Python conf in Kharkiv, Nov 16 with Intel, Elastic engineering leaders. Prices go up 21.10

«І в кар’єрі, й у фінансах тут — серйозний дауншифтінг». Як це — бути системним адміністратором на антарктичній станції

Олександр Квятковський жив офісним столичним життям: працював у системі державних закупівель ProZorro, їздив на роботу велосипедом. Аж поки наприкінці січня цього року не відплив на кораблі з чилійського порту Пунта-Аренас у складі 24-ї антарктичної експедиції українців на станцію «Академік Вернадський».

Україна — одна з тридцяти країн, яка має постійну станцію на нічийному континенті, дослідження наших вчених тривають там із 40-х років минулого століття. Свою станцію українці отримали від англійців як подарунок за символічний один фунт стерлінгів у 1996 році.

Разом із науковцями на крижаний континент вирушає й технічний персонал: лікар, кухар, електрик, механік. Олександр поїхав як системний адміністратор зв’язку. В інтерв’ю для DOU він розповів про відбір та підготовку до експедиції, повсякденне життя на станції та про те, чого не вистачає на острові.

Ремонт розтяжки мачти після бурі на фоні гори Антарктиди

— Чому вирішили взяти участь в експедиції? Наскільки складно було пройти відбір?

Айтішники точно не їдуть сюди заробляти гроші. Як DevOps-інженер в Україні, я отримував 2,5 тисяч доларів у місяць, натомість контракт полярника в антарктичному центрі передбачає приблизно тисячу доларів заробітку. І в кар’єрі, й у фінансах тут — серйозний дауншифтінг. Тож у мене була радше альтруїстична мета: бути причетним до розвитку української науки. Оскільки сам не є науковцем, такий спосіб оптимальний.

Це перша експедиція, учасників до якої відбирали справді відкритим конкурсом — після того, як змінилося керівництво антарктичного центру. Раніше теж був конкурсний відбір, але виникали питання щодо його прозорості. На деякі посади потрапили люди, які вже були тут раніше, мали досвід. Системного адміністратора ж обирали на конкурсі, що передбачав кілька співбесід. За декілька тижнів після того, як я, побачивши оголошення, надіслав резюме та мотиваційний лист, отримав відповідь. Слід було виконати технічні тести, досить прості: що таке DHCP сервер, чи доводилося працювати із супутниковими антенами, радіозв’язком тощо. Трохи мав із цим справу, тож відповісти було нескладно. До того ж, моя поточна на мить складання тестів робота була набагато складнішою: там гігантська інфраструктура та великі обсяги даних, на станції ж очікував роботу зі стандартною офісною інфраструктурою.

На кандидатів, які пройшли цей етап, чекала співбесіда: телефонне технічне інтерв’ю з питаннями на тему роботи мережі та зв’язку. Відібрали п’ятьох із п’ятдесяти. Далі — групова співбесіда в Антарктичному центрі з начальником станції, із системним адміністратором із попередньої експедиції та стандартна розмова з психологом, який оцінював морально-психологічні риси.

Через два тижні подзвонив начальник майбутньої експедиції й повідомив, що я є кандидатом № 1 на поїздку (до проходження медогляду). Вибрали й запасного претендента: якщо перед самим від’їздом стається щось несподіване з першим, експедиція не має від цього постраждати.

Гадаю, на мою користь спрацювало кілька козирів: по-перше, я працював у ProZorro — державному підприємстві, досить прогресивному; по-друге, волонтерив два роки в АТО, в аеророзвідці.

— Скільки часу тривала дорога? Що відкрили для себе на шляху?

Спершу був довгий переліт із пересадками: з Києва до Стамбула, далі — у Бразилію, тоді в Аргентину, а звідти — у чилійський порт Пунта-Аренас, найпівденніше континентальне місто, звідки відправляється більшість антарктичних експедицій. Це цікава місцевість, поблизу пролив Дрейка — протока між Вогняною землею й Антарктидою, названою на честь відкривача. Кілька днів провели в порту, на дорогу через пролив витратили п’ять днів. Пощастило: була хороша погода, адже часто трапляються шторми, які ускладнюють шлях. Дізнався, що раніше англійські моряки, які проходили пролив Дрейка, могли носити шпагу в присутності королеви. Мали вони й інші преференції: їм дозволялося проколювати вухо, а в барах безплатно наливали алкоголь. Тепер не наливають, але все одно пройти крізь пролив вважається непересічним вчинком. Не лише цим місцевість цікава для людства: тут Дарвін, спостерігаючи за природою Вогняної землі, вивів свою теорію еволюції.

Загалом дорога виснажує: зміна часових поясів спричиняє розлади сну. До того ж, перевозили багато вантажу: кожен полярник мав ручну поклажу, особисту сумку з речами (хтось і не одну) та ще два великі баули зі спільним спорядженням. Усього 44 місця багажу вагою 1118 кілограмів на 12 людей. Через це виникали певні незручності в аеропортах, хоч у деяких нам допомагали пройти митний контроль. Скажімо, в Аргентині зустрічав представник посольства — без цього було б важче. Шлях із Києва до станції «Вернадський» тривав 9 днів.

Команда 24-ї антарктичної експедиції біля знаку, який позначає географічну середину Чилі. Цікаво, що останні таким чином підкреслюють, що частина Антарктики — їхня територія

— Чи потрібно було вам, як системному адміністратору, попередньо готуватися до роботи на станції?

Особливої підготовки не було — хіба що з власної ініціативи понабирав Arduino і Raspberry та різноманітні датчики для них (Arduino.ua вдало зібрав і подарував універсальний набір з усього необхідного для експериментів з автоматизацією та моніторингу).

Треба було враховувати, що тут нема інтернету у звичному розумінні цього слова — він повільний і обмежений. Це визначає й роботу айтішника, яка значно відрізняється від роботи на аналогічній посаді в Києві. Поґуґлити, скачати застосунки або операційну систему — проблематично (а в попередніх експедиціях узагалі було неможливо). Тому в останні перед від’їздом дні довелося качати репозиторії Лінукса, аби мати доступ до програм та додатків. Це виявилося слушним рішенням, на місці дуже допомогло.

Сюди не прокладений жоден зв’язок, окрім супутникового. Немає оптичних ліній, радіорелейних станцій. Раніше спілкувалися через радіо, з допомогою короткохвильового діапазону, виходячи в ефір у попередньо обумовлений час. Такі спроби навіть виявлялися успішними, можна було розмовляти з Києвом. Але ці методи давно застарілі, уже нема з ким спілкуватися в цьому діапазоні. Супутник — єдиний актуальний спосіб зв’язку.

Проте супутниковий інтернет тут — достатньо дорогий, ще й обмежений: поняття безліміту тут досить умовне. Вважається, що користуємося безлімітним тарифним планом. Та в супутниковій системі це означає 30 гігабайтів на місяць зі швидкістю до 500 кілобіт на секунду — приблизно як наш edge. Якщо ж перевищуємо ліміт, швидкість знижується до 32 кілобіт на секунду, що можна порівняти з якістю інтернету через модем 2000-х років.

Гігабайти розділяються порівну на 12 людей на станції — приблизно по 2 гігабайти в місяць на кожного. У пріоритеті, зрозуміло, наукові потреби: передаємо сейсмічні, метеорологічні, геофізичні дані, що займають певний обсяг. Але на власні цілі однаково залишається. У попередніх експедиціях люди не могли використовувати інтернет для приватного зв’язку, оскільки загальний трафік був дуже обмеженим. Інтернет не роздавався на комп’ютери, він був тільки в розпорядженні системного адміністратора.

Трафіку виділялося менше — 10 гігабайтів на місяць, і регламентувався він суворіше: суто на наукові цілі й листування. Організація цього листування — теж дивина для сучасної людини: полярник писав листа у форматі TXT, передавав його системному адміністратору, а той уже раз на тиждень відправляв заархівовану пошту в Україну. До того ж, не зразу адресатам, а в антарктичний центр, звідки пошта переадресовувалася. Полярник тиждень чекав відповіді — а коли отримував, вона могла виявитися неактуальною.

Електронне спілкування вважалося не найкращим досвідом, тому більше дзвонили. Телефонний зв’язок полярники оплачували з власної кишені і в екстрених випадках витрачали на це задоволення по 1,5–2 тисячі доларів за зимівлю.

Тож теперішні 30 гігабайтів є прогресом, порівнюючи з попередніми умовами. До того ж, на щастя, з’являються альтернативні постачальники послуг супутникового зв’язку. Є шанси, що тестуватимемо їхні послуги під час сезону.

З пінгвіном після другого туру президентських виборів на фоні традиційних спільних фотографій українських антарктичних експедицій

— Які ваші обов’язки на станції?

Деякі очевидні тепер обов’язки були для мене неочікуваними. У Києві я опікувався тільки технічною роботою у великій компанії й не очікував, що в Антарктиді доведеться вчити людей працювати з комп’ютером, частково виконувати роботу секретаря (розсилати імейли, заповнювати графіки чергувань на станції, друкувати документи). Ще донедавна у ProZorro допомагав із переїздом із Amazon на український хмарний сервіс сотень машин, а тут починаю друкувати графіки та відправляти листи. За кілька місяців оптимізував максимальну кількість такої роботи. Є певні обов’язки, яких не уникнути і які не приносять особливої радості, але такого, на щастя, усе менше.

Глобально моє завдання полягає в тому, щоб облаштовувати нову інфраструктуру, не ламаючи старої. Це не так уже і просто, зважаючи на обмежену кількість фізичного обладнання. Хоча, чесно кажучи, гріх жалітись. Цьогоріч компанія MacPaw проспонсорувала закупівлю ІТ-обладнання. Без них я б і половини запланованого не зміг зробити. Базові офісні сервіси були розгорнуті тільки тепер. Маю на увазі пошту, чат, нормальний Wi-Fi на всій станції, індивідуальний інтернет, яким можна користуватися зі свого телефону або ноутбука. Нарешті ми зареєстрували домене ім’я vernadsky.aq для станції (.aq — доменна зона першого рівня спеціально для Антарктики). Особиста робоча пошта з доменним іменем станції з’явилася в кожного зимівника.

Оскільки в нас обмежений інтернет, розгортаємо локальні аналоги популярних сервісів. Замість Telegram — Rocket.Chat, замість YouTube — Plex, замість Google Drive — ownCloud, замість Gmail — Roundcube. Уже написав чат-бота — завдяки ньому зручно дізнаватися про залишок мегабайтів.

Зроблена нормальна віртуалізація (на базі open source програми Proxmox), досі її не було. Сподіваюся, вона служитиме вірою і правдою ще багато років для наступних експедицій — їм не доведеться турбуватися за фізичні сервери, просто оновлювати теперішні напрацювання.




— Як проходить робочий день? Із ким координуєте свою діяльність?

Зазвичай, прокинувшись, йду в спортзал, перевіряю пошту: чи, бува, не прийшли якісь важливі листи. Тоді або реагую на них, або продовжую справи, які робив напередодні. Тепер зайнятий здебільшого моніторингом сервісів, які в нас є. З допомогою Zabbix слідкую за тим, як працюють сервери й мережа, чи є доступ до веб-сервісів, у якому стані дискова система (загалом стандартний для організації моніторинг ІТ-інфраструктури), у разі проблем отримую сповіщення в чат.

Сніданок відбувається без прив’язки до часу. Після нього всі розходяться по кабінетах працювати. Обід — о першій дня, на нього закликає черговий цього дня по станції.

Знову всі займаються своїми справами, поки о 19-й не настає вечеря. Далі — прибирання у їдальні, деякі люди залучені до цього процесу. Є людина, відповідальна за чергування на станції щодня, і є людина, відповідальна за прибирання. У нас класний кухар Богдан Паламарчук, який неймовірно смачно готує. На обід обов’язково перше, друге, салат і напій. Їжа збалансована й не жирна, зазвичай, переважно все з м’ясом (тому моя звичка віддавати перевагу рослинним продуктам тут майже не працює).

Ось приклади деяких страв із нашого меню: паста карбонара, суп том-ям, червона риба з кус-кусом, юшка з кликача, кальмарів і червоної риби, борщ, звісно ж, рис, булгур. Зі свіжих овочів ще є помідори, огірки й перець, з фруктів — яблука, грейпфрути та апельсини.

З кожним днем продуктів меншає, вони стають одноманітнішими, відповідно, їжа може приїдатися. Але поки все класно, багато хто зауважує, що за рівнем харчування ми як у пристойному санаторії. Науковці, які приїдуть сюди на літній сезон, привезуть свіжі продукти — це буде в січні.

Дуже подобається, що працюю, не маючи безпосереднього начальника, який дає вказівки, що саме робити й чим займатися сьогодні. Очевидно, що коли виникає якась нагальна проблема, реагую передусім на неї. Якщо все гаразд, то сам вирішую, що робити. Зберігається простір для творчої самореалізації — і він же звужується (переважно в будні), коли треба пояснити, чому не заходить на певний сайт, чому не відкривається якийсь файл або перестав друкувати принтер. Словом, типові звернення до системного адміністратора.






— Наскільки холодно на станції? Як адаптувалися до клімату?

Є уявлення, що якщо Антарктида, значить обов’язково холодно. Це правда лише частково — наша станція розташована в місці, де зимова температура може сягати 20, максимум 30 градусів морозу, але більшість часу вона тримається на рівні 10. Не такий уже й холод, надто якщо мати добре спорядження, а воно в нас таким і є. Весь наш верхній одяг — українського виробництва, якісний і комфортний. Єдина проблема — вітри, яких немає в Україні. Для нас тут швидкість 30 метрів за секунду — звична річ, в Україні ж це вже буря. Утім, і до цього можна призвичаїтися, у крайньому разі можна не виходити надвір. Але ми досить активні: я разом із кількома хлопцями займаємося полярним бігом — вид спорту, коли, провалюючись у сніг, треба пробігти півтора кілометри. Це непросто, але через день, незалежно від погоди, тренуємось, змушуючи себе виходити на вулицю.

Може гнітити відчуття ізольованості, адже постійно перебуваєш із тими самими людьми в обмеженому просторі. Та якщо брати у всьому активну участь, робити щось корисне, то формується позитивне ставлення до інших — тоді й самому комфортно, і людям навколо тебе. Пощастило, що люди навколо — фахівці своєї справи. Відвертих дармоїдів, тих, хто переїхав пересидіти час, нема.

Мама іноді навіть провокує: мовляв, невже тобі ні дня не було погано? Сміливо поклавши руку на серце, можу заявити, що ні: дійсно не траплялося жодного дня, щоби я пошкодував про своє рішення. Цього року зібралася хороша команда — це найважливіше.

До того ж, я постійно зайнятий: спершу цікаво було зробити базові сервіси, потім моніторинг. Їхав із думкою, що буде багато вільного часу, накриватиме полярна хандра, особливо взимку, коли значну частину доби темно і всі сонні. Але будьмо відвертими: багато київських айтішників і так працює в такому режимі, особливо з осені до весни. Зранку, ще коли темрява, їдуть в офіс, щоби провести там цілий день, і — знову затемна — повертаються додому. У цьому сенсі тут навіть краще, бо взимку в Антарктиці легше, ніж у Києві, вибратися на певні активності: лижі, катання на снігоході, риболовля. Досить одягнутися і вийти на вулицю.

Перед від’їздом сподівався, що буде більше часу — поставив собі за мету вивчити іспанську за час експедиції, але досі не дійшов до цього. Тепер можу стверджувати, що така постановка — їхати в Антарктиду, щоби мати більше вільного часу — не працює. Просто треба вміти планувати свій день, ставити собі певні завдання і відводити час на відпочинок. Щоправда, тут почав більше — порівнюючи з Києвом — читати, займатися спортом, самоосвітою. Цікаво перебувати в середовищі людей, які можуть розповісти тобі про іоносферу або озоновий шар. Більше дізнаюся про природу, про тварин, що мешкають тут.

Та й наявність інтернету в експедиції впливає на те, що не відчуваємо себе ізольованими — є можливість регулярно спілкуватися з рідними, значною мірою це допомагає. Хоч і живемо на клаптику землі — острів можна обійти за 15–20 хвилин, добратися сюди або вибратися звідси самому нереально. Найближча станція — за 70 кілометрів від нас, її резиденти можуть дістатися до нас хіба що криголамом. Проте й у Києві люди, зайняті роботою, можуть місяцями не бачитися — тільки переписуватися у фейсбуці.

— Де живуть і працюють полярники?

Мешкаємо в спеціально обладнаних кімнатах на кшталт гуртожицьких. У кожній — два двоярусні ліжка. Нас усього 12 людей, а помешкань — шість, тому живемо по двоє. Кімнати називаються кубриками. Мені випало жити з метеорологом, який досліджує озон. Він багато часу проводить у кімнаті для спостережень за озоном, часто залишається там на ніч, а я практично сам у кубрику. У кожного є кабінет для праці. У кубрику зазвичай лише спимо, решта життя вирує поза ним: у кабінетах на станції, у їдальні або на вулиці. Важливі збори відбуваються на assembly point (приміщення на зразок холу) та їдальні. Залишилося багато англійських назв, бо станція передана англійцями.

Цьогоріч уперше за довгий час в експедицію приїхали жінки. Наприклад, лікарка Наталя Бабій, біологиня Оксана Савенко — перші за 20 років жінки на станції. Відповідно, є чоловічі та жіночі душові й туалети, усе досить комфортно розділене.






— Чи по-різному сприймається плинність часу в Антарктиці й Україні?

У Києві життя значно динамічніше. Щоденно по дві години я витрачав тільки на дорогу в офіс і з нього. Тут на це знадобиться 20 секунд. З іншого боку, більше часу проводжу на роботі. Ото й уся різниця в сприйнятті часу. А так — те саме відчуття, що він збігає швидко, той самий острах не встигнути запланованого.

На станції насиченіше життя розпочинається з настанням антарктичного сезону — від кінця грудня- початку січня (закінчується в березні-квітні). До настання сезону все спокійно й розмірено, хтось підтримує життя станції, вчені продовжують свої відкриття. Із середини зими починається динаміка: приїздить багато людей, науковці та інженери на сезон, також туристи на кораблях, самі маємо десятки виїздів на прилеглі острови. Тоді час пришвидшується — принаймні, так розповідають ті, хто вже тут зимував. Вісімдесят відсотків усіх досліджень і важливих робіт на станції відбувається саме влітку.

Тут легше планувати. До прикладу, у Києві не знаєш, як зміниться твоє життя за 2–3 місяці. На острові же можеш бути певним: усе відбуватиметься за тим самим розпорядком, тож можеш не стримувати себе в глобальніших задумах.

Вихід на лижах на найвищу точку острова — Woozle hill

— Окрім доступу до інтернету, що, на вашу думку, потребує змін в організації роботи станції?

Спочатку зауважу, що вони вже розпочалися — від зміни директора центру, який організував ретельний відбір на експедицію, до змін на низовому рівні. Новий керівник, нові підходи до відбору полярників спричинили більшу якість і надали більшого сенсу перебуванню тут.

Безумовно, інтернет має бути швидшим і доступнішим. Було б добре зробити мережу стаціонарних автономних пунктів спостереження. Нині до таких камер треба їхати — раз у місяць треба знімати картки, та й фотографують вони лише завдяки датчику руху. Ще можна облаштувати роботизовані камери з дистанційним управлінням та автономним живленням — щоби поставити їх на найближчі острови й моніторити тварин протягом року, не тільки в денний час, як тепер. Наявне обладнання не дозволяє цілодобового щоденного спостереження.

Також є питання до методів збору інформації. Скажімо, наша біологиня Оксана Савенко досліджує китів. Науковиця ідентифікує їх за хвостом — вчені дійшли згоди, що це основна ознака, за якою можна визначити, чи вже бачили цю особину. Тож доводиться відкривати по кілька фотографій на екрані й переглядати, чи вже фотографувала вона цей хвіст кита раніше. Оксана запам’ятовує хвости китів, але це теж можна автоматизувати, спробувавши застосувати machine learning.

Те саме стосується визначення популяції пінгвінів на станції. Встановлюються камери з датчиками руху й батарейками. Коли птах рухається, камера спрацьовує. Потім науковці збирають фото й по кілька місяців їх опрацьовують, рахуючи популяцію. До лічби залучають ще і школярів, яким це може бути цікаво. Цей процес теж піддається оптимізації, щоби не рахувати у XXI столітті пінгвінів вручну. З допомогою machine learning можна розрізняти об’єкти й рахувати у такий спосіб.

Власне, це ще одна причина, чому подався на острів — хочу відкрити для себе щось нове, навчитися чомусь у спокійній атмосфері. Є ідеї, як машинне навчання та штучний інтелект можуть поліпшити діяльність експедиції, але весь дотеперішній час я мусив приділяти вирішенню базових структурних речей: не працює мережа, поламався принтер. Сподіваюся згодом знаходити більше часу на глобальніші завдання.

Загалом робота системного адміністратора в Україні й Антарктиді не надто відрізняється. Відвик від роботи з людьми, від вирішення базових речей на зразок перевстановити комусь віндовз. Довго таким не займався, тож це стало очікуваною, але не найприємнішою роботою. Але тепер не скаржуся — переоцінив, що цей досвід є серйозним дауншифтінгом, адже такі прості речі теж важливі.

— Чого не вистачає на острові?

Асфальту під ногами і велосипеду, оскільки люблю цей вид транспорту, добирався ним на роботу. Трохи сумую за теплою погодою. Коли їхали з Києва, була весна, кінець березня. Щемко було їхати з початку весни в зиму, проте днями в нас уже розпочалася весна, в Україні ж — осінь.

— Які плани після завершення експедиції?

Хочу залишитися на місяць-півтора в Південній Америці — помандрувати разом із друзями з України: вздовж Амазонки, Аргентиною, Бразилією. Точно знаю, що моє наступне місце роботи має бути не просто комерційним проектом, а обов’язково має приносити суспільну користь.


Від редакції: більше про життя на полярній станції можна почитати в телеграм-каналі «Полярники й полярниці», який веде Олександр.

LinkedIn

42 комментария

Подписаться на комментарииОтписаться от комментариев Комментарии могут оставлять только пользователи с подтвержденными аккаунтами.

1. А ви там багато бухаєте?
2. Туристи там є?

Неймовірно круто. Я б теж так хотів. А щоб переплюнути цей досвід, мабуть треба готуватися працювати на місяці...

Минута балабольства:

Полярник Иванов развернуто и интересно отвечает на каждое спам-письмо.

Вот этот бар «Фарадей» на станции — кто и как туда поставляет напитки-еду? Кто работает барменом (кому придется, наверное)? Часто ли там бывают туристы? Его как-то развивают? Кто-то ним занимается?

самый необычный «релокейт» )))

На каглі було змагання:

www.kaggle.com/...​ation-playground/overview

там точно мають бути реалізації та ноутбуки

Приємна стаття про приємних людей.
Ну i хто там хизувався релокейтом?)

Радует, что в Украине наука развивается, и здорово, что находятся люди такие как Саша. Вы молодцы!
Пожить год в Антарктиде — это же мечта да ещё и с пользой
Думаю Сашу ждут новые и не менее интересные проекты

Клево. Че-то сайт www.vernadsky.aq не работает.. Когда можно будет зайти глянуть?

[~]$ host vernadsky.aq
vernadsky.aq mail is handled by 20 mx2.zoho.com.
vernadsky.aq mail is handled by 50 mx3.zoho.com.
vernadsky.aq mail is handled by 10 mx.zoho.com.

Я так розумію, там тільки пошта.

Даєш волонтерський прожект vernadsky.aq силами доутян) я свій проект тільки вчора завантажив на хост impra.com.ua і зараз дещо вільний.
Може ми толокою підключимось і до арктичного проекту — що Алекс скаже? Можемо волонтерський форум забацати, як тут зробив — а він працює й досі :) 433.com.ua/forum

Домене ім’я != сайт
З функцією сайта наразі справляється uac.gov.ua
А за бажання допомогти — респект.

Подписалась на телеграм, очень интересно, спасибо!

Дуже крута стаття. Успіхів вам! Чекаємо на нові досягення і фото китів :)

Дуже цікава стаття! Дякую та успіхів!

Цікаво, чи знайшли нарешті того, хто голосував за Бойка?)
www.pravda.com.ua/news/2019/04/1/7210919

скорее всего какой-то пингвин

Те голосування було ще під час 23ї експедиції і під час перебування сезону. На станції тоді було десь 40 людей. Всі вони поїхали ще на початку квітня, тож шукати треба у вас, в Україні.

Спасибі українській продуктовій компанії MacPaw за закупку обладнання, без якого полярна ніч була б більш тужливою для сисадміна станції

Чого не вистачає на острові?

Дівчат

Ну як же, приїхали ж

лікарка Наталя Бабій, біологиня Оксана Савенко

я не в плане рабочего коллектива, Святослав. Это не из gender quota

А, тоді я, мабуть, у своєму попередньому дописі тут нижче поспішив з висновками про відсутність важливої особисто для мене переваги професії розробника програмного забезпечення перед професіями моряка або полярника в нашому тисячолітті.

це залежить що ви маєте на увазі «Бачити жінок», мені особисто не вистачало би там просто іх бачити.

Так, згоден, в тому дописі я не повністю перерахував важливі для мене переваги професії розробника програмного забезпечення перед професіями моряка або полярника.

мне кажется я знаю как будет выглядеть следующий ваш комментарий

Маєте на увазі, що я в кожному коментарі вживаю фразу «переваги професії розробника програмного забезпечення перед професіями моряка або полярника» і ви передбачили, що вона з’явиться і в цьому коментарі?

мені особисто не вистачало би там просто іх бачити

особливо якщо лише 2гб в місяць трафіку!!
але можна оптимізувати — юзати цей трафік всім разом:)

Дуже круто, респект. А якщо так подумати, то 18к (різниця між доходами в рік) — не така і велика ціна за рік в Антарктиді, тільки що працювати треба :)

Зате витрат на себе немає :-)

Автору — дякую за інтервью
Саші — ти прям взагалі крутий :)
реквестуємо персональну розповідь після повернення ;)

Без проблем, радий буду поділитись корисним (або хоча б цікавим) досвідом.

Цьогоріч уперше за довгий час в експедицію приїхали жінки.

Особисто для мене однією з переваг професії розробника програмного забезпечення перед професіями моряка або полярника є можливість частіше бачити жінок. Але судячи зі статті, в наш час ця перевага уже не є настільки актуальною, як у минулому тисячолітті.

Офигенная статья!

Дуже цікава стаття. Успіхів в роботі!

Ну і як тут людям хвастатись релокейтом після цієї статті?
Все правильно зробив, і пофіг на зарплатню: враження на все життя залишаться. Як і дуже цікавий рядок в резюме.

...А такий спеціаліст завжди буде затребуваний

Кому тема интересна, почитайте еще «Записки переворачивателя пингвинов»: www.e-reading.club/book.php?book=129935

Невероятно круто! В этой экспедиции есть какой-то героический дух — отправиться на край света, чтобы двигать науку вперед.

Подписаться на комментарии