Чому я повернувся в Україну після 12 років життя в США. Розповідь бізнес-аналітика

32-річний Business Analyst EPAM Іван Висоцький 12 років жив у США. В Америці він здобув освіту, створив родину, змінив кілька робіт і купив будинок. Проте все це не стримало його у бажанні повернутися додому. Два роки тому Іван переїхав назад до рідного Львова. Він розповів DOU, чим вигідна релокація в Україну і чому насправді життя у США підходить далеко не кожному.

Іван з сім’єю на українському фестивалі у США, Нью-Джерсі

Освіта у США

Моя історія з Америкою почалася 2005 року. Тоді я навчався на міжнародних відносинах у Національному університеті ім. І. Франка у Львові та мріяв стати дипломатом. Після другого курсу ми з товаришем скористалися програмою Work and Travel, завдяки якій досить легко отримати досвід роботи та спробувати кілька місяців пожити у США. Під час перебування у США обидва зрозуміли, що Америка й справді класна країна, куди можна переїхати. Відтак почали шукати варіанти. До речі, я ще з першого курсу хотів мати досвід релокації, а після Work and Travel усвідомив, що мені це під силу й це те, що точно варто спробувати.

Для студентів найрозумнішим варіантом релокації було навчання в Америці. Щоб отримати консультацію і врешті студентські візи, звернулися до юриста. Паралельно з цим шукали на онлайн-ресурсах інформацію про американські коледжі. Як відомо, освіта у США платна. Тому, обираючи навчальний заклад, я серед іншого орієнтувався на вартість. Зупинився на одному з коледжів у штаті Нью-Джерсі, де навчання, залежно від кількості обраних предметів, коштувало від 5 до 7 тис. доларів за пів року, або до 15 тис. доларів на рік.

Щоб після двох років в українському університеті не йти в Америці знову на перший курс, можна пройти атестацію та підтвердити знання. Але ця процедура досить складна, тому я вирішив стати першокурсником.

Освітня система у США відрізняється від нашої. Найперше — можливістю працювати. В американських університетах усвідомлюють, що є чималий процент студентів, які мають самі оплачувати своє навчання. Тому діє класна система онлайн-курсів. Щотижня певну кількість годин ти маєш фізично провести на парах, але ще є змога взяти якийсь відсоток у мережі. Причому платформами в онлайні впевнено користуються як молоді викладачі, так і старші професори. Твою присутність на курсі фіксують — усе так, як під час офлайн-навчання.

Насамперед робота була потрібна мені, щоб оплачувати освіту. Спочатку я працював у ресторанах і кафе, на фірмі, яка займалася перевезенням автомобілів, а зрештою у логістичній компанії, де професійно зростав і з якої потім звільнявся, щоб повернутися в Україну. Спершу мій заробіток становив не більше як 400 доларів на тиждень. У компанії, що займалася перевезенням автівок, дохід був уже 500 доларів. У логістичній компанії, де я працював загалом 7 років, зарплата спочатку була 500-550 доларів на тиждень, а перед звільненням — приблизно 1200 доларів на тиждень.

Перша робота у кафе на висоті 2000 м

За умовами студентської візи та за правилами коледжу я не міг працювати понад 20 годин на тиждень. Але мені дуже потрібні були кошти, я мав хороші стосунки на фірмі, що займалася машинами, і попросив там написати листа до мого коледжу. Загалом це стандартна для США процедура: роботодавець пише, що має класного спеціаліста, який міг би працювати більше, а коледж, якщо все добре, відповідає, що не проти додаткового навантаження на свого студента. З таким дозволом у мене виходило працювати до 30 годин щотижня, а грошей вистачало, щоб винаймати гуртожиток, платити за освіту та покривати власні витрати.

У коледжі я провчився три роки й отримав диплом за спеціальністю «Бізнес та адміністративне управління». Після цього потрібно було піднятися на наступну освітню сходинку й вступити до місцевого вишу, де навчання коштувало 50-60 тис. доларів на рік. У мене не було таких коштів, і я не зміг би їх заробити, тому вирішив відкласти питання університету. Загалом вища освіта у США побудована таким чином, що знань з коледжу цілком достатньо, щоб влаштуватися на хорошу роботу і побудувати кар’єру.

Будинок у «селищі» за 380-500 тис. доларів

Під час навчання у Нью-Джерсі я познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Вона теж зі Львова, жила у США з батьками й здобула там медичну освіту. Якийсь час ми винаймали житло, а коли народилися та підросли двоє синів (старшому зараз уже 10 років, меншому — 6), задумалися про власне.

Ми мали середній за американськими мірками дохід, приблизно 140 тис. доларів на рік, й обоє працювали: я в логістичній компанії, про яку вже згадував, дружина — фельдшером, а згодом отримала позицію медичного аналітика (clinical analyst). Будинки в містечку Іст-Брансвік штату Нью-Джерсі, де ми вирішили облаштуватися, коштують приблизно 380-500 тис. доларів. Для розуміння: Іст-Брансвік навіть у Вікіпедії називають селищем, на момент 2010 року там проживало менше ніж 50 тис. людей. Якщо порівнювати з Україною, вартість будинку виходила захмарна.

Наш будинок в Іст-Брансвіку

Звісно, повної суми у нас не було, тому ми, як це роблять чи не всі мешканці США, взяли кредит на житло. За його умовами першим внеском заплатили 10% вартості будинку, а все інше мали виплачувати під 2,9 чи 3% річних впродовж 25 років. Вартість була такою, тому що будинок знаходився в хорошому районі і ми знали, що діти будуть відвідувати школи з хорошим рейтингом та зможуть отримати відповідні знання. Окрім цього, щороку додатково потрібно було платити приблизно 11 тис. доларів податку на житло. Після того як ми вже переїхали в Україну, до речі, був період, коли продовжували виплачувати кредит в Америці. Згодом будинок, на щастя, вдалося продати.

Через те, що постійно треба щось виплачувати, наприклад, страховку, без якої нікуди, чи ті ж кредити, без яких нереально придбати власне житло, люди у США буквально не належать собі. Як правило, вони не можуть дозволити собі просто звільнитися, щоб місяць-другий пошукати щось нове. Будь-яка дія обмежена фінансовими зобов’язаннями. Фактично від повноліття і до смерті живеш у повній відсутності почуття свободи. А для мене це неприйнятно.

Страховка на здоров’я

Одна з найбільших статей витрат у США — страховка на здоров’я. Її вартість у штаті Нью-Джерсі становить приблизно 700-800 доларів на місяць для кожного з чотирьох членів родини. Якщо врахувати, що моя компанія робила знижку у 150 доларів на кожного, то одна тільки страховка щомісяця обходилася нам у 2,2-2,6 тис. доларів.

Правда, до того, як наш загальний дохід вийшов на рівень середнього, ми не могли дозволити собі оплачувати повну вартість страховки і на себе, і на дітей, навіть з урахуванням знижки від компанії. Для таких випадків в Америці діє спеціальна соціальна програма, яка передбачає оплату дитячої страховки у розмірі не 700-800 доларів щомісяця, а всього 150-200 доларів. Тобто до виходу на середній рівень і з урахуванням знижки від компанії на страховку всієї родини ми витрачали 1,4-1,7 тис. доларів на місяць.

Загалом усі знають, що система страхування у США дуже дорога, але ви навіть не уявляєте собі, наскільки це питання може бути вирішальним у контексті роботи. Я, наприклад, особисто знаю історії, коли люди обирали не ту компанію, де матимуть більшу зарплату чи цікавіший проєкт, а ту, яка була готова покривати більшу частину виплат страхової.

У Нью-Джерсі, як і у більшості штатів, страховка на здоров’я є обов’язковою. Якщо її не придбати, то в кінці року доведеться сплатити штраф у розмірі 2,5% від доходу родини. У нашому випадку, раптом що, це було б приблизно 3,5 тис. доларів. Попри дороговизну, на мій погляд, американська система страхування досить дієва. Вкладаючи значні кошти, ти отримуєш якісні медичні послуги і не оплачуєш, наприклад, оперативні втручання, планові щеплення дітям чи природні пологи без ускладнень.

А з приводу штрафів: дивно, але, окрім того, що сама держава зацікавлена виявити порушення та оштрафувати тебе, у цьому ж, здається, зацікавлені сусіди. З одного боку, це можна вважати усвідомленою громадянською позицією. З іншого — ситуація інколи доходить до абсурду. Наприклад, наш сусід повідомив в органи, що ми не платимо обов’язковий податок на тварину. Довелося сплатити хай символічний, але штраф. Надалі за те, що в будинку живе кіт, ми з дружиною щорічно сплачували 150-200 доларів податку.

Рейтинг шкіл

Подорож із сім’єю у Теннессі

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU