×Закрыть

Програміст з Амстердама — про 90-ті роки в українському ІТ, роботу в Booking.com та життя в Нідерландах

Євген Сандуленко — Manager Software Development в Booking.com в Амстердамі. Євген починав займатися ІТ ще з кінця 80-х, намагаючись зібрати персональний комп’ютер за схемами журналу «Юный техник». Університетські лабораторії обчислювальної техніки майбутній програміст почав відвідувати ще навчаюсь у школі, хоча вищу освіту здобув не з першого разу. В інтерв’ю для DOU Євген розповів про свій досвід роботи розробником і менеджером, складні завдання в Booking.com та особливості життя в Нідерландах.

— З чого почалося ваше захоплення комп’ютерами?

Усе почалося з примітки у журналі «Юный Техник» за квітень 1988 року. Мені тоді було 12 років. Там повідомлялося про плани опублікувати схеми для невеличкого персонального комп’ютера (ЮТ-88, с. 79). Це відразу викликало у мені велику зацікавленість. Пам’ятаю, з нетерпінням очікував публікації. Коли схеми опублікували у 1989 році, ми разом з товаришем почали потроху збирати деталі для цього комп’ютера. У той самий час я прочитав досить багато книжок з програмування, самостійно вивчив асемблер i8080 і почав писати програми, а також вручну у товстому зошиті дизасемблювати програми для Радіо-86РК, «Спеціаліста» та ЮТ-88. На жаль, ми з товаришем комп’ютер так і не зібрали через нестачу певних деталей, хоча на це пішло майже два роки пошуків.

На своє нещастя, моє захоплення комп’ютерами помітив знайомий нашої родини, який в той час викладав програмування у Запорізькому державному педагогічному інституті. Я його буквально замучив питаннями, особливо під час нашої спільної поїздки на море. У травні 1989 він зміг домовитись із завідувачем кафедри та Обчислювальним центром інституту, щоб мене та мого друга допускали до лабораторій з обчислювальною технікою. Тож я отримав доступ до великого заліза. Це були радянські аналоги PDP-11, IBM System/360 та персональна Электроника Д3-28. Тоді я часом пропускав школу і йшов до інституту, адже мав можливість щось зробити на комп’ютерах.

У мене досить швидко вийшло почати програмувати. Можливо, вплинуло моє захоплення тією свободою творчості, яку надає машина. Перші роки я проводив за комп’ютерами по 10-16 годин на добу, тож мав можливість дечому навчитися, набрати критичний обсяг досвіду. Пізніше зробив це метою свого професійного життя. Думаю, що мені пощастило отримати хобі, яким я можу забезпечити своє життя.

— Ви почали займатися ІТ в 90-х. Як ця сфера виглядала тоді?

Це був перехідний період від класичної, дещо відсталої школи у СРСР, де комп’ютери у переважній більшості були ненадійними копіями західних машин 10-річної давнини, до добрих імпортованих персональних комп’ютерів. Обчислювальні центри були надзвичайно дорогим задоволенням, тож тільки великі установи могли його собі дозволити. Те велике залізо, ЕС-ЕОМ, яке стояло в інституті, займало величезні кімнати з кондиціюванням, фальш-підлогами, а в аудиторіях були тільки термінали.

Інтернет тільки-но з’являвся, і найбільш надійною була закрита телефонна мережа «Іскра», яка раніше використовувалася для спецзв’язку. У той час я працював у одному з перших інтернет-провайдерів України — МДП НПФ «Комміт» у Запоріжжі. Наші зовнішні канали, які ми продавали користувачам, були десь 40 кбіт/с загалом. І інтернет коштував приблизно $50 на місяць для модемного доступу, коли ЗАЗ-968М коштував $500.

У той час була у поширеному користуванні така річ, як FTPmail. Це коли можна було через електронну пошту надіслати FTP-команди й через деякий час отримати відповідь. Приміром, надсилаються команди для переходу у директорію, виведення її змісту, а також запити на пересилання файлів. Зазвичай за трафік, у тому числі поштовий, була помегабайтна тарифікація. Пам’ятаю, якось один з клієнтів захотів отримати досить велику річ — компілятор GCC. У той час він займав десь 10-15 мегабайт. Клієнт замовив, почекав три дні, файли не прийшли. Він замовив удруге, потім втретє, і врешті отримав три копії. А тариф був $2 за мегабайт.

З багатьох моїх знайомих доступу до інтернету не мав фактично ніхто. Той самий інститут, де я раніше отримав доступ до комп’ютерів, був нашим клієнтом, і вони мали виділений канал з нами 9,6 кбіт/с. Кілобіт, тобто приблизно 1 кілобайт на секунду, на весь заклад. Тож, коли я розповідав знайомим про диво під назвою «електронна пошта», яка доставляє листи у Сполучені Штати за 2-3 хвилини, у це було просто неможливо повірити.

Сам веб народився 1995 року. До того був Gopher та FTP, ще Finger. До речі, пам’ятаю, як Джон Кармак розповсюджував новини через Finger. Finger — це проста утиліта: кладеш у свою домашню директорію файл з назвою .plan, і потім будь-хто, хто знає твою поштову адресу, міг отримати зміст цього файлу. Написавши «finger johnc@idsoftware.com», можна було прочитати, що Джон хоче передати світу. Це, так би мовити, був передвісник блогів.

— Як рідні ставилися до вашого захоплення?

Вони завжди давали мені свободу. Більше того, у ті скрутні часи гіперінфляції моя зарплатня була прив’язана до долара. Тому в якийсь час я став приносити в сім’ю більше грошей, ніж мої батьки разом.

— У 1998-му ви так і не завершили університет. Чому?

Печкарьов Олександр Болеславович, мій тодішній начальник,— людина, яку можна сьогодні назвати serial entrepreneur. Якось він дав мені дуже важливу пораду. На той час я вчився у школі і працював одночасно. Після закінчення середньої освіти він порадив отримати формальну освіту й сам цьому сприяв, надавши мені можливість працювати ненормовано. Моє захоплення роботою повпливало на моє відвідування лекцій. Тому на четвертому курсі я припинив навчатися. Трохи пізніше я взагалі переїхав до Львова й звільнився з моєї першої фірми «Комміт» після майже шести років роботи там. Згодом, коли вже з’явилися діти, усвідомив необхідність документально підтвердженої освіти.

— Яким чином?

Навіть з прагматичної точки зору, я би не зміг отримати робочі візи, тому що освіта є необхідною вимогою. Це спонукало мене поновитися у «Львівській політехніці» і таки отримати ступінь магістра з комп’ютерних наук. А взагалі університет надає чудову можливість спілкуватися з багатьма професіоналами у своїй галузі.

Євген Сандуленко розпитує викладача Запорізького державного педагогічного інституту про програмування

— Наприкінці 90-х початку 00-х ви почали працювати з невеликою американською компанією. Як ви її знайшли?

Завдяки інтернету я познайомився з одним з white hat hackers, спеціалістом з комп’ютерної безпеки Matt Curtin. У 2000 році він запросив мене працювати до себе у компанію Interhack після того, як ми разом розробляли безпечний та захищений mailserver-форум на Perl. Ми працювали над надзвичайними речами, як-то Sony Rootkit Litigation, Pharmatrak Privacy Litigation. Напрямки роботи компанії — forensic analysis, security enforcing, fraud investigation. Мені довелося розробляти програмні комплекси переважно на Common Lisp, які аналізували різні аспекти безпеки передачі даних між системами. Пізніше по одному з проектів, у якому я брав безпосередню участь як розробник, мій бос написав книгу.

— Спробуйте описати свій досвід в ІТ, адже ви працювали в багатьох і різних компаніях.

Взагалі я починав як розробник. Мої найкращі роки як розробника були у Interhack. У 2003 році я приєднався до проекту з відкритим кодом ScummVM, який став очолювати з 2004 року. У той час я зрозумів, що незважаючи на мій досвід та вміння, команда, члени якої добре співпрацюють, видає набагато більший результат, ніж сукупність вмінь кожного з її членів. У проекті я отримав свій перший досвід керування іншими людьми. Це тим більше складно з волонтерами у відкритому проекті — ти можеш тільки показувати свій приклад або переконувати людей. Примусити ти нікого не можеш — людина просто піде з проекту або буде відправляти твої листи у спам. У мене почало виходити об’єднувати і вести за собою команду, бо в нас у проекті панує меритократія — хто робить більше роботи, той має більшу вагу голосу.

Тож у 2007 році я спробував себе у ролі керівника проектів на аутсорсі в Україні. Досить швидко мене підвищили до старшого керівника, а пізніше працював на директорських посадах. Певний час мені довелося займатися маркетингом та продажами, коли в компанії, де я в той час працював, не було нових клієнтів. Але після приблизно двох років відчув, що вже не можу без практичного програмування, тож повернувся до технічних ролей, як-то директор з досліджень та розробки в продуктовій компанії.

— Як ви потрапили в Booking.com?

Я просто надіслав своє резюме. На той час можна було туди потрапити тільки через розробку. Я влаштувався як Perl Developer. Спочатку було коротке телефонне інтерв’ю з рекрутером. Перевірявся рівень мови, загальне розуміння роботи та рівень спілкування. Другий етап — телефонне інтерв’ю з двома інженерами, де довелося розв’язувати прості задачі з програмування на кшталт «знайти всі паліндроми у рядку тексту». Після того запросили на інтерв’ю до Амстердама, причому можна було залишатися у місті на декілька днів до інтерв’ю і після нього. Там було 4 інтерв’ю на півдня: спочатку загальне з рекрутером, далі з програмування (мова не мала значення), потім із системного дизайну і нарешті інтерв’ю на загальні цінності і підходи, щоб зрозуміти, чи ми подобаємось одне одному — кандидат і компанія. Офер зробили у той самий день. Я надіслав своє резюме у березні, перше інтерв’ю було у квітні, і наприкінці травня були останні. У липні 2014-го я вже переїхав до Амстердама.

Компанія має цілий відділ з перевезення працівників, і вона зробила все: подала всі документи на візу, перевезла купу речей, навіть картини, допомогла влаштувати дітей у мовну школу. Перші півтора місяці, поки ми шукали житло, компанія знімала апарт-готель. Мені довелося тільки з’їздити до Києва за візою у паспорт, надати список речей і їхню вартість для перевезення, страховки, розмитнення та показати, які речі запакувати й як згодом розпакувати. Усе інше — зробила компанія. Більше того, в пакет входили гроші для переїзду.

Мало хто усвідомлює, наскільки Booking.com велика компанія. За деякими підрахунками, це третій за розміром e-Commerce сайт у світі. Узагалі, на сьогоднішній день вартість компанії становить близько 100 млрд доларів. У нас регулярно проводяться зустрічі з видатними особами у світі IT та й просто у світі. Минулого року, приміром, до нас завітав Ерік Шмідт з Google, і для працівників Tech-відділу було проведено закриту інтерв’ю-конференцію.

— Чим саме ви займались у компанії?

У Booking.com за чотири роки я побував у декількох командах: працював над частиною сайту для готель’є, де вони можуть керувати своїми готелями, потім у команді, яка відповідає за зовнішні API. У другій команді довелося часто подорожувати в Китай до нашого найбільшого партнера і конкурента Ctrip. Згодом я перейшов до команди, яка відповідає за підсистему, що знає всі ціни на сайті. Це досить велике навантаження — десь 15 мільйонів запитів на хвилину. Останні півтора роки я вже не програмую. На це, на жаль, немає часу. Під моєю відповідальністю два відділи: один розробляє систему з розміщення реклами на Google AdSense і подібних системах у інших пошукових сайтів, а другий — насичений Data Science, де ми аналізуємо, як наші користувачі пересуваються між пристроями, різними каналами маркетингу (онлайн, ТВ, сайти-агрегатори, партнери) і взаємний вплив цих каналів один на одного. Це так званий Attribution and Customer Lifetime Value.

— На LinkedIn ви пишете, що знаходите задоволення у вирішенні складних завдань, які потребують нестандартних рішень. Наприклад?

Нещодавно, коли я працював над проектом ScummVM, переді мною постала проблема — написати компілятор мови програмування Lingo, яка використовувалась у Macromedia Director. Я почав це розробляти на LALR(1) парсері bison, але згодом зіткнувся з тим, що граматика цієї мови має деякі незручні непослідовності, які мало сумісні з чистою граматикою. Оригінал являв собою компілятор Forth, тобто там можна робити досить нестандартні речі. Довелося кілька тижнів посушити голову, але проблему було вирішено.

Інший приклад. У 2016-2017 році в «Букінгу» був надзвичайний ріст відділу технологій. Ми наймали близько сотні програмістів кожний місяць. На той час робота з новачками була така: для того, щоб вони опанували підходи компанії до роботи, їх з першого дня додавали у якусь команду. Команди в «Букінгу» невеликі, від 4 до 8 людей. Виходило, що по одному новачку треба було додати в кожну команду. А зважаючи на те, що випробний термін складає два місяці, то виходить, що в кожній команді було б щонайменше по два новачки. Це мало б надзвичайний негативний вплив на компанію.

Разом з колегою з відділу Talent Development ми з нуля взялися на розробку програми для онбордингу інженерів. Розробили повний цикл навчання для 16 спеціальностей, також систему для data-driven allocation людей у команди, і таким чином народилося те, що зараз називається B.OX: Booking Onboarding eXperience. Ми робимо unBOXing engineers. На реалізацію цього проекту в нас пішов фактично рік: ми організували процес з тісним зворотнім зв’язком, і кожних два тижні вносили зміни до тих пір, поки не були самі задоволені результатом.

— Спробуйте пригадати момент, коли ви прощались з Україною. Як це виглядало?

Особливого прощання не було. Справа в тому, що мені довелося пожити в трьох великих містах в Україні. Окрім того, я прожив майже рік у Великобританії, коли працював у лондонському офісі GlobalLogic як директор по роботі з клієнтами (account director). Тому для мене це був формально ще один переїзд.

— Як це — жити в Нідерландах? Виведіть плюси та мінуси життя там.

Зазвичай, коли два голландці зустрічаються, розмова у них починається зі скарг на погоду. Хоча мені особисто цей клімат подобається значно більше, адже немає особливо різких перепадів температури. Взимку тут зазвичай +5, влітку — +20. Не вистачає сонця, тому в офісі деякі інженери ставлять собі яскраві лампи, які світять в очі.

У Нідерландах фактично всі, навіть люди похилого віку, добре говорять англійською мовою. Це водночас і плюс, і мінус для мене. Плюс, звичайно, у тому, що англійську я та моя сім’я знала, тому це полегшувало комунікацію. Але недолік у тому, що за чотири роки ми з дружиною досі не можемо вільно говорити нідерландською. Чому? Не вистачає практики, хоча ми пройшли багато мовних курсів. Незнання мови заважає повній інтеграції у спільноту.

У Нідерландах хороша й дуже добре розвинена інфраструктура. Якість доріг надзвичайна. У країні працює декілька інститутів, які займаються дослідженнями з переміщення транспортних потоків. Вони придумали так звані dutch roundabouds, розробили паралельну мережу для велосипедів, так, що всю країну можна безпечно перетнути на цьому виді транспорту. Цікаво, що в січні 2017 року було оголошено, що 100% поїздів у Нідерландах перейшли на енергію вітру і не забруднюють довкілля.

Правда, орієнтованість країни на велосипеди має також і негативні наслідки. Наприклад, для стимуляції власне цього виду пересування податки на авто є досить великими, а ціна на паливо — одна з найвищих у Європі. Це робиться свідомо для того, щоб зменшити кількість викидів газів в атмосферу. Тому податки на електричні авто тут на сьогодні просто нульові. Окрім того, ціни на громадський транспорт теж одні з найвищих у Європі, хоча транспорт надзвичайно розвинений.

Стосовно житла, у Амстердамі зараз ринок перегрітий, переважно через експатів та заможних людей з Китаю. Тут впроваджується аукціонна система, коли після оголошення базової ціни, учасники торгу її підвищують. Через великий попит остаточна ціна може запросто бути на 60% вище початкової. За межами Амстердама ціни дещо спокійніші.

Ціни на їжу різняться. Мережі супермаркетів мають свої рівні цін і якості. Існує таке поняття, як бренд мережі. Ціни на схожі товари можуть бути в 2-3 рази вищі, але ви платите за якість. Звичайно, завжди є можливість піти до приватної крамниці, яку тримають турки або марокканці, і ціни на деякі товари, приміром овочі та фрукти, будуть суттєво нижчі від цін у супермаркетах. Порівняно з Лондоном, де я жив раніше, ціни значно менші, але Лондон сам по собі вирізняється у Великобританії. Ще одна зручність Нідерландів для моєї родини полягає у близькості. П’ять годин на машині — і ти можеш бути в горах, на морі або у стародавньому лісі.

Євген з донькою Дарією у Чорному Лісі, Німеччина.

— Якби можна було повернути час, що б ви змінили у своєму житті?

За свою кар’єру я зробив досить багато помилок. Згадка про деякі з них досі змушує мене червоніти. Чи хотів би я це змінити? Складно сказати. Можливо. Проте з іншого боку, це навчило мене більше ніколи не робити деяких речей у роботі. Одне діло прочитати в розумній книжці про важливість skip-a-manager meetings, а інше — отримати цілу купу проблем, бо ти опинився відірваним від команди, літаючи десь у стратосфері, і половина твоїх людей вважає тебе снобом, який живе у палатах зі слонової кістки.

— Яку б дали пораду молодим програмістам та менеджерам?

Не забувати вчитися. Приєднатися до проектів з відкритим кодом, бо це одна з найкращих можливостей набратися досвіду та допомогти своїм колегам по всьому світу, адже вони можуть використовувати ваш код. Для менеджерів я, напевно, порадив обов’язково і завжди пам’ятати, що ми працюємо з людьми, а не з ресурсами. Варто знати особисто кожного члена своєї команди й зауважувати всі досягнення окремих людей. Також дуже цінний зворотній зв’язок, бо тільки так ви зможете переконатися, що робите все правильно, нікого не ображаєте та не ігноруєте.

— Ваш шеф написав книгу з проекту, у якому ви були розробником. Можливо, теж маєте ідею написати книгу?

На жаль, ні. Думаю, у мене б це ніколи не вийшло, мені не вистачає для цього хисту та часу.

— Чи збираєтесь повертатися в Україну?

Найближчим часом не маю таких планів. Діти щойно вступили до коледжу для отримання спеціальної освіти. Вони хочуть стати веб-дизайнерами, адже змалку гарно малюють, займаються фотографією. Тому ця професія була для них природним вибором. Тож питання повернення в Україну постане не раніше ніж за чотири роки.
LinkedIn

31 комментарий

Подписаться на комментарииОтписаться от комментариев Комментарии могут оставлять только пользователи с подтвержденными аккаунтами.

Скажите,пжлст,а молодежь предпочитает получать ВО внутри страны,в Европе или в США?Как чаще получается?Спасибо

квітень 1988 року. Мені тоді було 12 років
— У 1992-му ви так і не завершили університет. Чому?

бо йому було 16 років?

Тут помилка, я пішов з першого університету у 1998-му

Так, помилились
Виправимо, дякуємо!

Стосовно житла, у Амстердамі зараз ринок перегрітий, переважно через експатів та заможних людей з Китаю. Тут впроваджується аукціонна система, коли після оголошення базової ціни, учасники торгу її підвищують.

Цікаво, і за скільки реально винайняти? Пошук видає великий розкид цін...
Якщо не таємниця, який діапазон зарплат у розробників у Booking.com?

В Амстердамі двухбедрумну реально винайняти десь за 1600. Сам я знімаю 4-х бедрумну (тобто, п’ятикімнатну) за 1000 в Заандамі, це 14 хвилин поїздом від центральної станції Амстердаму.

Наскільки я пам’ятаю, зараз розробникам пропонують від 65к на рік плюс бонуси та акції. Старші розробники можуть получати в районі 90к.

а як з мовною школою (для дітей) в заандамі? чи возили кудись в інше місце

Мовну школу діти мали у Хаарлемі, ми там спочатку жили, але школа там дуже погана. Мовні класи ISK є практично в кожному місті.

А який грошовий еквівалент акцій і бонусів? Які умови їхнього отримання?

Можливо, Ви знаєте. Які умови (напр., скільки років треба працювати) для отримання колись голландської пенсії, який її розмір і чи вона зберігається, якщо на момент отримання будете жити не в Голландії? :)

Умови отримання бонусів непрозорі, в останні роки сукупний розмір бонусу міг досягати і перевищувати річну зарплатню. Зараз бонус ніби-то має рекомендований розмір (для сеніорів 20-40%), про акції нічого не відомо, і взагалі, ясніше стає тільки на початку року, коли виділяються бюджети.

Пенсія тут накопичувальна. Скільки кладеш туди грошей, стільки і отримаєш. Пенсійні фонди вкладають ваші гроші згідно вашого обраного рівня ризику. І після досягнення пенсійного віку ви починаєте отрімувати ці гроші назад. При зміні фонду, або країни на ЄС, ваші накоплені гроші переводяться у інший фонд. Звичайно, вона зберігається, бо це є ваші особисті інвестиції (ну, і компанія теж може додавати, Букінг додає).

Згодом, коли вже з’явилися діти, усвідомив необхідність документально підтвердженої освіти.

Да ладно! На ДОУ усі знають що освіта не потрібна.

Мені тоді було 12 років. Там повідомлялося про плани опублікувати схеми для невеличкого персонального комп’ютера (ЮТ-88, с. 79). Це відразу викликало у мені велику зацікавленість. Пам’ятаю, з нетерпінням очікував публікації. Коли схеми опублікували у 1989 році, ми разом з товаришем почали потроху збирати деталі для цього комп’ютера.

Коллега! Полностью аналогичный способ «войти в айти»: jt-arxiv.narod.ru/img/utpr8902.jpg
Мне повезло, что я занимался в радиокружке, где как раз в это время руководитель собрал «Специалист». Но до сих пор помню медитацию на принципиальную схему, таблицу ассемблера, и тот восторг, когда понял, как оно все работает, даже не имея возможности потрогать вживую.

Ирония в том, что свой первый компьютер во владении у меня появился только в 2000м. Это был Duron 800MHz. До того моей мантрой были слова «мне и на работе его хватает».

Ну себе я Ленинград-2 все же спаял, не зря же радиокружок. И на нем оторвался. Но на «реальный» комп я только в 99-м заработал достаточно денег.

Отэто подробности бывают, у нас дома 486 появился в 94 (или 95?...), мне 9 лет было, капэць.

ну, по коменту про ЮТ все старперство и так видно уже, чего там ...

Ну я не про 9 дет, а скорей про 99 вс 94...

Ощути разницу: у тебя комп появился, потому что купили родители в 94
а ребята заработали (самостоятельно) на свои первые компы, и купили уже несколько позже.
поэтому 99 вс 94 не очень актуально сравнивать

Твой комментарий как будто про незаметный нюанс какой-то :)) а на деле я прозреваю, как мне повезло.

Тогда извиняй :) я неправильно понял суть твоего сообщения.

Про заработали самостоятельно тут совершенно нечем гордиться и нечему радоваться. Жопа 90-х как она есть.

Хехе, у меня «Специалист» собрал дядя наверно годом раньше, потому что в 88-89 я помню как несколько раз вводил машинніе коді из «М-К» без особого успеха, или делал всякие «фигурі Лиссажу» на бейсике. Потом у одноклассника появился «Спектрум», и «Специалист» сразу was decommissioned)

Що далі? Які перспективи в Booking?

Перспективи є. В Букінг дуже багато цікавої для мене роботи — динаміка змін надзвичайно висока, і я навіть точно не знаю, чим новим буду займатися до кінця року. На теперішніх відділах я вже майже півтора року, тому скоро буде час передавати комусь іншому і братися за нові області. Зміна команд/треків дозволяє рости професійно, а не «застоюватися». Розміри технічного відділу це дозволяють робити регулярно.

— На LinkedIn ви пишете, що знаходите задоволення у вирішенні складних завдань, які потребують нестандартних рішень.
— Ну так всі пишуть і я написав ))

переважно через експатів та заможних людей з Китаю

Да нет, этим категориям достаются крохи, перегрет рынок в основном из-за многолетней политики города в первую очередь. Собственно население сейчас примерно как было в 50х годах

это проблема не только Нидерландов. думаю беженцы сильно подпирают рынки недвижимости (не все они бегут в одной рубашке, плюс им платят довольно нехилые субсидии)

если системно тормозить строительство и перерегулировать рынок жилья, то подпирать будет все что угодно, собственно тут эта проблема из разряда вечных и началась задолго до беженцев.

Подписаться на комментарии