Репутація українського ІТ. Пройти опитування Асоціації IT Ukraine
×Закрыть

Інженер на радянському ливарному заводі в 1980-х: про обслуговування ЕОМ, перший Robotron і дружну спільноту

Наталія Корнієнко навчалася у маленькому райцентрі на Луганщині й на початку 1980-х вирішила обрала непросту професію інженера-системотехніка. У ті часи ще не існувало поняття IT-спільноти, електронно-обчислювальні машини (ЕОМ) займали сотні квадратних метрів, а принтер гудів не гірше за верстат. Про свій досвід автоматизації на заводі, а згодом у податковій службі, Наталія розповіла DOU.

Наталія Корнієнко у Києві, 2020 рік

Вибір професії

Про обчислювальну техніку я дізналася тільки в дев’ятому класі, це був 1972 рік. Хоча в ті часи ця тема була досить популярною, до нас доходила повільно. Я навчалася в школі у невеликому місті Сватове Луганської області.

На мій вибір, що опановувати після закінчення школи, вплинув класний керівник: він чомусь вирішив, що обчислювальна техніка мені підходить найкраще, хоча математику я любила не більше, ніж літературу. Водночас захоплювалася тригонометрією.

Після школи вступила до Харківського інституту радіоелектроніки (нині Харківський національний університет радіоелектроніки) і здобула спеціальність «інженер-системотехнік». Мене готували до обслуговування обчислювальної техніки, і ця професія виявилася перспективною. Під час навчання ми вивчали три основні напрями: електроніку, електротехніку та системне програмування.

Навчатися було неважко, хоча більше давали теорії — практикувались уже безпосередньо на роботі. На підприємствах молоді спеціалісти часто отримували наставника, який вводив у курс справ і пояснював особливості фаху. Коли закінчила інститут, підписала документ, що не буду розголошувати отриману під час навчання інформацію, а також отримала підписку про невиїзд за кордон протягом двох років.

Згодом за скеруванням потрапила у Харківську область на Куп’янський ливарний завод. Це було одне із найбільших підприємств у галузі машинобудування в Союзі. У нас відливали запчастини для тракторів та іншої сільгосптехніки. Продукція йшла в усі республіки та за кордон. У 80-ті на заводі працювало понад 18 тисяч людей. Площа підприємства займала 1,7 тисячі метрів квадратних, це понад 150 футбольних полів. У складі заводу було чотири великих ливарних цехи: два чавуноливарних, сталеливарний комплекс та фасонний-ливарний цех. Окрім виробництва, при заводі діяв інженерний центр Академії наук України, який проводив науково-дослідні роботи і відпрацьовував нові технології ливарного виробництва.

Спочатку молодих працівників поселяли у гуртожитку, а щоб отримати власне житло, треба було стати в чергу. В той час у місті інтенсивно зводили багатоквартирні будинки. Через шість років життя у гуртожитку я отримала власну квартиру.

Фото заводу, зроблене Валерієм Тарасовим 1998 року з борту військового гвинтокрила Мі-8. Джерело: «Наш рідний Куп’янськ»

У 1980-му я прийшла у відділ автоматизованих систем виробництва і стала інженером-системотехніком. Сам процес був уже налагоджений, і я влилася в колектив. Ми виконували облік виробництва відвантаження, готової продукції, робили облік матеріалів на складах, облік кадрів, а потім додалося нарахування і обчислення зарплати.

Працювала у відділі технічного забезпечення та обслуговування електромашин. У нас була лампова машина «Мінськ-32», яка мала 64 кілобайти пам’яті.

Приклад того, який вигляд мала машина «Мінськ-32». Джерело: informat444.narod.ru

Згодом її демонтували та встановили більш потужні машини — ЄС-1034 і ЄС-1035, які працювали набагато швидше, ніж «Мінськ-32». До того, як вони потрапили на завод, наші працівники відвідали спеціальні курси у Мінську для їх обслуговування. Там нас також вчили працювати із пристроями підготовки даних (ППД) на магнітних стрічках і картах. ППД — це предмет комплектації обчислювальних центрів, носії інформації. До ППД належать пристрої підготовки даних на магнітних і перфоносіях (перфокарти, перфострічки), пристрої введення в ЕОМ інформації з перфоносіїв, кодувальники графічної інформації (дигітайзери), пультові друкарські машинки.

Спочатку дані наносили на перфострічки, потім на магнітні. Магнітні стрічки були у величезних бобінах, які зберігалися у коробках в спеціальних приміщеннях, де підтримували відповідну температуру і вологість.

Зліва — пульт управління ЄС-1035, справа — машинний зал ЄС-1035. Фото з музеїв історії. Джерела: computer-museum.ru і mooseum.ru

Процесор електронно-обчислювальної машини ЄС-1034 мав шифр ЄС-2134 і містив арифметико-логічний пристрій (АЛП), локальну пам’ять, блок управління і блок мікропрограмного управління.

В арифметико-логічному пристрої були засоби для виконання операцій над двійковими та десятковими числами. До складу АЛП входив суматор слів, що виконував десяткові операції та операції з фіксованою і плаваючою комою, однобітовий суматор для обробки полів змінної довжини, чотирибітовий зрушувач і допоміжний робочий регістр для зберігання проміжних результатів. Здебільшого їх випускали на Мінському виробничому об’єднанні обчислювальної техніки, а також у Болгарії на підприємстві «Ізот».

Все обслуговування полягало в тому, щоб забезпечити безперебійну роботу машини. Найчастіше виходили з ладу друковані плати. Треба було визначити, яка з них зламалася, замінити її та відремонтувати. Був спеціальний стенд, щоб знаходити несправності. Постійно обривалися доріжки, що з’єднували між собою деталі на платі. Тому ми часто працювали паяльниками, всі вміли це робити.

Ще у нас був дивовижний друкарський пристрій — величезна машина ЄС розміром як півтора стола — і за висотою, і за шириною. Він дуже торохкотів, на відміну від нинішніх принтерів. Коли пристрій працював, це чули всі не тільки в нашому машинному залі, а й в інших кімнатах.

Дві машини на 300 квадратних метрів

Чим тоді були обчислювальні машини? Це був набір металевих шаф, де зберігалися стелажі з друкованими платами. Уявіть, яким був процесор такого пристрою, якщо плата була розміром з книжкову шафу. Приміщення машинного залу, де вони стояли, займало від 200 до 300 квадратних метрів. І все це було заставлено металевими шафами.

Окремо на підприємстві існував відділ програмування, де працювали фахівці, які доробляли програми та налаштовували їх для потреб заводу. Самі програмні засоби отримували вже готовими. Їх розробляли інститути, спеціалісти приїжджали на місця та вводили їх в експлуатацію. Наше бюро із програмами не працювало.

Наприкінці 1980-х у нас з’явилися комп’ютери. Добре пам’ятаю ці перші чорно-білі монітори Robotron із зеленою підсвіткою. Їх робила німецька фірма, яка була найбільшим виробником електронної техніки в Східній Німеччині. Звичайно, це був прорив, порівняно з тими машинами, які були в нашому відділі.

Robotron CM1910. Фото Андрія Кислова, власна колекція. Джерело: profit.kz

Коли з’явилися комп’ютери, не відразу відмовилися від машин ЄС, спершу використовували і те і те паралельно. Але поступово завдання переводилися на комп’ютери, в цехах встановлювали монітори, і вся інформація надходила до нас у відділ для оперативного опрацювання. Згодом усі процеси перейшли на комп’ютери і ЄС демонтували.

З появою комп’ютерів пришвидшився процес вводу та обробки інформації. У старих машинах, щоб виправити помилку на карті чи стрічці, треба було переробляти цілий блок даних. У комп’ютері помилку можна було виправити безпосередньо в таблиці. Для роботи з ПК ми вже не проходили спеціальних курсів, а вчилися самі.

Простіше стало і програмістам, адже раніше оператори набивали програми на перфокартах, і щоб запустити програму в дію, треба було приносити вручну коробку перфокарт. Ретельно стежили за тим, щоб не переплутати послідовність перфокарт.

У нас були пристрої для вводу і виводу інформації. Вона шифрувалася. Спеціалісти нормативно-довідкового забезпечення кодували її для вводу та обробки. Назви усієї продукції, яка вироблялася і відвантажувалася для реалізації на заводі, мали своє кодування.

Потім почалися 90-ті, і завод перестав працювати. Економічні зв’язки були порушені, і наша продукція вже не була потрібна в такій кількості. Також у той час помер керівник заводу, який довгий час працював і робив усе, щоб на підприємстві була нова техніка і все обладнання у виробничих цехах. Коли його не стало, почався занепад, і до 2000-х завод збанкрутував. Разом із цим закінчилася і його автоматизація.

Такий вигляд має завод у наші дні. Фото Валерія Лимаренка 2015 року. Джерело: «Наш рідний Куп’янськ»

Радянська IT-спільнота

Усі, хто працював на заводі, розійшлися хто куди. Дехто виїхав у інші міста, я залишилася у Куп’янську. Хоча нас і не називали IT-спеціалістами, але дух IT витав уже тоді. До цієї спільноти належали інженери, програмісти, оператори, які вносили дані, та спеціалісти нормативно-довідкового обслуговування для обліку виробництва і реалізації продукції.

Наша спільнота була з особливим ставленням одне до одного, до зовнішнього світу. Не було заздрощів чи пліток. Можу так сказати, порівнюючи з іншими структурними підрозділами. Тобто це були люди єдиного духу, зацікавлені в роботі. Сьогодні, коли ми вже понад двадцять років не працюємо разом, продовжуємо спілкуватися, і це дуже приємно.

Ми знали, як впровадження обчислювальної техніки відбувалося у світі в ті часи. Вважаю, що Радянський Союз був на рівні. Ми дізнавалися новини з літератури: на підприємство постійно надходили спеціалізовані журнали. Часто співробітники їздили на курси підвищення кваліфікації і потім ділилися знаннями з іншими. У газетах чи на телебаченні багато уваги цій темі тоді не приділяли.

У моєму відділі серед інженерів була рівна кількість жінок і чоловіків, а серед електромеханіків — лише чоловіки. В університеті на спеціальностях автоматичних систем управління та електронно-обчислювальних машин тримався гендерний баланс. Там, де робота була пов’язана з електронними приладами та радіотехнікою, переважали хлопці, а от на факультеті прикладної математики, де вивчали програмування, — дівчата.

Загалом чоловіки на заводі кількісно переважали, але не надто. Упереджень з їхнього боку не було. Ніхто не казав, що жінка гірше розбирається в технічних нюансах, нас цінували на рівні з чоловіками. Зарплати також були однакові. Моя середня зарплата як звичайного інженера становила 140-160 рублів. За сто рублів у ті часи можна було купити фотоапарат «Зеніт» чи імпортні зимові чоботи.

Я знаю, що зараз часто говорять про гендерний баланс і не тільки про IT-сферу. Жінки борються за рівність. Не стверджую, що в мій час нерівності не було, але мені з таким стикнутися не довелося.

Загалом зарплати у нашому відділі були не вищі, ніж в інших. Наші інженери отримували такі ж гроші, як, наприклад, інженери відділу металургії чи головний енергетик.

Коли я починала працювати з ЕОМ, знати англійську мову було необов’язково. У той час нікого це не цікавило, а в університеті технічну англійську ми вчили лише два семестри. Коли з’явилися комп’ютери, то тим, хто мову знав, було набагато простіше. У роботі на заводі нічого складного не було, хоча, коли вступала до університету, багато хто мене лякав, що ця галузь дуже складна. Але я цього не відчувала.

Один комп’ютер у податковій

Коли ливарний завод закрили, мені запропонували посаду в податковій службі в Куп’янську. Це був 1992 рік. Податкова як окремий підрозділ виокремилася із фінансової служби у 1991-му. У той час вже було багато комп’ютерів, почалася автоматизація податкових процесів.

Перед початком роботи я думала, що йду працювати в організацію, де будуть вже налагоджені процеси, але виявилося, що там був лише один комп’ютер, який дали на відділ, і він ще стояв у коробці. Я його дістала і почала працювати.

На роботі в податковій, 2002 рік

Перше, чим займалися, — формували базу платників податків. Інформація тоді ще зберігалася на дискетах, і ми їх возили у Харків. Там дані зливали разом і отримували обласну базу. Це тривало всього кілька місяців, потім кількість комп’ютерів збільшилася, їх встановили у різних відділах, і ми з’єднали все у локальну мережу.

Спочатку ми створили примітивну мережу: кинули дроти майже по підлозі. Насправді трохи вище, по стінах, щоб не зачіпати їх ногами. Вони були протягнуті з однієї кімнати в іншу. У 2001-му побудували серйозну мережу, виділили окреме приміщення і зробили серверну кімнату, всі комп’ютери були об’єднані. У 2004-му з’явився окремий відділ, який займався автоматизацією, а вже до 2005 року кожен працівник отримав особистий комп’ютер.

На службі ми займалися нарахуваннями та обліком надходжень, економічним аналізом, продовжували удосконалювати облік платників податків. Коли я тільки потрапила в податкову, то в районному відділі була першою і єдиною працівницею, хто відповідав за автоматизацію. Поїхала в область, там також було всього четверо людей, які займалися організацією обчислювальних процесів: начальниця управління Алла Лісовець, яка автоматизувала всю податкову у Харківській області, спеціаліст з технічного обслуговування та два фахівці, які робили програмне забезпечення. Тільки за рік працівників стало більше.

З колегами в податковій, 2002 рік

Життя на пенсії

На державній службі робота можлива до певного віку. З податкової пішла на пенсію в 55 років і ось уже майже десять років удома. Спочатку була рада, що матиму багато вільного часу для себе та родини, але згодом зрозуміла, що сумую за колективом і командною роботою. Зараз більшість часу присвячую домашнім справам і земельній ділянці: вирощую овочі, кущі та дерева.

Також іноді навчаюся. Мені подобаються онлайн-тренінги та вебінари на тему виховання дітей, заняття з англійської мови або підвищення рівня сприймання інформації, навичок швидкого читання чи всілякі розвивальні особистісні програми.

LinkedIn

Похожие статьи

19 комментариев

Подписаться на комментарииОтписаться от комментариев Комментарии могут оставлять только пользователи с подтвержденными аккаунтами.

Тут что-то с хронологией или с числами: ЕС-1034 начали выпускать только в 1987-м. Может, там на самом деле была 1033?

Вообще прикольный зверь, но страшно запоздал. В конце 80-х уже всерьёз смотреть на большие ЕСки было тупо больно, когда эквивалент в виде какой-нибудь «Электроника-85» просто стоял на столе как современный десктоп.

> Здебільшого їх випускали на Мінському виробничому об’єднанні обчислювальної техніки, а також у Болгарії на підприємстві «Ізот».

А это вообще скорее про 1022 или 1035.

> Вважаю, що Радянський Союз був на рівні.

По гражданским линиям типа тех же ЕСок — отставание на 10-15 лет.
По военным — наравне, но безумной ценой.

Вообще прикольно, да. Кусочек ностальгии.
Потомки тех ЕСок в виде zSeries живы по-прежнему и под них активно разрабатывают (хотя на весь мир их где-то 30000 штук — ни в какое сравнение с почти миллиардом x86 или ещё больше всяких встроенных ARM). Только вот окупаться начинают ну под очень уж специальные задачи...

А у Robotron ранних точно была QWERTY? Мне казалось, там что-то более извратное.

Нет, не QWERTY. на 1715 была JCUKENG, на IBM-совмсестимых 1834 и 1910 уже QWERTY.

Вважаю, що Радянський Союз був на рівні.
Постійно обривалися доріжки, що з’єднували між собою деталі на платі.

Я молодший від автора але починав ще з перфокартами і Примусом на ЕС-1033 а потім на СМ-1420. Перша була клоном IBM 360, друга — PDP-11 (навіть назву ОС не викорчовували повністю і на консолі процессів ОС РВ красувалося RSX-11M). Ну яке на рівні якщор навіть клоновані машини ламалися в стаціонарних умовах через препогану якість плат...

Можете уточнить — на какой именно консоле процессов ОС РВ был текст RSX-11M?

Ви думаєте я пам’ятаю команду яку використовував 30 років тому? Консоль виводила всі активні процеси.

Такой командой была
„ACTIVE ACT [/keyword]
Keywords:
/ALL
/TERM=ttnn:
Displays on the terminal all tasks issued from that terminal, all tasks
active in the system, or all tasks issued from a specified terminal.”
Спасибо за ответ. Команда „act /all” выводила все процессы типа MCR... ...LDR
текста RSX не было, но это понятно 30 лет все-таки))

Був. Точно пам’ятаю. Знайшов приклад ось тут www.bitsavers.org/...​troduction to RSX-11M.pdf
Сторінка 6-9.
В чому суть дискусії? Показати скріншот я не можу в силу зрозумілих причин. Ви хочете довести що ОС-РВ не була передраною RSX-11M? Ну це загальновідомий факт.

Ни в коем случае не спорю. ОС РВ украли с RSX-11M. ОС РВ М украли с RSX-11M-PLUS.
И скриншотов я не прошу. Просто я 10 лет проработал на СМ ЭВМ и PDP, копался во всех исходниках и RSX, и ОС РВ. И стало интересно, как это советские программисты пропустили где-то в исходниках текст RSX)
Show memory — это DCL-версия MCR-вской команды (программы) RMD (Resource Monitor Display), в оригинальной RSX был, конечно, текст RSX-11M (или RSX-11M-PLUS), в советской ОС РВ — текст «ОС РВ».
Просто вообще мало с кем можно еще поговорить о СМ ЭВМ и ОС РВ (PDP-11)

Точно була. Був список задач який сам оновлювався. Якась утиліта але яка я вже не згадаю. Може і RMD. Інакше звідки я міг тода знати що це RSX-11M?

винтаж! я такие ВЦ застал когда был маленький. первую программу наколбасил на зеленом терминале, когда мне было лет 10, а потом мне ее на перфоленту сохранили на память. подруга мамы была системным программистом, она организовала мне такую экскурсию

Я грав у «Крокодила» на АЦПУ, десь також в 10 років.

Писати почав у 12, але це вже інша історія...

Дуже подобаються такі статті, дякую вам!
P.S. екран Роботрона нагадує термінали з Fallout.

Справа — пульт управління ЄС-1035, зліва — машинний зал ЄС-1035. Фото з музеїв історії. Джерела: computer-museum.ru і mooseum.ru

По-перше справа машинний зал, а пульт управління зліва, а по-друге фото машинного залу знаходиться на Вікікоммонз й джерело його підписано як Deutsche Fotothek‎.

зліва — машинний зал ЄС-1035

А чо, симпатичный и КОМПАКТНЫЙ машинный зал :)

В ГДР находился этот машзал. :) Не в СССР.

И что? СЭВ выпускал машины друг для друга, и машина советского авторства могла оказаться в ГДР, и наоборот.
На кибфаке КГУ, например, стояла ГДРовская М-4030. А диски типа 5061 у всех были болгарские, «Изот» (а вот 5050 производили где-то в российской глубинке, уже не помню город).

Ответ был на это:

А чо, симпатичный и КОМПАКТНЫЙ машинный зал :)

Советские машзалы такими симпатичными не были, судя по тем фотографиям, что я видел. А так, да, у нас были и польские принтеры, и венгерские считыватели перфолент.

Не знаю, какие фото вам выдают гуглы, а я видел разные и они вполне были симпатичными. Но стиль отличался, да.

Пол у наших ни разу не был такого цвета — обычно что-то серое (а за пределами фальшплит какой-то паршивый линолеум), и потолок — были или армстронги (в общем смысле), или открыто подвешенные вентиляционные трубы. А тут что-то промежуточное с хорошо выделенными секциями вентиляции.

Самое весёлое было, конечно, в Нефтехиме на Кольцевой — зал размером таки с футбольное поле (ох и типовое сравнение), с перепадами уровней — стояли, кажется, 1040 и 1055, связанные какими-то суперкабелями, так что над тоннелем с ними был сделан надземный пешеходный переход...
Ну эта 1055 не работала дольше 5 минут без зависа... :)

чотирибітовий зрушувач

Може, звичайно, термінологія змінилася з часів, як я її вивчав, але мабуть мова усе ж таки іде про чотирибітовий регістр зсуву (рос. «сдвиговый регистр»). Чи йдеться про СПП — схему прискореного перенесення (рос. СУП — «схема ускоренного переноса»)?

Уявіть, яким був процесор такого пристрою, якщо плата була розміром з книжкову шафу

Плата (ТЕЗ — типовий елемент заміни) була як раз досить собі адекватних габаритів. Було декілька вариантів, деталі тут: files.stroyinf.ru/Data/77/7746.pdf А ось процесор (ЕС-2021) був як раз розміром із книжкову шафу.

Подписаться на комментарии