з поліцією...

Загалом кажучи, я не зрозуміла, на чиїй стороні я граю. І такі питання в різних формулюваннях мені ставили дві години! Відверто, коли я вийшла, мені здавалося, що в мене зовсім немає сил розмовляти. Ні в кого з моїх знайомих не було схожого досвіду, тому я не знала, з чим порівняти. Але тепер усі мої друзі знають, що на таке не варто погоджуватися. Рекрутерка попросила мене передзвонити після того, як я вийду з поліграфа. Я їй сказала: «Знаю, що ви не можете на це вплинути, але передайте далі, що це дуже неприємно й це має бути крайній захід».

Але, мабуть, я всі перевірки пройшла, бо в четвер EvoPlay зробила мені офер на 3700, який збігся з офером з Plarium. Через різницю в грошах я вмовляла себе погодитися: а може, потерпіти? Але направду для мене це було як угода з совістю. До того ж там були приколи з тим, що компанія три місяці не оформляє тебе як працівника. У мене ФОП, тож мені треба було весь час вести його самій. Після цього випробувального, як на мене, теж була якась мутна схема: вони платять в євро готівкою, хоча зарплата закріплена в доларах. А ще проводять через твій ФОП 400 доларів і платять податки з них. На попередніх місцях роботи все було прозоро й зрозуміло, тому я відчула, що мені незручно з усім цим мати справу. Зрештою я продовжила пошуки, офер висів ще тиждень, а потім я їм відмовила. І за цей час я знайшла нову компанію.

Причини відмови

Можна підсумувати, що майже всі відмови, які в мене були, — це 90% продуктові позиції. Наприклад, у BetterMe була позиція Product Owner. На інтерв’ю ставили дуже «продуктові» питання, за метриками, з якими я не стикалася, тому я об’єктивно туди не пройшла за рівнем. У Preply і Rocket причина та сама. Тож я зрозуміла, що мені треба підтягнути теорію.

У Squad було це питання на 20 хвилин, і мені здається, що наша розмова пішла взагалі не туди і я не встигла себе показати. Дві компанії, зокрема Virtuance, відпали через те, що я попросила багато грошей — більше, ніж передбачала їхня вилка. Але чомусь ми з’ясували це вже під час співбесіди.

Була ще компанія AirSlate. З нею вийшло кумедно: у мене там працювала знайома рекрутерка, вона сказала, що навряд чи мене візьмуть до них, бо там дуже суворий відбір. Зрештою в Djinni мене знайшла якась агенція та порекомендувала їм на позицію Technical Project Manager. Я успішно пройшла перший етап, там мені ставили технічні питання. Вони були готові призначити друге інтерв’ю, але СТО, який його зазвичай проводить, захворів і міг лише наступного тижня. Я подумала, що до кінця поточного тижня вже вирішу, який з актуальних оферів прийняти. Ми не зійшлися, і я їм відмовила. Загалом у мене виходило потижнево: три або чотири рази офери перекривали один одного, і зрештою останнім був той, який я прийняла.

Фінішна пряма

Уже під кінець у мене відбулося спілкування з ABBYY. Ми пройшли два етапи співбесіди, і мені зробили офер. Причому ми зібралися на мітинг, приєдналася ейчарка, мені розповіли, як влаштована компанія, показали презентацію. Такі речі дуже підкуповують: коли все організовано так, а не просто тобі скинули офер на пошту.

Цікаво, що зарплату в них закріплено в гривнях. Тому, коли мене попросили повідомити, яку суму хочу, я сказала: «Зачекайте, хоч гляну, який там нині курс». Я назвала умовно 100 тисяч, але вони мені надіслали офер на 75 тисяч. Щоправда, пообіцяли ще бонуси раз на три місяці, тож «у тебе буде ця зарплата». Система бонусів була досить дивною: вони залежать від перформансу твого, команди, компанії... Попри ці нюанси, ABBYY мені сподобалася тим, як швидко там реагували, — офер вони підготували за два чи три робочі дні. Якби в нас був метч за проєктом, я прийняла б їхню пропозицію.

Я саме була на дні народження, сиділа в закладі, але погодилася й просто відійшла на інтерв’ю

Разом з цим з’явилася Turnkey — невелика продуктова компанія з Харкова, яка теж дуже підкупила своїм ставленням. На співбесіді рекрутерка дуже професійно розповіла, які є два проєкти, запитала, який цікавіший для мене. Я вибрала, і вона була готова призначити наступне інтерв’ю. Знову ж таки, я сказала, що в п’ятницю мушу відповісти ABBYY. Наступний етап мав проводити безпосередній керівник, стейкхолдер з Америки. Вийшло кумедно: мені написали, що він може сьогодні ж, але тільки о 9-й вечора. Я саме була на дні народження, сиділа в закладі, але погодилася й просто відійшла на інтерв’ю.

На співбесіді були рекрутерка та цей product manager. І наприкінці він каже: «Все, Оксано, готуй офер». Ось цей підхід, що вони швидко ухвалюють рішення, дуже сподобався. Вони мені запропонували $3500, і я розтягнула офер на тиждень, оскільки стала спілкуватися з наступною компанією. Я чесно сказала Turnkey, що не можу повідомити остаточне рішення, бо веду ще одні переговори. Мені довелося відмовити їм у п’ятницю — тоді, коли наступного офера в мене ще не було, тож я дуже боялася залишитися ні з чим.

Компанія, яку я обрала

З компанією, через яку я відмовила Turnkey, у мене був якийсь метч просто ще з Pre-screen з рекрутером. Мене підкупило те, що вони глобальні, а отже, у моє життя знову повернеться англійська. Досі я більше спілкувалася з українськими компаніями, розробники яких сидять в Україні. Я сама знайшла цю компанію в LinkedIn і дуже туди захотіла.

У нас було аж п’ять співбесід: з рекрутером, дві з моїм безпосереднім Hiring manager і знайомство з командами — дизайнерів і dev. Як я зрозуміла, у них є система оцінок, до якої вони також вписують враження, а потім Hiring manager ухвалює рішення.

Пригадую, як на самому початку пошуків мене вмовляв знайомий зі старої роботи: «Кажи всім $4000». Але тоді я соромилася, гадала, що стільки не варта. Зрештою впевненість у собі з’явилася через офери. Спочатку я отримала офер на $3200, потім на $3700, а потім назвала цифру $4000. І це спрацювало. Остання компанія запропонувала мені $4000.

Пригадую, коли мені подзвонили й презентували офер, розповіли про плюшки, це було як день народження. Наприклад, у всіх компаніях зазвичай питання про освіту обговорюють фразами: «ми покриємо» або «обов’язково надішли заявку на навчання». Тут під такі цілі виділено окремий бюджет — $500 на рік. Стільки ж на спорт і mental-health. Тобто ти надішлеш чек від психолога — і вони його покриють. Ще $250 на рік — на облаштування дому, тож можна замовляти меблі, вазочку, декор — що завгодно. Ще $40 на місяць — на інтернет і все, що тобі потрібно для зв’язку.

Коли вони презентували все це мені на мітингу, було 20 грудня — день після Святого Миколая, і я подумала, що це найліпший Christmas gift. Я спеціально потім дізнавалася: у Sigma досі на спорт дають 300 гривень на місяць. Пригадую, мама жартувала: «У тебе там і зарплата буде?». Одне слово, це найліпший соцпакет з усіх, які мені пропонували. Видно, що там американський менеджмент, VP — і це активно транслюється.

Коли я звільнялася наприкінці листопада, то сподівалася вже в середині грудня вийти на нове місце, причому ще хотіла трохи відпочити до цього. Зрештою співбесіди дуже розтягнулися, тож я вже кожній компанії казала, що готова вийти з наступного тижня.

Вийшло зовсім не так. 20 грудня мені зробили офер. Я вже мріяла вийти 3 або 4 січня. До цього в мене ніколи не було таких довгих перерв між роботами. Було незвично, що навіть немає чату, який треба перевірити. Але вийти можна було тільки 18 січня, бо компанія організовує раз на місяць тиждень онбордингу для всіх. Я пропустила всі корпоративи, але новорічний подарунок мені все-таки дали.

Тепер у мене дуже «піемська» позиція, але оскільки компанія продуктова, мені тут окей. Загалом мені здається, що саме в процесі всіх цих співбесід я зрозуміла, що саме хочу.

На що ще я звертала увагу, коли обирала компанію

Я не надто дивилася на всілякі принади, які пропонували компанії. Хоча мої знайомі жартували, що в BetterMe класно, тому що вони на тимбілдинги їздять на Мальдіви. Я більше звертала увагу саме на зарплату.

Із соцпакетом теж усюди більш-менш однаково: майже повне страхування, відпустка приблизно 18–20 днів. Здається, мінімальна кількість вихідних була саме в BetterMe — 15, але потім щороку вони додають ще по два дні.

Ще для мене було дуже важливо, чи передбачає компанія постійне перебування в офісі. На попередньому місці ми працювали офлайн, а до цього я завжди була на дистанційці. Для себе я зрозуміла: так, є плюси в наявності офісу, але все-таки добре, якщо ти можеш завжди працювати віддалено. Умови BetterMe передбачали постійну роботу в офісі, тобто ти можеш відпрошуватися, але дуже рідко — два-три дні на місяць. Коли я це почула, то вирішила: мені таке не підходить, особливо в ковідні часи. До того ж незрозуміло, звідки такі вимоги. На попередньому місці роботи це було хоча б логічно, через гардверні проєкти та тестування на датчиках. Тут я не бачила причин перебувати в офісі, якщо можна цього не робити. В EvoPlay сказали, що можна працювати два-три дні на тиждень з офісу — на таких умовах я була готова спілкуватися.

До речі, про торг. Коли я відмовляла EvoPlay, у компанії запитали, що мене збентежило. Я відповіла, що це були питання про сфери, у яких я потенційно не хочу працювати, плюс дивна схема, за якою вони не оформлятимуть мене три місяці. І річ не в тім, що мені треба було самостійно вести ФОП, а в тім, що ми ніби не співпрацюємо, поки я не пройду випробувальний строк. Вони сказали, що можуть переглянути цей момент. Тобто точково там готові обговорювати умови.

Загалом у процесі спілкування я намагалася бути щирою, нічого не вигадувати, давати фідбек. Я не впевнена, чи красиво було змушувати чекати інші компанії, але я завжди прямо казала, що маю офер від іншої компанії та веду перемовини, тож якщо вам потрібна відповідь тут і зараз, то моя відповідь «ні».

Поради й висновки

Що в підсумку:

  • я спілкувалася з понад 60 компаніями;
  • у мене було 49 співбесід з 24 компаніями;
  • я отримала сім оферів;
  • найбільш «скромна» пропозиція становила $2700, зрештою я прийняла офер до $4000.

Що ще хочу сказати, мені здається, мій кейс дуже показовий у тому сенсі, що все-таки зрештою кандидат ухвалює рішення. І компаніям варто зважати на це: не тільки вони дивляться на кандидата, а й навпаки. Мені здається, що після такої кількості співбесід, я могла б написати окрему статтю з порадами для рекрутерів. Не знаю, можливо, це мій бзик, як у PM, але я вважаю, що все має бути організовано. Рекрутер теж повинен готуватися до співбесіди, скидати інвайт у календар з даними компанії, зазначати, хто інтерв’юер. Добре, коли він, як у Turnkey, здатен сам запитувати, щось рекомендувати, тобто поводиться не просто як рекрутер, а і як представник компанії. Ще мені дуже сподобався формат презентації оферів.

А загалом, я всім порадила б не працювати в компанії просто для того, щоб у резюме був рік. Якщо хочеш піти раніше — іди. У процесі мого пошуку жодну компанію не бентежило те, що на попередньому місці я пропрацювала вісім місяців.

І ще не варто вибирати просто тому, що треба вибрати. Коли у вересні я вагалася між P2H і Softserve, то зрозуміла, що не хочу ні туди й ні туди. Але якби я вчинила інакше, то ніколи не потрапила б до компанії своєї мрії. Моє очікування окупилося повністю — і зарплатою, і умовами.

Після 24 лютого

Повномасштабна війна застала мене в Харкові. На той момент я працювала в компанії трохи більше ніж місяць. Перші три тижні залишалася в Харкові, потім тиждень побула на Заході країни, а звідти переїхала в Португалію, де й зробила всі тимчасові документи. Менеджер зі США досі шокований, як можна успішно заонбордитись під час війни й евакуації.

Компанія виплатила бонус для евакуації — на білети, апартаменти й таке інше. Вони підтримують релокейт, але я залишаюся працівницею українського офісу, сплачую наші податки. Ми перейшли на Дія.City, а якщо ти як працівник оформлений через них, то не мусиш платити португальські податки.

Я стараюся витрачати якомога більше грошей в Україні, хоча й приїжджаю тільки раз на кілька місяців, щоб побачитися з сім’єю та друзями, зайти в офіс і забрати мерч :) До речі, наш офіс в Києві не закривався й працює як раніше.

У моїй роботі майже нічого не змінилося. Політика перегляду зарплати — раз на рік. Але ревю 360 — двічі на рік, уже було й минуло успішно. Ще через умови КЗоТу оновилася кількість відпускних днів — тепер 28 замість 21. Друге нововведення за законом України: якщо здаєш кров (як співробітник, а не ФОП), то тобі виписують лікарняні — у день здачі плюс будь-який день протягом половини року. От тільки кров можна здавати не частіше як один раз на два-три місяці.

Нині розглядаю варіант найближчими місяцями повернутися в Україну. У мене є алегорія, що всі дрібниці, які дратують закордоном — це як вдарятись мізинцем об ліжко. Щодня, іноді по кілька разів. Не подобається саме тепер перебувати в іншій країні, тому що це не було моїм рішенням емігрувати. Немає сил і бажання вивчати тонкощі, як працює пошта, банк, закони, транспорт. Мені не близька південна концепція slow life, коли все дуже затягнуто, довго. Тут заведено так: у понеділок — банк, у вівторок — за продуктами, тобто одна справа на день, і то не завжди :) А мені хочеться, як у столиці, встигати мільйон справ за день. Ідеальний варіант для мене — жити в Україні й подорожувати, щоразу повертаючись додому.

Все про українське ІТ в Телеграмі — підписуйтеся на канал редакції DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось41
До обраногоВ обраному11
LinkedIn



69 коментарів

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.
Ми перейшли на Дія.City, а якщо ти як працівник оформлений через них, то не мусиш платити португальські податки.

Це щось новеньке — поділіться посиланням на джерело. Не чув жодного випадку, щоб спеціалісти так працювали з Португалії.

Чудовий досвід, дякую автору

А можна детальніше про:

дуже сподобався формат презентації оферів

Що рсобливого було?

Хоч ріжте мене на шматки, але ніяк не розумію, як може бути PM без досвіду розробки!

чого зразу ріжте. от наприклад dou.ua/forums/topic/40159 може просто не зустрічав РМ який ще тягне роботу продукт менеджера та/або бізнес аналітіка?

Я не зустрічав PM, який не вміє писати або хоча б рев’ювити код власноруч.

Я навпаки майже не бачив зворотної ситуації. Нащо це ПМу/овнеру/аналітику?

Овнеру та аналітику це не треба, а от PM-у дуже не завадить.

йому і MBA та диплом психолога не завадять. Але не є критичним.Для рев’ю є тімлід/техлід або інші технічні спеціалісти. В ПМа геть інші завдання. А якщо людина шарить в код та менеджмент, то вона більше заробить на вищезгаданих позиціях чи взагалі на рівнях типу СТО

ніяк не перетинались із 100500 світчерів яки були РМ? чито невеликий у Вас досвід, чито тільки з поганими РМ-ами працюєте. якщо РМ ще трошки пише або готовить кашу — то він будет норм для колхоза, не для IT.

Згоден, мабуть те IT, в якому я варився 30 років, було колгоспом. «Железный конь идёт на смену крестьянской лошадке!» ©

не вистачало ще ПМов які код самі пишуть та код інших рев’ювають.

Не вистачало PMів, яки уяви на мають що естімейтять, що планують і чим керують.

такі вже є ))) а тепер уяви шо вони ще код пишуть.

Та не треба їм писати! Треба розуміти, коли їм девелопер локшину вішає або вчасно стримувати політ думки замовника

Я якраз зустрічав ПМ-ів які самі лізли в код, замість вирішення адміністративних і бізнес питань, і там людина явно не а своє полізла, був добрий програміст — а став жахливий менеджер, хоча з нього був би чудовий архітектор. Але узагальнювати не треба, є добрі менеджери які виросли як з ПМ-ких так і BA,QA чи программістів якщо ментор був грамотний та відбулась відповідна перекваліфікація.

А навіщо менеджеру технічна профдеформація? Він же менеджер, а не архітектор

Чукча не читатель, чукча писатель.

За логікою поставленого питання, не можна бути інженером авіа-конструктором якщо не маєш досвіду пілота? Чи не можна бути лікарем-онкологом, якщо раком не хворів? Я ще жодного разу не чув, аби олімпійського чемпіона з будь-якого виду спорту підготував колишній олімпійський чемпіон с того самого спорту. Доречі, тренер Майка Тайсона не мав досвіду виступів у професійному боксі — лише тренерська карʼєра і кілька десятків любительських боїв. Менеджер команди Тайсона, за керування якого Майк став чемпіоном, був такий собі Стів Лотт — спортивний продюсер та адміністратор за фахом. Той взагалі був астматиком і сходами на третій поверх зайти не міг. Тайсон — це груба сила, інстинкти хижака, жага перемагати і вроджений дар тримати удар. Маю сумнів щодо його здатностей вести переговори, домовлятись про компроміс з опонентами, укладати угоди, вести фінанси та організовувати інші процеси, що тривають навколо кожного бою, але глядач їх не бачить. Так само, як не бачу Лотта в рингу. Отже, в успіху головне команда та злагодженість, а не окремо взята навичка чи досвід.

На аутсурсі/аутсиафі — дуже легко, більше за те більшість із них такі, ніколи в житті не написали ані жодної строки бойового коду. Це повністю іньша спеціалізація, людина відповідальна за бізнес цілі проекту. Технічний менеджмент ведуть в іньщі спеціалісти по лінії технічного управління, СТО, SA, TL тощо. Взагалі на заході таке теж нормально і доволі чітко практикується, бізнес і адміністративне керування одна людина, а якщо великий проект то і три, виробництво чи послуги іньша. В тому самому Scrum з початку закладено мінімум два керівники, адміністративний — Scrum Master і бізнес Product Owner. Менеджер це управлінець, а не власник чи співвласник бізнесу з ради директорів, тобто найманий працівник який виконує роботу як і усі іньщі. З радянською і царскою системою з табелями про ранги Петра першого, це безумовно контраст де посада це соціальний статус ієрархія це абсолютно усе, та важить більше за гроші які платять. З нашого повсякдення і умів це так і не пішло, тому і задаємо питання — як це так?

Налоговая инспекция уже выехала в EvoPlay.

Загалом цікава історія, з різними порівняннями. Без заперечень це був крутий досвід.
Проте склалося враження що це була бігатня за більшою Зарплатою...
Хоча воно не мало важливо проте, для мене, це не є визначальним показником...
Є Розуміння компанії, її культури, проекту (його напрямку) команди, досвіду який можна отримати...
Тому при зміні роботи враховую всі ці фактори ( і були випадки коли пішом на меншу зарплату, бо враховував ці крітерії).

є 3-4 мітінга, на якому отримуєте «розуміння компаніі» та кажете — ні, хочу іншого? я думаю це самообман. спец — це за багато грошей.

Мне одной кажется, что ПМ, как никто другой должна понимать, что зп нельзя разглашать? Интересно какая политика насчет такой информации, где работает/работала девушка :)

нда підписується вже привиході на роботу, а не перед отриманням оферу. Навряд це секретна інфо

Кажуть, азіати в середньому мають більший мозок.
Іще кажуть, що, заскочена голою, європейка закриє принади, а азіатка — лице. Бо принади ± однакові в усіх, а лице якраз навпаки, і азіатці важливіше, шоб її не впізнали, а не щоб принад не побачили. Так і авторка нам принади показала, а лице — ні ;)

що-що, зарплату (принади) розкрила, а identity (обличчя) — ні.

«неможна разглашать зп» це фантазія работодавців. Всі завжди ± навіть в одній команді знають зп інших, і дуже часто це все обговорюється. А ще люди анонімно вказують раз на квартал свою зп на ДОУ. І так формується статистика. Тут авторка теж анонім. Тому нічого нового.

Безумовно молодець. Стаття багато в чому про перегрітий довоєнний ринок і страшний брак спеціалістів на ньому.

Прочла статью, поняла что чём-то не тем в Украине занималась)))))
В 20м получала 650, в 21м 800 дол. Senior SEO, свободный английский.
Молодчик, что могу сказать. Смогла продать свой скилл по-дороже, что в таком молодом возрасте очень даже

Дякую за статтю.Вона має мотивувати інших.Якщо знаєш чого хочеш,то сама доля тобі допомогає.Якщо компанія погодилася на таку суму,то вона точно знала,що ви саме та людина,яка їм підходить і досвіду у вас було саме стільки,скільки треба було компанії на етапі офферу.Мені сподобалось те,що ви не хочете гаяти ні свій час,ні час представників компанії.Впевнений,що команда вами задоволена.

А в чем прикол-то?

Мда. Коли я був джуніором, то десь у 2007 проходив максимум 6-7 співбесід і там брали на роботу в трех випадках, та можно було обирати. Тім лідом коли шукаю роботу-проект, ситуація дещо гірша. Частіше за усе відмовлявся сам, бо те що пропонували зазвичай не має нічого спільного з тім-лідерством, або ефектно обдурювали, що треба тімлід хоча насправді, треба було мідла + (вам теж на співбесіді можна розповідати те що ви хочте почути і ви поведетесь, якщо не розпізнаєте маркерів лукавства). Але так щоб пройти майже 50 співбесід, голова закипить. Так можна і програмування можна вивчати і в MAANG підготуватись і підти, і взагалі відкрити бізнес і робити холодні дзвінки та пітчі на інвесторів та клієнтів тощо. Хоча як на це дивитись як отримання досвіду спілкування з людьми і продажів, то певно що важливий досвід.

так а що тут складного — 50 співбесід? за пару міс при регулярному раз у день запросі на джині або лінкедіні? та елементарно. у мене у джіні у шаблоні стоїть «скільки у вас співбесід». якщо їх більше 3, то я вважаю що заказчик сам собі ворог і на останньому класний спец вже уходить з іншим оффером. а Ви реально не бачити чим відрізняється «не працюю та 4співбесіди в день проходжу» та «займаюсь своїм бізнесом, сплю 4години в сутки» ??

Да ну, якось у робив усього чотири співбесіди в день для пошуку мідла в проект — а потім ще і мітинги. У мене була чумна голова після того, в рази гірше ніж від 12 годин релізу. Усякі важливі мітинги, співбесіди, тренінги, лекції, екзамени це час великої концентрації уваги і велике навантаження на мозок. Через це втомлюєшся врази більше ніж від іньшої розумової роботи. А як перерв не робиться то втрачаєш концентрацію та від тих мітингів, співбесід тощо жодної користі нема і це усе перетворюється в meeting driven development. Добрі HR-и які мають змогу приймати рішення, теж не роблять багато співбесід на день, більше працюють з скінінгом резюме, фідбеками тощо. Це якраз щоб не витрачати свій та час тих хто веде співбесіду на первинний відсів на посаду, замість того щоб дати змогу обрати проміж кандидатів які підійдуть, та оцінювати сильні та слабкі сторони осіб в рамках даної посади. Добрий HR (спеціаліст з персоналу), як і добрий PM, як і добрий QA і BA — знахідка. А так то воно, яка проблема пройшов перші три, тут спитали щось таке стандартне по типу «які документи відправляють на клієнта?». Не знаєш скажімо про біт, чи про пропоус, чи про естімейт чи про сленгові назви не знаєш, хоча за дорученням робила/робив ці документи і відправляли на клієнта — вивчив пройшов наступне інтерв’ю тощо. Тут нема нічого важкого просто багато роботи, але яка її ефективність ? А от коли якийсь директор шукає собі толкового менеджера якому згодний платити по іньшому ніж штатні 2200 за ринком, то йому шукати перебираючи ринок буде влом, саме тому, що йому як директору вже відомо наскільки це ефективно — витрачати свій час граблями чесати ринок, а потім ще і з випробувального періоду знімати людину через помилку найму, або нижче взяв за потребу або вище. Директор буде задіювати свій нетверк і НР-в. Тобто шукати за рекомендацією — хед хантінг. В таких випадках, співбесіда йде для галочки, офіційне знайомство. Відповідно як тебе нема в світі, в колі знайомств — то ти на ту посаду просто не попадеш її не запропонують.

В Genesis відмовлять бо:

завтра ви підете на +100$

1. Історія про людину без досвіду яка навчилась проходити співбесіди і женеться за зарплатою
2. Професіоналами виявилися ті хто відмовляв вам зразу на першому інтерв’ю

Не бачу нічого в цьому поганого, якщо роботодавця влаштовує експертиза і продуктивність, то це нормальні робочі відносини. Людей привʼязати до 1 місця роботи неможливо, хіба що контрактом, але для цього треба мати додаткові бонуси, як акції чи опціони

Або компанія може увійти в Дія.City й також прив’язати контрактом, який буде суперечити Конституції України

Ну перепрошую, навіть якщо подивитись на це з вашої «вежі» — то компанії, які готові платити такі гроші, точно розуміють, ЧОМУ вони готові це робити. Як на мене — звичайна заздрість з вашого боку. Чому ж ви не «навчитесь» проходити так співбесіди?) Бачу ви відкриті для пропозицій.

Мене влаштовує мій проект, зп і ворк лайф беленс, я не готовий за +500 $ випробовувати долю, або за плюс 1000 овертаймити і світу білого не бачити, так що це не заздрість а співчуття

"

за плюс 1000 овертаймити і світу білого не бачити

— Ви відштовхуєтесь від помилкового твердження, що збільшення зарплати — більше овертаймів. у цій статті навіть сказано, що це неправда. подумайте як більше заробляти та менше працювати, це реально. а Ви дійсно не помітили, чому авторка радіє що обрала останню компанію чи EVO(наприклад)? коли ж цей совок закінчиться, коли перестануть шльопать ярлики «за зарплатою без досвіду»? нібито вже 2022, закінчився період колхозів, спеціаліст обирає роботу та працює за гроші — а потім «цікавий проект та молода команда», чи ні? :)

може статися й так що зп виросте на +1000 а працювати станете мнеше і ворк лайф беленс ще більше покращиться.

Ну не так вже і без досвіду, почала в 2018 — а перейшла в іньше місце в 21, тобто нормальний собі мідл ПМ. Поставила ціль заробляти більше грошей і досягла її, хочь як на мене це якраз робота руками багато — замість роботи головою. Насправді відкрию секрет — це ціль абсолютної більшості засновників та керівників бізнесів — більше заробляти. Хочуть змінити світ лише різні Маски чи Джобси, які зі сторони виглядають як шизофренічні придурки з ідями які «занадто». А як на мене 50 співбесід, це варіант садомазохізму. Елементарна інвестиція в який небуть аджайл сертефікат і тренінги могли дати набагато більший ефект, там би помітили і через сарафанне радіо захантили. Як завжди щоб усвідомити, що робиш забагато зайвого і рутини для початку треба зробити забагато зайвого і рутини. Досвід як раз з цього і складається, з помилок і з успіхів — а також з усвідомлення першопричини, саме чому сталась помилка або успіх. Це формує навик відтворюванності результату відомий за поняттям — професіоналізм.

у нетехнічних сферах так. наприклад у сфері продажів ERP проектів взагалі може бути на 1 продаж 100 зустрічей без результата. чого б не відштовхуватися від цілей? наприклад без цього авторка б не отримала 4000 а працювала за 1100 у місяць на першій компаніі. варіант садомазохізму — це все життя працювати на першій роботі. у моєму CV є декілька аджайл сертифікатів та тренінгів та 22рокі у IT, і правда вважаєте що це зменшіть кількість мітів до цікавих мені міжнародних компаній? :)

1 продаж 100 зустрічей без результата

Це насправді дуже не поганий показник, коли 1 на 100 для звичайного типу реклами. Тому і беруть різні контори по 1000 людей — менеджерів з продажу (це така назва продавця звичайного), які роблять холодні здвінки тисячами. І зарплатня в таких менежерів така, що в мікрокредити треба лізти коли з колегами після роботи сходили в паб. А от розумні хлопці, що зорганізували 1С у ще в кінці 90-х придумали схему. Організовували для головних бухгалтерів і деректорів конференції в Туреччині та Чорногорії, рахунком компанії 1С. Який главбух та виконавчий директор буде проти скататись дурняк, не власним коштом, на 3 дні відпочити на море, погуляти та погуляти на афтерпаті. Власник бінесу хочь і розуміє в чому справа, всеодно купить — бо відпочінок який пішов в ціну софту (із надбавкою) можна списати на НДС. Так 1С стала провідною ERP на пост радянському ринку і де-факто стандартом для бухгалтерії. Хоча коли її професійні видання порівнювали з конкурентами за функціональністю, порівняння було не на користь 1С. Тільки тим хто приймає рішення було чхати на фінкціональність, а от на відпочінок на морі і тусу не пофіг. Оце різниця між праці багато — та головою.

Так 1С стала провідною ERP на пост радянському ринку і де-факто стандартом для бухгалтерії. Хоча коли її професійні видання порівнювали з конкурентами за функціональністю, порівняння було не на користь 1С.

Только мегапопулярной в массах 1С стала ещё в середине 90-х и только из-за одной «фишки», которой не было у более продвинутых конкурентов: простота изменения и «заточки» под себя и под постоянно меняющееся законодательство. А как подняли денежки на массах, наработали базу «настройщиков 1С», так и пролезли уровнем выше, благо и бизнес, привычно работавший на 1С, к тому времени подрос.
«конференції в Туреччині та Чорногорії» на рубеже столетий не делал только ленивый, но получилось подмять рынок только у 1С.

якщо тільки 1 то чому не можуть повторити? Дубілет он заявляв що справиться но ні.

Потому же, почему монополию Microsoft на десктопах и в офисном софте практически невозможно побороть: сложившаяся за время, пока конкуренты ковыряли в носу, самоподдерживающаяся экосистема с огромным числом готовых решений на любой вкус и армией специалистов, умеющих всё это использовать, обслуживать и настраивать.

По-сути, 1С в своё время пошла по пути Microsoft: выпустили конструктор с базовыми возможностями + простыми инструментами для реализации всего, что надо. И пока конкуренты пилили «швейцарские ножи», умеющие всё-всё-всё, но со трудом/задорого расширяющиеся функционально, армия сторонних разработчиков при действенной поддержке создателя платформы (доступная подробная документация, бесплатные учебные курсы, etc.) напилила столько специализированных решений, что закрыла все возможные потребности.

А куди і кому продавати продукцію ? В Украіні зараз із економікою і бізнесом загалом все виглядає не найкращім чином. «The pirates bay» він же рутрекер нікуди не дівся тощо. А на заході іньший монстр — SAP і там взагалі без шансів конкурувати. Відповідно бізнес проект мертвий від народження.

спробуйте більше так не робити. у мене великий досвід з 1С, і я запускав по світу велики ERP. давайте спробуємо визначити, що не так 1С стала провідною на пост радянському ринку а зараз з її функціональністю ніхто не може осягнути кількість спец.рішень.

Та хто ж проти. Тільки перед тим як розвинути проект до того рівня, що його складно відтворити не вкладаючи сотні мільйонів в розробку, треба було робити бутстрап, виграти початкову конкуренцію та отримати фінансовий потік який дозволив створити команди, офіси обладнання тощо. Бо це все коштовне. 1С підійшли на сам перед до бізнесу не стандартно із головою і стали провідною компанією на великому сегменті ринку, мало не монополістом. Те саме Microsoft, Oracle, SAP, Google тощо.

Ну т.е. тот факт, что 1С — с 90-х стандарт де-факто для мелких контор «Рога и копыта», бухгалтеров и директоров которых никогда не возили за кордон на конференции, мы просто будем игнорировать, да? ;-)

Дівчина все робить абсолютно правильно. Явно п’ятірки в економічному не нашару отримувала.
1. Майже все одно, що ти можеш зробити—головне вміти це продати
2. На зростаючому перегрітому ринку, та ще й одразу після універу думати про якийсь баланс? Треба грести поки халява, бо є шанс потім працювати наприклад в банку за копійки та купою відповідальності.
3. Часа зміна місць роботи на цьому етапі—просто супер. Більше поверхневих знань—ширші можливості для пункт перший. Навіть якщо просто пив каву з людиною, чия сестра спала з людиною котра використовувала інструмент/технологію, то кажи що приймав безпосередню участь))))

Більше забавляють ті олди, що маючи профільну освіту і 10+ років досвіду, досі не спромоглися отримати 10+ на місяць.
Авторці б іще порадив освоїти навички делегування та концентрації. Тобто все, що має низьку кількість плюшок, спихуєм на інших. Те що дає можливість отримати швидкі вражаючі результати залишаєм собі.
Ну і погратись в мультипроектнсть. Якщо скіли таймменеджменту на високому рівні, то повністю реально працювати на 2-3 клієнтів одночасно.

вважаєте немає у неї навичок делегування та таймменеджменту? та норм РМ взагалі все делегує іншим, а їй би не давали офери якщо б вона буле поганим РМом

За норм ПМ-ом треба ганятись із сачком і проситись із нею/ним працювати хочь на дурно та ще і прибирати приміщення. Їх нажаль не багато, та і часто їх переводять якщо шеф клеїть дурня і не захищає чи вирішив провчити через власне его. Одразу зжеруть, знайдеться десь якийсь проект де треба бігом тягнути з болота бегемота, та терміново рятувати попуг на Мадагаскарі (хоча і такий проект може перетворити на Макінтош). А там де вона зробила усе добре, швидко знайдеться якийсь Скаллі.

Забув ці скіли в лапки) Тут саме про те, що перемоги залишати собі, а факапи спихувать на інших)

У вас 10+ тисячь на місяць, то ми їдемо до вас. Є ще питання де ти знаходишся з цьома 10 на місяць. В долині це джуніорска зарплатня. Ще є питання яким чином вони дістались, бо як довелось робити реліз менеджером, не спати нормально три місяці тощо. Потім просинаєшся з ранку на силу, за...ий на бритву зубну пасту наносиш, само приходить на розум — та не пішло би те до сраки і умовних стандартних 5 теж вистачить, це доволі не погано, і взагалі добре коли є час витрачати, бо як нема — то і радості з тих 10 теж нема. Та й взагалі ви описуєте якусь логіку проститутки, жити одним днем. Гроші лише одна зі сторін умов, не завжди краща зарплатня то кращі умови, хоча великий аргумент авжеш.

В мене нажаль нема. Але ж нема і досвіду 10+ та профільної освіти. Світчер. Хоча ці цифри вже не здаються нереальними.
До того ж не факт, що працювати доведеться більше. Навпаки з моїх спостережень джуни пашуть в рази більше, а отримують в рази менше за сініорів. Про менеджмент взагалі мовчу.
Логіку я описую з власного досвіду, бо застав подібну ситуацію в банківській справі до 2008го. Тоді резюме розсилалось після виходу на нове місце роботи і вже за 3-5 місяців переходили на підвищення. Бо відділення є, а персоналу нема. В такий спосіб багато хто встиг і зараз непогано себе почуває в НБУ або топменеджменті державних банків. А ті хто сидів рівненько, максимум продовжують працювати головним економістом відділення.
Сам по собі ворк-лайф беленс сформувався як світогляд в розвинених країнах. Коли приріст зусиль не дає відчутного приросту в грошах, а пенсія наче і так гарантована непогана. В наших умовах(в Україні) в ІТ мінімум зусиль дає можливість подвоїти доходи(поки це ще можливо) Бо не виключено, що за х років доведеться не спати по кілька місяців не за 10-20 середніх по місту зарплат, а в кращому випадку за 2-3(подивіться на інженерів, лікарів, вчителів, котрі також мають високу кваліфікацію)

Джуни отримують меньше за синиорів і при цьому працюють більше якраз через те що ви описуєте. Не ефективно витрачають свій час, те що я називаю «бігати зігзагами», часто вони це роблять просто тому що «дорослих не слухають» і «що казала мама в дитинстві дійшло тільки під 40 років». Не читають книги де розумні дядьки і тітоньки діляться знаннями, кидаються робити завдання не розуміючи його, скіпають написання тестів, ігнорують ворнінги та помилки, що їх знайшов статичний аналіз кода тощо. Потім або в дебагері днями сидять, чи в ахері фіксять помилки вже на продакшені, чи засрягають і не можуть просунутись, або переробляють по 100 разів. Те що гроші важливий аргумент, сперечатись не стану. І разом з тим кидатись просто туди де абстрактної запропонували дві зарплатні від ринку, це якраз те саме що сісти грати в казіно, джекпот можливий у випадку 1 на міліард. Швидше за усе там якась дупа буде через яку або лайф-ворк балансу не буде (це якраз те що дійшло до мене), або усе на «жуйці-гумці та соплях» і через три місяці того проекту не стане і доведеться шукати нову роботу. З іньшого боку працювати меньше зарплатні по ринку теж здрочь, тільки як робиш стартап де є співзасновником це хочь якось приблизно виправдано, інакше те що ви описуєте — ноги в руки та йдеш далі.

З першим частково погоджусь. Але тільки частково. На мою суб’єктивну думку, більшість задач вже давно кимось зроблені та є клонами від проекту до проекту. Але на джунів того валиться більше. Хоча і факт забішів зігзагом в мішках та протигазах ніхто не відміняв.
Про кидатись на х2 теж погоджусь, по цій драбині треба лізти акуратно. Умовно кажучи: маєш Х, маєш оери на 1.2Х, шукай на 1.5Х.
Про гумку-соплі-чесне слово. Ну тут кожний обирає для себе. Досить непогана ситуація, в якій можна все валити на пАпЄредників, в той самий час підвищуючи свою кваліфікацію, займаючись сайд-проектами і шукаючи наступний варіант за вищезгаданою формулою.
Ще раз наголошую. Ми працюємо на перегрітому зростаючому ринку. Це все може закінчитися в не такій вже й далекій перспективі. Без жодних гарантій(особливо якщо працюєш як ФОП)
Це вже проходилось в інших сферах, тож айті навряд буде виключенням. В Європі айтівець вже отримує не набагато більше офісного клєрка. То чи варто зараз втрачати час?

Просто у вас не 4к, «от і бісишся»))

і женеться за зарплатою

Як наче це щось погане.

я думала тільки в мене залишилось таке враження від прочитанного. Тут дивишся на свої реальні навички і думаєш, що мені тоді мають 10к платити за такою шкалою.

ну так продайте свої навички за 10к, в чому проблема?)

Яка проблелема? В мене проблем нема дякувати Богу. Я себе продаю за ринковою вартістю і ринковими вимогами. Я сказала про враження від статті і все

Підписатись на коментарі