З «Укрзалізниці» — у Стенфорд. 18-річний розробник з Житомира про навчання в університеті своєї мрії
В 11 класі пройшов відбір на Ukraine Global Scholars — програму підготовки до вступу в американські виші. Нині вчиться на першому курсі Стенфорду. Дмитро розповів DOU про користь поєднання олімпіадного програмування та розробки, науковий обмін в Японії та навчання в університеті своєї мрії.
У шостому класі я знайшов в інтернеті гайд «Початок розробки на C++»
Я народився і виріс у Житомирі. Мій батько — викладач у Житомирському державному університеті, мама — вчителька у позашкільному закладі освіти.
Я вчився у звичайній школі. У шостому класі знайшов в інтернеті гайд «Початок розробки на C++», почав його вивчати, але коли дійшов до частини про бінарну систему числення, зрозумів, що складно, і кинув.
Наступного року я пройшов на міській етап олімпіади з програмування й посів перше місце без додаткової підготовки — просто із знаннями, які мав. Далі почав відвідувати гурток з олімпіадного програмування у Житомирі. Паралельно займався самостійно, розв’язував задачі на Eolymp і Codeforces. Протягом кількох років доходив до всеукраїнських етапів олімпіад із програмування, інформаційних технологій, фізики й математики. Також я брав участь у конкурсі Genius Olympiad у категорії «Програмування». Двічі проходив у міжнародний фінал у Рочестерському технологічному інституті, ставав срібним призером.
Ще у 8 класі я зацікавився iOS-розробкою. В офіційному гайді Apple був приклад проєкту, який можна зробити на Swift Playground. Я спробував — і все вийшло. Це було зовсім інше відчуття, ніж писати абстрактні алгоритми. Відтоді я сильно захопився програмуванням. Я не відвідував курсів, усе опановував самостійно. Вивчав Python і C++, працював із PHP і Golang.
Став фіналістом найбільшого у світі конкурсу STEM-проєктів для молоді
Одночасно я займався в Малій академії наук. Моїм першим проєктом була система для обробки DBF-файлів з автоматизацією push-сповіщень. В Україні багато легасі-систем, у яких експорт відбувається в DBF. Ці рішення працюють досить стабільно, проте я побачив можливості оптимізації. Розробив орієнтовний алгоритм: як обробляти ці файли, детектити зміни в них, зберігати їх, кешувати в PostgreSQL, щоб у результаті надсилати push-сповіщення. Наприклад, про надходження грошей на рахунок або витрати користувача.
За цим планом я реалізував свою систему, яка майже автоматично інтегрується та не вимагає додаткового коду для обробки будь-якої структури файлів. З цим проєктом у 2023 році я переміг на всеукраїнському етапі конкурсу МАН і отримав друге місце на міжнародному конкурсі INOVA в Хорватії. Це була моя перша подорож за кордон.
Пізніше я взявся за створення оптимізованого протоколу передачі відеоконтенту між серверами в ланцюжку CDN (Content Delivery Network). Моєю метою було зменшити затримки без втрати стабільності потоку. Зараз є багато різних рішень, але все одно більшість компаній використовує стандартне HLS і розв’язує проблеми з навантаженням просто збільшенням кількості серверів.
Я близько місяця досліджував, які є протоколи, аналізував, що можна покращити, як скомбінувати й створити вузькоспеціалізоване рішення. Не просто з будь-якої точки А в точку B, а саме для передачі між серверами, коли потрібно підтримувати купу різних кейсів і постійно їх обробляти. Я знайшов, що можна оптимізувати, і на основі цього створив протокол.
Щоб його перевірити, я провів стрестест із симуляцією 12 тисяч клієнтів і загальним навантаженням на мережу понад 15 Гбіт/с. Порівняно зі стандартним HLS моє рішення дозволило зменшити затримки на 30%, зберігши при цьому високу стабільність відеопотоку (98% за метриками Quality of Service). З цією роботою я також переміг на всеукраїнському етапі МАН і презентував її на міжнародних конкурсах
Мені це вдалося, і я став фіналістом найбільшого у світі конкурсу STEM-проєктів для молоді. Це масштабне змагання: сто країн, більш ніж тисяча учасників! У складі журі, яке оцінювало мій проєкт, були директори департаментів Microsoft.
Regeneron ISEF 2025, Колумбус, Огайо
Проєкт із передачі відео між серверами в межах CDN не знайшов практичного застосування, але я ще над ним працюю. А ось проєкт для обробки DBF-файлів успішно працює в благодійній організації «Лікарняна каса» в Житомирській області, яка займається страхуванням. Я також працював у цій організації над мобільним застосунком на iOS і досі допомагаю їм із підтримкою.
У листопаді мене взяли як Back-end and Web Developer в «Укрзалізницю»
11 клас був насичений. Із жовтня я брав участь у програмі Julia’s Dream, яку Массачусетський технологічний університет заснував на честь Юлії Здановської, української математикині з Харкова, яка загинула в березні 2022 року. Я працював із менторами МІТ. Ми почали з ріддінгів і вивчення енумеративної комбінаторики як сфери математики, а далі перейшли до роботи над проєктом, який це досліджує. На жаль, проєкт вимагав багато часу, і я припинив над ним працювати.
У листопаді мене взяли як Back-end and Web Developer в «Укрзалізницю». Представники «Лікарняної каси» контактували з ними і порекомендували мене для проєктної роботи. Щоб мене затвердили, довелося пройти відбір і кілька інтерв’ю. Я працював не в компанії, що надає кінцеву послугу клієнтам, а у внутрішньому сервісі страхування для працівників. Він існує давно, але зараз його цифровізують і оптимізують. Я допомагав у розробці сайту, бекенду й API для майбутніх мобільних застосунків. Не можу розказати більше через NDA.
У грудні 2024 року я їздив за науковим обміном Sakura Science Exchange у Японію. Це була кооперація міністерств освіти наших держав. Шістьох учасників поїздки відбирали за результатами олімпіад та участю в міжнародних конкурсах. Ми провели в Японії 10 днів: зустрічалися з міністеркою освіти, були в наукових інститутах, у школі, спілкувалися з учнями. До речі, системи доволі схожі, навіть математику викладають майже однаково. Але в них більше свободи вибору. Не потрібно брати 17 предметів, як у нас: концентруєшся на тому, чим далі хочеш займатися в житті.
Зустріч із міністеркою освіти Японії під час Sakura Science Exchange
Зацікавився вступом до закладів освіти США
На міжнародних конкурсах я дізнався про існування благодійної організації Ukraine Global Scholars (UGS), яка допомагає з процесом Кожен рік вони відбирають когорту з близько 50 школярів. Конкурс — 10 людей на місце. Щоб туди потрапити, потрібно пройти три етапи. Перший — основна «аплікашка»: пишеш есе, схожі за структурою й типом питань на ті, що вимагають при вступі в американські університети. Другий етап — тести з англійської та математики. Й останній — інтерв’ю.
Основний етап підготовки до вступу триває три місяці. Спочатку двомісячна школа, яка допомагає підготуватися до SAT — стандартизованого тесту, який потрібен для вступу у виші США. Він складається з двох частин: англійської мови та математики. Після цього проходив boot camp, на якому нам докладно розповіли, як відбувається процес подачі, порадили, як писати есе й організувати інформацію в заявці.
Далі вони надають менторську підтримку. Організація працює за рахунок волонтерів — таких самих фіналістів UGS, які вступили до американських університетів і тепер готові допомагати наступним когортам. Кожен учасник «метчиться» зі своїм ментором. Мій зараз навчається на другому курсі в Університеті Чикаго.
Також Ukraine Global Scholars оплачують усі потрібні для вступу тести та витрати, пов’язані з цим: візові збори, надсилання фінансових документів і офіційних результатів тестів, подання заявок для університетів, які не надають fee waiver. В організації є Last Mile Fund: якщо університет, який вас прийняв, не надає повну фінансову допомогу, UGS може частково покрити витрати (до $3000/рік). Також вони допомагають із пошуком хост-сімей, де можна жити під час канікул.
Програма триває до завершення навчання в університеті. В Україні UGS допомагає з пошуком стажування, а після випуску може допомогти з працевлаштуванням. До речі, фіналісти підписують контракт про обов’язкове повернення в Україну за п’ять років по завершенні навчання.
Серед 15 університетів обрав Стенфорд
Коли я подавався на UGS, я ще не знав, куди саме хочу вступити. Вже після того, як мене прийняли на програму, я виконав college research і склав список із близько 15 університетів.
Когорта Ukraine Global Scholars ‘24 та ментори під час Boot Camp
Мій № 1 був Стенфорд. Це один із найкращих технологічних вишів США, саме тут творилася історія Computer Science, а викладають всесвітньо відомі фахівці. Крім цього, він розташований у центрі Кремнієвої долини, що дає багато можливостей. Тому саме Стенфорд я обрав для подачі на Early Decision.
Вступна кампанія в США складається з двох етапів. Перший — Early Decision. На ньому можна податись лише в один виш. Документи подають до першого листопада, а результати приходять у грудні. Якщо тебе не прийняли, ти подаєшся на другий загальний етап — в інші університеті зі свого списку. В той перший виш вдруге подаватись не можна. Другий етап триває до середини січня, а чекати результатів потрібно приблизно до квітня.
Я почав готуватися з вересня. Звісно, готував документи не тільки для Стенфорду, а працював над заявками до всіх університетів зі списку. Це непроста робота, яку не зробиш за один день. Загалом мені потрібно було написати есе десь на 20 тисяч слів.
Шість частин заявки в університет
Для подачі в більшість американських університетів використовується централізована платформа Common Application. Вона складається з шести основних частин. Перша — твої біографічні дані: де ти народився, в якій школі навчався тощо. Друга частина — Honors, де потрібно перелічити лише п’ять твоїх нагород, які ти вважаєш найбільш визначними. Є чіткий ліміт у 50 символів. Це мало, враховуючи, що потрібно описати конкурс, свій проєкт, внесок тощо. Третя секція — Activities про будь-які десять занять чи інтересів. Тут вимога вкластися в 250 символів: назва активності, опис, що ти робив і як це вплинуло на тебе. Наступна частина — есе. Про неї я розповім окремо.
П’ята частина на платформі Common Application — запит на рекомендації від двох шкільних вчителів, які описують, як ти працював під час уроків і поза ними. Один має викладати STEM-предмет, інший — гуманітарний. Також подається запит коледж-канцлеру, тобто директору школи або його заступнику, який надсилає твій табель за останні п’ять років.
В Україні поширений такий формат рекомендацій: «Чудова людина, супер-пупер! Візьміть її обов’язково»
Це не те, що потрібно в США. Там інші вимоги до стилю і змісту: має бути конкретна історія, де розкривається, як цей учень взаємодіє з учителями й однокласниками, чим займається, які скіли, позитивні і негативні риси проявляє. Якщо був окремий проєкт поза шкільною програмою, про нього теж варто розповісти. Звісно, доводиться пояснювати такі нюанси вчителям, давати їм приклади, яких, слава Богу, багато. Ще однією проблемою є те, що українські вчителі зазвичай не можуть написати гарну рекомендацію англійською. В моєму випадку вони писали українською, а потім шкільний вчитель англійської їх перекладав.
Остання секція в Common Application — тести. Потрібно прикріпити результати SAT (у мене було 1510 із 1600) і тесту з англійської (це може бути IELTS, TOEFL або DET). Я складав DuoLingo English Test. Якщо говорити про англійську, то крім вивчення в школі в мене не було жодних додаткових занять або курсів. Я просто дивився фільми, серіали в оригіналі з субтитрами. Це дозволило зрозуміти, як мова використовується в реальному житті. Далі перейшов до читання книжок англійською.
Це все дало непоганий результат: зараз у мене рівень С1, я вільно розмовляю, що і підтвердив тест. Мені здається, що університет хоче бачити саме такий рівень володіння мовою. Але якщо в людини В2, це не означає, що заявка буде автоматично відхилена. Взагалі в американських вишах не існує фактору, який відіграє ключову роль у рішенні, прийняти чи відхилити заявку.
До речі, у Стенфорді бувають співбесіди для абітурієнтів, але не для людей з України
Чому? Саме в цьому виші є традиція, що інтерв’ю для потенційних іноземних студентів мають проводити випускники університету з цієї ж країни. Співбесіду для французьких аплікантів проводять французи, які закінчили Стенфорд. Але зараз випускники-українці не волонтерять як інтерв’юери, тому співбесіди в мене бути не могло.
Найцікавіша частина — есе
Для Стенфорду потрібно було написати 8 есе на різні теми. Перше — основне, твій Personal Statement. Для нього немає конкретної теми, можеш вибрати будь-яку, яка імпонує та розповідає персональну історію. Його обсяг — 650 слів. Таке есе подається в усі виші США. Решта — Stanford Specific Essays. Три з них відносно довгі, на 250 слів. Перша тема — А Note to Your Future Roommate, лист майбутньому сусіду по кімнаті. Жодних вимог немає, можеш писати про що завгодно, але маєш показати свою особистість, розповісти щось цікаве. Наступне есе — Contribution to Stanford. Тут треба описати, чому обрав саме цей виш, що зможеш привнести до нього. Ще одна тема — Experience That Excite You About Learning: розповідь про досвід, який змушує тебе захоплюватися вивченням чогось нового.
Останні чотири есе — короткі, по 50 слів, тому потрібно чітко передати власну думку. Тут були такі теми: «Проблема людства, яку ти вважаєш найбільшою», «Історичний момент, у який хочеш повернутися», «Як ти провів останні два літа?», «Твоя позашкільна активність». В останньому есе я описував, як два роки займався греблею. Розповідав, чому це мене захоплює, як важлива синхронізація й робота в команді: я займався греблею на DragonBoat, де пливе команда з десяти людей. Описував, як цей досвід переноситься на моє життя.
Написання есе, як на мене, найцікавіша частина заявки, але одночасно й найскладніша. Теми обрані так, щоб максимально розкрити людину. Тож ти маєш гарно подумати, що для тебе важливо, через які досвіди ти пройшов, як це все чітко й лаконічно передати словами. Так, я міг би довго розповідати про греблю, але в мене було обмеження у 5 речень.
Ментор від UGS здебільшого допомагав мені саме з есе. Писати мені більше подобалось самому, а він брав участь у брейнштормінгу ідей, а також дивився готові тексти. Ментор знайшов певні недоліки й допоміг затвердити фінальний варіант. Погляд зі сторони важливий, бо коли пишеш сам, можеш не помітити помилку.
Загалом я задоволений тим, як пройшла моя підготовка до вступу. Але писати есе можна було почати раніше.
З-поміж іноземних аплікантів вступають 2%
Результати Early Decision мали прийти 13 грудня о третій години ночі за Києвом (17:00 за Pacific Time). Тож того дня я ліг спати, але поставив собі будильник. Пам’ятаю, як рівно о 3:00 прокинувся, спросоння ввімкнув комп’ютер, зайшов на сайт зі своєю «аплікашкою»... Там була кнопка View Decision. Я натиснув її — з’явилися феєрверки на весь екран. Я навіть не читав текст листа. Відразу розбудив усю сім’ю, і ми разом раділи.
Звісно, головним відчуттям була радість, адже я вступив до університету мрії. Але також було полегшення: тепер мені не потрібно було не спати ще чимало ночей, щоб закінчити решту есе. Я завершив десь 80%, але останні 20% надзвичайно важкі, тому що ти маєш критично проаналізувати готові тексти, знайти недоліки, запропонувати способи покращення. І це все зробити для 14 університетів, кожен із яких вимагає по 5 есе.
Class, тобто весь курс, який приймають до Стенфорду — це близько 1200 людей, серед яких як американці, так і іноземні студенти. За статистикою вступають 4% аплікантів, а з-поміж іноземців — 2%. Ще менше приймають іноземців, які просять про фінансову допомогу. Зі всіх країн нас таких було близько сорока.
Стенфорд, на відміну від багатьох інших топових американських вишів, є need-aware, а не need-blind. Це означає, що при ухваленні рішення вони враховують, чи просить людина фінансову допомогу. Її можуть надати, якщо дохід твоєї родини менший за 50 тисяч доларів на рік. Щоб її отримати, потрібно було подати документацію про всі доходи сім’ї, витрати, заощадження тощо.
Моя стипендія покриває витрати на навчання, житло, на покупку обов’язкових матеріалів для курсів, книжок, персональні потреби, перельоти до Стенфорда і від Стенфорда. Сума витрат за рік (навчання + проживання + харчування + медичне страхування) — 105 тисяч доларів.
Університет гарантує місце в гуртожитку на весь період навчання
Навчальний рік у Стенфорді починається пізніше, ніж в інших вишах — у середині вересня. Я приїхав 13 числа. Спочатку була International Student Orientation — обов’язкова семиденна підготовка до навчання для всіх іноземних студентів. Нас знайомили зі специфікою навчання в Сполучених Штатах. Далі ще тиждень була New Student Orientation — підготовка для всіх нових студентів із купою активностей: ярмарки студентських клубів на головній площі, квести по кампусу, барбекю-тімбілдинг у гуртожитку тощо. Паралельно йшли обов’язкові лекції від наших Academic Advisors — тих, допомагає зі складанням навчального плану. Ще можна було ходити на заняття департаментів, у яких ти зацікавлений. Це все закінчилося Convocation, офіційною посвятою в студенти.
Університет гарантує місце в гуртожитку на весь період навчання. У Стенфорді навчається вісім тисяч студентів, тому тут багато гуртожитків, які об’єднані у п’ять кварталів. Квартал — це великий квадрат будинків, де живуть студенти, з їдальнею посередині. Це зручно, оскільки кампус величезний: від одного краю до іншого можна йти пішки годину. Це як непогане українське село. А так ти вийшов зі свого гуртожитку, перейшов 20 метрів через коридор — і вже в їдальні. У кожній з їдалень готують різну їжу, і меню щодня змінюється.
Мій гуртожиток
Ми живемо втрьох у кімнаті, хоча більшість кімнат розрахована на двох. Але наше приміщення доволі велике: без проблем влазять три ліжка, комп’ютерні столи і ще купа місця залишається.
Мої сусіди також іноземні студенти. Один — із Японії, інший — з Великої Британії. На етапі прийняття оферу від Стенфорду в нас була обов’язкова для заповнення велика форма — по суті лотерея на проживання. Там потрібно було написати два есе. Перше — про твої звички у житті: коли лягаєш спати, чи хочеш приймати гостей, надаєш перевагу навчанню в кімнаті або бібліотеці тощо. Наступне — про те, як ти взаємодієш із іншими людьми. Потім ці анкети обробляла спеціальна команда і створювала, на їхню думку, найкращі комбінації руммейтів.
Приїхавши у кампус, я мусив адаптуватись до того, що навколо говорять англійською з різними акцентами. Під час вивчення мови звикаєш, що у всіх ідеальний інтернаціональний або американський акцент, а тут люди з кожного регіону США по-різному вимовляють слова. Поки я до цього звик, мені доводилось постійно перепитувати. Але за місяць проблема зникла.
Не можна здати роботу навіть на хвилину пізніше
Стенфорд відрізняється від багатьох інших американських вишів тим, що навчальний рік поділений на чверті, які складаються з 10 тижнів. Після осінньої чверті — тритижневі канікули. Далі починається зимова чверть, тиждень перерви і весняна чверть. Ще є літня, яка не входить до стандартного плану навчання на бакалавраті. Але саме у цей період відбувається багато програм із наукових досліджень. Якщо тебе приймуть на таку, ти залишаєшся в кампусі на літо. А поки працюєш над академічним дослідженням, можеш одночасно брати стандартні курси. У магістрів і аспірантів немає розподілу по чвертях, тож вони теж можуть навчатися влітку. Мені подобається ця система, тому що можна взяти набагато ширший спектр курсів.
У кожного курсу є своя кількість юнітів — по суті така сама система, як ECTS в Україні. Юніт — це три години на тиждень, витрачені на лекції, домашні завдання і самостійну роботу. Я зараз беру максимальне можливе навантаження на чверть — 20 юнітів, тобто 60 годин на тиждень. Це важко, потрібно багато працювати.
Тільки домашні займають 10 годин щотижня
У принципі викладачі очікують, що ти будеш сидіти над ними ночами, оскільки дедлайни стоять о
Із додатковими запитаннями можна прийти майже в будь-який день на office hours як до самих викладачів, так і до асистентів. Окрім цього, є Study Halls, коли збираються студенти одного курсу, щоб попрацювати разом над завданнями. Також діє тьюторинг — окремий відділ, де працюють магістри й аспіранти. Якщо є проблеми з предметом, вони допомагають безкоштовно. Панує культура всебічної підтримки для студента.
Потрібно обрати 11 курсів, які мають розширити твій кругозір
Як і в майже всіх американських університетах, у Стенфорді потрібно визначитися зі спеціальністю наприкінці другого курсу. До цього студенти мають статус undeclared.
У спеціальності Computer Science є сім напрямків: AI, Computational Biology, Computer Engineering, Human-Computer Interaction, Information, Systems, Theory. Якщо жоден тобі не подобається, можна побудувати власний фокус і план розвитку в цій сфері. Йдеш до академічного радника, який підтверджує, що твій список курсів відповідає вимогам спеціальності. Це не обов’язково, але з радником легше побудувати навчальний план.
Я планую обрати спеціальність із фокусом на системах, тобто Systems, бо мені подобається будувати реальний продукт.
Будівля Computing and Data Science. Саме тут проходить більшість моїх лекцій із комп’ютерних наук і практичних занять
Кожен із напрямів має свої вимоги щодо того, які курси ти маєш взяти, щоб отримати диплом. Наприклад, якщо фокус на системах, то слухатимеш дисципліни про розробку софта, операційні системи, parallel computing, networking, дизайн і архітектуру систем. Я вже почав брати предмети, які відповідають System: Computer Science, математику, фізику.
Хоча тут доволі велика свобода вибору, є вимоги, які потрібно виконати. Одна з основних — протягом усіх років брати предмет із риторичного читання та письма. На першому курсі вивчають художній стиль, на другому — науковий. Коли ти вже обрав спеціальність, на третьому і четвертому курсах потрібно брати читання та письмо в її межах, тобто писати наукові тексти на тему Computer Science. На останньому курсі це переростає в дипломну роботу.
Наступна вимога називається Liberal Education. Тут дають вибір між двома варіантами. Перший — два курси з серії COLLEGE: Why Education? («Чому навчання») та Сitizenship in the 21st Century («Громадянство у 21 столітті»). Перша дисципліна про те, навіщо взагалі навчання, як воно змінювалося протягом століть, на якому етапі зараз, який вплив має на майбутнє. Зараз я проходжу наступний предмет: що таке суспільство як соціальний конструкт, його вплив на життя людей, як із суспільств створюються країни тощо. На першому семінарі ми можемо читати Сократа, а на наступному — сучасний текст про імплементацію AI в судову систему США. Крім різних завдань, тут є обов’язковим обговорення теми в парах.
Другий варіант виконання цієї вимоги — окрема програма Education as self-fashioning (освіта як самоформування). Вона набагато об’ємніша, але закриває й вимогу щодо риторики. Є вибір між більш ніж десятьма курсами з цієї програми.
Ще одна обов’язкова вимога — Ways of Thinking / Ways of Doing. Тобі потрібно обрати 11 курсів за 8 напрямками, які мають розширити твій кругозір, розкрити тебе як людину. Серед них Aesthetic and Interpretive Inquiry (бачення естетики та розуміння мистецтва), Creative Expression (креативне проявлення себе), Social Inquiry (аналіз суспільств), Scientific Method and Analysis (наукові методи, аналіз), Formal Reasoning (вміння будувати формальні аргументи у дискусіях) тощо. Здається, багато всього, але чимало курсів закривають одночасно декілька вимог. За моїм орієнтовним планом навчання я беру всі предмети, які мене цікавлять, і ці умови автоматично виконуються. А тут є з чого вибрати — Стенфорд пропонує понад 5 тисяч різних дисциплін.
Коли ми виконували завдання з написання коду, нас одразу просили аналізувати його етику
Минулої чверті я брав цікаву дисципліну, орієнтовану на першокурсників. Ми щотижня збиралися в гуртожитку на двогодинні мінідискусії, під час яких обговорювали свої досвіди, очікування від навчання тощо. Вів цей курс викладач історії; він керував процесом, розповідав про унікальні штуки у Стенфорді, давав життєві поради.
Найбільше з предметів мені сподобались, очевидно, Computer Science та математика. Перший курс із Computer Science називається CS 106A, наступний — CS 106B. Я починав із CS 106B, тому що маю значний досвід. Далі я не міг перескочити, тому що цей курс є обов’язковим, хоча я знав більшість матеріалу. Але все одно мені було цікаво завдяки тому, як викладач подавав матеріал, ілюстрував його прикладами з реального життя. Про кожний алгоритм розповідав, де він застосовується й чому взагалі потрібен. А коли ми виконували завдання з написання коду, нас одразу просили аналізувати його етику: як він працює з даними людей і може вплинути на суспільство. Також мені сподобалося, що з першого курсу навчають писати гарні коментарі на код, дотримуватись кодстайлу. Хоча зараз немає більшого обсягу коду, ніж один файл. Це круто: в результаті люди справді вміють писати гарний код.
Зараз я беру предмет Social and Economic Impacts of AI — вплив AI на соціальну й економічну сфери. Його веде Джеррі Каплан, легенда у світі ІТ. Він був першим, хто придумав стилус, створив купу стартапів. Зараз йому 70 років, але він досі працює, тепер у сфері AI. Мені подобаються його лекції.
Це дивовижне відчуття: ось перед твоїми очима людина, яка колись була піонером того, чим ми користуємось кожен день
Також незвичними для нашої системи освіти є інтросемінарс. Це маленькі семінари — щонайбільше для 20 людей, орієнтовані на студентів першого-другого курсів. На них викладачі розповідають про свою улюблену конкретну тему. Наприклад, викладач із фізики — про лазери, з електроінженерії — про мікросхеми. У цій чверті я беру курс Connections Between Sleep and Awake Worlds («Зв’язки між світами сну та пробудження»). Його веде викладачка з медичного департаменту. Ця дисципліна не пов’язана з моєю майбутньою спеціальністю, але вона мене зацікавила.
Звісно, є предмети, які я обов’язково хочу взяти. Наприклад, Industry Innovation Lab на четвертому курсі. По суті це втілення на практиці всіх отриманих знань. Протягом двох чвертей ви працюєте в компанії та розробляєте програмне забезпечення. Стенфорд має партнерство з корпораціями в багатьох країнах. Тобто можна поїхати до Сингапура і там будувати якийсь продукт. Хочу також взяти курс Introduction to Big Data. Його викладає Нараянан Шивакумар, колишній віцепрезидент Google з інженерії, який стояв за створенням Google AdSense та низки успішних стартапів.
За першу чверть я отримав максимальний бал A (4.0) з усіх дисциплін, які брав. Загалом я задоволений, хоча навчання було стресове, легкою прогулянкою його точно не назвеш.
Краще одразу знайти додатковий заробіток
У Стенфорді більш ніж 600 клубів: академічні, спортивні, орієнтовані на кар’єру. Гуртки для тих, хто працюватиме в медицині, праві тощо. До речі, для нашої спеціальності цей рух не настільки популярний і розвинутий. Я почав відвідувати клуб Computer Science + Social Good, де ми аналізуємо вплив технологій на добробут суспільства.
Також я хотів би продовжити займатися греблею, але зараз не маю часу через навчання. Взагалі спорт не є обов’язковою вимогою. Стенфорд був заснований набагато пізніше, ніж інші університети. Якщо Гарвард — це сімнадцяте століття, то Стенфорд — кінець дев’ятнадцятого, тому тут до багатьох речей більш сучасний підхід. Але я все одно займаюсь спортом. Зручно, що прямо навпроти мого гуртожитку — величезний спортивний зал. Там є і басейн. Клімат у Каліфорнії чудовий, тож навіть посеред зими можна плавати. Я часто ходжу у цей зал. Загалом у Стенфорді багато курсів фізичної культури. Всі вони займають лише один юніт, тобто три години на тиждень. Якщо захочу, без проблем візьму курс для власного розвитку.
Крім цього, я знайшов роботу на кампусі. Хоча моя фінансова допомога покриває все, нам одразу рекомендували знайти додатковий заробіток. Це також обов’язково для того, щоб отримати номер платника податків США, який у свою чергу обов’язковий для подальшого отримання фінансової допомоги.
Я побачив відкриту вакансію desk assistant у музичній бібліотеці. Подався, пройшов співбесіду — і мене взяли. До речі, тут понад 20 бібліотек, у тому числі спеціалізованих. Я працюю парттайм — 7 годин на тиждень. У мої обов’язки входить шукати для користувачів конкретні твори, обробляти нові матеріали, а їх приходить багато. Також зараз ми будуємо базу з 40 тисяч CD, усе цифровізуємо. Якось мені дали завдання зробити shelf-reading: потрібно було пройтися по всіх рядах і перевірити, чи книжки розташовані в правильному порядку за класифікацію, яка використовується в Америці. Після цього в мене з’явилась ідея це автоматизувати. Зараз я працюю над розробкою сканера книжок, щоб перевіряти їхнє розташування з камери телефона у режимі прямої трансляції. Проходиш повз полиці — і тобі відразу видає результат.
Екзамени з Computer Science проходять без комп’ютерів
На відміну від України, в Америці є чітке розмежування між викладачами. Є експерти в своїй сфері, які проводять наукові дослідження та проєктують курси. А є люди, яких наймають, щоб вони вели предмети, тобто власне викладачі — ті, хто вміє пояснювати, доносити інформацію до студентів
Green Library — головна і найбільша бібліотека у кампусі Стенфорду
У Стенфорді мені подобається підхід до навчання: як будуються курси, як викладачі намагаються пробувати щось нове. У предметі Computer Science тема AI не ігнорується, а імплементується. Наприклад, у мене було завдання за допомогою AI повністю «з нуля» розробити JPEG-декодинг без використання жодних сторонніх бібліотек на C++. Навіть на третьому і четвертому курсі не кожен студент зможе це зробити.
І ось що цікаво. Зараз багато говорять про те, що AI може замінити розробника. Я спілкувався з однокурсниками, які говорили, що хоча AI написав код, який, здається, працює, картинка пікселізована. Тож якщо людина не розуміє, що відбувається у згенерованому коді, який загальний концепт і бажаний результат, то вона не може знайти проблему. Картинка пікселізована — і все, ступор, далі нема куди рухатись. У мене ж був попередній досвід, тож я побачив проблему: алгоритм намагався декодувати це як YUV 4:2:0 енкодинг, а це був 4:2:2. Так само, якщо там неправильно написано cosine transform (косинусне перетворення), ти не розберешся без розуміння, як працює кожен рядок коду. Завдання показало, як AI допомагає, але не може повністю замінити розробника. Але використовувати AI можна, якщо на це є дозвіл в умовах завдання.
Внутрішня політика має жорсткі правила: жодного AI, плагіату, допомоги інших тощо
Для перевірки коду є гарна система, розроблена факультетом Computer Science. Вона аналізує код в інтернеті та весь код, який був засабмічений за всі 30 років викладання предметів спеціальності CS (хоча самі предмети, звісно, змінилися). Також є додаткова перевірка на AI. Екзамени з Computer Science проходять без будь-яких допоміжних нотаток і комп’ютерів, тобто код потрібно написати на папері, «з нуля».
Були люди, в яких виявили порушення. У Стенфорді діє Honor Code, створений самими студентами ще в 1927 році. Він регламентує, що таке порушення і як за них карають. Допускаються три порушення. За перше ставиться нульова оцінка за курс. У твоєму табелі видно, що ти «завалив» предмет. Його обов’язково потрібно пройти вдруге. Наступне порушення — і в тебе буде розмова з академічним радником про те, що відбувається, як це виправити. Тут вимогою може бути перерва в навчанні на пів року. Після третього порушення — відрахування.
Сподіваюся, влітку знайти стажування в Україні, щоб уже зараз щось робити
На моєму курсі я єдиний українець. Є чимало дітей, чиї батьки переїхали з України у
Я не зустрів ще жодної людини, яка ставиться до України негативно
Коли дізнаються, звідки я, завжди намагаються висловити підтримку, питають про сім’ю, життя в Україні, як на мене вплинула війна. Американці в основному дуже емпатичні люди, або намагаються вдати, що емпатичні.
На канікулах між чвертями я повернувся в Україну. Стипендія покрила перельоти. Я провів час із сім’єю, намагався відпочити від навчання, але це не так просто: майже відразу потрібно було готуватися до наступних курсів. Також я працював над своїм проєктом із відеострімінгу. Хоча взагалі у мене залишається мало часу на старі проєкти. Під час навчання потрібно готуватись до екзаменів, а ще встигати відпочивати та спати.
Навчання подекуди стресове, важке. Але я розумію, наскільки воно важливе для мого розвитку і як допоможе мені в майбутньому. Це дає мотивацію працювати. Стенфорд розташований у серці Кремнієвої долини, де сконцентровані всі інновації. Навчаючись тут, ти перебуваєш, як тут кажуть, усередині «Стенфорд-бабл», «Стенфордської бульбашки». Тобто ти спілкуєшся зі студентами й викладачами, а потім їдеш за 15 кілометрів у продуктовий магазин, а той розташований прямо під головним офісом Google. І тут ти усвідомлюєш, де ти є, що це за місце, з якими можливостями.
Аналізуючи свій досвід, можу сказати, що для мого розвитку надзвичайно ефективним було поєднання олімпіадного програмування й розробки. Так, при створенні готових продуктів не особливо задумуєшся про алгоритми. Наприклад, зазвичай для застосунків на iOS не потрібно писати BFS. Але олімпіадне програмування дало базу знань і спонукало вивчати щось нове.
Я не планую свою кар’єру наперед. Скоріше за все, це буде саме розробка програмного забезпечення. Але я ще не знаю, чи хочу працювати у великій компанії, чи створити власний стартап.
Моя мета зараз — взяти максимум від Стенфорду й Кремнієвої долини. Я хочу навчитися будувати системи такого масштабу, які створюють тут великі компанії, щоб застосувати цей досвід на користь українського IT-сектору. Сподіваюся влітку знайти стажування в Україні, щоб не просто чекати завершення навчання, а вже зараз щось робити.
Ihor Rud
Volodymyr Art
Maksym Ganenko
Roman
Nicklaus Brain
5 коментарів
Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.