Ректор КПІ Анатолій Мельниченко — про плагіат, назрілі зміни в університеті та корупцію

Влітку цього року у Київському політехнічному інституті імені Ігоря Сікорського змінився ректор. Його очолив 45-річний професор і кандидат філософських наук Анатолій Мельниченко, який раніше сам навчався у КПІ і пропрацював у виші 22 роки.

Київський політехнічний є одним з лідерів з підготовки ІТ-фахівців. За рейтингом DOU, тут навчалися 13% українських айтівців. Нині в КПІ здобувають освіту майже 8000 майбутніх ІТ-спеціалістів. Та попри це нинішні та колишні студенти подекуди скептично відгукуються про свою альма-матер і не дуже охоче рекомендують сюди вступати іншим (на 6,4 бала з 10).

DOU записав велике інтерв’ю з ректором КПІ про те, які є проблеми у виші і як їх планують розв’язувати, як університет буде заробляти, які є неочевидні тенденції в ІТ-освіті і чому ректора звинувачують у плагіаті.

«Ці результати стали для нас несподіванкою». Про просідання рейтингів КПІ

— Цього року відбувається зміна поколінь у середовищі ректорів. Ваш попередник Михайло Згуровський був на посаді 32 роки. І чимало колишніх студентів висловлювали побоювання, що нове призначення — це продовження попередньої політики й попереднього курсу, без реформаторства. Коли вас призначили на посаду у кінці червня 2024 року, за що ви взялися передусім, що вдалося реалізувати?

Тут питання навіть не реформаторства, а назрілих змін зі збереженням традицій. Саме з цим ми з командою йшли на вибори. Одним з перших кроків стала підготовка до незалежного аудиту університету. Ведемо перемовини з низкою компаній, які мають провести управлінський аудит, щоб удосконалити адміністративні процеси та загалом привести нас до стандартів роботи європейських університетів.

Важливий момент — кошти вишу не будуть йти на аудит. Це буде проведено або за принципом Pro bono (тобто безплатно), або через спонсорську допомогу.

Також ми декларували поглиблення міжнародної роботи. Так, КПІ став єдиним українським університетом, куди в листопаді завітали представники Amazon.

Нині активно формуємо нову стратегію університету на 2025–2030 роки, яку плануємо затвердити у грудні. Ми отримали пропозиції від усієї спільноти КПІ і презентували своє бачення.

Окрім того, оновили команду. Проректори — це відносно молоді люди, наймолодшому з яких 32 роки. Вони раніше працювали у КПІ і готові брати на себе відповідальність за подолання проблем, відповідно до прописаних KPI. За ці чотири місяці ми стикнулися з тим, що, окрім стратегічних завдань, є багато раніше не вирішених рутинних проблем, які треба «розгрібати».

З допомогою партнерів встановлюємо відновлювальні джерела енергії. Найближчим часом наша бібліотека буде заживлена за допомогою сонячної станції. Це важливо, оскільки у бібліотеці є сервери з електронним архівом усіх наукових та навчальних видань. Щоб статті науковців КПІ індексувалися, має бути постійний доступ до мережі.

Також стали збільшувати кількість місць в укриттях. Щоб усе більше студентів перейшли на змішаний формат навчання (нині їх 60%), коли лекції онлайн, а лабораторні та практичні — в очному режимі. До речі, після опитувань ми зрозуміли, що IT-факультети не дуже хочуть переходити в очний режим. Однак з наступного семестру автівці все ж будуть вчитися у змішаному форматі.

— КПІ за рейтингом ЗВО DOU — аж на 8-й сходинці. Попри високі зарплати, студенти і випускники КПІ скептично відгукуються про свій університет. Їхня готовність рекомендувати його отримала 6,4 бала з 10, що нижче від середнього рівня за всіма університетами. Чому так, на вашу думку?

Я думаю, що це питання вибірки, яку використовував DOU. Я ставлю її під сумнів. Коли до мене приходять представники IT-компаній, то кажуть, що хочуть брати на роботу лише випускників КПІ й нікого більше. Наш університет є одним з ключових за низкою інженерних спеціальностей. Я бачив рейтинги DOU, але дозволю собі не погодитися з ними.

— Рейтинг вишів формувався на основі відгуків колишніх і нинішніх студентів.

Але яких студентів? Ще раз скажу, що до нас звертаються провідні компанії, які просять лише випускників КПІ. Ми, своєю чергою, з 2005 року опитуємо роботодавців. Спершу студенти випускаються, пів року даємо на адаптацію, а тоді дізнаємося, де вони працюють, і намагаємося опитати безпосередньо керівника, який оцінює і фахові компетентності, і навіть софт-скіли. Тому у цьому плані ми маємо інші дані. Ми бачили рейтинг DOU, і результати стали для нас несподіванкою.

— У рейтингу якраз і йдеться про те, що випускники отримують одні з найвищих зарплат на ринку, але у них є невиправдані очікування щодо університету.

Будь-які об’єктивні зауваження ми приймаємо і намагаємося їх виправити. Так, ситуація така, що одним помахом чарівної палички усе не зробиш. Але ми вже суттєво оновили освітні програми та залучили роботодавців до формування програм. Я думаю, що, можливо, при нових опитуваннях і коректних вибірках результати будуть зовсім іншими.

«Близько 40% абітурієнтів вступають за кордон». Про відплив студентів

— За нашим дослідженням, цього року у КПІ вступило на 351 абітурієнта менше, ніж торік. Чому так, на вашу думку? Чи відчуваєте відплив студентів за кордон?

Така статистика спостерігається загалом по Україні. Я спілкуюся з деякими директорами шкіл, і вони розповідають, що близько 40% їхніх випускників вступали за кордон. Це серйозний відплив дітей. Безпека — основна причина, чому їдуть вчитися за кордон, адже ми жодним чином не послаблювали взаємодію зі школами.

Ба більше, суттєво оновили освітні програми та створили нові (серед них — «Робототехніка», «Гуманітарне розмінування», «Європейські студії» тощо), розширили переліки вибіркових дисциплін, залучаємо до викладання айтівців з бізнесу. Маємо постійну взаємодію з EPAM, GlobalLogic, Infopulse, Genesis, DataArt, Netcracker.

Та додам, що серед усіх спеціальностей кібербезпека у нас має високий попит. Цього року було 7,6 заяви на одне бюджетне місце, прохідний бал на бюджет — 170,5. Ми зарахували 132 людини на бюджетну форму навчання і 92 — на контракт.

— На вашу думку, чи є українська освіта є еквівалентом західної?

Тут комплексне питання. Якщо ми говоримо про бакалаврську підготовку, то в Україні вона є цілком конкурентною. Наприклад, в КПІ є особливість — фундаментальність підготовки. Іноді її спершу критикують, але потім розуміють важливість. На перших курсах даємо поглиблено фундаментальні дисципліни — вищу математику, теорію ймовірностей, фізику, теоретичну механіку, електротехніку. Якщо мова про ІТ-спеціальності, то, крім матаналізу, комп’ютерної дискретної математики, студенти вивчають алгоритми й структури даних тощо.

Якщо для підготовки магістра потрібне наукове обладнання, то, на жаль українські виші тут дещо програють. Ми зі свого боку робимо все, щоб у нас воно оновлювалося. Влітку отримали нове обладнання від USAID для навчання фахівців, які забезпечують кіберзахист в автоматизованих системах критичної інфраструктури. А також від Siemens для енергетиків, від Huawei для фахівців у галузі електроніки та енергетики.

Фото з лабороторії, відкритої кілька місяців тому

Якість магістерської підготовки залежить від дослідницької компоненти та відповідного обладнання. Тобто це питання не еквіваленту, а конкурентоспроможності. Звичайно, українська та європейська освіти мають різні наукові підходи. Але я бачу, що наші бакалаври легко вступають на магістратуру в авторитетні європейські університети й отримують стипендії.

— У світових рейтингах українські заклади вищої освіти поступаються європейським, але КПІ у міжнародному рейтингу не обійшов і українських «конкурентів». Зокрема, у World University Rankings 2025 він опинився після Сумського державного університету. Виші оцінювали за п’ятьма індикаторами: освітня діяльність, дослідницьке середовище, якість досліджень, співпраця з промисловістю та міжнародна відкритість. І в категоріях Research Quality, Industry і Teaching помітне падіння. Які проблеми вишу у цих сферах можете виділити?

Ну, по-перше, наш університет вже досить давно у цьому рейтингу. По-друге, є питання формування рейтингу. Багато в чому все залежить від експертної оцінки і того, хто ці експерти. Переконаний, що це «просідання» — тимчасове. Для будь-яких рейтингів, які зараз формуються, дані збираються за рік і більше до оприлюднення. Тобто те, що називається свіжий рейтинг, — це, фактично, дані минулого року. Я думаю, що якраз ті аспекти, які ви назвали, ми починаємо виправляти.

Нині в нас є понад 70 договорів дуальної освіти [вид навчання, коли теоретичний матеріал опановується в навчальному закладі, а практичний — на робочому місці — ред.], а це означає взаємодію з промисловістю. Зокрема, 5 листопада ми підписали меморандум з однією великою енергетичною компанією України.

Щодо освітньої діяльності, то, думаю, найближчим часом станемо набагато кращими. Ми створили систему визнання результатів, отриманих і у формальній, і в неформальній освіті. Тобто зараховуємо кредити або модулі, здобуті поза основною навчальною програмою. Єдине, що студенти-інженери мають повернутися до роботи з обладнанням та очної взаємодії.

— Чи достатньо в університеті ресурсів для забезпечення сучасного обладнання та лабораторій для IT-кафедр?

Ті кошти, які виділяє Міністерство освіти і науки, передусім витрачаються на зарплати, стипендії, частково комунальні, з них мало що йде на обладнання. Його ми закуповуємо на кошти зі спеціального фонду. Однак їх недостатньо, адже комунальні витрати становлять левову частку витрат фонду. Проте ми цю проблему вирішуємо у взаємодії з партнерами.

По-перше, нам передають обладнання. Наприклад, ДТЕК — для лабораторій відновлювальної енергетики. Допомагає Ajax, керівник компанії Олександр Конотопський — це випускник нашого університету. Він показує гарний приклад відповідального ставлення до альма-матер. Є закордонні компанії, які допомагають, — Siemens, USAID. Ми поступово рухаємося до оновлення.

Ще в нас відповідальна студентська рада. Згідно із законодавством, ЗВО мають частину коштів [не менш як 0,5% — ред.], отриманих від основної діяльності, віддавати органам студентського самоврядування. Ми це робимо. Коли у наших студентів накопичилося кілька мільйонів, вони віддавали 1,5 мільйона гривень на ЗСУ. Нині ж вирішили закупити обладнання для критично важливої лабораторії.

«Це не про КПІ». Щодо корупції в університеті

— За даними DOU у 2019 році майже половина студентів КПІ стикалися з корупцією — 49%. На вашу думку, що створює передумови для цього на прикладі вашого вишу і чи бореться з цим університет?

Це взагалі цікава історія. Кого опитували? Чи коректні ці показники? Скільки з опитаних людей були студентами КПІ? Ми опитування проводимо постійно. Є чат-бот уповноваженого з антикорупційної діяльності. Ми можемо надіслати вам результати свого незалежного опитування, чи провести спільне опитування. Про яку корупцію йдеться?

— Найбільший відсоток нинішніх чи колишніх студентів, які взяли участь в опитуванні — студенти КПІ. І з них є ті, які кажуть, що стикалися з корупцією у виші. Як ви це оцінюєте і як університет бореться з цим?

В університеті є запобіжники від корупційних дій. Ще 2004 року ми опитали 9000 студентів, виявили окремі незначні речі й тоді створили механізми запобігання. На сьогодні ця історія взагалі унеможливлена. Якщо студенти стикалися з корупцією, то чому тоді жодного повідомлення до правоохоронних органів не було?

— Мабуть, тому, що студенти не будуть з дрібною корупцією звертатися у поліцію.

Питання корупції у відносинах викладач — студенти — це не про КПІ.

— Ви говорили, що встановили антикорупційні запобіжники. Які саме?

Ми створили електронну скриньку для звернень. І стали щорічно проводити опитування студентів, у яке входить антикорупційна частина. Разом зі студрадою подбали про громадський контроль, ввели посаду уповноваженого з протидії корупції. Створили комісію з антикорупції та дотримання законності.

Коли я був проректором, то активно працював зі студентами. Якщо були підозри на зловживання повноваженнями, вони присікалися різко. Мені навіть незручно це коментувати. Подивіться наші результати, які репрезентативні, і тоді ми будемо про це говорити.

«Такі питання мають вирішуватися у правовому полі». Про скандал з плагіатом

— Яка у КПІ ситуація з плагіатом наукових робіт?

Плагіат у наукових роботах — це проблема системи освіти всього світу. У 2015 році ми одні з перших в Україні створили в університеті кодекс честі, проаналізувавши кодекси честі багатьох вишів світу.

Торік ми створили власну політику використання штучного інтелекту в академічній діяльності. Той, хто використовує його, повинен або задекларувати це, або використовувати його лише для розв’язання рутинних завдань, які не мають інтелектуального складника.

Використовуємо програмне забезпечення, щоб виявити плагіат. Ще у 2009 році факультет прикладної математики розробив свій програмний продукт — «Запозичення». За його допомогою можна було порівняти дипломну роботу з роботами студентів попередніх курсів. Зараз ми використовуємо платні сервіси, які мають доступи до різних баз. Якщо плагіат виявляють, таку людину не допускають до захисту. Торік у нас був випадок, коли у законному порядку ми позбавили студента ступеня магістра, бо виявили плагіат у його роботі.

Боротьба з плагіатом — це питання формування культури доброчесності. Треба навчитися апелювати до власних знань, а не просто боятися, щоб тебе не спіймали. Ми дуже зацікавлені в тому, щоб сформувати культуру академічної доброчесності. Чи це легко зробити? Аж ніяк. Однак університет намагається. Повірте, коли я вчився, про плагіат взагалі майже не говорилося, а зараз вже є ціла політика університету, щоб його не допускати.

Академічна доброчесність — це не лише плагіат, це й фабрикація та фальсифікація. Коли підтасовуються дані — це, можливо, значно гірше. Уявіть, якщо в інженерії при розрахунках будуть сфальсифіковані результати. Це може призвести до трагедії.

— Днями спалахнув скандал через плагіат у вашій науковій роботі. Колишній доцент Сумського державного університету Олег Смірнов опублікував у мережі уривки вашої дисертації за 2006 рік і заявив про плагіат з російських джерел без належного цитування. У порівняльній таблиці робіт видно, що слова «Росія» замінені на «Україна». Як ви можете це прокоментувати?

Щоб уникнути будь-яких маніпуляцій в інформаційному полі, питання щодо плагіату повинні вирішуватися суто у правовому полі.

«Не впевнений, що людину після курсів можна назвати архітектором системи». Про тенденції ІТ-освіти

— Ми знаємо, що багато класних спеціалістів не хочуть викладати в університетах через велику кількість бюрократії, з якою стикаються на роботі. Це робота з паперами, нормативною базою. Як ви розвантажуєте їх у цьому?

У КПІ понад вісім років тому запровадили електронний документообіг (спочатку це була АС «Документ», нині — СЕД Megapolis DocNet). Я відповідав за цифровізацію, ще коли був проректором.

Нині ми маємо різноманіття інформаційних систем — деякі самі створили, інші — придбали. Але їх дуже багато. Щоб було зручно, хочемо сформувати єдину інформаційну систему, яка б не змушувала викладача безліч разів заповнювати одне й те саме. Якщо інформаційні системи між собою не інтегровані, то полегшення від такої цифровізації не багато. Цей пункт є у нашій стратегії.

Наприклад, хочемо зробити так, аби викладачам треба було звітувати лише раз в рік — заповнити рейтинг науково-педагогічного працівника. Або навіть не раз в рік, щоб пів дня не вводити інформацію, а при нагоді. Особистий профіль у системі з досягненнями зробимо відкритим для працівників, щоб вони могли вносити нові статті. Щоб останні потім автоматично підтягувалися. Наразі це все напрацьовується.

До речі, ми зменшили кількість документів, які потрібні при обранні на конкурсні посади. Раніше викладач мав зібрати цілу папку. Кожні п’ять років приносити одні й ті самі документи. Хоча це можна робити автоматично. Я гарантую, що до нашої наступної зустрічі зможу похизуватися, що ці питання в університеті вирішенні.

— Які неочевидні тенденції в ІТ-освіті ви бачите?

ІТ-освіта має два сектори — університетська освіта та короткострокові курси, коли підготовка відбувається за конкретним напрямом. Багато хто каже, що вища освіта непотрібна, бо, наприклад, професію тестувальника можна освоїти швидше поза університетом. Однак коли йдеться про створення складних інформаційних систем, архітектури — то це університетська фундаментальна освіта. Ми готуємо інженерів-айтівців, а чи можна назвати людину, яка закінчила курси, конструктором чи архітектором системи, то я не впевнений.

Сьогодні є тенденція до спрощення. Я б не дуже її заохочував. Окремі люди не розуміють, що на ринку праці вони швидко знеціняться. Ми бачимо, як змінюються мови програмування. Фахівця, який знає лише одну мову програмування, може замінити той, хто розуміє тонкощі алгоритмізації, конструювання систем тощо. Також це стосується підготовки фахівців у сфері ШІ — нам потрібні не користувачі технології штучного інтелекту, а розробники цих технологій.

Про наглядові ради і те, як КПІ може сам на себе заробляти

— Є думка, що найнеобхіднішою зміною для ЗВО є організаційно-управлінська реформа. Мова про перетворення університетів з бюджетних установ у державні некомерційні підприємства, як нині відбувається в НАУ. Про це говорив і очільник Мінцифри Михайло Федоров. Чи погоджуєтеся ви з цією тезою і чи плануєте зміни?

Це дуже непросте питання. Освітнє середовище особливе. Це не бізнесова структура. Якщо ми говоримо про освіту суто як про послугу, то це одна ситуація, але освіта — це суспільне благо. Є речі, в які бізнес ніколи не буде вкладатися. Наприклад, у теоретичну фізику. Ви багато знаєте приватних університетів, які готують хіміків-технологів або представників атомної енергетики? Вони пропонують лише ті спеціальності, на які є попит — право, економіка, ІТ. Щоб ця країна вистояла, нам потрібні інженери.

Якщо говорити про наглядову раду, то питання — хто саме її формує? Я хотів би вважати, що освітяни є елітарною частиною суспільства. В контексті знань, а не доходів. Вони можуть обирати того, за ким готові йти, з ким готові працювати. Чи не може статися так, що наглядова рада зробить ще гірше? Ризики є.

Чим буде керуватися ця наглядова рада? Чи є люди, які розуміють освітній та науковий процеси? Чи це люди з бізнесу, які будуть думати лише про те, що університет має приносити гроші? У наглядовій раді повинен бути баланс людей з бізнесу, громадського сектору.

Я погоджуюся, що комерціалізація сучасної наукової діяльності потрібна. Це нормальна тенденція, яка властива американським університетам. Сподіватися на те, що держава все забезпечить, не доводиться. Водночас, якщо не буде підтримки з боку держави для окремих спеціальностей, то ми втратимо цілі галузі знань, які бізнес не буде підтримувати. Бо для нього вони не прибуткові. Тоді ми станемо імпортозалежні.

В якийсь момент ми вже не зможемо виробити технологічну річ, бо підготовка фахівців буде невигідною. Якась наглядова рада скаже: «Це невигідно, для чого нам цим займатися?». Освітню програму закриють і все. Наприклад, нам треба десятки тисяч хіміків для країни, а НМТ з хімії цього року складало всього лише 3300 осіб, і це ще не всі склали.

Освіта — це державницька справа. Мають бути або гібридні моделі, або посилення ролі збалансованих за складом наглядових рад. Переводити освітню спільноту суто на бізнесові рейки, та ще й під час війни — дуже ризиково.

(Зауважимо, що першим ЗВО України, який з бюджетної установи перетворився на державне некомерційне підприємство, став Національний авіаційний університет. Тепер університет самостійно розпоряджатиметься заробленими грошима, що дозволить розширити фінансову автономію. До наглядової ради ЗВО увійшли освітяни, працівники МОН та успішні випускники НАУ, серед яких — радник міністра освіти та науки Петро Чернишов, нардеп Роман Грищук, генеральний конструктор у ДП «Антонов» Владислав Власик та інші).

— У передвиборчій програмі ви зауважували, що КПІ має заробляти сам на себе. Як?

Має бути врегульоване питання захисту інтелектуальної власності та отримання доходу від цього, зокрема роялті для науковця та університету. Потрібно продавати ліцензії на створювані технології і отримувати доходи. Це стосується не лише КПІ, а всієї науково-освітянської спільноти. У нас до цього ще трошки радянський підхід. За кордоном хтось створює технологію, захищає її, а потім може продавати. Від цього кошти отримують і науковець, і університет.

Крім того, нам треба більше залучати студентів платної форми (Зауважимо, що цього року на IT-спеціальності було 2650 місць, з них бюджетних — 1752 — ред.). Під час війни це трохи складніше, але сподіваємося, що після її закінчення буде збільшуватися частка людей, які навчатимуться за власні кошти.

Також науковці КПІ беруть участь у конкурсах ProZorro. Подаються, виграють, а тоді проводять дослідження. Ми підписали договори на проведення оплачуваних експертиз, які проводитиме виш. Це цивілізований підхід, адже університет має зберігати за собою роль експертного середовища.

Університети можуть бути технологічними центрами. КПІ має кілька наукових парків, від яких теж можуть бути надходження.

— Чи треба, на вашу думку, зменшувати кількість бюджетних місць в Україні, щоб підвищити фінансування та якість освіти для найкращих студентів?

Це не питання зменшувати чи збільшувати. Можливо, наступного року у нас не буде стільки дітей, скільки буде бюджетних місць. Тоді, звичайно, що треба зменшувати. Кількість бюджетних місць повинна бути такою, щоб підготувати кадри для економіки, вона має забезпечити сталий розвиток держави на майбутнє. А він не буде забезпечений тільки юристами та економістами. Потрібно, щоб була розвинена високотехнологічна промисловість.

Мене дуже бентежить те, що держава вкладає кошти у підготовку фахівців, а потім вони виїжджають за кордон. Виходить, що «бідна» Україна готує людей для «багатої» Європи. Якщо ми вже готуємо спеціалістів за бюджетні кошти, то вони повинні розвивати нашу державу.

«Треба було доносити свої ідеї наполегливіше». Про попередню посаду і плани

— Якщо підсумувати, які зараз, на вашу думку, основні проблеми в КПІ?

Це зростання комунальних витрат і поки що неповне фінансування, адже нам треба утримувати великі площі. Ми не здаємо їх в оренду й можемо утримувати велику площу заради кількох науковців, які роблять певні дослідження.

Також є проблеми, про які я вже говорив, — формування культури захисту інтелектуальної власності та поводження з нашими винаходами. Ми повинні це інституалізувати і ментально вкорінити.

Безпековий фактор залишається дуже важливим. На початку листопада ми бачили, як Інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка залишився без вікон через російську атаку. Тобто зараз ми змушені вкладати більше коштів не в обладнання чи ремонти приміщень, а в джерела живлення та укриття.

У нас, сподіваюсь, виникнуть інші виклики — як інтегруватися у європейський освітній простір через інтеграцію України в ЄС. Якщо це станеться, треба буде навчитися конкурувати з європейськими університетами. Щоб не сталося так, як з Польщею, де студенти виїжджають в Німеччину чи інші країни Європи. Ми повинні бути готовими до того, щоб показати, що українські університети — на рівні.

Крім того, за прогнозами Інституту демографії, скоро українців залишиться 30 мільйонів, при тому, що на початку 90-х було 52 мільйони. Університети стикнуться з наслідками демографічної кризи, вони будуть конкурувати між собою за кожного абітурієнта. Це означає, що треба показувати якість наукової школи, оснащеність обладнанням та актуальність освітніх програм.

— Ви працювали ще в попередній адміністрації КПІ, чи просували ви ідеї, про які говорите зараз?

Частина моїх ідей, яка стосувалася освітнього процесу та цифровізації, була реалізованою. Але не все було виконано. Зараз я намагаюся активніше це робити й дослухатися до факультетів і колег.

Так, я представник попередньої адміністрації, але з мого боку некоректно казати, що там щось робилося не так. Я знаю, які проблеми накопичилися за попередні роки, але й не хотів би говорити щось погане про попередній ректорат. Можливо, тоді мені треба було серйозніше доносити ті проблеми, які я зараз бачу, бути наполегливішим. Та нині моя перевага в тому, що я знаю їх і бачу, як розв’язувати це по-іншому.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU