«Англійська давалася важче за Python». Як 59-річний харківський бізнесмен став QA Automation Engineer

Олексій Шаповалов за освітою зооінженер. Понад 20 років він з дружиною розвивав сімейний бізнес — вирощував лабораторних тварин. У 2021 році вирішив кардинально змінити своє життя і пішов на курси для тестувальників.

Олексій розповів DOU про свій шлях від підприємця до айтівця, чому обрав мову Python, як йому вдалося виїхати з окупованого села в Харківській області та чи радить своїм онукам йти в ІТ.

«Я мав думати не лише про навчання, а й про забезпечення сімʼї». Складні 90-ті й перший бізнес-проєкт

Мої батьки були зооінженерами. Під їхнім впливом я обрав для навчання зооінженерний факультет Харківського зооветеринарного інституту (зараз це Харківська державна зооветеринарна академія — ред.). Закінчив його з відзнакою. Далі була робота за спеціальністю, радянська армія й аспірантура, де я й ознайомився з програмуванням.

Це були складні 90-ті, коли я мав думати не лише про навчання, а й про забезпечення сімʼї, адже ми з дружиною вже виховували двох дітей. Водночас це був період, коли в Україні лише почали зʼявлятися перші персональні компʼютери. У 1993 році ми з колегами працювали в лабораторії математичного моделювання виробничих процесів у тваринництві на базі Національної академії аграрних наук. Робота була цікавою, але дуже недооціненою. Тоді в обіг вводили нові купюри, а зарплати затримували. І за пів року затримок я отримував вже знецінені гроші.

Саме тоді фармацевтичні й інші науково-дослідні підприємства України гостро потребували лабораторних тварин, адже після розпаду СРСР втратили попередніх постачальників. Цей дефіцит і став поштовхом для бізнес-ідеї — вирощувати і продавати білих щурів і мишей, а також морських свинок. Згодом до справи долучилася дружина, тож цей бізнес став сімейним.

Відтоді понад 20 років працювали у цій сфері. Спершу в Харкові, а згодом переїхали в село Молодова поблизу Старого Салтова. Побудували приміщення для ведення бізнесу, купили будинок і прожили там аж до повномасштабного вторгнення росії.

Олексій із сімʼєю під час святкування Нового 2022 року

«Коли я бачив успіхи сина, хотів теж працювати в ІТ». Про відхід від бізнесу на користь тестування

Я завжди цікавився сферою технологій. Мій син закінчив механіко-математичний факультет Харківського національного університету. Після випуску почав працювати тестувальником, але йому не сподобалось, тож вирішив стати розробником.

Я спостерігав за його здобутками та розвитком у цій сфері, як і з чим він працює. Був дуже радий, що сину вдалось, адже він у свої молоді роки вже був затребуваним спеціалістом, міцно стояв на ногах, міг забезпечити себе та сім’ю, мав час на саморозвиток і подорожі. Наскільки знаю, сину кілька разів пропонували бути тимлідом. Він спробував, але сказав, що воліє відповідати сам за себе. Тож зараз, гадаю, він щонайменше Senior.

Я бачив успіхи сина і хотів теж працювати в ІТ. Ба більше, у нашому бізнесі почало зʼявлятися все більше ризиків і несприятливих факторів. Я зрозумів, що потрібно займатись чимось іншим.

Оцінив свої можливості й перспективи. Зважаючи на вік і брак часу на «розкачку», вирішив ще до завершення бізнесу закласти основу для переходу в ІТ й шукав курси для тестувальників. До речі, деякі безплатні курси виявилися набагато кращими, ніж платні.

Перший курс був від IT Education Academy (ITEA). Дуже не сподобалось, особливо педагогічний «талант» одного з менторів. Можливо, мої очікування були завищеними, але я перервав курс і попросив повернути кошти за навчання. Повернули без проблем.

Наступною була школа GoIT. Спочатку я взяв участь у їхньому безкоштовному марафоні з мануального тестування. Сподобалося, тож вирішив вивчати справу з ними — отримав базові знання з HTML, JS, Python. Однак мені бракувало уваги з боку ментора. Потім був безкоштовний курс від компанії QATestLab. З перелічених він сподобався найбільше. Початківцям я би радив стартувати з нього. У підсумку я отримав сертифікат про завершення навчання і формальні підстави працювати як мануальний тестувальник.

«Щоб навчитись командувати, треба навчитися підкорятися». Про стажування та молодих лідів

Після курсів завів акаунт на Djinni, отримував звідти нескінченні пропозиції, але всі вимагали досвіду роботи від року. Тоді статистика на цьому сайті свідчила: щоб досягти успіху, треба отримати близько 50 пропозицій, із них 10 могли завершитись співбесідою і тільки одна — офером.

Це було літо 2021 року. Не знайшовши роботу, я дізнався, що SoftServe організовує стажування, після якого здібних студентів беруть на реальні проєкти. Це мене зацікавило, почався період тестів, співбесід, була така бентежна пора.

Я успішно пройшов відбір. Хоча, пригадую, на фінальній співбесіді мене запитали: «А вас не турбує, що якщо ви отримаєте роботу, то вами керуватимуть двадцятирічні хлопці? Як ви до цього поставитесь?».

Я тоді згадав приказку з армії: «Щоб навчитись командувати, треба навчитися підкорятися». Тому відповів їм: «Я знаю, що таке, коли людина старша за званням і я маю виконувати її розпорядження. Мене це не бентежить». Після цієї розмови мене взяли.

Я бачив успіхи сина і хотів теж працювати в ІТ

Стажування у SoftServe охоплювало і мануальне, й автоматизоване тестування. Воно тривало чотири місяці, було складним, але цікавим і предметним, із заліками та демосесіями. Після завершення частини з мануального тестування виникла спокуса швидше отримати справжню роботу: нехай мануальником, але вже на реальному проєкті. Хотілося здобути досвід, а потім перейти в автоматизоване тестування.

Я на цю спокусу не піддався й одразу собі сказав: «Ні, я буду автоматизатором». Тепер вважаю, що мав слушність, тому що в мануальному тестуванні можна загрузнути надовго. Усім, хто хоче бути автоматизаторами, я б радив робити так само: вивчити мануальне тестування на курсах, але першу роботу шукати автоматизатором. Знаю, це дискусійна тема, але моя позиція саме така.

На курсах я ознайомився з мовою Python. Подумав, що «джавістів» є багато, а «пайтоністів» мало, тож вирішив спробувати щось незвичне й екзотичне. Згодом шукав роботу саме як розробник автоматизованих тестів з використанням Python.

«Англійська давалася важче за Python». Невдалі співбесіди, пауза на самоосвіту і перший офер

Перша моя співбесіда після стажування не була успішною. Сказали, що маю недостатній рівень англійської, але, думаю, причина була інша: вони побоювалися, що зі мною буде важко працювати. За місяць знову дістав відмову. Вирішив узяти паузу, підтягнути англійську та поглибити свої знання з Python. Я цим займався від ранку до вечора. Чесно кажучи, англійська давалася важче.

Згодом вирішив ходити на всі співбесіди, які мені пропонували. Казав собі: «Так, ти не готовий. Так, розмова пройде погано. Але ти йдеш туди не для того, щоб показати гарний результат, а щоб здобути досвід». Першу співбесіду я записав на відео, щоб подивитись на себе збоку, почути й проаналізувати відповіді. Цей досвід мені дуже знадобився, і я робив так ще кілька разів.

Під час усіх навчань і стажувань мене дуже підтримували дружина, донька і син. Казали: «Пробуй, на тебе вся ставка, вся надія». Я мав змогу займатись, коли мені потрібно і скільки потрібно. Однак це не знімало хатніх обов’язків, та й треба було брати участь у згортанні бізнесу. Я намагався все встигати.

За місяць дізнався, що у SoftServe є проєкт, якому потрібен автотестувальник-трейні на Python. Ця співбесіда завершилась офером. Тож з 10 січня 2022 року я почав працювати в ІТ. Спершу це було оплачуване стажування, а з червня я вже був на проєкті як Junior, працюю ним і зараз. Формально я вже виконав вимоги на Middle, тож можу розраховувати на підвищення за пів року, але залишився один крок — поліпшити свою англійську.

«Поки що розумію не все, про що йдеться на наших мітингах». Про важливість англійської в IT

Нині в мене Intermediate Low, але прагну мати Intermediate Strong, над чим активно працюю. Переконаний, що англійську потрібно вчити з американцями — це найдієвіший спосіб. Якраз у грудні вступив до англомовної школи й дуже сподіваюся, що це мені допоможе.

Окрім того, щодня на роботі маю своєрідний speaking club. Поки розумію не все, про що йдеться на наших мітингах, тож хочу покращити знання й вільно розмовляти з американськими чи індійськими колегами. Сьогодні порозумітися допомагають члени команди.

Також я самостійно знайшов курси з Git і Linux, планую поглибити свої знання у фреймворках Pytest та Playwright. Розуміння усіх цих інструментів, сподіваюся, підвищить мою цінність для роботодавців.

Проєкт, над яким ми з командою працюємо, допомагає купувати або перекредитовувати автомобілі. Це перший і поки що єдиний проєкт у моєму айтішному житті. І в ньому ще багато роботи.

Я всім задоволений, а великих амбіцій геть не маю. Буду радий досягнути рівня Senior за кілька років. Нині більше орієнтуюся не на ступені чи звання, а на їхню глибину і повноту. Можу дозволити собі не поспішати.

Багато з того, чого хоче досягти молодь, у мене вже є. Наприклад, декому треба розвʼязати проблему з житлом, а це питання не одного року. В інших є малі діти: звісно, це радість у житті, але й додаткове навантаження, яке забирає час. Я це все вже маю. Мої діти дорослі й самостійні, а внуки ходять до школи.

Онуки Олексія

«Ми з дружиною опинилися в окупації». Про початок повномасштабної війни та релокацію в Кропивницький

Війна нашу сімʼю застала за 40 кілометрів від Харкова, у нашому будинку в селі Молодова. Я вже працював тестувальником, бізнес ми згорнули. Уявив тоді на секунду, що могло бути ще гірше: почалася війна, а в нас на руках велика кількість тварин, без корму, без можливості їх комусь продати.

Ми з дружиною опинилися в окупації: село відрізане від Харкова, виїжджати ризиково. Півтора місяця ми прожили з розумінням, що до нас може прийти будь-який солдат і зробити з нами будь-що. Пощастило, що російські гарнізони стояли не в нашому селі, а його лише проїжджали.

Зв’язку майже не було. Щоб поспілкуватися з дітьми, я мав іти кілька кілометрів у поле і там ловити сигнал. Під час одного такого виходу мене зупинили пʼятеро озброєних росіян, вивідували інформацію, хто я і що знаю, але відпустили. Я розповів синові про це, а він сказав: «Вам треба забиратись звідти, бо завтра вас може не стати взагалі». Ми знайшли можливість виїхати польовими й лісовими дорогами до українських блокпостів. Що могли — те забрали, інше залишили. Пізніше дізналися, що поблизу нашого будинку прилетіли три снаряди.

Так ми опинилися в Кропивницькому. Тут вже мешкав і працював наш син, який разом із сімʼєю виїхав із Харкова раніше, а донька вже давно живе у Швейцарії. Із сином ми тепер мешкаємо по сусідству. Робочі моменти з ним рідко обговорюємо, бо працюємо з різними мовами програмування. У нього Java, а в мене Python. Та коли я потребую якогось пояснення із загальних питань програмування, то звертаюсь до нього за порадою.

«Я став вимогливішим до свого оточення». Про українську мову

Попри те, що я жив у російськомовному середовищі, я легко переходжу на українську, мене не треба вмовляти. Ще 1984 року я після інституту поїхав працювати в Черкаську область і здивувався, як багато людей там говорили українською, бо на рідній Харківщині ж усі спілкувалися російською.

А ще пригадую кумедний випадок, коли під час аспірантури ми з колегою поїхали у відрядження до Львова. Він сам був з Новосибірської області росії, тож мав сильний акцент. Колега намагався там спілкуватися українською і якось звернувся до жінки на вулиці: «Ой, а подкажитє, будь ласка...». А вона відповіла: «Ну що ти мучишся — говори вже російською».

На мій погляд, не дуже важливо, якою мовою ми спілкуємось, головне — розуміти одне одного. Це питання використання мови, адже сама собою вона — це сигнальна система для спілкування між індивідами.

Водночас мова використовується і для ідентифікації народу. Якщо ми хочемо бути народом — українцями, то маємо спілкуватись українською. Розчулює майже до сліз, коли бачиш іноземця, який трохи пожив в Україні, а вже вільно володіє мовою. А є інші, зокрема й мої знайомі, які тут прожили все життя й кажуть: «Мы будем разговаривать на русском», «А почему я должен?». Від цього просто вивертає. Ці люди перестали бути моїми друзями. Знаю і тих, хто продовжує спілкуватися російською, але намагається перейти на державну, хоч це й дається важко. Такий підхід я розумію.

Я став вимогливішим до свого оточення. Треба було визначитись, чи готовий я і надалі вдавати, що мене не бентежать певні вислови. Наприклад, що «росія хороша», «путін молодець», а «Америка — погана». З багатьма людьми я остаточно розпрощався. До речі, вони продовжують жити в Україні й за будь-якої нагоди користуються всіма перевагами як переселенці чи пільговики.

«Мене цікавлять питання, пов’язані з енергетичною автономністю». Про хобі

У позаробочий час я спілкуюсь із сім’єю і друзями, люблю дивитися детективи, щось майструвати. Мене цікавлять питання, пов’язані з енергетичною автономністю. Раніше я мріяв встановити сонячну електростанцію, щоб її акумулятора вистачало на опалення будинку упродовж усієї зими. Такі проєкти вже функціонують.

Олексій Шаповалов встановлює сонячні панелі на даху свого будинку. Село Молодова, Харківська область

Та в Кропивницькому я дуже зацінив вітрову генерацію електроенергії. Ми живемо на околицях міста у приватному секторі й бачили тут із десяток сонячних станцій з масивними панелями, але в осінньо-зимовий період мало сонця, день короткий, панелі засипає снігом. А ось якщо встановити вітрогенератор, то він і вночі працюватиме. Єдина умова — щоб дув вітер. Коли я виходжу на вулицю, то розумію, що це не просто дме вітер, а повз нас пролітає електрична енергія. Люблю щось планувати в цьому напрямку, фантазувати, проєктувати.

«IT дозволяє мати повноцінне життя, не відкладати довго на щось». Поради внукам і ставлення до релокації

Якщо мої внуки захочуть піти в ІТ, я їх підтримаю. Це чудова можливість застосувати індивідуальні здібності. Так, ІТ — це командна робота, але водночас там є де себе проявити особисто. Це інтелектуальна сфера, де далеко не кожен зможе працювати, але сама належність до «IT-касти» багато чого означає.

Ще один аргумент — питання грошей. Продати себе на ринку праці можна найбільш вигідно, якщо ти айтівець. Це дає змогу мати повноцінне життя, не відкладати довго на щось: наприклад, на поїздку на море раз на рік, як було в нашій молодості. Можна дозволяти собі набагато більше й набагато частіше.

Ще до війни сину пропонували релокуватися за кордон, але він одразу ж відмовився. Нині відчуття нашої ідентичності стало набагато гострішим. У нас є наша країна — так, нам готові допомагати, але за кордоном ми завжди будемо іноземцями, емігрантами. Вважаю, що не варто тікати зі своєї країни. У грудні мені виповнилось 60 років, тож можу правомірно і безперешкодно перетинати кордон, але все одно нікуди не переїду. Нині моє село Молодова звільнено, але повертатися туди зарано. Хоча, звісно, дуже хочеться додому.

Все про українське ІТ в Телеграмі — підписуйтеся на канал редакції DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось72
До обраногоВ обраному15
LinkedIn



24 коментарі

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Крутецька життеєва історія! Ще раз нагадування про те, що у будь-якому віці можна змінити щосьу своєму житті, опанувати нову професію

Історія насправді неймовірна! Супер, що є компанії як SoftServe, які не займаються ейджизмом і дають можливість проявити свої таланти всім.
Дякую, що поділились історією, надихаєте.

Круто!
Лише дозволю собі побути трішки занудою — «джавстів багато, а пайтоністи то екзотика» — ну ні, це смішно.

Дуже радію що у Вас вийшло, бачив у Івана в лінкедіні пост про Вас десь рік тому, це комент закрема і для тих, хто пише що це рекламу курсів :)

Молодчина, дядько! Прям дуже крутий кейс, де людина наполегливо працювала не зважаючи на труднощі і відмови і все ж досягла мети! При цьому, окремо викликає повагу, що після отримання оферу, Олексій продовжує інвестувати в свій розвиток і навчання, як час так і гроші😜

Про патріотичну позицію тут і додати немає чого! Кросаучєг 🇺🇦 успіхів в кар’єрі, достойних команд і менеджерів😜

Ви такий молодець!

Дуже хороша стаття
Людина, яка не боїться мишей, не злякається й багів:)

Офігенна стаття, з кожним абзацом проникався все більшою повагою до Олексія. Дуже чесний і щирий монолог, теж хочу таким бути))

Вот так у нас стало меньше лабораторных животных для нужд фармакологии, зато появился новый AQA. А тем временем с наших налогов закупают лекарства зарубежом, при этом еще и скрывая себестоимость закупки — dumskaya.net/...​pochke-posredn-138172/ua
А знаете что самое обидное? Во враждебном стане — очень похожая ситуация
www.kommersant.ru/doc/5192153

Печаль...

Так він написав, що зараз через війну ці тварини просто загинули б і бізнес накрився. Те, що людині вдалося встигнути звернути бізнес до війни — це щастя.

В чому щастя ? Людина закрила мале підприємство яке приносило користь і дохід, це якраз не щастя. Потенційно таке підприємство могло стати замовником, скажімо розробки корпоративного сайту. Стаття про те що вдається заробляти іньшим шляхом, а не про заняття улюбленою професією. DOU любить так рекламувати курси, спочатку пара статей де, зокрема і клоун войтішнувся (реклами методом Лені Голубкова, як клоун зміг — то чому я тоді сиджу ? І академіки понесли свої гроші в МММ) — далі стаття із джинсою в якій прямі посилання на курси. Просто розвелось дітей лейтенанта Шмідта які роблять курси, вони активно займаються маркетингом, купляють статті, підкасти та вебінари в яких дають інтерв’ю які по своїй суті чиста реклама. Іноді працюють за методом сітьового маркетингу по типу піраміди. Вчишся сам, потім утворюєш піраміду в яку втягуєш друзів, родичів та знайомих — а сам викладаєш. Звісно існують і нормальні освітні програми, усіх під одну гребінку не можна. Треба дивитись чи є контакти в курсів із компаніями, чи пристроюють вони кудись своїх трейні, чи викладають там професійні викладачі і практики тощо. Є навіть курси які беруть не оплату, а процент із зарплатні якийсь час після працевлаштування. Звісно зараз такі курси будуть банкротами із 1000 джунів на одне місце QA.

Сорі, ви статтю взагалі не читали? Підприємство було в селі, яке під час війни стало окупованим. Як думаєте, чи змогло б воно функціонувати під час війни, коли власники евакуювались? Усі тварини просто загинул б і все, а власник би втратив гроші
Розкажіть свої фантазії власникам підприємств, які втратили мільйони під час окупації, деякі взагалі закрилися і збанкрутували. Вас не хвилює, як їм зараз живеться? Краще вже бути в айті.

Тобто хай віддають і без того останні гроші великим комбінаторам які курси роблять ? А потім поповнюють списки 1000 людей на одну вакансію ? Проти пана зі статті не маю нічого проти. Халява з курсами скінчилась, як із шальне аутстафінгове лаве, зайчизм тощо — треба видумувати іньщі бізнес ідеї. А сарафанне радіо про добрі курси, чи скажімо випускаючи кафедри в університетах працюватиме.

Зверніть увагу, що автор виділяє саме безкоштовні курси, так шо тут скоріше антиреклама платних

Cхоже на коментар людини, ображеної на курси.

Так і є, мене одна «Одеська академія» кинула свого часу, року 13-14 коли треба було думати за своїх. Гроші взяли, потім «викладачі» массовой подались на трактор, потім почались паровозики по типу apple коли усе, що треба — це вже виявляється додаткова послуга і платити треба з гори, навіть диплом про закінчення коштував як половина усього навчання. Чиста шахрайство як по підручнику з книги О’Генрі, де вони Університет зробили.

А насправді ми з ними дуже і дуже схожі, набагато більше ніж нам здається, різні американці про це відверто кажуть, напевно саме тому і воюємо бо сфери інтересів дуже перекликаються. Як відомо з біблії Каін вбив власного брата Авеля, через заздрощі. А так, там навіть говірка з’явилась : «У нас в России три пути — Web Cam, закладки и IT».

Ну, у них там, ще четвертий шлях з’явився — поїхати в Україну і повернутись в пакеті. Але, схожі проблеми, не роблять нас схожими. В багатьох країнах, швидко росте сфера IT. Як і будь-яка інша сфера, де можна працювати на міжнародному ринку і отрумувати значно вищу зп ніж в середині країни. Так можна сказати що ми і на Пакістан або Нігерію дуже схожі.
Те що для американців ми схожі, так це не новина. Думаю хорвати та серби для них теж схожі і що?
І будь-ласка, не тягніть цю мантру про «братів»... Бо начє вже майже повністю позбавилися цієї агітки. Залиште її ватним пенсіонерам та кацапським пропагадонам.

В чому проблема? Якщо вам це так бентежить — беріть справу в свої руки!!! Створюйте бізнес і розводьте лабораторних тварин для фарси😜 айті без одного спеціаліста не зупиниться, вірно?

Реверсивное спервадобейся?

Нет конечно. Вы смотрите на ситуацию с позиции патриота, которого не устраивает возможная цена закупки лекарства, о разработке речь уже не идет. Герой статьи же решал свои небольшие интересы — иметь возможность купить покушать, зарабатывать чуть больше чем ничего (все знают как эти бизнесы работают, это обычная самозайнятість). Появится нужда и можно будет заработать- будут мышей выращивать все кому не лень, также как кроликов и нутрий годами ранее.

Я смотрю на ситуацию с точки зрения обычного человека, который хочет зайти в аптеку и купить норм таблетку, а не индусский хайломыс.

не будет уже такого, все толковые уже уехали за границу работать. Привыкайте к новой реальности

Підписатись на коментарі