Керівник Prozorro — про механізм держзакупівлі, активне суспільство та пиво Рівненської атомної електростанції

У новому YouTube-інтерв’ю DOU поспілкувався з Миколою Ткаченком, керівником Prozorro. Він розповів, як працює екосистема державних закупівель, чому бронювати фахівців на держслужбі не легше і чому Рівненська атомна електростанція припинила закуповувати пиво. Докладніше — у матеріалі.

👉 Підписуйтесь на YouTube, щоб не пропустити нові інтерв’ю

Нижче ми публікуємо скорочену текстову версію розмови.

Про те, як працює Prozorro, з чого воно фінансується і як тендери відбувалися раніше

— Prozorro сьогодні — це що?

Prozorro — це екосистема для державних закупівель. Її запустили у 2016 році група ентузіастів, активістів і небайдужих людей, яким я особисто дуже вдячний. Зараз за законом всі держпідприємства мають проводити закупівлі саме через Prozorro. Концептуально система складається з двох рівнів — це центральна база і комерційні майданчики.

— Prozorro починався мало не як волонтерський проєкт, а потім держава взяла його на баланс. Чи як усе було?

Спочатку всі втомилися від корупційних історій, від договірняків. Тоді зібралася група активістів, яка отримала карт-бланш на створення чогось нового й зрозумілішого для суспільства. У підсумку створили платформу, пішли тестові торги, все узаконили.

— Як було раніше, до Prozorro?

До Prozorro було ДП «Зовнішторгвидав». На його першому поверсі стояло багато станків, на яких накладом 500 примірників публікували єдину газету — «Вісник державних закупівель». У ній і були зафіксовані повністю всі тендери й оголошення. Можна було підписатися, отримати газету на пошті й дивитися, де ти хочеш брати участь.

— Хто є замовником ваших послуг? Зрозуміло, що нам як суспільству цікаво, щоб усе було в одному місці й прозоро. А з боку держави — це хто?

Перший стейкхолдер — це суспільство. Саме гроші людей як платників податків мають використовуватися найефективніше. Другий стейкхолдер — це Міністерство економіки, якому ми безпосередньо підпорядковуємося; воно є нашим законодавцем у державних закупівлях. Також є державні органи контролю — Держаудитслужба й Антимонопольний комітет — ми співпрацюємо з ними та вважаємо їх окремими стейкхолдерами. Вони працюють безпосередньо в Prozorro, мають свої кабінети там, де проводять моніторинги.

Антимонопольний комітет розглядає скарги. Наприклад, якщо є якийсь тендер і тендерна пропозиція чи технічне завдання були перекошені в бік певного постачальника (тобто відразу на старті були неконкурентні умови), то потенційний учасник може поскаржитися в Антимонопольний комітет. Він, своєю чергою, перевірить, чи сталося порушення.

— Як влаштоване ваше фінансування?

Ми взагалі не отримуємо фінансування з державного бюджету, тобто в нас відбувається коштом комісій. Ці комісії — плата потенційного постачальника за участь у торгах. Або якщо ми говоримо про Prozorro Market, то плата з переможної пропозиції. Тобто якщо в Prozorro Market ти переміг у процедурі, то зразу знаєш, що від 1% до 3% мусиш віддати державі й екосистемі за те, що тобі не треба було витрачати багато ресурсів на підготовку пропозиції.

У тендерах це трошки по-іншому: там суми значно менші від комісійних, але немає оцієї стовідсоткової ймовірності, що саме твоя пропозиція буде переможною. З цих комісій і живе система.

Щороку, як і кожне державне підприємство, ми затверджуємо бюджет. Є межі, в яких потрібно триматися. Цікава річ: якщо ти їх переходиш і маєш надприбутки, що сягають умовно більше ніж 120%, — це вже погане планування. І тому твої премії трохи менші, ніж якби ти тримався у визначеному діапазоні.

— З прибутків ви щось віддаєте державі чи все спрямовуєте на розвиток?

Звісно, віддаємо.

— Про які цифри йдеться?

Це мільйони гривень.

— Поговорімо про ваші продукти. От є Prozorro Market, є тендери... Що ще у вас є?

Є ще крута штука, яку ми запустили в липні. Це — правила закупівель Світового банку, тобто закупівлі за правилами міжнародних організацій.

Раніше все, що відбувалося в Prozorro, було за чіткими правилами, так, як прописано в законодавстві. Тепер ми вийшли за ці рамки й можемо проводити закупівлі інших організацій, таких як Європейський банк реконструкції та розвитку, USAID, Світовий банк. За пів року, з березня до липня, ми розробили систему так, щоб позбутися функціонального ґепу, який виявив аудит Світового банку. І ось у вересні ми отримали сертифікат про комплаєнс.

Про маленький бізнес і ФОПів на платформі

— Prozorro виглядає як інструмент, що мав би бути містком між суспільством й державою. Наприклад, ти ФОП, можеш піти й виграти тендер і показати, за скільки треба постачати ту саму канцелярію. Чи так це працює і чи ви взагалі досліджуєте, як ваш продукт впливає на бізнес-ландшафт?

У нас є внутрішня статистика: коли ти вперше зайшов на Prozorro, найімовірніше, в тебе нічого не вийде — або з документами будуть проблеми, або ще щось. Але коли заходиш уп’яте — ти вже переможець і починаєш постачати державі. Тому треба час та натхнення для розуміння процесу.

До речі, Prozorro — це класний майданчик ще й тому, що тут малий бізнес може сперечатися з великим бізнесом. Якщо ти вже бачиш торги і відчуваєш, що зможеш забезпечити той чи той товар, то ти йдеш на них й можеш перемогти навіть великі бізнеси, де шалені бюджети. Завдяки тому, що в тебе немає хвостів, ціна твого товару, продукції або послуг — нижча. І це ринок, який одразу доступний.

Є інструмент Prozorro Market, який для ФОПів узагалі ідеальний: один раз реєструєшся — і далі тільки ціною граєшся. Там є приблизно три пропозиції на одну закупівлю. У «великому» Prozorro цей показник наразі 1,7, але ми потрошку ростемо і розробляємо різні інструменти. Наприклад, зараз у нашій roadmap — електронна тендерка, електронні контракти, які дають меседж — держава стає іще прозорішою. Тому що нині можливі зловживання, якщо є кілька версій контракту.

— Повернімося до продуктів Prozorro. Є тендерна частина, а є Prozorro Market — чим вони відрізняються?

Market — це вже попередньо сформовані категорії товарів. Наприклад, потрібен стіл. У нього є ніжки, стільниця і якась площа, масогабаритні характеристики. Є центральні закупівельні організації, які готують перелік характеристик до певних продуктів. Ви як постачальник заходите туди й кажете, що ваша продукція відповідає оцьому набору характеристик.

Тепер замовник, якому потрібно закупити стільці, задає серед вимог ці характеристики — і отримує перелік того, що можна закупити, як на Rozetka. Далі замовник запитує цінові пропозиції, і протягом трьох днів постачальники готують ці пропозиції — і система автоматично вибирає серед них найкращу.

Сьогодні в Market відбуваються усі медзакупівлі. Одна з великих категорій — це будівельні матеріали, так само, як паливо. Спеціальні люди проаналізували, які категорії держава закуповує найбільше, і під них ми створили профілі.

— А чому ти казав, що маленьким бізнесам на Market простіше? Адже якщо йдеться про стандартизовані речі, то й обсяги, мабуть, треба відповідні.

Існує 35 тисяч державних замовників. Серед них як великі корпорації на кшталт «Укрзалізниці» й «Укрпошти», так і зовсім маленькі комунальні підприємства. Ну, ми теж невеликі: у ДП «ПРОЗОРРО» працює близько 60 людей. Умовно, нам теж треба комп’ютерні мишки. І є ФОП, який близько до нас, а є ФОП у Смілі. І от якщо державна смілянська організація захоче купити комп’ютерні мишки, то вона, напевно, з Одеси їх не братиме.

— Люди, які колись щось купували за тендерами, порівнюють це з пеклом. Тобі треба прописувати всі умови; а тоді прийде хтось і скаже, що ви так все сформулювали, щоб підлаштуватись під свого постачальника. Які ви виділяєте системні проблеми загалом з тендерним підходом?

Справді, є елементи можливої змови постачальника із замовником і виписування тендерки під когось конкретно. Але ж знов-таки є можливість поскаржитися. Якщо є постачальник, який зміг би виконати це постачання краще, то він може оскаржити це технічне завдання. Скарги обробляє безпосередньо той, кому вони спрямовані, — це Антимонопольний комітет.

— Серед замовників, мабуть, є ті, хто волів би закуповувати напряму. Чому вони цього хочуть, якщо не з корупційних причин?

Спробую говорити так, ніби я на їхньому місці. Можливо, на їхній погляд, це пришвидшило б якісь процеси. Але ж є планування та менеджмент, щоб забезпечити потрібну швидкість.

— Яка це різниця в часі?

Зараз у Market круті зміни і є до 29–30 днів регламенту (це мінімальний термін від початку процедури до укладення договору). Відлік починається, коли оголошують тендер. Після цього є певний період на оцінку пропозицій, плюс можна зв’язатися з потенційним постачальником і виправити помилки. Ми дали можливість замовнику прокомунікувати з постачальником, назвати йому проблеми, які виявилися на етапі оцінки. У постачальника є 24 години, щоб усунути їх. Це суперкрутий інструмент, який рятує багато торгів і дозволяє не відхиляти найкращу пропозицію через дрібниці, коли хтось чогось не доніс. І далі, після оголошення переможця, є 10 днів на публікацію договору. Ось це і є 30 днів.

Про розвиток продукту та розробку на аутсорсі

— Як ви взагалі вирішуєте, куди розвиватиметься ваш продукт?

У нас є інститут продакт-овнерів, а також люди, які відповідають безпосередньо за свої напрями й ведуть комунікацію з усіма стейкхолдерами. Вони виконують колосальну роботу з погляду market research, опитувань, роботи з постачальниками, замовниками й безпосередньо з міністерством. Тобто ці люди спочатку проводять свою аналітику, можливо, досліджують проблеми й вирішують їх. Далі працюють уже безпосередньо з міністерством та іншими стейкхолдерами для того, щоб адаптувати законодавство. Після того, як рішення ухвалено, у нас є команда розробки, свої внутрішні аналітики, тестувальники, а також компанії, які для нас безпосередньо доробляють систему.

Розробники в нас на аутсорсі, а аналітики, продакт-овнери і тестувальники — свої, щоб зберегти цю компетенцію.

У 2023 році було багато розробки, а у 2024-му очікується ще більше. Тому що нинішні виклики, пов’язані з проєктами відбудови, донорськими процедурами, диджиталізацією системи та запланованою інтеграцією, потребують великого обсягу робіт — і ми якраз намагаємося залучити більше підрядників. Закуповуємо теж через Prozorro.

— Кажуть, що в Україні програмістів-ФОПів вистачає.

Ну так, вистачає.

— Але ви, мабуть, закуповуєте послуги в компаній?

Так, ми намагаємося закуповувати якраз аутсорc і послуги з розробки в компаній. А колегам, які на ФОПі, то, будь ласка, після того, як усі тендери будуть показані й будуть виявлені переможці, можна буде прийти туди зі своїм ФОПівським контрактом і попрацювати на державу.

Про обмежувальні фактори, пильність суспільства та пиво на Рівненській атомній електростанції

— Поговорімо про організаційні й інституційні виклики, які перед вами стоять, а передусім — про загрози. Періодично в новинному полі виникає законодавча ініціатива, яка нібито заважає прозорості закупівель. Чи можеш ти це підтвердити, а також розповісти, чи є зараз у роботі те, що вам здається не ок?

Про зменшення прозорості — треба сказати, у міністерстві класна команда. Зокрема, профільна заступниця Надія Бігун там із самого початку роботи Prozorro.
І є гарна синергія між міністерством і самим Prozorro. Плюс проєкти інтеграції в ЄС. Ці директиви розглядають під мікроскопом, і не тільки наша сторона, а й наші партнери з Євросоюзу. Навіть якби щось було сумнівне, то воно просто не пройшло б.

Крім того, в нас активне суспільство. Однією нашою складовою є BI Prozorro, де повністю видно нутрощі публічних закупівель. Це окрема інституція, прошарок небайдужого суспільства. Це люди, які не просто хочуть викрити закупівлю і розігнати хайп, а безпосередньо сидять і до деталей аналізують все. Наприклад, ті самі куполи на Софії Київській: якщо копнути глибше, то це не 80 мільйонів гривень, які ось тут і зараз підуть на два куполи; це проєкт на п’ять років з невеликим бюджетом на наступний рік, і там справді є проблеми із самою пам’яткою, які треба розв’язувати.

— Мені здається, ваша функція тут передусім у тому, щоб усі про це побачили й почули, а далі експерти вийшли й пояснили, що, чому, як і навіщо. Я радий, що немає системних проблем.

Можу про поганий кейс розказати, який просто за душу нас узяв. Є Рівненська атомна електростанція, де довгий час закуповували пиво. І ось цього року вирішили закупити пиво через Prozorro, не за прямим договором.

— Стоп, навіщо вони закуповували пиво?

У цьому вся суть. Суспільство побачило цю закупівлю і сказало: «Боже, вони там усі п’ють — неподобство!». Виявляється, що станція з року в рік закуповувала незначні об’єми пива в кафе, яке було вже за територією цієї станції. Працівники після тяжкого робочого дня заходили туди, брали пляшечку пива і йшли собі додому. І тепер, на жаль, ця закупівля скасована і пива немає, хоча в цьому не було нічого кримінального. Це був перепродаж, вони навіть не безплатно отримували пляшку, а підприємство отримувало прибутки.

— Я хотів ще запитати про військові закупівлі, які відрізняються від цивільних, і причини цього зрозумілі. Мені з великої відстані це виглядає так: секретні частинки бюджету мають бути приховані від публічності, а більша частина має залишатися прозорою. Однак люди, які знають, кажуть: стривай, якщо ми опублікуємо єдиний тендер, наприклад по зимових куртках, то всьому світу повідомимо точну кількість наших солдатів.

І так, і ні. У Prozorro немає зброї. Усі збройні закупівлі проходять поза системою. Через нас іде забезпечення харчами, пальним, амуніцією і речами. В описаному випадку, якщо є тендер на закупівлю умовно 500 тисяч зимових курток, то це однозначно не говорить про те, що в Збройних силах служить 500 тисяч людей.

По-перше, вже є часткове забезпечення, по-друге, ти можеш брати речі наперед — по одній, дві чи три куртки, залежно від розподілу. Головне — не сказати, куди ти їх конкретно будеш складати. Це якраз той елемент, який ми намагаємося приховувати, — адреса складських приміщень і адреса виробничих потужностей постачальника. Тобто ми публікуємо зараз ціну за одиницю, і кожен може її побачити. Кількість — теж елемент до приховування. Хоча це спірно, чи справді це щось суперсекретне.

— А чому частина вашого майданчика не може бути закрита для певних компаній і певних замовників, щоб, наприклад, там купували й продавали зброю?

Я думаю, що тут держава якраз убезпечує передусім себе. Все ж зброя — окрема категорія, і це прерогатива Збройних сил, тим більше на період війни.

Чим держслужба схожа на роботу у великій компанії та чому на вакансії Prozorro частіше відгукуються дівчата

— Поговорімо про твій бекграунд роботи в «Київстарі». Не страшно після комерційного сектору йти працювати на державу? Як ти на це відважився?

У «Київстарі» я вже давно не працюю. Утім це був чи не найзахопливіший період. У держсекторі почуваєшся по-іншому: є чіткі правила, треба дотримуватися букви закону. Чому не страшно? Тому що я не бачив більш мотивованих людей, ніж у

Prozorro. Це як у стартапі: кожен працівник уболіває за справу й усвідомлює, чому він тут, за що бореться. Це також трохи допомагає вирішувати питання із зарплатнею. Бо це державна компанія, і ми не можемо собі дозволити супервисоких зарплат. Водночас працівники завжди мотивовані, і ці люди не про гроші, а про ту додаткову цінність, яку вони несуть державі.

— До речі, про гроші. Те, що ви держпідприємство, дозволяє вам мати плюс-мінус ринкові зарплати?

Так. Ми намагаємося відстежувати цю медіану на DOU.

— У тебе є можливість порівняти величезну приватну компанію і державний апарат. Які в них спільні й відмінні риси, плюси й мінуси, підводні камені?

Почну з того, що їх об’єднує. Якщо це велика компанія, то ти там працюєш, найімовірніше, у якомусь відділі, департаменті. Сьогодні я так само працюю в IT-департаменті великої держави під дирекцією Міністерства економіки.

Тепер про відмінні риси. У комерційному секторі почуваєшся вільніше, коли йдеться про межі законодавства. Ти більш гнучко ухвалюєш рішення, зважаючи на здоровий глузд і комерційні інтереси. Державна ж компанія не може відступити ані на крок від букви закону, інакше руйнується система. Перші кілька місяців мені було важкувато перебудуватися і зрозуміти, як це працює, чому одне можна, а інше — ні.

Головне з наших обмежень — законодавство. Є ще контрольні органи, з якими ми взаємодіємо: Держаудитслужба й Антимонопольний комітет, у яких є своє законодавство і які теж беруть участь у закупівельному процесі. І ми балансуємо на стику інтересів. Звісно, контрольна служба намагається взяти на себе якомога більше важелів впливу: щось зарегулювати, щось скасувати. Ми ж, навпаки, намагаємося балансувати через відкритість, лібералізацію ринку, щоб у постачальників і замовників була можливість ефективніше закуповувати, витрачати гроші та отримувати за це товари й послуги.

— Тобто немає такого, що ви б хотіли якусь фічу розробляти, але міністерка економіки каже, що треба іншу, і тому доводиться переписувати roadmap?

У нас roadmap досить широкий — 20–30 проєктів, ми знаходимо місце для всіх. Звісно, є і речі, які заходять «ад-гоком», і треба все зробити дуже швидко. Тоді ми переплановуємо. У нинішній спринт за класикою нічого не додаємо, але з наступного спринту робимо перепланування: додаємо завдання і надаємо йому високий пріоритет. Але це common sense, а не примха однієї людини. Це справді те, що потрібно швидко адаптувати. Часи такі, що мусиш це робити. От уже створили Агенцію закупівель у сфері оборони, і зараз намагаємося якомога швидше забезпечити її інструментами, щоб вона могла закуповувати ефективно й без загрози висвітлення секретної інформації.

— Якщо говорити про команду Prozorro, які люди вам потрібні? Чи вже все укомплектовано і дайте тільки працювати?

Зараз ми комплектуємо нову службу комплаєнсу. Потрібні люди з юридичним бекграундом і які вже працювали в аналогічних компаніях на цих посадах. Нещодавно в нас були доукомплектації аналітиків, тестувальників, тобто це постійний процес. До речі, показник відпливу кадрів відносно коефіцієнту утримання дуже малий. Це через те, що команду підбирали за принципом цінностей; тут кожен проникнений духом Prozorro, розумінням, що він робить і навіщо.

— Вам як організації важко було з айтішними спеціальностями у 2021 році, коли стався пік ринкового попиту на цих фахівців і їхні зарплати злетіли у космос?

Допомогло адаптуватися те, що розробники в нас на аутсорсі. Зарплати наших аналітиків, тестувальників і продакт-овнерів загалом були ринкові, ми намагаємося їх переглядати й підтягувати з огляду на медіану.

— Чи бронюєте ви співробітників? Вам як держпідприємству це доступніше, легше?

Ні, не легше. Іноді це навіть стає для нас стоп-фактором у прийнятті на роботу: адже ми маємо ставити всіх на облік, і для чоловіків це може бути проблемою. Саме тому, можливо, на наші вакансії більше відгукуються дівчата. До того ж в нас немає стовідсоткового бронювання, ми все одно дотримуємося нормативів, які видає Генштаб.

— Якщо подивитись на вашу сферу, на розвиток Prozorro як організації, чого найбільше бракує чи хотілось би посилити? Яке глобальне завдання ти як керівник хотів би вирішити?

Мені б дуже хотілося, щоб у Prozorro замкнувся цикл розробки, щоб до нас захотіли приходити розробники. І створити компанію, яка б надавала цінність не тільки Prozorro, а ще й іншим організаціям. Створити продуктову розробку всередині не так легко. Бо одна річ — працювати розробником, наприклад, в EPAM, а інша — в Prozorro. Для співробітника, у якого є бажання просуватися, це не так круто звучатиме у резюме. Хоча хтозна.