25 років працював у роздрібній торгівлі і почав вчити IT самотужки. Як 54-річний чоловік з Конотопа став розробником

Ігорю Мисанюку 54 роки. Після вишу він завжди працював на себе — займався роздрібною торгівлею. Однак коли покупці стали віддавати перевагу супермаркетам, а не традиційним ринкам, і доходи пішли на спад, вирішив податися в IT. Про те, як колишньому приватному підприємцю вдалося самотужки опанувати мову програмування PHP і знайти роботу в IT-компанії, не виїжджаючи з рідного Конотопа, — далі.

25 років займався дрібним підприємництвом

Я народився і виріс у Конотопі. У 1992 році закінчив Український державний університет залізничного транспорту у Харкові за спеціальністю «Мікропроцесорні системи управління на залізничному транспорті», що була пов’язана з програмуванням. Мені дуже подобалося писати код, але на ту мить я не бачив у цьому напрямі фінансових перспектив.

Конотоп — невелике місто, де на початку 1990-х проживало 100 тис. людей. Сьогодні тут орієнтовно 85 тис. мешканців. За Союзу найбільш затребуваною була робота на електромеханічному заводі, що був орієнтований на вугільну промисловість. За розповідями знайомих, із тисяч працівників там нині залишилося кілька сотень. Працює лише один цех — замовлень небагато. Досі тримається на плаву конотопський авіаремонтний завод «Авіакон», що займається діагностикою, ремонтом, технічним обслуговуванням, переобладнанням та модернізацією вертольотів. Там найкращі зарплати в державному секторі міста, і влаштуватися туди нелегко. В Конотопі добре розвинений транспорт: трамвайне депо, залізничний вузол, є підприємства комунальної сфери. Останнім часом відкрилося багато успішних дрібних бізнесів — кав’ярні, пекарні, кондитерські. Втім, я думаю, що наразі середня зарплата в місті не дотягує й до 10 тисяч гривень. Молодь намагається виїхати щонайменше в столицю, далі — в Чехію чи Польщу.

У 90-х, коли я отримав диплом, ситуація була не краща. Тоді постало питання: або продовжувати навчання, або йти працювати в державне підприємство на жебрацьку зарплатню. На той час в мене вже була сім’я — дружина і перший син, тож я почав задивлятися в бік торгівлі. Це та сфера, що практично одразу могла дати бажаний рівень доходу, якого б вистачало на закриття потреб сім ‘ї.

Ми з товаришем дитинства спробували різні варіанти й врешті зупинилися на роздрібній торгівлі з лотків на ринку. Продавали побутову хімію та засоби гігієни. Спочатку було багато дрібної операційної роботи. Щодня нам доводилося встановлювати намети, обладнання, завозити та викладати товар, а ввечері його прибирати. У великих торгових магазинах є можливість зберігати товар на місці й одразу докладати те, що закінчилося. Нам потрібно було це возити щодня, тож спочатку ми орендували склад, а потім придбали свій. Не можу сказати, що було важко, але потрібно постійно бути увімкненим у цей процес. Все доводилося контролювати в ручному режимі.

Крім логістики, багато часу займала бухгалтерія. Спочатку ми мали кілька пересувних точок на ринках і торгових майданчиках, пізніше — стаціонарних. Почали з’являтися фірми-посередники, які з певною націнкою доставляли товар прямо на склад, що значно спрощувало процес. Після кризи 2014 року купівельна спроможність впала, в місто почали заходити великі торгові мережі, що мають гарний асортимент і зручне розташування біля дому. Поступово наші продажі зійшли нанівець. Ми з товаришем поговорили й вирішили розпродати всі торгові місця та обладнання. Нам вдалося реалізувати практично все, крім складу. У 2018 році я остаточно закрив усе документально. Ця сфера більше не виклала інтересу, треба було шукати щось нове.

Конотоп. Джерело фото

Сім’я підтримала моє бажання піти в IT

Мої діти виросли: старший син — 3D-художник — живе під Києвом, а молодший два роки тому повернувся в Конотоп і працює віддалено розробником на позиції сеньйора у великій українській фірмі. Він займається бекенд-розробкою на PHP, тож було б дивно, якби я обрав щось інше. Оскільки мені подобалося програмування ще в університеті, а дружина всіляко підтримала і сказала навіть не позирати вбік інших сфер, я вирішив почати навчатися.

IT-cфера — дуже доступна в цьому плані. Є безліч безплатних ресурсів — бери й користуйся. Саме тому я вирішив не йти на курси, а вчитися самостійно. Ми з сином склали детальний план, за яким я мав рухатися. Та перш ніж перейти до нього, хочу зосередитися на кількох важливих моментах, без яких, на мою думку, нічого не вдалося б.

По-перше, ви повинні розуміти, що на навчання піде дуже багато часу. Від моменту, коли я почав займатися, і до того, коли вперше написав потенційному роботодавцю, минуло трохи більше як рік. Окрім роботи по господарству (ми живемо в приватному будинку, тож її вистачає цілий рік), у цей період я більше ніде не працював. Програмував щодня щонайменше по кілька годин. По-друге, важливо, щоб були заощадження, які допоможуть пережити цей період. Тут мене підтримала сім’я. По-третє, важливо практикуватися на реальних проєктах і чути фідбек, щоб розуміти, куди рухаєшся, на якому етапі зараз, що вже виходить, а які косяки треба виправити. Зворотний зв’язок мені, коли була змога, давав син. Він живе окремо, має багато власної роботи, тому не міг постійно все контролювати, але перші дрібні проєкти, які я готував для портфоліо, перевіряв саме він.

Яким був план? Спершу, хоч я хотів займатися бекенд-розробкою, я мав хоча б на початковому рівні засвоїти HTML і CSS, щоб розуміти, як працює фронтенд. Найбільше на цьому етапі допоміг сайт htmlbook.ru. Там є як уроки, так і розв’язання певних задач, якими діляться розробники. На другому етапі я більш детально вивчав PHP. Офіційну інформацію брав з php.net. З усіх відео, які дивився на ютубі, мені найбільше зайшли уроки Віктора Зінченка. Він дуже просто і лаконічно розповідає, що й потрібно новачкам. Я переконаний, що ці уроки ще не втратили актуальності. Також я прочитав книжку Стіва Суєринга, Тіма Конверса і Джойса Парка «PHP і MySQL. Біблія програміста». На цьому етапі син запропонував мені написати свій перший мініпроєкт  невеличкий блог. Спершу бложик вийшов кривенький, але я вислухав критику, щось виправив одразу, щось підучив, вніс корективи й здобув необхідний досвід.

Далі я вивчав СУБД MySQL, користуючись онлайн-посібником. JavaScript і англійська мова, що йшли далі за планом, так і залишилися моїми слабкими місцями. Першу я вивчив дуже поверхово і маю розбиратися з цим уже в процесі роботи, а до другої руки не дійшли взагалі. Крім цього, я опановував систему управління версіями Git, а на останньому етапі фреймворк Laravel. Щодо фреймворку є багато ресурсів, але радити щось конкретне не буду, адже я навчався ще рік тому і ця інформація вже застаріла. Я б радив вчитися на найновішій версії, адже вони часто оновлюються.

Як я зробив портфоліо і знайшов першу роботу

Син розповів мені, що в нашому місті є IT-компанія, яка займається веброзробкою (у Конотопі є ще IT-кластер, учасниками якого є п’ять місцевих компаній та два університети — ред.). Я поставив собі за мету влаштуватися туди працювати насамперед для того, щоб бути в оточенні досвідчених розробників, до яких можна звернутися із запитанням, отримати допомогу. Він порадив мені спробувати написати перший простенький сайт, який можна було б викласти на GitHub, щоб роботодавець зміг оцінити мої знання і рівень володіння технологіями. Так я створив свій перший простенький інтернет-магазин на PHP, який, проте, мав усі необхідні атрибути та функціонал. Почав дивитися ролики про працевлаштування на ютубі.

Потім написав листа в місцеву IT-компанію Grodas. Спочатку мені відповіли, що найближчим часом розширювати персонал не планують. Я не витрачав час дарма і продовжував навчатися, а вже за місяць отримав від них листа з тестовим завданням. Потрібно було прописати, як впровадити певний функціонал на сайт. З погляду досвідченого розробника я виконав завдання досить неграмотно. Втім воно працювало. Роботодавець знайшов у цьому раціональне зерно, і мене запросили на співбесіду.

Спочатку я поспілкувався з проджект-менеджером. Він розповів про компанію і запитав, ким я бачу себе в ній. Grodas — це конотопська IT-компанія, що спеціалізується на розробці інтернет-магазинів і працює як на внутрішній, так і на зовнішній ринок. Моєю метою було стати повноцінним розробником, на великі доходи чи посади я не мітив. Відтак мене познайомили з командою, закріпили за мною наставника. Я почав працювати в компанії в кінці січня 2021 року. Протягом цих пів року наставник охоче ділиться зі мною знаннями, він дуже терпеливий. Я щиро вдячний йому за це. Поки що мені важко назвати себе навіть джуном, я радше стажер, який при цьому ще й отримує зарплатню. Я допомагаю у багатьох проєктах, але мою роботу все ще потрібно постійно контролювати. Звісно, є речі, які я вже можу зробити самостійно, але цього недостатньо, щоб назвати себе повноцінним розробником.

Техлід Микола Гаврилюк (ліворуч) став наставником Ігоря Мисанюка на перший час

Наша компанія розробляє інтернет-магазини, використовуючи технології OpenCart і Shopify. Першу переважно для внутрішнього ринку, другу — для іноземних замовників. Поки що я як початківець здебільшого займаюся проєктами на OpenCart. Зрозуміло, що на зовнішньому ринку доходи суттєво більші й у нашій компанії відбувається поступова переорієнтація на зовнішній ринок. Через це потреба знати англійську мову суттєво зростає. Вся документація, а також більша частина корисних ресурсів — саме англійською. Справді є багато непоганих перекладних сайтів, але вони поступаються в якості англомовним.

Англійська — моє слабке місце. Вона так і залишилася лише пунктом у моєму плані вивчитися на розробника. До цього я опановував її в школі та університеті, та рівень знань, як і в більшості українців, залишає бажати кращого. Наша компанія оплачує на 50% заняття з англійської, що проводять для охочих раз на тиждень. Це переважно розмовна практика: на уроці ми багато спілкуємося, складаємо речення, опановуємо граматику. В кінці кожного заняття отримуємо домашнє завдання. Окрім цього, я стараюся практикуватися щодня вдома після роботи. Так, мені подобається ютуб-канал «Англійська за плейлистами». Зручно вивчати мову з цим ресурсом, адже можна займатися хатніми справами й паралельно слухати відеоуроки.

В офісі Grodas наразі працює невелика команда — 10 людей. Це директор, бухгалтерія, рекрутинг, сейлз-менеджер, лідген, проджект-менеджер, розробники. Також є фахівці, які працюють віддалено, — дизайнери, маркетологи, копірайтери. Всього в команді до 15 осіб. Крім цього, якщо в Grodas заходять нерелевантні проєкти, наприклад на WP, то їх відпрацьовують з компаніями-партнерами.

Мені зручно перебувати в середовищі девелоперів, адже завжди є з ким порадитися, у кого запитати те, що не зрозуміло. Маємо кухню, де завжди знайдеться кава і чай, смаколики до них, а в холодильнику — сир, масло, ковбаса. Ще в офісній будівлі є власний спортзал і рекреаційна кімната з музичною студією. Якщо музику я можу лише послухати, то в спортзалі намагаюся займатися щодня, адже з роками відчуваєш, що для гарного самопочуття потрібні щоденні фізичні навантаження.

Команда

Я не ставив собі за мету аналізувати IT-ринок в місті чи Україні загалом, адже об’єктивно розумію, що не дотягую до того, щоб будувати далекоглядні кар’єрні плани. На цей момент мене влаштовує зарплатня та умови, які я маю, адже, щоб заробляти більше, треба більше й знати. Я тверезо оцінюю свої сили. Водночас маю постійну потребу навчатися, відчуваю, що знаю замало, і хочу все більше занурюватися в професію. Наскільки мені відомо, наразі моя компанія працює над тим, щоб створити внутрішню навчальну програму для нових працівників, яка допоможе їм адаптуватися. Це чудова ініціатива.


Фото Арсенія Хоменка з видання Konotop.city та компанії Grodas.

👍НравитсяПонравилось64
В избранноеВ избранном4
Подписаться на автора
LinkedIn



Підписуйтесь: Soundcloud | Google Podcast | YouTube


39 комментариев

Подписаться на комментарииОтписаться от комментариев Комментарии могут оставлять только пользователи с подтвержденными аккаунтами.

Цю історію варто було б прочитати багатьом тим, кому «за 40» і хто має інженерну або фізмат освіту із 90-х (за умови, що їх не влаштовує нинішя робота). Життєвий досвід + відповідальність може дати фору, хоча процес «переключення» може бути не легким. Але воно того варте (перевірено на власному досвіді) 🤔

Дуже круто і від того ще краще що це насправді. Більше таких історій

Чергова історія про успішний успіх.
Ну хоч базова вища освіта є — хоч якийсь фундамент, на якому можна зводити стіни.
З вашої оповіді стає зрозуміло що ви все життя шукали де б заробити побільше грошей і ваш вибір при зміні професії базувався саме на цій нехитрій ідеї, а не на тому до чого (як то кажуть) лежить душа чи маєте такий-сякий хист. Тому мені все ж не до кінця зрозуміло : чому саме програмування?
Які ще варіанти ви розглядали? В сучасному глобальному світі зовсім не проблема займатись (для прикладу) ювелірним мистецтвом, сидячи в Конотопі, приймати замовлення і відправляти роботи по всьому світові, при цьому не маючи над собою ніякого начальства, ейчарів, пеемів, скрамів і кіпіаїв.

Дуже часто "

на тому до чого (як то кажуть) лежить душа

грошей у нас не заробиш.
Для прикладу, дуже багато викладачів ІТ-напрямків звільнилися і пішли працювати в ІТ. І КНУ та КПІ (не кажучи вже про інших) постійно в пошуку ким можна закрити вакансії.

Чому програмування? Високий попит, високі зарплати, робота ремоут і т.д. Усі інші варіанти мають величезні ризики і проблеми. Та ж ювелірка — навчання, матеріали, обладнання, пошук клієнтів.

а в айті навчатися не потрібно чи що?
ювелірка — матеріал передплачує замовник (більшість ювелірів працюють по попередній оплаті).
все обладнання ювеліра можна легко завантажити в багажник авто або навіть у валізу. ви не повірите але у цій царині також панує аутсорс: хтось виготовляє лише восковки, хтось лише витягує дріт (срібний чи золотий), хтось працює з каменями, а хтось спеціалізується на плетінні браслетів та ланцюжків. звичайно що спершу буде тяжко як і джуном в айті, але коли зробите собі більш-менш впізнаване ім’я то клієнти вас знаходитимуть самі і відбою від них не буде. знову ж таки ювеліром легко можна працювати у віддаленому форматі, зараз це ніяка не проблема.

Ви розповідаєте про одиничні випадки. Скільки ринку потрібно ювелірів? 400 000? Ні? А ІТшників потрібно. Про ризики ви також нічого не написали, а в реальному секторі вони завжди також високі.
Ну тобто — невже ви думаєте, що інші люди не можуть аналізувати ситуацію на ринку і робити висновки? Я теж свого часу проаналізував ситуацію, і зрозумів що ІТ — це золота жила в Україні уже понад 10 років.
Коли закінчаться гроші в ІТ — тоді можливо і настане черга юверліки.
Працює — не чіпай. Навіщо видумувати велосипеди, якщо є готове рішення.

Ви зробили одну величезну методологічну помилку, зарахувавши в айтішники і формошльопа Ваньку, і прибиральницю опенспейсів тьотю Клаву, а ше до купи ПМів, ейчарів, бухгалтерів, художників, дизайнерів, аніматорів і мануальних колітіашурансів. Та зараз і вашого кота Ваську можна сміло в айтішніки зараховувати на тій підставі шо якось він був походив лапами по клавіатурі. Росте потреба в комп’ютерній грамотності. Так, ті ж восковки можна моделювати в 3D-редакторі а потім друкувати на 3D-принтері і далі відливати звичним чином. Вийде значно швидше й головне — акуратніше. Але чомусь ювеліри які опанували ці технології себе в айтішніки не зараховують. Мо б ви їм підказали шо так можна?

А що власне не так з тим щоб іти в програмування через нехитру ідею просто заробити грошей?

Перш ніж таке писати, для початку непогано б посидіти в сучасному глобальному світі трохи в Конотопі, спробувати прийняти замовлення і «відіслати по всьому світу», а потім писати зверхню маячню на теплому диванчику

Команда

 — молодости нашей, команда без которой мне не жить :)))))

Скільки в нас таких Конотопів..Цю історію скинути всім ейчарам які не знають де кандидатів брати, а також всім хто думає що місткість ринку обмежена і треба імпортувати індусів терміново :). Ігорю величезний ріспект за наполегливість і витримку.

Але це не проблема айчарів. Це проблема доступності навчання. Чому у нас/вас(говорю як поляк родом із тих країв) немає держ підтримки перекваліфікації? Для людей 40+ з технічною освітою і непропитими мозгами вистачить рік вечірніх курсів на перекваліфікацію. Ще пару років і половина буде працювати мідлами.

Курси є, після них ніхто не бере і інтерв’юери ще й мінус ліплять кандидатам за курси. А на джуна вимагають 1 рік комерційного досвіду

І дуже правильно роблять що ліплять мінуси за інфоциганцькі курси! Вся інформація у відкритому доступі. Якщо ж людина не здатна сама навчатись і знаходити інформацію то в АйТі їй робити нічого. Від слова зовсім.

Я так понимаю что нашему герою помогли сыновья. Смог ли бы он сам найти нужный ему ресурс для обучения? вопрос...

истории не знают сослагательного наклонения. раз его таки взяли в айти (смею предположить не только лишь за то что он хороший парень 50+) то видимо все-таки умеет находить нужную информацию, анализировать, декомпозить, синтезировать ну и кодить. хотя, пыхыпых гораздо ближе к формошлёпству, чем собственно к кодингу, но то такое...

пффф, и это говорит лид
на любую другую специальность тоже в инете много инфы? а сколько там шлака? и за сколько станешь специалистом хотя б на начальном уровне
от лида такое слышать странно)

всього лише один ідіот може задати стільки запитань що й 10 мудреців не зможуть відповісти.
ну або не захочуть.

«в холодильнику — сир, масло, ковбаса» — после этого я сразу туда отправил своё резюме. А теперь без шуток. Это классно, что можно сделать себе бутер, а не давиться какой то печенюхой.

Ігоре, щиро вітаємо! В Одесі таке не можливо. (35 — 40)+ ігноруються апріорно.

Поддавайтесь на ЕПАМ. Зі свого досвіду знаю людей, які в зрілому віці успішно свічнулись в ІТ на Епамі.

тоже знаю таких людей в EPAM. И вроде бы люди не плохие, но их потенциал, IT-экспертиза и английский перечеркивают все плюсы. Тот случай когда берут количеством, а не качеством.
«Хороший парень — не профессия.»

«Хороший парень — не профессия.»

Да, очень знакомо. Фигня что не умеет свою работу делать, зато хороший парень.

Да и плевать, не? Не боги горшки обжигают. Подавляющее большинство задач в IT не требует каких-то специфических умений для решения. Тут всякие лиды брызжут желчью на тему того что мы — особая каста — и нечего всяким крестьянам сюда немытыми ногами ходить. И эти же лиды ни разу не захотят писать формочки, гонять туда-сюда RESTы, и делать прочие несложные задачи. Так чего бы не дать их людям, которые с такой работой отлично справятся и не заскучают в процессе?

Или SoftServe — у нас тоже нет ограниченной по возрасту, и уже довольно много людей работают удаленно именно с одесского региона.

Всегда можно поехать в другой город, например, в Харьков :)

Власне проблема 40+ що прив’язаний до хати. Діти ще не в університетах, плюс старші батьки.

У 1992 році закінчив Український державний університет залізничного транспорту у Харкові за спеціальністю «Мікропроцесорні системи управління на залізничному транспорті», що була пов’язана з програмуванням.

Там на всем АТС связь с програмированием так себе )) По крайней мере в средине нулевых было.

Кто хочет — ищет возможность, кто не хочет — отмазки. Вот и доказательства.

отличная история, и ответ тем, кто задает такие вопросы
dou.ua/forums/topic/34145

під враженням...
маю 17 років в IT і наразі також «задауншифтился» в Конотоп...чого ніколи в своєму житті уявити не міг ))
чув про місцевий IT кластер — але єдину активність від них, яку знайшов — курси компьютерної грамотності для людей 50+. шукав правда давно і не дуже глибоко.

а тут вже і ІТ фірма зі спортзалом і drum & bass...і така фантастична історія! пану Ігорю і компанії Grodas — процвітання!

чудова історія! Так тримати.

Ігор класние досягнення!

Роздрукувати і тицяти в ніс усім, хто ниє «мені вже триииидцять... я не змооожу...». Ігоре — Вам наснаги на цьому нелегкому, але водночас надзвичайно цікавому шляху! І обов’язково вчить англійську — без неї бути програмістом дуже нелегко.

Той випадок, коли ми — молоді,буває пасуємо перед труднощами. А людина, яка нам годиться в батьки завдяки тяжкій праці та підтримці сім*ї змогла себе реалізувати через 30 років після навчання у рядянському універі, трохи дотичному до програмування. Так,тут є багато змінних: підтримка синів, їх работа у it, загальні уявлення про професію. Але все одно лише тяжка праця допомогла зростати. І це ключовий момент: 1% таланту і 99 % тяжкої праці. Моя щира повага

Класна історія — було б цікаво почитати через рік-два як змінилося життя автора.

Реально крута історія. Ігор молодець.

Подписаться на комментарии