22-річний Senior DevOps — про те, як влітку перейшов з зарплати у $3000 до $11 200 та про нинішній IT-ринок

22-річний Senior DevOps, а також Python і Go Developer з Києва торік пристав на офер у $11 200 і нині продовжує отримувати пропозиції роботи з компенсацією близько $10 000. Він анонімно розповів журналістці DOU про свій кар’єрний шлях, чому тривалий час «сидів» на проєкті за $3000, і поділився власними роздумами про ІТ-ринок.

Як я почав заробляти $2000, навчаючись у школі

Моя історія з програмуванням бере початок ще зі школи, із 2012 чи 2013 року. Я цікавився іграми й захотів створювати різні програми, тільки більш корисні. Шукав можливості втілити це бажання і так натрапив на програмування. Зі своєю першою книжкою із С++ я сидів пів року. За цей час усвідомив, як писати програми, що таке структури даних, цикли тощо.

Повчивши трохи «плюси», захотів спробувати більш жадану на ринку мову. Зупинився на С# від Microsoft, з якою ознайомлювався ще близько чотирьох місяців — цього часу достатньо, аби поверхово зрозуміти, як працює мова та що з нею можна робити. Далі вправлявся з нею ще приблизно пів року — виконував різні задачки на кшталт олімпіадного програмування.

Поступово переходив на більш прикладні речі — писав програми, які можуть щось порахувати тощо. І коли дійшов до етапу спроможності робити щось корисне, переді мною постало питання: «Як ці знання можна монетизувати?».

Було два очевидні варіанти — влаштуватися на роботу в офіс або ж йти у фриланс. Я обрав фриланс.

По-перше, на той час я тільки закінчував школу. По-друге, я жив під Києвом у селі, де жодних ІТ-компаній поруч не було. Тож зареєструвався на відповідних платформах і почав працювати. Але оскільки на C# попиту було небагато, то я перекваліфікувався на веброзробку. Перейшов на JavaScript та Ruby, а С++ та С# повністю закинув.

У зарплаті поступово зріс від кількох сотень доларів на місяць до близько півтори-двох тисяч

Загалом я фрилансив приблизно півтора року. У зарплаті поступово зріс від кількох сотень доларів на місяць до близько півтори-двох тисяч. Займався різним: були і простенькі сайти на кшталт меню для кафе й ресторанів, копія застосунку, подібного до BlaBlaCar, бухгалтерська платформа, де можна було рахувати дохід і витрати тощо.

Працював і над замовленнями великих закордонних ентерпрайзів, для яких вчив Java та деякі аспекти DevOps: контейнеризація, оркестрація, хмарні технології, обслуговування та керування інфраструктурою тощо. Здавалося, на ентерпрайз-проєктах на мене чекає hi-tech. У реальності ж на фриланс не віддавали цікаві та сучасні частини розробки — тільки легасі.

Поступово я знудився від застарілого коду й почав шукати першу фултайм-роботу в ІТ-компанії. У 2017 році я влаштувався в невелику фірму, де працювало близько десяти людей, і паралельно навчався в університеті. Це була класична «шарашка», але з гарними умовами та своєчасними виплатами — заробляв я тоді близько двох тисяч доларів. Ми розробляли застосунок для пошуку барів поруч із геолокацією людини.

У цій фірмі я пропрацював рік, і далі не витримав. Було нудно, я відчував, що радше деградую, ніж навчаюся. Та й дві тисячі доларів — не ті гроші, за які можна сидіти й втрачати свої навички.

Тож почав шукати собі нове місце роботи — точніше, просто почав відповідати рекрутерам у LinkedIn.

Як я перекваліфікувався на DevOps та працював у компанії з топ-5 на DOU

Під час пошуку я орієнтувався на лідерів ринку в Україні. Причиною стала цікавість — на «італійському сайті» я бачив купу негативних відгуків про великі компанії: які там неадекватні менеджери, жахливі інтерв’юери, нелюдські умови праці. І вирішив перевірити це на власному досвіді — невже там усе настільки жахливо? Знаю, зазвичай компанії обирають за найкращими відгуками, а не навпаки. Нині я так і роблю.

Рекрутер однієї з топ-5 компаній за рейтингом DOU, з яким я спілкувався, виявився дуже спритним. Уже наступного дня після початку нашого листування я отримав запрошення на технічне інтерв’ю. Водночас класичного етапу інтерв’ю з HR не було — я й досі не знаю, чому його пропустили. Неадекватних інтерв’юерів, про яких я так багато читав, не зустрів. Тоді моя картинка з жахливих відгуків про великі компанії на вищезгаданому ресурсі почала руйнуватися. Спойлер: абсолютно жахливих менеджерів у компанії, де я працював, згодом я теж не зустрічав.

Мені запропонували офер на три тисячі доларів та з привабливим пакетом «ніштяків», яких у мене до того не було: безплатне навчання, медична страховка тощо. І я на нього пристав.

Посада в мене була «гібридна». Я був Middle Java і Python Developer. Цікаво, що Python я до того геть не вчив. Але у великих компаніях так часто буває: ти проходиш співбесіду власне до компанії, а потім тебе тягають по різних проєктах, намагаючись кудись прилаштувати. І те, що твій стек не цілком підходить до тієї чи іншої ролі, мало кого хвилює — можна ж навчитися. Я був не проти — чітких уподобань щодо стеку для роботи в мене на той час не було.

Мене відіслали на великий проєкт, де замовником був гігант зі США, що стабільно пережив не одну кризу. Команда, в яку я потрапив, працювала над аналітичною частиною й переважно займалася обов’язками DevOps. Але часто нам потрібно було писати й код, й інтеграційні та юніт-тести тощо.

Та на цьому проєкті все відбувалося дуже повільно. Можна було раз на тиждень міняти статус задач, посувати їх відповідно до терміну виконання. Раз чи двічі на тиждень у нас був мітинг із замовником, якому ми звітували, що змінили, що все чудово, тільки от 80% команди чекає, коли погодять із гори тікет та доступи, яких нам завжди бракувало. Класичний старий проєкт, де тижнями може відбуватися ціле «нічого», ще й із досить нудними задачами.

Я часто отримував офери на більші суми, але нікуди не йшов

На цьому проєкті я пропрацював три роки. При цьому не припиняв проходити співбесіди (на посади DevOps, Site Reliability Engineer, Release Engineer), часто отримуючи офери на більші суми — в середньому близько п’яти тисяч доларів. Але нікуди не йшов, і на це була низка причин.

По-перше, мене відштовхувала політика багатьох компаній щодо ФОП-контрактів. Вони прямо прописували, що ти не можеш працювати більше на жодну компанію, а за порушення контракту обіцяли великі штрафи, подекуди на кілька десятків або й сотень тисяч доларів. Я не збирався погоджуватися на такі умови. «Хлопці, я ж приватний підприємець, можу працювати на кого захочу. Може, приберете цей пункт, і ми поговоримо?». Але прибирати його здебільшого ніхто не збирався.

По-друге, і найважливіше — я потрапив у свою зону комфорту. З одного боку, в мене були нудні задачі й повільний темп роботи, з іншого — ця робота займала до двох годин на день, а я отримував стабільну заробітну плату, в середньому раз на пів року премії — близько 1,5 тисячі доларів, соціальний пакет і головне — можливість навчатись.

Внутрішні курси компанії, зовнішні курси, вартість яких мені компенсував роботодавець, різноманітні сертифікації. Усі ці можливості я використовував на повну і за три роки пройшов курси з контейнеризації, K8S, Docker, AWS, GCP, Azure, Go, Python, troubleshooting, ОС і їхній «внутрішній кухні», із Terraform, Jenkins, GitHub Actions, GitLab, CircleCI, Podman, Ansible, Chef тощо. За цей час я сертифікувався майже зі всього стеку, який використовують у DevOps.

У результаті всі пункти мого резюме були підкріплені якщо не сертифікатами, то принаймні глибоким теоретичним розумінням теми та практичними навичками. Усі здобуті знання я намагався імплементувати в наш старенький проєкт.

А щодо грошей — то завжди можна було «поовертаймити» на роботі. І оскільки на «гнилих ентерпрайзах» більшість людей нічим не займається — ці понаднормові години на моєму проєкті ставили як додаткову зустріч, де треба було посидіти, послухати й усе. За це ти отримував ще до 500 доларів на місяць.

Покидаючи компанію, я був уже Senior DevOps — за час роботи там звузив свою спеціалізацію до цього напряму. По-перше, потреби писати код на проєкті ставало все менше. По-друге, я бачив, що відбувається з ринком, і розумів, що це перспективний напрям.

Як я отримав офер на $11 200

Я пішов зі свого стабільного місця роботи на початку 2021 року, коли у світі тривала криза через пандемію COVID-19, а сфера ІТ попри все активно зростала. Тоді я, як завжди, ходив по співбесідах, водночас підіймаючи ставки: брав найбільший офер, додавав кілька сотень доларів до цієї суми і йшов із нею на наступну співбесіду. Казав, що ось — у мене є така пропозиція від іншої компанії, тому я хочу більше грошей.

Один із лідерів ринку озвучив суму в шість тисяч доларів, менші компанії пропонували значно більше. Найбільший офер становив вісім тисяч доларів. Після торгів погодились додати ще 500 доларів. Я планував прийняти його, якщо не знайду кращу пропозицію.

А шукати було варто — я бачив на Djinni, що навіть на місцевому ринку є топнайми на 10 000 доларів. А отже, іноземні фірми могли запропонувати ще більше.

Одного дня (на той час я ще працював на старому місці) мені написала рекрутерка з агенції, яка займалась пошуком розробників для іноземних компаній. Але не на аутсорс чи аутстаф, а на прямі контракти. Представили пропозицію від невеликого американського стартапу, який працює з хмарними технологіями, у тому числі для дуже великих замовників. При цьому трирічна компанія вже була самоокупна, тобто не працювала на інвесторські кошти.

Я сказав, що хочу заробітну плату від 10 000 тисяч доларів, і вони погодились. Мене запросили на співбесіду, яка тривала близько години. Я познайомився з керівниками: СЕО, СТО тощо. Мені розказали про компанію, я ж розповів про себе.

Далі я познайомився з усією командою. Жодної технічної співбесіди у мене не було. Лише спитали, що таке Docker, K8S, та попросили пояснити принцип їхньої роботи людині, яка не зі світу ІТ. Власне, усе...

Всі інші запитання переважно перевіряли мої софтскіли — здається, для західних замовників це найважливіший пункт. За кілька днів після співбесіди я отримав офер на суму 10 200 доларів.

Щодо суми я завжди торгуюсь — і цей випадок не став винятком. Під час обговорення пропозиції я, як завжди, сказав: «Подивімось, що ми можемо ще одне одному запропонувати, от у мене тут ще є офери...». З українськими компаніями це зазвичай спрацьовує на ура. Тут відбулося трохи не так.

Після моєї пропозиції переглянути суму компанія ненадовго взяла паузу — сказали, що їм потрібно подумати. Уже за кілька днів вони повернулися з офером на 11 200 доларів. Я зрозумів, що далі торгуватись не вийде. Як не крути, а в стартапу бюджети не гумові.

Натомість попросив ще тиждень, щоб подумати — міркував, що, можливо, за цей час знайду варіант на ще більшу суму. Та врешті мені вже набридло ходити по однаковісіньких співбесідах на схожі проєкти, а цей офер був найбільшим. Тож я його прийняв. З попереднього місця роботи я звільнився тільки після того, як остаточно домовився про нове.

Спираючись на відгуки мої знайомих, які працюють або працювали на прямих контрактах, американські замовники готові наймати фахівців на ставку до 120 доларів за годину. У перерахунку на місячну компенсацію — це до 20 тисяч доларів. Звісно, це станом на 2021 рік — чи вплинула на неї війна, я не знаю.

З моїм приєднанням до колективу нас стало вісім людей. Наразі нас уже двадцятеро. Мене познайомили з продуктами та клієнтами. Показали проблемні місця та як з усім цим працювати. І я почав вливатись у роботу. Раз на місяць у нас відбувалося рев’ю.

Вимірювань КРІ у нас немає. Політика така: коли справу зроблено, тоді й зроблено

Причому не було жодних вимірювань КРІ або чогось подібного. Мене питають, чи я всім задоволений, чи мені достатньо дають інформації, чи мені підходить темп роботи. Хвилюються через те, чи комфортно працювати, а не через те, чи вкладаюся я у визначені кимось межі продуктивності. Ми навіть не використовуємо баг-трекінгових інструментів. Політика така: коли справу зроблено, тоді й зроблено.

Робота гнучка, бо мої задачі регулярно змінюються. Частину часу я можу займатися DevOps, обслуговувати нашу та клієнтську хмарну інфраструктуру. Частину часу я приділяю, власне, кодуванню на Go і Python для наших продуктів.

Команди постійно перегруповуються між собою для роботи над тим чи іншим проєктом, а їх у нас досить багато, і всі різні. Це не дає нудьгувати. Подобається, що доводиться шукати незвичні підходи до вирішення тих чи інших задач, а не діяти за визначеним алгоритмом.

Пригоди у військкоматі на Закарпатті та зміни у житті

Особливих змін через повномасштабну війну в мене в житті не відбулося, хіба що я переїхав із Києва на захід країни.

У військкоматах (Центрах комплектування та соціальної підтримки — ред.) я теж уже побував — зокрема у Львові та на Закарпатті, де, як кажуть, «гребуть усіх». Але в мене є відстрочка, тож на мене подивилися, сказали: «Молодець, що прийшов, а тепер іди звідси».

Щоправда, потрапити в сам військкомат було проблематично. Я думав виїхати за кордон, щойно все почалось, але мене «завернули» та сказали, що випускають тільки чоловіків, знятих з військового обліку. І якщо в мене відстрочка — треба йти у військкомат за спеціальним папірцем, який це підтверджує.

Пішов я у військкомат, а туди без повістки не потрапити — черга із п’ятисот людей. Дехто казав, що приходить сюди вже четвертий день поспіль. Тож я знову звернувся до прикордонників — мовляв, такі справи, у військкомат мені не потрапити. Вони мені дали повістку. З нею я знову повернувся до військкомату, а там таких, як я, з повістками — половина Закарпаття. Вистояв я в черзі на морозі й під дощем більш як сім годин. А коли нарешті зайшов у потрібний кабінет, мені сказали, що перепусток не видають, бо немає перепусток або довідок, де вони вказують наявність відстрочки. Ось таке знайомство з нашою військовою бюрократією.

Врешті я перебрався до Львова — на Закарпатті немає житла. Зі слів людей, до яких я напросився пожити, є певні юридичні нюанси, що без дозволу військкомату забороняють селити чоловіків, яким від 18 до 60 років і які можуть бути мобілізовані (ці рішення приймались на рівні окремих громад і не є централізованими, — ред). У Львові нічого схожого не чув. Якщо є гроші — 2–3 тисячі доларів на місяць, можна без проблем винайняти чудову однокімнатну квартиру в самісінькому центрі. Сьогодні ціни на оренду вже знизились — гарну однокімнатну квартиру в центрі можна орендувати за тисячу доларів.

З боку компанії вимоги виїздити за кордон не ставили — це була моя ініціатива. Я побоювався, що невдовзі замовники почнуть уникати розробників з України через активні бойові дії. Власне, частково так і сталося, але особисто мене це не зачепило.

У компанії ж тільки спитали, чи я в безпеці та скільки грошей мені вислати додатково, крім компенсації. Я попросив кошти один раз — три тисячі доларів. Половину я витратив на волонтерські засади, половину на ЗСУ.

Формат роботи також ніяк не змінився. Щодо психологічних аспектів, то, звісно, я переживаю. Мене хвилює величезна кількість зламаних сімей; те, як суспільство буде відновлюватись після цього геноциду, бо інакше це й не назвеш. Турбують інформаційні атаки з боку росії, яка роками нав’язує нам комплекси меншовартості, те, що вона не дасть нам відновитися, якщо залишиться такою, як зараз.

Плани та роздуми про ринок

До 24 лютого я хотів вийти на FIRE (досягнення фінансової незалежності та ранній вихід на пенсію — ред) до 30 років чи й раніше. Зараз планувати щось не виходить. У світі, найімовірніше, буде гуманітарна, продовольча та економічна криза. Це при тому, що реальні наслідки ми побачимо, може й за рік.

Раніше було зрозуміло, що банальне інвестування може дати результат. Нині ж я не знаю, що робити у цьому напрямку, бо важко передбачити зміни у світі. Аналітики не додають певності — хтось пише, що все буде дуже погано. Інші пишуть, що все буде дуже добре, пророкують стрімкий підйом усіх економік.

Тож поки що я нічого не планую. Зараз головне — це наша перемога. І хай це звучить очевидно, але від того, як швидко ми виграємо війну й почнемо відновлення країни, залежить економіка й наша, і європейського континенту. Щойно все стабілізується — тоді й говоритимемо про майбутнє.

Щодо роботи, то нині я потроху почав дивитися на стан ринку. Кількість пропозицій впала, але, на мій погляд, не критично. Раніше релевантна для мене пропозиція з заробітною платою хоча б від 10 тисяч доларів траплялася раз на кілька днів, тепер — раз чи двічі на тиждень. Майже завжди — від невеликих компаній. З моїх спостережень, компанії з топ-10 заморозили найм в Україні. Пропозиції на шість-вісім тисяч від невеликих компаній надходять двічі на день. Але гроші, більші за мою нинішню зарплату, поки що не пропонували.

Для нас минуло 65 днів під обстрілами, для них — понад два місяці абсолютно незрозумілої для бізнесу ситуації

Щодо ринку, то, вочевидь, клієнти все ще шоковані. Для нас минуло 65 днів повномасштабної війни, для них — понад два місяці абсолютно незрозумілої для бізнесу ситуації. Триває війна, помирають люди, військкомати забирають працівників. І прорахувати якісь сценарії складно.

Я спілкувався з компаніями, які ставлять найм чи процеси на холд через нерозуміння, що буде далі. Знаю приклад, коли людину без жодного військового досвіду забрали за один день на заході України. Ця людина заробляла долари, заводила валюту в країну, віддавала гроші на волонтерські рухи та ЗСУ, годувала свою родину й допомагала іншим, а тепер тільки спить у казармі. Родину годувати нікому, волонтери та ЗСУ отримують менше грошей, валюта не заводиться. У чому тут бізнес-план та користь для країни, я не розумію.

До того ж ситуація на ринку для сеньйорів майже не змінилася — і тому в мене є низка претензій до різноманітної аналітики. Нещодавно бачив графік, де кандидатів у три рази більше, ніж пропозицій. Потім спільнота попросила показати кількість активних і пасивних кандидатів і пропозицій, і виявилось, що кандидатів більше десь в 1,5 раза, а не у три. Коли попросили показати кількість пропозицій для кваліфікованих кандидатів із досвідом більше як два роки, то падіння було до смішного незначним, враховуючи, що в нас війна.

Тут ще потрібно враховувати важливий фактор, чому на місцевих джоб-бордах кількість пропозицій почала зменшуватись із початком війни.

Кількість вакансій у великих компаніях часто не відповідає кількості людей, яких справді планують найняти, а на джоб-бордах ці цифри стають ще більш віддаленими від реальності. Наприклад, робить компанія одну вакансію Java Developer, а найняти під цю вакансію планують десять людей. Тим часом коли вакансія потрапляє на джоб-борди, під неї роблять кілька десятків вакансій у різних регіонах. Буває, купу дублікатів створюють під вакансію, де потрібно найняти тільки одного розробника. І так статистика стає максимально віддаленою від реальності.

Реальна кількість пропозицій змінилась не настільки критично, але для сеньйорів, для джунів пропозиції зникли майже зовсім. Якщо ми візьмемо топ-10 компаній, то вони й генерували ці в три рази більші пропозиції, і тому казати, що ринок впав, бо немає цих пропозицій — неправильно.

Все, що ми бачимо — це паніку серйозних замовників великих компаній. Потрібен час для стабілізації.

Зараз відбувається здебільшого штучне падіння ринку, як і був неймовірний попит до цього. Тож, як на мене, панікувати не варто.

Наостанок зауважу декілька моментів, які кожному будуть корисними. Насамперед варто регулярно ходити на співбесіди та закривати прогалини в знаннях, якщо такі будуть виявлені. Постійно вдосконалювати свою англійську та софтскіли.

Стежити за тенденціями на ринку і час від часу проходити якісь курси, а теоретичні знання підкріплювати практикою. Для пошуку роботи доцільно використовувати платформи та ресурси, де переважно є західні компанії (AngelList, LinkedIn, Indeed, Glassdoor, Workatastartup тощо).

Не забувайте дбати про власне здоров’я, вірте та допомагайте ЗСУ та волонтерам. Все буде Україна!

👍ПодобаєтьсяСподобалось84
До обраногоВ обраному24
Підписатись на автора
LinkedIn



Найкращі коментарі пропустити

Нарешті якісний контент якого не було з 24 лютого=)

О, впізнаю типову сироварню зі статтями про 22 річних сеньйорів-вийобщиків-смузіхльобів.

Можна хейтити чувака скільки завгодно, але він знайшов собі місце на ринку і зумів продати себе. За це респект, навіть якщо він і не Senior. Хочеш більше заробляти не сиди на місці).

я думала эпоха гавностатей минула. как минимум после 24 числа. ан нет. все на месте)

Подумав, що ми можемо за наступні 5-15 років зустрітись із хвилею ± схожих історій, коли дитина в ± 10 років починає цікавитись айтішечкою, потім наступних 8-10 років вчитися і розвивати свої скіли, у 18 йти на роботу вже з немаленьким досвідом персональних пет-проджектів, де він застосував модерні фреймворки й просто cutting edge technologies через апі, робота з яким не вимагає університетських знань.
Теоретично, така особина може в 22-25 виходити на нормальний сіньйрний рівень і сміливо писати 10+ років досвіду і це навіть може бути правда.

Мені й тим кому 30+ це видається диким, тому що я в 10 років бив палкою крапиву, був рабською силою по копанню картоплі, а вершиною доступних мені технологій була приставка Денді.
Потім, навіть в університетські роки, інформація була в застарілих книжках, інтернет був повільний і купувався по мегабайтах.
Тільки останні 10 років, стрімкий потяг прогресу підхопив і нас, даруючи всі блага цифрової цивілізації.

Зараз діти оточені гаджетами, батьківськими ноутами, планшетами і смарфонами з безлімітним інтернетом, цілком можливо, що частина із них зацікавиться ІТ-технологіями і до їх повноліття буде нова когорта кваліфікованих неповнолітніх спеціалістів.

83 коментарі

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Виглядає трохи як вкид, або я б такого тіпа на роботу ніколи б не брав. Ні на чому толком не пише, тільки приходить на роботу — біжить на іншу співбесіду. Майнсет і цінності в людини серйозні.

Але про прямі контракти і аутсорс як є — це влучно.

«Та шота пи*дит», мои мысли :)

Уявляю мотивацію іти в казарму людини з такою зп.

не отнимайте у детей детство
дайте им немного побить крапиву палкой

снова про трехлетних синьйоров?

Але у великих компаніях так часто буває: ти проходиш співбесіду власне до компанії, а потім тебе тягають по різних проєктах, намагаючись кудись прилаштувати.

Стратегії найму, якогось системного підходу немає — беремось за усе підряд, аби урвати проект ’пожирніше’, контракт ще не підписаний до кінця, а HR вже шукає команду, яка сама ще толком не знає, чим буде займатись, в результаті сейлзи понапідписують такого, що половина тої команди ні в тин, ні в ворота, і треба думати, кому б то їх продати — т. зв. ’українське ІТ’ as is

І те, що твій стек не цілком підходить до тієї чи іншої ролі, мало кого хвилює...

... головне, що за тебе платять хоча б x1.5 :D Однак, для мене це досить суперечливий момент — з одного боку, з попереднього проекту автор йде, бо ’далі не витримав. Було нудно, я відчував, що радше деградую, ніж навчаюся’, а з іншого — не хвилює інший стек і чітких вподобань не було — а якби попав на ще більш деградуючу і нуднішу роботу?

Макс на лінці викотив, що є вже новий девопс-найм на 15к, так що ця історія вже застаріла і стала банальною, розходимось.

ця історія вже застаріла і стала банально

А може це один і той самий девопс?

Тоді хай скине мені в лічку контакти свого попереднього роботодавця, готовий зайняти його місце за 11к.

норм тема, главное поддерживать рост скиллов, чтобы сохранять возможность перейти в другую компанию на похожую зп. Учитывая отсутствие даже тех собеса, наверняка нет peers, что есть риск скатиться в УГ. радуюсь за героя, но вангую, что ситуация похожа на идти работать грузчиков пока остальные учатся в универе

А потом стать начальником логистики и нанимать грузчиками тех, кто выучился на юристов и экономистов ;)

Класика мотивації йти на курси з програмування від DOU. Senior тобто старший системний адміністратор, що десь так майор якщо військовою термінологією, в 22 роки. І якщо ви не Василь Сталін то шансів бути вище лейтенанта у такому віці малувато. Зарплатня як в Кремнівій долині чи прибуток власника успішного середнього бізнесу. І потім щось на зразок нарцисцизму і навчання людей жити за методом за все добре, проти усього поганого. Розрахунок статті на людей не з ІТ, тобто на батьків, що за ці курси платитимуть. Шановні батьки, аболтусизм нажаль курсами не виліковний, на відміну від стимулу до дій. Те що у дворі сказали, що математика в ІТ не потрібна, там і на сараї написали, хоча в середні граблі. ІТ це професія, а не соціальний статус, просто так тут грощі не дають. Ну і по класиці, в каментах бомбонуло ІТ-шників, що так не буває. А Влада потролить потім десь у підкасті, що ІТ-шники токсичні ейджисти.

1) 2012-2013 рік — це він почав вчитись в 6-7 класі, вчити програмування, одразу С++, геній...
за 6 місяців — С++ оволодів базою, С# ще за 4 місяці, ще за 6 місяців прикладів з книжок — і вже вихід на рівень олімпіадних задачок (сподіваюсь не Оксфордські, а шкільні)? У всіх в школах були олімпіади по С#?)) нагадую це 2013-2014 рік. Для довідки 9-11 клас тільки проводяться так звані олімпіади з інформатики.

2) «Було два очевидні варіанти — влаштуватися на роботу в офіс або ж йти у фриланс. Я обрав фриланс.
По-перше, на той час я тільки закінчував школу. По-друге, я жив під Києвом у селі, де жодних ІТ-компаній поруч не було. Тож зареєструвався на відповідних платформах і почав працювати. Але оскільки на C# попиту було небагато, то я перекваліфікувався на веброзробку. Перейшов на JavaScript та Ruby, а С++ та С# повністю закинув.»

Мова має йти вже про 2016-2017 рік. Закінчував школу, це 16-17 років, у нього до сих пір тільки «писав програми, які можуть щось порахувати тощо».
На жодній платформі до 18 років тобі не дадуть зареєструватись, такі самі проблеми з наймом по ФОП чи без чекають і при роботі «в офісі», до речі.
Про складність старту на upwork чи інших біржах на початку вже писали + людина сходу почала веброзробку, ну а що JavaScript та Ruby вчиться взагалі певно за місяць максимум))

3) «Загалом я фрилансив приблизно півтора року. У зарплаті поступово зріс від кількох сотень доларів на місяць до близько півтори-двох тисяч. Займався різним: були і простенькі сайти на кшталт меню для кафе й ресторанів, копія застосунку, подібного до BlaBlaCar, бухгалтерська платформа, де можна було рахувати дохід і витрати тощо.»
«Працював і над замовленнями великих закордонних ентерпрайзів, для яких вчив Java та деякі аспекти DevOps: контейнеризація, оркестрація, хмарні технології, обслуговування та керування інфраструктурою тощо. Здавалося, на ентерпрайз-проєктах на мене чекає hi-tech. У реальності ж на фриланс не віддавали цікаві та сучасні частини розробки — тільки легасі.»

Такс.. у кого ще було так щоб за 1.5 роки без жодного комерційного досвіду, на фрілансі ти встиг і на С++, С# і веброзробку, а потім ще й тобі дозволили вивчити на ходу Java, аспекти DevOps і дати свої продакшн сервера для навчання :)

тобто йому вже нарешті мало б стукнути 18, або майже 18-ть... ніяких проблем з реєстрацією на всіх платформах, виводом грошей, і т.д.. зміна трьох напрямків і вивчення всього)) Він хоч студент вже? чи освіта для геніїв не потрібна?)

4) «Поступово я знудився від застарілого коду й почав шукати першу фултайм-роботу в ІТ-компанії. У 2017 році я влаштувався в невелику фірму, де працювало близько десяти людей, і паралельно навчався в університеті. Це була класична „шарашка“, але з гарними умовами та своєчасними виплатами — заробляв я тоді близько двох тисяч доларів. Ми розробляли застосунок для пошуку барів поруч із геолокацією людини.»

Хм... щось у нас не виходить 2016 рік кінець навчання в школі це 2016 літо + 1.5 роки на фрілансі, вже мало б бути 2018, ну менш з тим. Йде 2017-й, він влаштовується на роботу, там ще рік (скучно, нічому не навчився), тобто наступив вже точно 2018-й рік :)

5) «Та на цьому проєкті все відбувалося дуже повільно. Можна було раз на тиждень міняти статус задач, посувати їх відповідно до терміну виконання. Раз чи двічі на тиждень у нас був мітинг із замовником, якому ми звітували, що змінили, що все чудово, тільки от 80% команди чекає, коли погодять із гори тікет та доступи, яких нам завжди бракувало. Класичний старий проєкт, де тижнями може відбуватися ціле „нічого“, ще й із досить нудними задачами.»

2018-й «Middle Java і Python Developer» — з опису і тут трохи того, трохи того, практично ніяких задач цікавих, зате купа часу на здачу сертифікатів з усього що пише у людей різних спеціальностей в резюме, вийшов Senior DevOps :)
Завершив роботу на початку 2021.

6) «Я сказав, що хочу заробітну плату від 10 000 тисяч доларів, і вони погодились. Мене запросили на співбесіду, яка тривала близько години. Я познайомився з керівниками: СЕО, СТО тощо. Мені розказали про компанію, я ж розповів про себе.
Далі я познайомився з усією командою. Жодної технічної співбесіди у мене не було. Лише спитали, що таке Docker, K8S, та попросили пояснити принцип їхньої роботи людині, яка не зі світу ІТ. Власне, усе...»

Ну навіть не знаю як коментувати, можливо його брали на посаду СТО, хоча ніби СТО вже є... Їм просто треба було людину з хорошими софтскілами) Взагалі то ж тільки в гуглі проводять співбесіди та намагаються зрозуміти чи маєш ти якісь технічні навички та ключові problem solving skills. Всі стартапи просто шукають як витратити всі гроші інвесторів.
До речі на той момент, якщо я правильно вирахував, то диплому у нього ще не було (якщо він взагалі кудись поступав), це звісно немає значення для стартапу та звітування для інвесторів, яку людину вони найняли за 11200$ в Україні)

Про прохання в 3000 доларів на підтримку через війну, для людини яка отримує 11200 $ в місяць протягом року.... ну тут думаю коментувати не потрібно.

Заавжди з захопленням читається інформація про винахідників, вчених, геніїв, їх життя.
Але тут хвора фантазія людини, яка перейшла з 3000$ на щось більше, помножила це більше на х2-х3 і вирішила похизуватись «анонімно». Шкода що адміністрація взагалі такі казки публікує. Краще б про хлопців, які дрони для ЗСУ роблять, або про наших кібервоїнів та як можна до них приєднатись побільше публікували.

вчитись в 6-7 класі, вчити програмування, одразу С++

В деяких школах дають C++, досить часто

Для довідки 9-11 клас тільки проводяться так звані олімпіади з інформатики.

Це якраз і є олімпіади з програмування

і вирішила похизуватись «анонімно».

Тут є стаття про дівчину Тім Ліда в 19 років. Не анонімно)

1) можна інформацію про сільську школу (автор ніби чітко це позначив), де в 6-7 класі викладають С++? В тексті автора ні слова про те що його хтось вчив, тільки все сам. Ну і олімпіади з програмування \ інформатики зазвичай для старших класів, як я і писав.
2) Тімлід дійсно може бути людина середнього чи навіть умовно початкового технічого рівня проте з дуже хорошими комунікаційними навичками (софтскілз) у випадку відсутності альтернативи та коли «горить», але відповіно і мати така людина буде скорше за все менше ніж сіньйори — підлеглі. Це зовсім не тотожній випадок з казкою описаною в цій статті.

Я таки знайшов коментар людини яка вміє критично мислити. Сумно, що доу постить такі казочки, хоч вони і збирають тонни переглядів, але ж це явний вкид.

ФоП можна в 16 зареєструвати, якщо щось;)
Але в цілому досить слушні «баги» в статті)

2018-й «Middle Java і Python Developer» — з опису і тут трохи того, трохи того, практично ніяких задач цікавих, зате купа часу на здачу сертифікатів з усього що пише у людей різних спеціальностей в резюме, вийшов Senior DevOps :)
Завершив роботу на початку 2021.

Це найбільше розвеселило :DDD

Подумав, що ми можемо за наступні 5-15 років зустрітись із хвилею ± схожих історій, коли дитина в ± 10 років починає цікавитись айтішечкою, потім наступних 8-10 років вчитися і розвивати свої скіли, у 18 йти на роботу вже з немаленьким досвідом персональних пет-проджектів, де він застосував модерні фреймворки й просто cutting edge technologies через апі, робота з яким не вимагає університетських знань.
Теоретично, така особина може в 22-25 виходити на нормальний сіньйрний рівень і сміливо писати 10+ років досвіду і це навіть може бути правда.

Мені й тим кому 30+ це видається диким, тому що я в 10 років бив палкою крапиву, був рабською силою по копанню картоплі, а вершиною доступних мені технологій була приставка Денді.
Потім, навіть в університетські роки, інформація була в застарілих книжках, інтернет був повільний і купувався по мегабайтах.
Тільки останні 10 років, стрімкий потяг прогресу підхопив і нас, даруючи всі блага цифрової цивілізації.

Зараз діти оточені гаджетами, батьківськими ноутами, планшетами і смарфонами з безлімітним інтернетом, цілком можливо, що частина із них зацікавиться ІТ-технологіями і до їх повноліття буде нова когорта кваліфікованих неповнолітніх спеціалістів.

Мені й тим кому 30+ це видається диким, тому що я в 10 років бив палкою крапиву, був рабською силою по копанню картоплі, а вершиною доступних мені технологій була приставка Денді.

Same shit(

Мені й тим кому 30+ це видається диким, тому що я в 10 років бив палкою крапиву, був рабською силою по копанню картоплі, а вершиною доступних мені технологій була приставка Денді. Потім, навіть в університетські роки, інформація була в застарілих книжках, інтернет був повільний і купувався по мегабайтах.

Трохи не погоджуся ) У 10 років, так, я, мабуть, теж «бив палкою крапиву». Але, десь у 11 побачив у двоюрідного брата саморобний ZX Spectrum, які вони зібрали з батьком. І ось це був справжній «культурний шок», після якого я «захворів» комп’ютерами. Пам’ятаю, як повернувся додому з того дня народження, та почав робити з картонної коробки типу комп’ютер (розмальована «клавіатура» з нього мабуть досі десь збереглася на антресолях).

Трохи згодом батьки подарували мені на день народження програмуємий калькулятор, а менш ніж за рік потому в мене з’явився й власний 8бітний комп’ютер. Ну й, до того ж, була можливіть час від часу приходити до маминої роботи та отримувати доступ до справжньої IBM PC. Та навіть у школі у 9му класі можна було ходити на факультатив та мати доступ до Спектрумів, плюс по місту було декілька кружків з інформатики.

Не вихваляюся, але коли ми почали вивчати Паскаль на першому курсі ліцею (це у 15 років), я вже програмував на C та трохи C++, завдяки статтям у «Компьютер Пресс», класичної книжці K&R та серії «C для PC».

Так, взагалі-то інформаційний голод був найбільшою проблемою у ті часи. Навіть досі інколи накатує ностальгія з приводу того, скільки крутих штук можна було б зробити навіть на моєму домашньому «Вектор-06ц», якби було більше доступної літератури, статей, та tutorials.

P.S. Якщо шо, мої батьки були ніякі не «мажори», не партійні діячі, та не високопосадовці. Скоріш, пощастило, що совок почав тріщати по швах, та вони не розгубилися та вклали хоч частину накопичених грошей у розвиток власної дитини.

Теоретично, така особина може в 22-25 виходити на нормальний сіньйрний рівень і сміливо писати 10+ років досвіду і це навіть може бути правда.

Не може, бо треба вчитися в школі, готуватися до вступу в університет, потім вчитися в університеті. А деякі ще можуть на велосипеді кататися, м’яча ганяти або грати в комп’ютерні ігри чи читати книжки. В результаті на програмування вийде зовсім мало годин — приблизно 1-2 роки повноцінної роботи інтерна/джуніора.

Так, один із ймовірних сценаріїв, але є одне «але» %)

По-перше, кожен шаройобиться по-своєму, хтось бʼє крапиву, хтось бігає по гаражам, хтось займається орігамі й читає книжки, хтось заліпає в серіали, а когось може проперти ІТ.
З того що бачу я і наскільки памʼятаю себе, то більшість вільного часу якраз буде йти на те, що тебе цікавить, а не трішки на побігати, трохи на похуліганити, трохи на школу, трохи на спортшколу, а все що лишиться, то програмування.

Само собою, що є якісь обовʼязкові атракції, як-то школа, сімейні свята і хоча б якась соціалізація. Але чому підліток, який хоче навчитися створювати ігри, не може витрачати майже щодня по 2-4 години на це протягом 8 років підряд? Може і буде і у 18 — 20 дасть фору багатьом «сініорам»!

Те, що хтось до 23 років, поки не кінчив універ, не займався серйозно нічим окрім розпивання пивка на лавочці, волання під гітару «ОООООЙЙЙЙОООООІІІІІЯЯЯЯЯЯІІІІІЙОООООО БАТАРЕЙКА!!», геть не означає, всі решта так само пускались берега. Я знаю, сам такий був десь до 23 %)))) Тепер жалкую, що так багато часу втратив, фактично, на ніщо.

2-4 години на це протягом 8 років підряд

Хіба що в середніх класах школи. На скільки я пам’ятаю, то в старших класах було по 6-7 уроків кожен день плюс купа «домашки».
Ну і давайте прикинемо: хай 2 години кожен день протягом 8 років. Це все трансформується в 2 роки по 8 годин. Що тягне на сильного джуна.
Звісно, є ще великі літні канікули на 3 місяці плюс маленькі по 2 тижні. Якщо їх повністю зайняти роботою, то можна наскребти повноцінних 4 роки роботи. Але на практиці це неможливо.

Направду не розумію, що ви намагаєтесь довести, що хтось, в активній фазі росту і великій пластичності мозку не зможе опанувати те, що опановують люди в яких фаза росту зупинилася і мозок вже не такий пластичний, пошкоджений стресом, хворобами і алкоголем?

Якщо щось не вдалося вам чи вашому оточенню, не значить, що не вдастся іншим.

Але ок, якщо ви хочете рахувати цифри, давайте)

Ітак, середньостатистичний продуктивний день триває 6 годин, решта це переписка на ДОУ, котики, чаювання та інше.
Згідно із законодавством gc.ua/...​ichij-kalendar-v-ukraini , в Україні в 2022 році офіційно, без поправки на війну, 249 робочих дні.
Тобто 6 * 249 = 1494, округлимо до 1500 рік робочих годин у рядового ІТшника за які він робить корисну роботу або вчить щось нове. Ввважаємо це фуллтайм роботою.

Якщо підліток буде в середньому приділяти 2 години на день своєму хоббі, яке вважаємо розвитком в ІТ, то він витратить
2 * 365 = 730 годин на рік, скинемо навіть до 700.
Вважаю 365, а не тільки будні, так хоббі в основному займаються у вільний час.

І що ж ми бачимо? за один рік такий підліток «відпрацьовує» майже половину звичайного гребця? Тобто 8 років це вже 5600 «робочих» годин, що еквівалентно 3,73 роки фултайм роботи.

А тепер давайте згадаємо, що мова йде про мотивовану зацікавлену людину, яка не займається тупим формошльопством, перетягуванням кніпочки на 1 піксель вправо бо так придумав дизайнер, не витрачає час на мітинги і звіти, не обтяжена стресом дорослої буденності, а весь час навчається і розвивається, до того ж ККД поглинання інформації з великою ймовірністю буде вищий ніж в дорослому віці.

Тому мій аргументований висновок повторю ще раз: теоретично можливо з підлітка до студента дорости до стронг джуніор-мідл рівня.

З непродуктивних 2 годин все одно йде навчання: всякі мітінги, планінги, грумінги. Плюс працюючий ITшник також може пиляти свій проект на вихідних, читати профільні блоги, книжки і т.д., що збільшує кількість годин в професії.

Тому мій аргументований висновок повторю ще раз: теоретично можливо з підлітка до студента дорости до стронг джуніор-мідл рівня.

Воно-то можна, але не сіньйор і якою ціною? Тут і від звичайної школи у дітей здоров’я підірване як фізичне, так і психічне.

Окремий комент про велику завантаженість уроками і домашкою.

Так, школа віджирає багато часу АЛЕ. В старших класах вже як батькам так і дитині зрозуміло куди буде рухатись далі, в юристи, медики, економісти, армію, спорт чи щось інше.
І якщо дитина буде активно цікавитись технологіями і демонструвати якісь успіхи, то кожен адекватний батько й мати підтримають своє чадо і дозволять на «відʼїпись» робити більшість уроків, а повністю концентруватись на майбутній ІТ професії + приділяти увагу предметам по яким буде складатись ЗНО.
Зважаючи на такий сценарій, думаю до оцінки в 2 години на день можна навіть додати ще якийсь час.

Якщо ви сумніваєтесь в масовості такого сценарію, вийдіть на вулицю чи зайдіть на дошку оголошень і побачте кількість курсів, коледжів, гуртків і т.д. які запрошують навчити дітей програмуванню чи не з молодших класів і виглядає все так, що як попит так і пропозиція будуть тільки рости.

Я свого 5 річного сина до війни водив раз в тиждень на гурток, де вони з конструкторів із двигунами збирали примітивних роботів які вміли їздити чи ходити чи щось підіймати, а для дітей 8-9 років там вже ази програмування викладали.

Це можливо, якщо прогулювати школу і іноді сидіти програмувати цілу добу замість того щоб спати або робити дз. :)

...И звали этого красавчика Линус Торвальдс!

зы. «это всё обман чтобы собрать классы!»

Насправді це джунова зп для девопса на заході. Лайфхаком в данному випадку є робота з українського ФОП і низькі податки.

Нагадую що на заході є різниця між total comp і base salary. Так сіньор буде мати base 130 в порівнянні до джуна base 110 але при цьому буде мати бонус 30к в кінці року і друге страхування, компенсацію спорту і т.д.

Такое надо читать на Красной Площади- тут минимум на 800Мт в тротиловом эквиваленте :)

Уточните, что там по выезду забугор? Патриотизм, война все понятно. Есть реальные аргументы что происходит? Люди 18-60 это что, рабочие руки на местные рынки или люди для взращивания теневых схем пересечения границ за кэш? Уточните пожалуйста, какие реальные идеи то удерживать СТОЛЬКО млн людей, при группировке врага в 70 к где то на юговостоке..

Держат как дойных коров, чтобы поддерживать экономику, ну и на всякий пожарный как резерв рекрутов. Со временем это приведет к тому что уедут навсегда на несколько сотен тысяч человек больше.

Ну да, логично в принципе. Спасибо за развёрнутый ответ.

Навпаки — багато людей повернулось, на цьому ж форумі люди відписувались, що залишаться після перемоги.
Насправді — бути в Україні після війни та впливати на її розбудову — то гарна галочка для самого себе як особистості. Тому що саме ти, а не хтось заклав кірпічік у фундамент країни.

З іншого боку є люди котрі хотіли виїхати, але їх не випустили. Є сотні тисяч людей які зараз змушені відправити свою родину за кордон, а самі сидять тут. Багато з них намагалися пройти кордон, вони платили тисячі доларів щоби їх перевезли нелегально, їх ловили, обзивали боягузами, соромили, подекуди били, насильно відправляли в військомати. Деякі ходіли днями з дітьми по пунктам пропуску і буквально благали щоби їх випустили. І все це за те що вони хотіли щоби їх Конституційне право на свободу пересування було виконане. Особисто про себе, я не бачив своїх дітей 2 місяця(3 та 5 років) і можливо не побачу ще роки. Моя молодша в садочку на питання де батько відповіла що я помер. Як ти думаєш, чи залишусь я щоби закласти кірпічік у фундамент країни, коли зможу вибратись?

Насправді це — нормально, коли хтось хоче виїхати з країни під час війни, втікти у комфортне життя без бомб над головою. Але також нормально — хотіти допомогти своїй армії у боротьбі з ворогом, хотіти бути в тилу для постачання гуманітарки в розбиті міста, бути волонтером у містах і селах, де були воєнні дії. І я навпаки — знаю багато людей, що свої сім’ї відправили в безпечні місця, а самі — залишились в країні в місцях ведення бойових дій. Хто гуманітарну возить, хто в тилу працює на армію, хтось постійно шиє, готує, хто навіть воює.

Не дуже етично звинувачувати у цьому Україну. Не Україна розпочала цю війну і не вона винна у цій ситуації. Ми всі опинилися в дуже важкому становищі, і мені здається, головне зараз — це забути про особистий комфорт і подумати, що ще корисного можна зробити для країни.

Так, я знаю багато людей які виїхали,але хочуть повернутися. Багато з цих людей хочуть повернутися навіть зараз, але не повертаються, тому що якщо повернуться, то не зможуть знову виїхати з країни. Але чим довше вони будуть там залишатися, тим більше вони обживуться і менше шансів що вони повернуться. До того ж зараз ставлення до українців максимально толерантне, легко легалізуватися. Поступово вони знайдуть друзів, може другу половинку, якщо вони молодші, перейдуть на місцеве оподаткування, діти пойдуть в садочок/школу у них теж з’являться друзі. І для цих людей вже переїзд назад може бути важчим, ніж залишитися за кордоном.

Не соглашусь, 6 лет в эмиграции показали что домой тянет всегда. Так что ограничивать массы людей выезжать по необходимости в страхе что они никогда не вернутся, это такое себе. Скорее запрет вызовет отторжение, вот в принципе я чувствую что все, не тянет домой. Совсем. Изза ограничения, как в Корее, та что по севернее южной.

Тому що саме ти, а не хтось заклав кірпічік у фундамент країни

кірпічік => цеглину :)

это приведет к тому что уедут навсегда на несколько сотен тысяч человек больше.

Саме так!
І як того не розуміють владноможці...

Згоден. Якщо до цього я думав залишатися в країні, то тепер я чекаю поки відкриють кордони щоб звалити. Щоб мене знову не посадили на ланцюг як собаку без будь-якої цілі. Я хочу жити вільним життям.

Создал проект петиции на тему выезда заграницу за денежную выплату государству. Понимаю что шанс на то что поддержат небольшой, но надоело сидеть сложа руки, если кому интересно, вот обсуждение dou.ua/forums/topic/37947

Давайте про статью про 35 летнего начинающего програмиста без квартиры и машины и семьей с ребенком.
А не этот успешный успех...

Так полно таких тут! Вы предпочитаете чтобы герой какие курсы закончил?

Вы предпочитаете чтобы герой какие курсы закончил?

Бажано без курсів :)
Щоб повний хардкор вгризання у технології самотужки ночами після важкої роботи на шахті

Ребят, давайте лучше статейку про 23-летнего сеньора с зп ~5000 раз в две недели, чем раз в 2 месяца такой убер-кринж.

как мне нравятся такие «граждане» которые как только что сразу за границу валят... с такой зп я надеюсь ты хотя бы на ЗСУ донатишь

> «Оффер на 11200$ — без тех-співбесіди»

Це жарт такий?
Та і уся стаття наповнена якимись фантастичними штуками — за <5 років вивчив майже десяток мов програмування з нуля, пройшов сертифікування по всьому на світі, оффери без співбесід, працює по 2 години на день, без таск-трекерів причому, і інші пригоди Шуріка.
Зрозуміло чого «анонімно» — особистість Супермена повинна бути таємницею, вірно?

---

Взагалі не розумію суті написання такої статті зараз.
Нікому в цей час не цікаво як якийсь 22-річний сіньйор-помідор прудко жонглює офферами, отримує 11200$, витрачає 3000$ на квартиру, і взагалі «не відчув на собі ніякого впливу війни».
Задонатив з барського плеча один раз 1500 за ЗСУ (при цьому запросивши це окремо у компанії), п****ць який молодець.

Писати таке зараз — це повна зневага до того, в якій ситуації зараз опинилась уся країна.

Це, до речі, хороше питання — @Maria Gurska, автор якось підтвердив все вищеописане? Хоча б якимось скрінами з прихованими даними компаній чи що, а то виглядає аж занадто добре.

Статья не очень ... раскрывается тема того какой парень крутой, в чем кстати сомнений нет от слова «совсем», но не раскрывается тема того как это произошло ...

Из статьи следует ... «мені було цікаво створити программу, я прочитав книжку по плюсам, зробив пачку олімпіадних завдань на шарпі, зареєструвався на Upwork, почав заробляти 2к на місяць» ... дальше в принципе все нормально, курсы, опыт, еще много курсов, собеседования, Djinni, 11к ...

Например, первый контракт на Upwork я получил только через 4 месяца после регистрации, у кучи знакомых с опытом, на фрилансе вообще ничего не получилось. Больше похоже не ошибку выжившего ...

Больше похоже что человек стоящий сотни продает себя за десятку и доволен этим.

Напівфантастична історія, але теоретично можлива.
Типовий приклад помилки вижившого.
Щиро ззахоплююсь людьми, які можуть методично йти до мети, здавати десятки сертифікатів один за одним.

обожаю эти статьи про ноунейм специалистов. Литературный жанр плачет по автору статьи.

У компанії ж тільки спитали, чи я в безпеці та скільки грошей мені вислати додатково, крім компенсації. Я попросив кошти один раз — три тисячі доларів. Половину я витратив на волонтерські засади, половину на ЗСУ.

Это при зп 11200. На что ему не хватало полутора штук?

На 1200 живеш, зайве відкладаєш. Я думав всі так роблять

О, впізнаю типову сироварню зі статтями про 22 річних сеньйорів-вийобщиків-смузіхльобів.

Нарешті якісний контент якого не було з 24 лютого=)

З точки зору драматургії було б правильно, щоб герой в підсумку втратив усе, а потім знайшов себе, медитуючи в ашрамі :) Сподіваюся, що на нас чекає гостросюжетне продовження :)

Можна хейтити чувака скільки завгодно, але він знайшов собі місце на ринку і зумів продати себе. За це респект, навіть якщо він і не Senior. Хочеш більше заробляти не сиди на місці).

я думала эпоха гавностатей минула. как минимум после 24 числа. ан нет. все на месте)

Пані ейчару такі статті заважають наймати в дружній колектив з печеньками? Чому такий хейт?

Так не работает
Надо родить сисадмина

Он может и не стать девопсом, а мне с ним потом что делать?)

Свитер сисадмина нельзя купить, он должен сам вырасти (как и борода)

Пʼятнична тема підʼїхала, налітай

Хлопчина молодець! Він доклав зусиль — став гарним спеціалістом. А от про суму зарплатні в 11200 ну це відносно, думаю коли мова йде про суму вище 5000 це вже справа особистого комфорту. Тобто є два однакових спеціаліста, хтось торгується за 5600 а хтось за 11200 і це не можна вважати якимось досягнення. Це просто рівень оплати який кожен вважає достатнім для виконання тієї самої роботи

Відпало бажання читати після заголовку

22-річний Senior DevOps

DOU, «дуже професійно» з вашого боку публікувати неперевірений брєд. Фу бля.

А чому в 22 роки людина не може стати Senior DevOps? В чому різниця між 22 річним і 35 річним?

22-річний senior це такий давнішній місцевий мем.

Тому що Senior — це не просто наявність скілу, а мікс скілу, професійного досвіду, життєвого досвіду та цінностей (бажано набутих с часом в результаті знову ж таки життєвого досвіду).

В 22 роки у людини не достатньо досвіду приймати дорослі рішення. От і все. А позиція Senior потребує якісних рішень. Сгадайте себе в 22 і які в вас були цінності.

Як на мене, правильний заголовок це

22-річний виєбщик — про те, як влітку перейшов з зарплати у $3000 до $11 200 та про нинішній IT-ринок

. DOU, можете поміняти?

В 22 у него десять лет опыта непонятно в чем, но зато еще пластичность мозгов.
Возьми опять же Виталия Бутерина, как пример, чего наворотил до 22 лет.

Чую якісь вибухи, але то не ЗСУ

Від творців, «вона не може бути тімлідом у 19-ть»: dou.ua/...​s/19-years-old-team-lead

Від того що ти 5 чи 10 років будеш ранити ансібл плейбуки нічого в твоїй голові не зміниться. На мою думку такого поняття як досвід приймати рішення немає і воно не набувається з роками. Є здатність приймати рішення базуючись на своїх знаннях а його якщо немає в 22 то і в 35 не зявиться

Якшо ти 5-10 років пропрацюєш з різними людьми, будеш стикатися з різними робочими і неробочими проблемами і не тільки, то ти здобудеш досвід. Ти будеш краще розуміти, що можна робити, казати, тощо. Це і є досвід. Якою б ерудованою та розумною людина не була, в неї «метелики» в голові в 22. Я ніколи не візьму на роботу когось, хто називає себе сіньором в 22. Мені цікаво, що цей чувак видумає далі, коли захоче +300 баксів до зп і піде по співбесідам.

та не завжди метелики в голові!
У мене на проекті були люди, які починали працювати в 18-19 після 1-2 курсу. Дуже розумні здібні люди, які програмували теж ще зі школи активно.
Зараз у 22-23 вони вже сіньйорні людьми, які можуть виконати абсолютно будь-яку таску.
По житті може і мали метелики, але хіба погано, якщо людина може взяти і виконати будь-яку таску, підтягнути джуна, делегувати щось? А таких я знаю кілька і всі ними були задоволені на проекті (це якщо Ви бува подумаєте, що я це моє суб’єктивне бачення)

А где про сыры?

Підписатись на коментарі