«Якщо хочеш стати справжнім полярником, маєш скупатися в океані у краватці». Історія сисадміна 25-ї антарктичної експедиції

Євгеній Прокопчук за спеціальністю інженер зв’язку. Він працював у приватних компаніях як фрилансер, а також служив військовим зв’язківцем. А у 2020 році поїхав до Антарктиди у складі 25-ї української експедиції. Через увесь світ під час пандемії. Він розповів про свою подорож і перебування на станції.

Євген Прокопчук

«В офісі мені стало „душно“»

У 2014 році мене мобілізували. В АТО я служив рік. Після демобілізації повернувся додому і продовжив роботу в приватній компанії на посаді інженера з комп’ютерних систем. Згодом в офісі мені стало «душно», і я пішов до Національної гвардії командиром взводу зв’язку. Там я навчав особовий склад працювати з американськими військовими радіостанціями Harris. Ми були одними з перших, хто їх отримав. Після закінчення контракту я деякий час працював на фрилансі. А за кілька місяців подався на конкурсний відбір до експедиції.

«Раніше конкурс ніде не оприлюднювали. Їхали „свої“»

До Антарктиди я хотів давно. Це доволі екзотична можливість — потрапити в місце, де буває маленький відсоток людей. До того ж не кожен поїде отак на рік в екстремальні умови, в ізоляцію, відмовившись від усіх благ, до яких звик на великій землі. Але я не боявся. Мріяв побачити неймовірну антарктичну природу і тварин, а також зробити свій внесок у розвиток української науки, познайомитися з науковцями.

Це був лише другий рік, коли Національний антарктичний науковий центр зробив відкритий відбір, і всі охочі з відповідними навичками та досвідом могли податися. Раніше конкурс ніде не оприлюднювали, не було реклами, їхали «свої».

Контракт із членами експедиції укладають на рік. Деякі полярники згодом їдуть в Антарктиду повторно. Бувають і форс-мажори, коли люди залишаються на другу зимівлю. Але це радше виняток, і таке рішення ухвалюють за згодою лікаря.

Коли я вирішив взяти участь у конкурсі, сім’я мене, звичайно, підтримала. Це було великою подією для нас. Проте цей рік був доволі важкий. Ще раз вони не готові мене відпустити.





«Учасник експедиції має бути „універсальним“ і мати якомога більше вмінь і досвіду»

Під час відбору всі учасники проходять медогляд, і лікарі роблять висновок, чи може людина їхати в експедицію. Головна умова — не мати хронічних хвороб. Фізична підготовка має бути задовільною, адже полярники багато ходять пішки та пересуваються на лижах, виходять на воду на моторках, так званих зодіаках.

Я мав дві фахові співбесіди: першу з інженерами Антарктичного центру, другу — із системним адміністратором 24-ї експедиції, який в той час був на станції. Вони перевіряли мої знання і досвід. Зараз до переліку вимог до сисадміна в експедицію входять такі навички:

  • адміністрування ОС MS Windows 2003-2007 server або Unix;
  • програмування С або С++;
  • досвід роботи з РНР і MySQL;
  • введення в експлуатацію, керування й використання «тонких клієнтів» (WYSE);
  • створення та керування Raіd-масивом;
  • вміння складати робочу та звітну документацію, яка зображала б обсяги оброблюваної інформації, вдосконалювати чинну систему;
  • знання елементарних правил та базові навички ведення радіозв’язку (КХ, УКХ діапазон);
  • знання морських систем зв’язку;
  • знання систем супутникового зв’язку «Інмарсат» та «Іридіум»;
  • знання матеріальної частини персонального комп’ютера на рівні фахівця сервісно-ремонтної служби.

Також я проходив кілька психологічних тестувань. Мені пропонували картинки, за якими я мав розповісти історію, моделювали ситуації, щоб побачити мою поведінку і реакції, проводили бліцопитування. Це були серйозні професійні перевірки. Я навіть боявся, що не підійду.

Думаю, їхня мета — обрати психологічно врівноважених, неагресивних людей, які можуть взаємодіяти в команді. Загалом людина має бути «універсальною» і мати якомога більше вмінь і досвіду не тільки у своїй спеціальності.

Мені здається, психологи підбирали учасників так, щоб вони доповнювали одне одного, мали різні характери й навички. Можу сказати, що вони добре попрацювали. Усім членам експедиції було комфортно разом, ми добре спілкувалися і товаришували. Це 100% мої друзі.

Щодо оплати, то торік підвищили «польові» — компенсацію за перебування у відрядженні. Тому зарплата на нашу зимівку зросла до 50–60 тис. грн/місяць. Водночас в експедиції були працівники наукових інститутів у відрядженні. Їм зарплату виплачували установи, в яких вони працюють, а «польові» вони отримували від Антарктичного центру.

«Антарктида — унікальне місце. Понад 50 років тут безперервно проводять метеорологічні дослідження»

До 1996 року українська станція «Академік Вернадський» належала Британії та мала назву «Фарадей». Станція була вузькопрофільною і займалася лише метеорологічними дослідженнями. Тепер на станції «Академік Вернадський» проводять геофізичні дослідження і біологічний моніторинг, адже на острові гніздяться пінгвіни, тут багато китів і тюленів. Океанологи вивчають рослинний і тваринний світ, гляціологи спостерігають зміни в льодовикових покровах.

Усі науковці займаються моніторингом об’єктів за своїм фахом, фіксують інформацію. Великі відкриття не роблять за один день. Щоб дійти висновків про певні явища та процеси, потрібно накопичити великий масив даних.

Саме на цій станції у 1985 році відкрили таке явище, як озонова діра. Нині українські науковці щодня вимірюють озоновий шар, вивчають механізми формування клімату і спостерігають за озоновою дірою, яка має властивість пересуватися, відкриватися і закриватися.

Озоновий шар атмосфери — це, по суті, фільтр для сонячної радіації та ультрафіолету, які у великій кількості небезпечні для здоров’я людини. У Києві, наприклад, товщина озонового шару становить 400 одиниць Добсона. А в Антарктиді в певні періоди року він лише 70–90 одиниць — тобто у 5 разів тонший. Тому в такий час зі станції взагалі не можна виходити на вулицю без балаклави, рукавиць і сонцезахисних кремів і окулярів.

Україна є членом «джентльменського клубу», до якого входять 30 країн-власниць антарктичних станцій. Тому наші судна мають квоти на промисловий вилов риби в антарктичних водах.

Зараз Антарктида — це великий заповідник. Проте колись, можливо, Україна отримає право на видобуток природних ресурсів, адже тут є поклади корисних копалин.

Зі станції я не виходив на вулицю без фотоапарата. В Антарктиді що не світлина, то шедевр. Одне з моїх фото посіло перше місце в конкурсі наукових фотографій «Вікімедіа Україна».






«Подорож на станцію вийшла напруженою»

Вирушати на станцію ми мали навесні 2020 року. Це був початок пандемії, країни закривали кордони на карантин, була велика ймовірність не потрапити в пункт призначення. Багато станцій відклали перезмінку і залишили експедиції на другу зимівлю, деякі станції законсервували. Було складно доправити не лише людей, а й харчі.

Ми розраховували дістатися за тиждень, але в сумі дорога зайняла півтора місяця. Групу кілька разів вертали на пів дороги до Борисполя, рейси скасовували.

Спершу ми застрягли в Туреччині. Там мала бути пересадка на рейс до Колумбії, але країна несподівано закрилася на карантин, і нас не пустили в літак. Кілька днів ми провели в Стамбулі просто в аеропорті у вільній зоні. Нас повернули в Україну й посадили на самоізоляцію в Києві.

Завдяки зусиллям українських дипломатів та Антарктичного центру нам все-таки вдалося замінити 24-ту експедицію. За кілька тижнів нам знайшли літак. На ньому ми потрапили в Катар, потім у Бразилію і в Чилі. З Чилі судном діставалися на станцію.

Йшли через Вогняну землю, Патагонію. Це дивовижні місця. У прибережних водах я бачив китів, тюленів, бакланів і пінгвінів.

Найцікавішим було пройти протоку Дрейка — найбільш бурхливе і небезпечне місце у світовому океані. Ми подолали її доволі легко. Хоча ті, хто страждав на морську хворобу, не могли ні вставати, ні їсти.

Подорож додому була, на щастя, без пригод.

Повернення 25 УАЕ додому після спроби дістатися антарктичної станції «Академік Вернадський». Київ, 2020 р.

«Кожну суботу всі чоловіки експедиції вбираються в костюми з краватками чи метеликами»

На станції є свій розпорядок. Є денний і нічний чергові. Нічний черговий щогодини робить обхід всіх будівель навколо станції та прибирання.

Денний черговий допомагає кухарю, прибирає після обіду, робить обхід прилеглих територій кожні дві години і стежить, щоб усі члени експедиції вчасно поверталися на станцію. Раз на тиждень усі роблять генеральне прибирання будівлі. Цього року ми незаплановано залишилися в експедиції без кухаря, тому додався ще й черговий на кухні.

Кожний має своє технічне завдання, яке має виконати й надіслати наукові дані до Антарктичного центру або у світові бази. Весь інший час можна використовувати на власний розсуд — спілкуватися з близькими, займатися саморозвитком.

Є традиція, що залишилася від британців — святкові суботи. Кожну суботу всі чоловіки експедиції одягають костюми з краватками чи метеликами, жінки — вечірні сукні. І разом святково вечеряють.

Щотижня кожний з нас заступав на чергування на кухні, тому ми жартували, що кожного тижня в нас змінюється ресторан. Ми споживали різноманітну їжу, залежно від уподобань кухаря. Наприклад, в меню були червона риба, м’ясо, котлети, бургери, хот-доги. Ми пекли хліб і навіть робили суші. На дні народження випікали торти.

У суботу ми полюбляли грати в «Мафію» — всі учасники в цій грі справжні професіонали. Грали також у більярд, дарц, пінг-понг, вправлялися на гітарі, слухали музику і просто відпочивали.

А найголовніше свято всіх полярників — середина антарктичної зими (Midwinter), його ми святкували 23 червня. Цього дня кожна станція проводить конкурси, спортивні змагання, купання і надсилає іншим станціям вітальні листівки. Якщо хочеш стати справжнім полярником, маєш скупатися в океані у краватці, коли температура води приблизно −2 градуси, а надворі −20. Уся наша група купалася, кожний отримав диплом справжнього полярника.





«Найголовнішим щоденним завданням було вчасно надсилати наукові дані»

Я мав забезпечувати безперебійну роботу інтернету, обладнання і комп’ютерів науковців. Робочий день ненормований. Якщо трапляється форс-мажор, маєш негайно розв’язувати проблему — хоч це ніч, хоч день. Від сильного вітру траплялися поломки антен, тож я мав лізти на матчу станції в спорядженні та лагодити антену, змінювати кабелі.

Найстрашніше на станції — це пожежа. Вона загрожує справній роботі дизельних генераторів, які виробляють електроенергію і забезпечують тут життя — опалення, електроенергію, роботу обладнання і плиток для приготування їжі.

На щастя, на українській станції пожеж ніколи не було. Утім вони трапляються. Один з недавніх випадків стався торік на російській антарктичній станції «Мирний», де згоріло кілька лабораторій. А 2012 року вогонь знищив бразильську станцію «Феррас».

«Академік Вернадський» має три дизельних генератори, які працюють почергово. До того ж тут є багато інструментів, щоб виявити та усунути будь-яку несправність.

А ще аварійна база з окремим дизельним генератором, запасом їжі та ліжками, якщо щось трапиться з головною будівлею.




«Цього року на станції провели безлімітний інтернет»

На станції є супутниковий інтернет, телефон і радіозв’язок. Торік у 24-ї експедиції були проблеми з інтернетом через провайдера. Вони мали 500 Мб на тиждень на 10 людей (30 Гб на місяць). Нашому сезону пощастило більше: нам привезли нову супутникову тарілку з модемом, змінили провайдера, і швидкість інтернету зросла.

У квітні цього року на станції з’явився безлімітний інтернет. Це вдалося завдяки спонсору — компанії MacPaw, яка подарувала усю систему. Тарілка їхала на станцію окремо від експедиції, через пандемію її було важко доправити, кордони закривалися, судно з контейнером не пропускали. А щоб встановити тарілку діаметром у три метри, довелося заливати фундамент і подбати про спеціальні кріплення, оскільки пориви вітру в Антарктиді сягають 40 м/сек і зносять усе на своєму шляху.

Тарілка на станції

Мені пощастило, що монтаж і налаштування нової тарілки проходили під час мого перебування на станції і я брав участь у цьому. Ми прокладали окрему кабельну лінію, встановлювали антену, переналаштовували все обладнання і програми. Багато роботи зробив сисадмін попередньої 24-ї експедиції, який шукав і замовляв обладнання.

Тепер на станції можна дивитися онлайн YouTube. Це здавалося фантастикою, враховуючи, що ще три роки тому швидкість інтернету була настільки низькою, що полярникам доводилося надсилати наукові дані текстовим повідомленням. Разом з даними через Антарктичний центр вони передавали й листи родинам.

І найголовніше, звичайно, — вчені можуть відправляти дані одразу, а не накопичувати їх рік. Швидкий інтернет дає більші можливості і для розвитку людей: полярники можуть проходити онлайн-курси, брати участь у міжнародних онлайн-конференціях. Це колективне досягнення. І це важливо для науки.

Я спілкувався із системним адміністратором 26-ї експедиції, який зараз на станції. Він каже, що все добре працює, інтернету вистачає.

Загалом станцію поступово модернізують. Наприклад, є проблема з налипанням снігу на супутникову антену, через що часом втрачається сигнал. Наразі ведуть перемовини щодо купівлі обладнання, яке запобігатиме налипанню.

В експедиції я почав вивчати нові мови програмування і плати Arduino. Зараз я повернувся в Україну, планую продовжувати працювати системним адміністратором, поки на фрилансі. Антарктичний досвід мене надихнув і довів, що для людини немає нічого неможливого. І те, що колись здавалося для мене фантастикою, здійснилося.


Фото Євгенія Прокопчука

Підписуйтеся на Telegram-канал редакції DOU, щоб не пропустити найважливіші статті.

👍НравитсяПонравилось52
В избранноеВ избранном8
Подписаться на автора
LinkedIn



Підписуйтесь: Soundcloud | Google Podcast | YouTube


14 комментариев

Подписаться на комментарииОтписаться от комментариев Комментарии могут оставлять только пользователи с подтвержденными аккаунтами.

Дякую за розповідь. До речi, чудовi фото

— Ковальский, улыбаемся и машем, нас снимают!

Как же всё-таки круто отработать сисадмином-полярником.

Вибачаюся за негатив, але наскільки я пам’ятаю саме у 25й експедиції був смертельний випадок тож інформація про небезпеки виглядає трохи неповною.
У будь-якому разі я дуже шаную вашу роботу ірозумію наскільки вам важко було там.

Там начебто самогубство було, а не якась саме антарктична небезпека

Депресія також підпадає під поняття — арктична небезпека.

Дежа вю? Вроде же было уже тут про админа с полюса.

UPD. Действительно было: dou.ua/...​min-on-antarctic-station .

100500 статей про трактор в европку никого не смущает, так что это ок :)

Ну тракторы имеет смысл писать — всё же страны разные (да и даже отдельные города), в каждой свои нюансы. А станция Вернадского в Антактике одна, там народу немного. Тем более, опять глазами админа.

Наверное, Доу уже стал тем ресурсом, в котором авторы статей не читают сам это ресурс. И потому не в курсе, что уже было.

Тоже заметил совпадение, но не понимаю в чем проблема. Просто опыт другого человека. Прочитал, очень интересно. Не менее интересная, чем статья двухлетней давности.

Супер, вот это опыт! По-настоящему незабываемо.

адміністрування ОС MS Windows 2003-2007 server або Unix;

Я таки очень дико извиняюсь но что это за «ОС MS Windows 2007 server» из паралельной Вселенной, которую надо знать?
И еще вопрос: 2003 включительно?

крутая статья, спасибо! мы с героем одной экспедиции и автором книги Переворачивателя пингвинов делали эпизод на подкасте youtu.be/dHEt61L7lAU — море позитива!

ще не перевелися романтики!

Подписаться на комментарии