«За прикладом айтівців мають іти інші». Мер Львова Андрій Садовий — про життя міста під час війни, «замудрого Федорова» та принцип «любити людей грошима»

DOU продовжує серію інтерв’ю, в яких ми говоримо з людьми, що впливають на українську IT-індустрію. Цього разу поспілкувалися з головою міської громади Львова Андрієм Садовим.

Мер розповів, коли місто почало готуватися до широкомасштабного вторгнення, як тут регулюють ціни на оренду, що планують звести в майбутньому та чому Закарпаття — не конкурент Львову в IT-сфері.

👉🏼 Підписуйтесь на YouTube, щоб не пропустити нові інтерв’ю

«Зараз трапляється менше „абсурдів“, бо люди більш сконцентровані». Про роботу міського голови в часи війни

Я пригадую ніч з 23 на 24 лютого. Тоді я мав вилітати в Київ на зустріч з низкою міністрів. Я прокинувся о 5-й ранку: моніторив соцмережі — побачив неспокій. Потім зрозумів, що пішли атаки, аеропорти закрили.

Вже о 6-й ранку ми всі були на роботі, зібрали штаб і стали планувати наступні кроки. Тоді якраз була масована атака, зокрема стріляли й по об’єктах у Львівській області. Сигналів від держави щодо початку війни до мене особисто не було. Втім ми знали, що робити, бо є відповідні протоколи на час війни.

У мирний час були вихідні й можна було планувати свій графік, а тепер є один потік, і ти мусиш бути завжди мобілізований, у формі. Невідомо, що трапиться, адже сьогодні всі міста є ціллю російських агресорів і можуть відбуватися атаки. Завжди думаєш, що ще може статися, що ще не зробив.

Зараз трапляється менше «абсурдів» у роботі команди, бо люди більш сконцентровані: якщо даєш наказ, його виконують швидше. У війні можна перемагати за однієї умови: коли є жорстка субординація, чітке виконання всіх наказів.

У нас все працює як годинник: є президент як Верховний головнокомандувач, військові адміністрації, чітка субординація. І немає дурості. Ми обговорюємо, як краще щось зробити, і навіть якщо йдуть дебати, то вони фахові — кожен розуміє персональну відповідальність, бо це війна.

А якщо рішення вже ухвалено, його виконують без дебатів. Моя відповідальність — це Львів, але я розумію, що сьогодні ми захищаємо Львів у Маріуполі, Харкові, Миколаєві, тобто сьогодні там кордон. Кордони нашої держави — це кордони безпеки Львова.

«Мої колеги казали, що я щось вигадую — фантазер». Про завчасну підготовку до війни

У середині 2021 року у світі з’явилися думки, що може бути війна, були дебати, чи росія нападатиме. Наша команда одразу почала прогнозувати, що може бути ціллю у Львові, як вберегти людей, що можна зробити для цього.

Коли я розповідав про цю роботу колегам з інших міст, вони не дуже серйозно все сприйняли. За місяць до російського вторгнення я почав обговорювати з мерами міст західного регіону, скільки і яка громада може прийняти українців, якщо буде війна.

На мене дивилися і запитували: «А ти що, віриш, що буде війна?». Я казав: хлопці, краще підготуймося. Навіть пам’ятаю, як за тиждень до початку війни був у Харкові на засіданні Конгресу регіональних влад — там теж поставилися до таких міркувань скептично.

Ніхто, крім нас, державу не збудує

Але у Львові ми провели кілька зустрічей — всі служби почали працювати. Я ставив вимоги: конкретна локація, кількість людей, яка зможе там розміститися, постіль, харчування. Обговорювали, як усе працюватиме. Це дало результат, бо 25 лютого ми почали приймати перших переселенців, і все працювало як годинник.

Мені складно уявити, як би ми змогли через вокзал на день пропускати 60 тисяч людей (стільки було в перші тижні), якби там не було реконструйованої площі, якби не було порядку. 60 тисяч людей, між іншим, це як два львівських стадіони «Арена».

Коли йдеться про безпеку людей, ціна відходить на другий план. Наприклад, під час останнього обстрілу, ракети вдарили по трьох підстанціях і фактично вивели з ладу електропостачання у двох районах міста: Шевченківському та Личаківському. Через це виникли проблеми з водопостачанням, електропостачанням, рухом поїздів.

А ми зобов’язані забезпечувати в місті належний санітарний рівень при тому, що воду качаємо за сто кілометрів — у нас немає свердловини, яка б гарантувала її для всього Львова. Тому ми ще за пів року до війни поставили завдання комунальним службам, зокрема водоканалу, забезпечити можливість подачі води за повної відсутності електропостачання.

Мої колеги казали, що це абсурд, що я щось вигадую — фантазер. Я їх довго переконував, що таке може трапитися і це потрібно зробити.

Тож коли був останній удар, львів’яни навіть не відчули, що ми велику частину доби жили на дизель-генераторах, які давали змогу працівникам МНС гасити пожежі.

Ми повинні сьогодні мислити про те, що може бути завтра, за рік, за два. І коли ти працюєш в команді, яка має розуміння, стійкість, тоді мінімізуєш загрози й біду.

Наприклад, з 200 тисяч переселенців, які зараз перебувають у Львові, 50 тисяч залишаться. А це — мільйон квадратних метрів додаткового житла, що у грошах близько 750 млн доларів.

Відповідно треба вже думати над програмою іпотечного кредитування, щоб уможливити певний комфорт. Зараз люди мешкають у школах, театрах, кінотеатрах, ми почали вибудовувати невеликі тимчасові містечка-поселення, але ж прийде зима.

А де люди мають працювати? Що робити з безпекою? Крім того, зараз привозять багато поранених, яких ми лікуємо, а що далі? Це те, про що мусиш думати сьогодні, знаходити нестандартні рішення.

«Правильно це чи неправильно — розсудить час». Про контроль вартості оренди житла у Львові

Люди приїхали до Львова не на відпочинок, вони ховаються від шаленої біди. Якщо в часи війни підвищують ціну на оренду житла, це неправильно — це мародерство і пояснення цьому немає, бо комунальні послуги дорожчими не стали.

Інформацію про такі кейси ми робимо публічною, з відповідним зверненням до голови військової адміністрації. Ми пропрацьовуємо кожне звернення: є багато надуманої інформації. 99% людей чітко працюють і не порушують правил зростання ціни.

Наприклад, деякі готелі взагалі зменшили вартість після 24 лютого, розуміючи, що буде збиток. Вони пішли на це свідомо, бо є громадянська позиція й кожен робить певний внесок у перемогу. Є люди, які приносять продукти, віддають свої речі — вони не мають з цього профіту.

У час війни загострене відчуття справедливості. Я як міський голова зобов’язаний і певний приклад подавати, і реагувати.

Останній кейс: працівниця міської ради підвищила ціну на оренду помешкання — ми звільнили її з роботи. Правильно це чи неправильно — розсудить час. Я вважаю, що в такий період заробляти надприбутки нечесно й аморально.

«Так, як ми жили раніше, вже не може бути». Про переведення бізнесу до Львова та вміння будувати державу

Один з важливих моментів — переведення бізнесу. Наприклад, фабрика в Рубіжному виробляла шкарпетки, а зараз там усе знищено. Виробництво переїхало до Львова, й ми допомагаємо їм перезапуститися та відновитися.

Можливо, коли все врегулюється, вони захочуть знову з нуля почати бізнес у Рубіжному, але тут частина теж лишиться. Тому треба будувати нові індустріальні парки. Ми готові будувати комунальні індустріальні парки.

Один з таких хочемо звести на території колишнього автобусного заводу, але потрібна програма пільгового кредитування, бо під час війни західні банки кредит у гривнях не дадуть. Наші — можуть.

Так, є певний ризик, але ми не маємо часу чекати. Сьогодні вся увага світу прикута до України, та що буде за рік-два? Можуть бути й інші «фокуси». Тому треба зараз все максимально залучити, щоб перебудувати економіку.

Так, як ми жили раніше, вже не буде. Це останній шанс, який ми отримали за триста років війни з росією, щоб не просто бути, а бути країною-лідером. Бо з погляду людського потенціалу ми «вставляємо» багатьох. А от з погляду вміння вибудовувати державу є проблеми.

Ми завжди мали біля себе магніт росії, який був у сто разів потужнішим, ніж, наприклад, магніт ЄС. Кому належать обленерго, облгази, підприємства військово-промислового комплексу, які пішли на приватизацію? Це все російська агентура.

Ми маємо ухвалити непрості рішення. Але якщо хочемо бути незалежною країною, у нас немає іншого вибору: на нас чекає відповідальний період, бо ніхто, крім нас, державу не збудує.

«За прикладом айтівців мають іти економісти, фінансисти, люди з інших професій». Про передумови розвитку IT-спільноти у Львові та необхідні зміни в освіті

IT-сектор зараз почувається тривожно. Багато великих замовників мають у регламентах пункт: уникати співпраці з компаніями, які працюють у країнах, де тривають військові дії. Я розмовляв з Тарасом Кицмеєм (співзасновник SoftServe — ред.) — у них компанія тримається на рівні, але без зростання.

Втім вони мають підрозділи в Польщі, Великій Британії. А от, наприклад, IT-спільнота Харкова сьогодні у непростій ситуації. Тому мені приємно, що у Львові IT Cluster зараз змінив слово «конкуренція» на «кооперацію». Він завжди був і є прикладом для інших IT-ком’юніті в Україні.

У Львові серйозно розвивається харчова промисловість, машинобудування, легка промисловість, книгодрукування. Я вважаю, що Львів досить збалансований. Але те, що ми тут звели з нуля IT-індустрію та індустрію туризму, — великий плюс.

Львів завжди був осередком великої кількості розумних людей

Дуже багато людей приїжджають сюди, закохуються в місто й лишаються жити. І я б хотів, щоб ми працювали не лише як аутсорс, а генерували власні продукти, мали вищий профіт. Для цього потрібні технології.

Мені здається, що зараз кооперація українських айтівців з Ілоном Маском може дати велику перевагу. Треба мати ближчий доступ до замовника й усунути дискримінацію, коли великі компанії не роблять замовлень у країнах, де триває війна.

IT не народилося у Львові просто так. Це людський потенціал, електроніка, точна механіка, військово-промисловий комплекс, наукова спільнота. Місто завжди було осередком великої кількості розумних людей.

Коли багато років тому львівська IT-спільнота переконала керівництво «Політехніки» виділити IT в окремий перспективний напрям і допомогти вибудувати якісний процес навчання, вони отримали набагато більше готових спеціалістів, які можуть одразу працювати.

Так вони здобули ресурс. Замовлень у світі надзвичайно багато. І той, хто готовий їх швидше опрацьовувати, має більший профіт.

За прикладом айтівців мають іти економісти, фінансисти, люди з інших професій — нам треба перебудовувати освіту. Якщо ми цього не зробимо, у нас не буде майбутнього. В Ізраїлі на всю країну дев’ять університетів. Навіщо в Україні сотня-друга? Це абсурд. Потрібно це оптимізувати.

Це велика реформа, і я не маю повноважень про неї говорити. Але те, що зробив IT Cluster у Львові в плані освіти, — фундаментальна річ, яка й дала зростання.

Сьогодні IT заважає зростати далі брак інвестицій у людей, розуміння, що це важливо. Освіта не може мати фрагментарний успіх. Він має бути більш глобальний.

«Бавитися в якусь конкуренцію регіонів — по-дурному». Про заяву Закарпатського IT-кластера та виїзд айтівців за кордон

Голова Закарпатської області консультувався у голови Львівської області щодо розвитку IT-спільноти. В часи війни у державі одна ціль — перемогти. І бавитися в якусь конкуренцію регіонів — по-дурному. Сьогодні всі мають максимально працювати на перемогу: що можеш — то роби.

Ми у Львові багато речей організували й вибудували якісно, про це публічно ніхто не говорить, бо це не на часі. В часи війни ти не маєш морального права бронювати спільноту. Я знаю багато айтівців, які воюють на передовій, у кібервійськах. І велика подяка компаніям, які виплачують їм зарплату.

Я вважаю: якщо бізнесу потрібно для підписання контракту поїхати за кордон, такий шанс однозначно треба дати, бо це надходження валюти, яка сьогодні потрібна державі. Тому варто м’яко на це реагувати: немає питань, які не вирішуються, є люди, які не хочуть або через свою некомпетентність не можуть.

«Федоров замудрий для міністра». Про розумних людей в уряді

Михайло Федоров, міністр цифрової трансформації, замудрий для міністра. Це дуже освічена, креативна й фахова людина. Нещодавно в нас була зустріч, під час якої я йому розповідав про своє бачення розвитку країни. Він уважно слухав і сказав, що зранку написав власне бачення. Коли я його читав, було відчуття, ніби ми це писали разом.

Команда, яка сьогодні зібрана в міністерстві, одна з найфаховіших. Можливо, тому що вони створювали міністерство з нуля й не було обмежень. Якби така професійна команда була в інших міністерствах, нам би рівних не було.

В уряді є розумні й фахові люди. Крім Федорова, з позитивних прикладів — Дмитро Кулеба, міністр закордонних справ. Він інтелектуал, який знає, що робити. Також я завжди тішуся, коли спілкуюся з міністром оборони Олексієм Рєзніковим — в уряді взагалі мають бути люди з почуттям гумору.

Якщо треба для підписання контракту поїхати за кордон, однозначно такий шанс треба дати

Насправді в різних урядах було багато класних людей, складно виділяти конкретний найкращий уряд. Хоча Україна є парламентсько-президентською державою, будьмо реалістами, ми завжди були країною, де тон задає президент.

Тому знайти класного міністра — це успіх. А щоб державою якісно управляти, треба знайти 500 різних людей, аби кожен з них брав відповідну ділянку й тягнув віз. Тоді буде результат. Двоє-троє фахівців країну не врятують.

«Ми не будемо мати в державі серйозних інвестицій, якщо не наведемо порядок». Про Дія City і згубність корупції

Дія City дуже класна ініціатива. Я вважаю, що зміни мають торкатися кожного з нас. Ту ж корупцію ми можемо побороти максимальною цифровізацією: коли все обліковується, коли все прозоро.

Ми ж знаємо, що в нас є подвійні, потрійні стандарти життя у країні. Завжди відомо, хто і як живе, які доходи має, хто краде — це неможливо приховати. Так, можна маскувати, маючи олігархічні медіа.

Але, наприклад, наші партнери — американці, європейці — це знають. Чого найбільше бояться американці? Не ЦРУ. Вони бояться Internal Revenue Service, яка рахує гроші. Якщо ти потрапив у їхній фокус — катастрофа.

А у нас? Якщо тебе злапали й ти не домовився на рівні поліції, то домовишся на рівні прокуратури. Якщо не там, то в судах.

Сьогодні треба дивитися на крок уперед. Ми не будемо мати в державі серйозних інвестицій, якщо не наведемо порядок, якщо не мінімізуємо рівень корупції, якщо не зробимо максимальну прозорість в усіх сферах.

Тому, якщо прислухатися до того, що робить IT-спільнота і Міністерство цифрової трансформації, ми матимемо серйозний поступ у країні.

Але має бути політична воля на це. Я просто надто древній у політиці, багато чого бачив, знаю, і мені деколи соромно й прикро, коли банально й підло крадуть.

Наприклад, багато хто мав претензії до Зеленського. Але він показав найкращі свої якості, тому що так комунікувати, вибудовувати контакт з країною, лідерами світу ніхто не був готовий.

Сьогодні в його прямих обов’язках армія, міжнародний блок — це все працює феноменально. Але восьмий рік війни — чому в нас не було бронежилетів, касок? Невже ми з 2015 року не розуміли, що росія буде нападати? Для мене це був шок.

Українці мають унікальну здатність до самоорганізації, самодисципліни, попри, можливо, не перфектне керівництво. Це треба використовувати, а не заважати — потрібно боротися з корупцією на високому рівні, бо це може нас згубити.

«Людей треба любити грошима». Про пошук талантів для міської ради й основні критерії відбору кандидатів

Максим Бахматов (керівний партнер інноваційного парку UNIT.City, голова правління корпоративного акселератора Radar Tech — ред.) був певний час у Львові моїм позаштатним радником. Ми зустрічалися ввечері, пили каву, обговорювали ідеї. Максим дуже креативний, цікавий.

Я не платив йому за співпрацю. Це був простий прагматизм. До Львова приїхала мудра людина. Я сказав йому, що хотів би частіше спілкуватися, і запропонував статус позаштатного радника.

Він цього не очікував, але погодився. Максим не планує жити у Львові чи реалізовувати тут круті проєкти — столиця дає набагато більше можливостей у фінансовому плані. Просто є такі періоди в житті: посольства переїхали — і він переїхав, посольства поїхали — і він поїхав.

Я маю таку звичку: коли є проблема, телефоную всім. Можу дзвонити до будь-кого: міністра, чиновника, бізнесмена. Бо мушу розв’язати проблему. Тож з Бахматовим домовилися, що я можу йому будь-коли телефонувати, навіть уночі.

Для мене все життя питання кадрів було на першому місці: я завжди шукаю людей. Мені постійно бракує фахівців, бо хочу, щоб були найкращі, а це складно.

Має бути компетенція, моральні якості, любов до інших, бачення майбутнього і драйв, щоб людина заряджала і вміла вибудовувати команду.

Це те, чого хоче кожен керівник IT-компанії, але тут відповідальність більша, бо на твоїх плечах місто. А айтівці, між іншим, переманили у нас сотні людей.

Я завжди стараюся, щоб фахівці отримували високу зарплату: любити людей треба грошима. Частина працівників, які приїхали до Львова з інших міст, отримали службове житло, яке змогли потім приватизувати.

Це не таємниця, і я вважаю, це правильно й чесно, бо вони працювали для міста.

Я не вірю в успішного урядовця, який має маленьку зарплату. Тоді він займається корупцією і для того, щоб заробити сто доларів, завдає збитків на сто тисяч — це злочин.

Люди, які працюють в управлінні, повинні мати середню ринкову зарплату й привілеї щодо майбутнього — пенсійне забезпечення абощо.

У Львові директори шкіл отримують зарплату мінімум тисячу доларів, а для керівника управління освіти вона вища. Якщо людина потребує покращення житлових умов, ми можемо домовитися, й за кілька років вона може отримати, наприклад, квартиру.

Освіта — одна з ключових галузей, і такі питання ми обговорюємо на вході. Але є проблема: на посаду керівника управління освіти ми отримали понад 50 резюме. Втім у вакансії був нюанс: потрібно було подати своє бачення розвитку освіти в місті. І багато хто не написав цього. Я навіть отримував SMS із запитаннями, що потрібно написати.

Я не вірю в успішного урядовця, який має маленьку зарплату

Коли я беру людину на роботу, хочу подивитися, де вона працювала, що зробила. Бо коли є багато класних ідей, а досвіду немає, я, звичайно, пропоную співпрацю, але не ризикую давати велику ділянку роботи.

Для мене чинник моральності завжди головний. Якщо професіонал м*дак, я його ніколи на роботу не візьму. Бо якщо одна погана вівця є в колективі, вона дестабілізує всю команду. Тому треба бути уважним.

Я завжди шукаю людей, які толковіші від мене, мають вищий рівень фаховості, компетентності, візію і бажання працювати. Я отримую кайф, коли спілкуюся з молодими людьми, бо сам від них черпаю багато нового, і мої компетенції змінюються.

Єдине, що я вмію в житті, — трохи розбиратися в людях. А з погляду IT, економіки, бізнесу, фінансів є ті, хто набагато кращий за мене в кожній галузі.

Тому я просто запрошую їх до співпраці та стараюся бути до них максимально привітним, щоб вони отримали насолоду від можливості реалізувати свої ідеї, навіть дурні.

«Підтримка обдарованих дуже важлива». Про роль науки й талантів у розвитку міста та держави

Ми запустили програму «Львівська система дослідників» і доплачували від 6 до 10 тисяч гривень молодим науковцям на місяць за їхню працю для міста і країни. Коли я підтримав цю ініціативу, чомусь думав, що вона знайде розширення на державному рівні. На жаль, ні.

Сьогодні магніти західних наукових центрів дуже потужні. Шукають молодих креативних людей, яким одразу пропонують все, й вони вже працюють на економіку інших країн.

Після війни ми хочемо реанімувати програму, дати їй новий сенс (зараз вона заморожена, бо нам треба активно розвивати військово-промисловий комплекс).

У Львові за найкращі результати ЗНО ми платимо дітям 5–10 тисяч гривень. Місто має показники втричі кращі, ніж Київ, на тисячу населення. Підтримка обдарованих дуже важлива — у нас це завжди було в пріоритеті, й так має бути в державі.

У межах розвитку туристичного кластера ми даємо по 20 тисяч гривень тим, хто організовує конференції. Наприклад, Львів з погляду такого туризму є лідером держави. Одна конференція на два-три дні для 200–300 людей — це плюс 6 млн грн доходу для міста: поселення, ресторани, кейтеринг.

У Львові ми часто генеруємо ідеї та даємо їм життя. Якби держава це згодом підхоплювала, ми мали б успіхи. Оборона держави та розвиток військово-промислового комплексу мають бути синхронізовані, а наука тут повинна бути основою.

«Треба жити й робити те, що можеш, сьогодні». Про майбутній відпочинок і проєкт всього життя

Я планую, щоб Україна якомога скоріше перемогла у війні. Потім хочу поїхати з Катериною [дружиною] й малими в Крим.

Також є велике бажання кілька місяців десь повчитися. Бо я працюю в міській раді 16 років, чого в житті не планував. Але одна каденція, друга — так життя закрутило.

Крім того, у мене є ціль — вибудувати реабілітаційний центр світового рівня, який би поєднував елементи самих операцій із high level технологіями, охоплював психологічну, соціальну, фізичну реабілітації.

Хочу, щоб ми могли допомогти з житлом, спортом, місцем праці. Я цим живу. Бо коли у 2014–2015 роках нашим хлопцям робили круті протези, ніхто не приділяв уваги психологічному відновленню.

І багато з них закінчили життя самогубством — такі реалії. Я вважаю, що Львів — унікальне місто з погляду потенціалу, безпеки. І такий комплекс — це те, що потрібно державі.

Дивитися кудись далеко немає потреби. Треба жити й робити те, що можеш, сьогодні. Бог дає нам довжину життя, а ширину ми визначаємо самостійно. Моя ширина досить велика, і я від цього отримую неабияке задоволення.

«Депутатів має бути набагато менше, бо мудрих людей мало». Про необхідні зміни для відбудови держави

Потрібно перестати бути мародерами у власній країні й зрозуміти, що це останній шанс, який маємо в історії нашої нації. Іншого не буде.

Я не пригадую такої уваги світу до України за останні століття, яка є сьогодні. Тому я буду не дуже добрим, але максимально відвертим. Я хочу, щоб мої діти, онуки мали майбутнє успішної країни.

Я називаю депутатів маклерами, обраними народом. Вони ображаються, але визнають, що щось у цьому є. Бо інколи заїжджають на посаду на «Запорожці», а виїжджають на Lexus.

Є відчуття, що ми щось втрачаємо — зараз дуже низький інтелектуальний рівень ВРУ. З кожним роком стає все гірше й гірше, на жаль. У 90-х інтелект був набагато вищий. Бувають коливання, але Верховна Рада відображає суспільство.

Єдине, що я вмію в житті, — трохи розбиратися в людях

Просто ми жили під великим впливом російського магніту, який корумпував країну, вибудовував медіа на російські стандарти. Все це треба перебудовувати, робити з нуля.

Повинні приходити люди іншого ґатунку, фахової наповненості. Сьогодні є багато класних, яким до 40 років, але вони толкові, мають модерне бачення. І їх треба просити йти у владу, політику.

Я завжди вважав, що потрібно витягувати людей, які мають потенціал, і давати можливість його розвинути. Є київські, полтавські, львівські політики. Є просто класні люди, а є мудаки. Дай боже, щоб у нас в політикумі були класні люди, а мудаків було якомога менше.

Депутатів має бути набагато менше, бо мудрих людей мало. Пригадую розмову з Богданом Гаврилишиним (видатний економіст, громадський діяч, меценат — ред.), один прем’єр-міністр йому казав, мовляв, подивіться, який я крутий. А він відповів, що «ти не крутий, а просто пімпка від ровера».

І пояснив: «Коли матимеш міністрів, які на три-чотири рівні вищі від тебе, тоді й будеш крутим». Щоб вибудовувати нову систему, треба, щоб у владі були найфаховіші, найбільш тямущі, які мають божий дар, талант. Їм треба довірити відбудову країни.

Я, попри все, є великим оптимістом, вірю в нашу державу, розумію, що повоєнний час буде складним, будуть виклики й випробування.

Але я вірю в божу ласку — Бог дає нам шанс, і ми зобов’язані не просто скористатися ним, а зробити все, щоб наступні сто років світ казав: «Вау, Україна forever! Круто!».

👍ПодобаєтьсяСподобалось16
До обраногоВ обраному3
LinkedIn



46 коментарів

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

После слов, как хорошо они заранее готовились читать перестала. Вспомним как был прилёт в казарму вместе с военными :(

Не те щоб я був шанувальником Садового, але у Львові в казарму не влучали. А він все ж таки мер Львова, а не Яворова.

Я не буду спорить, я читала в новостях, следила активно. Возможно уже все спуталось. Но мне как то запомнилось, Львов, казарма, были жертвы, ракеты с моря. Надеюсь я действительно перепутала.

Ну при чем мер Львова к Яворову? Ну вот лишь бы ляпнуть, а там уже пусть разбираются сами. «Я так помню»

У вас забыла разрешения спросить 🤦🏼‍♀️

Садовий паразитує мером у Львові вже давно. Як він та його команда досі планувала й планує далі розвивати й будувати місто, якщо він просто НЕ знає населення міста? То 800к, то мільйон й наче нема різниці.

Чи можливо замовити дані від стільникових операторів, після звести й трансформувати дані, аби далі вивести загальну цифру по місту, околицям, та і по райннам? Знати густоту, пересування людей у місті? Як впливають нововведення по напрямкам/обмеженням руху, ремонти й новобудови?

Й після ці дані щоквартально чи щопівроку оновлювати маючи налагоджений процес збору, опрацювання й візуалізації даних.

Багатомільйонний проект? Звісно, й можливо рік часу знадобиться.

«Нє, просто запитаємо у Київстар „ну шо там? скільки?“ а потім прикинемо долю ринку й розкидаємо по іншим операторам. Ну от й +/- від 750к до 1 млн. Дата дрівен управління містом»

Про те що там вони контролюють ціни на житло... відверта брехня..
Нихто нічого не контролює або тільки по готелях.
До війни — та після початку — ціна майже у двічі зросла та ще будьте так ласкаві — 1.5К за житло та 1К рієлтору — як це почув то зрозумів — до Львову більш ніколи не поїду — краще до Європи

Від народження прожила у Львові 21 рік, після чого переїхала до Києва. Війна змусила повернутись «додому» на багато місяців.
Що я хочу сказати? Що Садовий останні років 5-6 точно ніхєра не робить, зате дуже гарно піариться серед богомольної частини виборців. Кожен прильот і збита ракета то «слава іссу».

За більше ніж 10 років в Києві є хороші зміни, але мені дивно, чому у Львові їх менше. Завжди вважала, що от кому кому, а Львів би мав розвиватись швидше. Ось що дуже різко впало в око:

— коли гнали до Львова 25 лютого, освітлення траси взагалі було відсутнє у 85% місцях! Їхали наосліп! Це просто жесть.
— якість доріг. Місто жодним чином не реагує на збільшення потоку машин. ВЗАГАЛІ. Не потрібно з цим боротись, потрібно пристосовуватись. Робити хороше покриття (бо 90% дороги це навіть для паркетника йобтвоюмать), нормальні розвʼязки! Я як їхала у Київ, то були ями у мене на районі — так вони і лишились.
— дуже гарно слідкують за центром, бо він доїть туристів. А решта — міста само якось виживає. Це сумно.

ну і дуже смішно було спостерігати коли прикормлений до мера Локаль наливав пивко на літніх площадках у стаканчики з-під кави, а кафе, які видно не дали на лапу, не могли наливати пиво на літніх площадках.

Як він готував місто війни я теж щось не дуже помітила. Памʼятники десь через місяць накінець-то почали укріплювати.

Тому Садовому треба трошки попуститись з церквою, зі своїм піаром і хоч на останньому сроці зробити реальні кроки. Бо багато дуже розмов, а по факту — нічого.

— коли гнали до Львова 25 лютого, освітлення траси взагалі було відсутнє у 85% місцях!

Світломаскування

Місто жодним чином не реагує на збільшення потоку машин. ВЗАГАЛІ.

там є деякі обмеження на будівництво в військовий час. погугліть...
та де там у Львові будувати нові розв’язки ?

Світломаскування

Пізніше проїхалась туда і назад через півтора місяця, ліхтарів немає ВЗАГАЛІ. Житомирська область, Рівненьська — чудове освітлення, вїжджаєш у Львівську — як у середньовіччя.

там є деякі обмеження на будівництво в військовий час. погугліть...
та де там у Львові будувати нові розв’язки ?

Я ще на початку написала — напротязі 10 років! Я щороку приїжджаю до батьків і з кожним роком все гірше і гірше.
Де будувати? Та хоча б візьму за приклад «розвязку» коло церкви Юра. Там пропускна можливість машин 5 в сторону цирку. Невже не можна було зробити ширшу вулицю до цирку, і розрахувати пропускний час світлофору, щоб там вічно не було скупчення? Можна було.
Але навіщо?))

хоча б візьму за приклад «розвязку» коло церкви Юра. Там пропускна можливість машин 5 в сторону цирку. Невже не можна було зробити ширшу вулицю до цирку, і розрахувати пропускний час світлофору, щоб там вічно не було скупчення? Можна було.

Просто супер що до водіїв не дослухались і так не зробили. Зараз там більш менш тихі сквери, а не київській удар по вухах.

Світломаскування

У Львові?) Це жарт якийсь чи ви серйозно?

Так, дворики все ще розвалені, нових розв’язок немає, обіцяний електронний квиток не можуть впровадити.
Але все ж як житель Львова мушу сказати, що дороги непогано робляться саме останні 5-6 років)
Вокзальна площа, Пекарська, Шевченка (ще в процесі), Бандери, Хуторівка, Богдана Хмельницького — це ті зони, які були роками розвалені, а тепер зремонтовані за останні роки. Причому генеральний ремонт зі зміною комунікацій труб, з новими велодоріжками тощо. Це вбільшості довгі вулиці у різних районах, львівські знають. Є плюси та робота в плані підходу очищення води, відмовились від хлорування
Проект «Громадський бюджет» працює, люди голосують, проектам-переможцям відновлюють різні майданчики, озеро Панча близьке до завершення, Горіховий гай мав бути наступним.
Про церкву майже не чую нічого від Садового, хіба на релігійні свята заграє зі своїм електоратом. p.s. не фанат Садового, голосував за іншого кандидата у першому турі. На жаль не було іншого сильного цікавого кандидата у другому турі, а був брехливий популістичний Синютка і чинний мер Садовий. Згідно вищеперелічених плюсів, вибір львів’ян очевидний)

Шевченка

тут згідна, живу поруч, війна війною, а роботи відновили. Хоча обїзд по Золотій — це срака просто. ну і спуск до Чорновола такий, що можна всю підвіску там залишити.

Є плюси та робота в плані підходу очищення води, відмовились від хлорування

Вода у Львові завжди гірша була, але то вже таке.

На жаль не було іншого сильного цікавого кандидата у другому турі, а був брехливий популістичний Синютка і чинний мер Садовий. Згідно вищеперелічених плюсів, вибір львів’ян очевидний)

нажаль. Але тримати його ще років з 10 і будете мати місцевого путіна.

Заслуга Андрія Садового у підготовці Львова до війни полягає в основному в тому, що років 800 назад Данило Галицький заснував Львів за багато сотень кілометрів від кордонів сучасної росії. Без цієї «невеличкої» допомоги Садовому було б важкувато.

За прикладом айтівців мають іти економісти, фінансисти, люди з інших професій — нам треба перебудовувати освіту. Якщо ми цього не зробимо, у нас не буде майбутнього. В Ізраїлі на всю країну дев’ять університетів. Навіщо в Україні сотня-друга? Це абсурд. Потрібно це оптимізувати.

Оптимизировать-то можно. Только что из этого выйдет? Закрыть университет проблем не составит. Только вот, найдете рабочие места преподавателям? Увеличите зарплаты? Общее количество бюджетных мест по Украине увеличится?
В Харькове около 40% студентов были иностранцами. Я очень сомневаюсь, что вы их не растеряете.

Сейчас у многих преподавателей, особенно у стариков, тактика такая: вносить в учебную программу изменения на уровне дипломных перефразирований чтобы год выпуска методичек стабильно менялся. Они ленивые, вы скажите? А где у них родится энтузиазм что-то совершенствовать в их программах? Чему-то научить студентов, зажечь в них огонь?
В глубине души препод понимает, что его программа никуда не годится и устарела лет на 20, а студент — что ее нет смысла учить, ибо в жизни она нигде не пригодится.
Производственная практика проходит на каком-то старом советском предприятии, где осознаешь полную бесперспективность обучения по своей специальности, если каким-то чудом до сих пор не осознал.
Не перечесть, сколько образовательных программ готовят специалистов «широкого профиля», где даже если предметы каким-то чудом активно перекликаются друг с другом, выпускник ни по одной специальности не тянет, от слова, совсем. Ни говоря уже о трудоустройстве.
Действительно, чего же выпускники работают не по специальности?

Университеты должны оптимизироваться под рынок. Сейчас плюсом является то, что универы позволяют международным компаниям увеличивать свое присутствие, предлагать свои курсы, потенциальное трудоустройство, нормальную базу знаний под дипломную работу, в конце-то концов!
На их фоне мусорная универская программа просто отнимает время и стимулирует взятки с передачей из рук в руки непонятно каким макаром сделанные отчеты по лабам чтоб было основание зачет поставить, потому что МОН вот так «качественно» за «качеством» обучения следит.

Возьмем к примеру тех же айтишников. Почему компании свои курсы обучения называют «университетами»? Потому что они готовят специалистом по тем направлениям, которые им нужны, и учат их тому, что реально надо. И эти направления представлены на рынке. Не попал к одним, так есть еще компании, которые взять могут. Год, а может и меньше, поучился, и уже работаешь и никакой универ тебе не нужен, а тем более тот, в котором ты учишься.
Любой студент скажет, мол «за 3 месяца выучил больше, чем в универе за 4 года».

В Университете государственном по программированию полезны были только фундаментальные дисциплины вроде Основ программирования, Алгоритмы и структуры данных, Дискретная математика, Базы данных и т.п. Как только дело доходит до подходов к архитектуре, фреймворкам и т.д., то начинается все очень печально, здесь лучше гораздо выглядит подготовка от «университетов» компаний.

найдете рабочие места преподавателям?

Якщо людина яка викладає якись фах і не може по ньому знайти роботу — такій людині не місце в університеті. Я бачих багато дідів у яких знання застаріли на 20+ років і які в житті крім викладання нічого не робили, чого вони можуть навчити?

Рассказывать могут как когда-то в молодости делали программу... «Вот то работало как надо, а не то, что вы пришли мне показывать, бездари нулевые»

Нічого не можу сказати про життя у Львові, я там перебувала трохи менше місяця. Але що точно знаю з власного досвіду: за квартирку у старому домі, площею не більше 30 кв.м. зі стареньким ремонтом ми платили 1500 грн за добу і жили там п’ятеро: ми з чоловіком, бабуся та 2 маленьких дітей. Я писала і телефонувала куди могла, але нічого кращого не знайшлось, лише за значно більші гроші (типу 120 євро на добу і більше). Це про щось говорить. І ще — бомбосховище, до якого відносився наш будинок... Спуститись до нього було просто неможливо — сходи наполовину зруйновані, святла нема, вихід лише один, всередину я не спускалась, а чоловік був і каже, що там нічого взагалі нема, сирість і наслідки затоплення. Дитина туди взагалі не спуститься ніколи. І ми усім двором ховалися у бані сусіднього готелю. Якби Львів бомбили, як Харків, наврядчи нам та баня допомогла б. Я не вперше у Львові була, мені дуже подобається це місто і я приїду ще обов’язково, але щодо готовності міста до війни — ну таке собі....

Це про щось говорить.

а про що це говорить?

Про те що хтось «звездить» що ціни вони там якось контролюють.

А що зі сміттєпереробними заводами у Києві, Харкові, Одесі і т п?

Яка попередня? Садовий прийшов до влади, обіцяючи завод, це було 15 років тому, в Інеті є про це відос.

Про роботу Сихівського РТЦК та СП запитували? :)
Львів вилучений з особистого списку міст, які привабливі для ІТ.

Собрала самые издевательские фантазии мера Львова в один список:

1. «Ми пропрацьовуємо кожне звернення: є багато надуманої інформації. 99% людей чітко працюють і не порушують правил зростання ціни.» — 99% НЕ повысили цены, серьезно? Абсолютно все мои знакомые меньше чем за 800-1000 долларов не снимали. В первые дни бегства от войны снимали однушку за 1800 $. Дикое лицемерие про «прекрасные» львовские цены.
2. «у Львові IT Cluster зараз змінив слово „конкуренція“ на „кооперацію“. Він завжди був і є прикладом для інших IT-ком’юніті в Україні.» — какие конкретно примеры подавал Львовский кластер? За последние 3 года работы не помню ни одного человека в Харькове, кто ориентировался на Львовский-ИТ кластер или брал оттуда что-либо полезное. Ноль реальных примеров, ноль аргументов
3. «А ти що, віриш, що буде війна?». Я казав: хлопці, краще підготуймося. Навіть пам’ятаю, як за тиждень до початку війни був у Харкові на засіданні Конгресу регіональних влад — там теж поставилися до таких міркувань скептично. — это вообще убило. Оказывается, мер Львова предпреждал всю Украину, а ему никто не верил. Может Садовой подскажет тогда, сколько сейчас во Львове (!) работающих полигонов, оружия, и хватает ли его на всех? Подготовились к войне, говорите?

Про устранение коррупции вообще смешно читать от господина Садового. С кого начнем устранять, интересно?)

Может Садовой подскажет тогда, сколько сейчас во Львове (!) работающих полигонов, оружия, и хватает ли его на всех?

Я не думаю що за це відповідає мер.

За закриті на замок бомбосховища під час війни теж мер не відповідає?) На момент 29 лютого я попросила показати найближчі бомбосховища до готелю — обидва були зачинені на замок. На питання «чому» — відповіли, що як почнуться бомбардування і з’явиться потреба, то відкриють)))

Ключі від бомбосховища вашого будинку справді не особисто у мера, а у керівника ОСББ. Про відповідальність ОСББ за бомбарі, та те що ви самі мали питати з них про те до війни треба казати, чи всеодно царь має рішати все?

звичайний підвал житлового будинку взагалі НЕ є бомбосховищем

Згоден. Популіст, крадій і демагог.

Пане Андрій Садовий, підкажіть, будь ласка, як саме Львів був готовий до війни? Були готові бомбосховища? — Ні! Навіть доступ до них був відсутній (багато бомбосховищ по Львову — підвали по суті- були зачинені на замки і додзвонитися до відповідального не можливо було). Що ВИ, як мер міста, зробили для того, щоб людям було більш меньш комфортно в тих бомбосховищах? Поставили койки і типу всьо, того достатньо(і то не факт, що то було від влади міста, а не волонтери)? Люди ховалися по церквах, просто посеред стін... І якщо б гахнуло по церкві, то ніхто б не вижив.
Ви бачили які бомбосховища у містах Європи, наприклад у Фінляндії? Чому ви не змогли таке збудувати? Тільки не кажіть, що коштів бракує. То буде чиста брехня!
Тому з дебільшого це інтервʼю читстий піар і нічого більше. Теперішній мер, Андрій Садовий, нажаль, для львівян, для людей нічого конкретного не робить. Ні за для безпеки життя, ні за для комфорту.

повірте, бомбосховища в Україні кращі ніж у Німеччині: бо їх тут взагалі немає. Тут навіть система сповіщення у Берліні не спрацювала останнього року, коли був день перевірки цих систем по всій Німеччині. А з приводу замків на підвалах: вам кожен підвал має мер відкривати? Дзвоніть, пишіть людям які відповідальні за цю будівлю

Колеги ІТшники, я займаюсь допомогою війсковому шпиталю міста Дніпро, наразі дуже потрібні кошти на закупівлю милиць, взуття, дисків, орг техники та інших речей, які допомогають якісніше та швидше лікувати наших захистників!
Закликаю доєднатись до збору.
Дякую.
send.monobank.ua/jar/8ypZS67SN3

Совковостью попахивает от этих скудных попытках порегулировать цены.
Вон с бензином уже нарегулировали!

Ну сейчас-то конечно совсем другое дело, когда цены «отпустили». И цены — космос, и бензина нема. Зато «несовок».

а ты точно айтишник?

открою тайну, даже когда цены регулировали и топлива не было, его можно было купить в нормальных объемах, но только по цене 50/60/70 грн/л

на LPG ограничений не было, и он был даже на вшивых полулегальных заправках
сейчас в Одессе есть топливо. при средней цене 50-55 грн/л на заправках очереди — да, многие не могли/не хотели покупать по 60 в последний месяц
но есть заправки, которые поставили ценник в 65
и о чудо! там нет очередей! и наливают без ограничений

если что-то экономически не целесообразно, то никто этого делать не будет. это я про бизнес если что

Даже некоторые ITшники могут быть экономически образованными людьми.

Об экономической целесообразности. Вам, наверное, не известно, но есть масса сфер, которые не приносят прямой выгоды, но финансируются в нормальных странах — вснобщее образование, всеобщее здравоохранение, наука, культура, армия, охрана окружающей среды и пр. Это называется «общественными благами». Финансируются за счет государства и налогоплательщиков. Без них цивилизация была бы просто неаозможна. Ни одно государство не построишь исключительно на шкурном интересе.

Топлива сейчас как не было, так и нет. Даже по «рыночным» ценам.

Энергетика — это тоже сфера национальной безопасности. И частникам тут не место.

Чтобы не регулировать цены на топливо, государство должно выкинуть из энергосферы всех частников, выкупить пару крупных сетей и взять все цены под свой контроль, обеспечив полный цикл и минимальную маржу. Нет никакого «рынка» в этой сфере, и он тут не нужен. Есть только ничем неограниченная жадность «эффективных частных собственников», которые не привносят в эту область никаких инноваций и улучшений. Есть монопольный и картельный сговор и как следствие — подрыв экономики.

В Польше нет своей нефти, крупнейшие сети заправок там государственные — Orlen и Lotos. У них свои НПЗ, работающие на нефти из россии через нефтепровод Дружба и танкерами через порт в Гданске. Эти НПЗ обслуживают и другие сети, например Shell берет у них.

Orlen и Lotos котируются на бирже так что они рыночно-государственные.

Эти же компании — основные импортеры нефтепродуктов.

Государство может позволить себе работать по себестоимости или даже в убыток, сохраняя на плаву всю остальную экономику. Частник такого позволить не может. Тем более — когда частник не привносит в эту область абсолютно ничего, кроме, может более модной кофемашины на заправке...

Энергетика — это не та сфера, к которой применяются те же подходы, что и к ширпотребу. Нельзя отдавать целую отрасль, лежащую в основе всей экономики на откуп частникам, только потому что у них «кофемашина моднее» и чище туалет.

Вот смотрите, вы сами подтверждаете мой тезис об экономической целесообразности.

Об экономической целесообразности. Вам, наверное, не известно, но есть масса сфер, которые не приносят прямой выгоды, но финансируются в нормальных странах — вснобщее образование, всеобщее здравоохранение, наука, культура, армия, охрана окружающей среды и пр. Это называется «общественными благами». Финансируются за счет государства и налогоплательщиков. Без них цивилизация была бы просто неаозможна. Ни одно государство не построишь исключительно на шкурном интересе.

образование, инфраструктура и пр — долгоиграющие проекты, которые дадут профит со временем.

По остальным пунктам — просто приведу пример: ни один нормальный таксист не возьмет заказ агрегатора, если стоимость заказа ниже себестоимости или же риски превалируют над той выгодой

З приводу оренди б посперечалась, ріелторські — 100%, за добу у Львові нам пропонували 2500 грн, тому звідти й поїхали. На оренді дуже наварювались. Зараз повернулись в Київ, тому не знаю актуальні ціни по Львову.

Але місто для айтішників, 100%, все поруч, зручно, але людей, звичайно, занадто багато. :)

ріелторські 100% завжди у Львові були

Орендна плата зросла на 50-300%.
Нічого доброго чи корисного у звільненні працівника мерії не бачу, особливо коли це без підставно.

Не зовсім зрозуміло, яким чином мер міста знав про війну літом 2021 і як місто було до війни готове 25 лютого.

Поки не зміняться самі львів’яни (кожен з них це маленький «садовий»), не очікуйте змін у Львові та у місцевій владі.

Якщо вони за минулі 80 років мало змінились, то нема надії. Найкращі емігрували в США, Канаду, Польщу, Німеччину.

Підписатись на коментарі