У британських школах інформатика щодня, в Україні — раз на тиждень. Вчителька з рівненського селища — про стажування в Лондоні та проблеми української освіти

Інна Тріщук викладає інформатику в селищі Клесів на Рівненщині вже дев’ять років. За цей час вона переосмислила підходи до викладання: каже, дітям потрібно максимум практики, а не теорії, як рекомендують методички для вчителів, більше програмування тим, хто в ньому зацікавлений, і домашніх завдань. В інтерв’ю DOU Інна розповіла про своє стажування і навчання в Лондоні, про те, як відкрила власну школу комп’ютерної грамотності й чому не змінює професію вчителя на програміста.

Під час поїздки до Лондона

«Після навчання я вийшла неготовою до роботи спеціалісткою». Про те, чого вчать майбутніх інформатиків в університеті

Клесів — це селище у Рівненській області. За моїми даними, в нас мешкає близько 7 тисяч людей, але за офіційними — 4600. Тут я народилася і живу вже 30 років.

Вчителювання не було моєю великою мрією, та після 9 класу захотілося спробувати дорослого життя, тож я вступила до педагогічного коледжу в Сарнах, місті поблизу Клесова. Там отримала базу з інформатики, познайомилася зі вчителем, через якого і сама стала інформатиком. Тобто вже в коледжі я збагнула, що це моє, що інформатика — це класно.

Після коледжу закінчила ще Рівненський державний гуманітарний університет у 2013-му. Загалом викладали там добре, бо у виші працює багато класних спеціалістів, яким я вдячна. Втім після навчання я все одно вийшла неготовою до роботи спеціалісткою. Складно сказати, чому так. Можливо, погано вчилася, не розуміла, чому методика інформатики спрямована на теорію. Та й нині схожа ситуація: більше уваги звертають на теорію, тоді як 90 % уваги треба зосереджувати на практиці й навичках дітей. Терміни, класифікації та взагалі інформацію учні знайдуть в інтернеті, якщо вмітимуть користуватися браузером, розумітимуть, що означає оновити сторінку, повернутися. Я не вважаю, що теорія не потрібна — вона потрібна й важлива. Але все ж акцент треба робити на практиці.

Після університету все закрутилося. Додаткові офлайнові курси та Prometheus, EdEra онлайн. Я й досі не можу зупинитися. Навіть тепер мені бракує дня: постійно хочу щось повчити, почитати. Бо мені це подобається, хоча сьогодні з двома дітьми та роботою складніше знайти час на самоосвіту.

Аби вдосконалити навички, я також пройшла курси підвищення кваліфікації у Львівській політехніці. Вони були круті тим, що давали багато практики. А я якраз людина-практик — люблю, коли її максимум. Звичайно, були гарні викладачі, які надихали мене, а були й ті, методику яких я не розуміла. Не круто, коли ти приїжджаєш на навчання, а тебе вчать, як картинки в PowerPoint вставляти. Але в них такий підхід — кожному своє.

З інформатикою у школі я не розлучаюся вже дев’ять років — робила паузу лише на час декрету. Викладаю для молодших і старших класів у Клесівському ліцеї Сарненського району Рівненської області. І досі засинаю з думкою: швидше б настав ранок, щоб знову взятися за роботу.

Урок у школі в Клесові

«Не треба боятися навантажувати учнів». Про власні підходи до викладання інформатики

Викладати інформатику сьогодні у школах можна цікаво, якщо цього захотіти. Проблем не бракує. Наприклад, вчителям дають повну свободу вибору програмних засобів, але деякі інструменти безплатні, а деякі платні. І не вказано, які використовувати. Виходить, я беру LibreOffice, а не пакет Microsoft, бо за перший не потрібно платити. Адже в школи є нагальніші потреби, і з цим складно не погодитися.

Щоби спростити собі роботу й усе систематизувати, я зібрала робочі матеріали на Google-диску. Структурувала все за класами та темами, для кожного класу підготувала презентації, практичні завдання, інтерактивні ігри, Google-форми.

Оскільки вчителі можуть самостійно вибирати, скільки відводити на практику, я даю на неї максимум часу на уроці. Хоча ніде в методичках про це не написано. Там розповідають, що треба подавати теорію, а практиці взагалі радять приділяти менше часу, ніж, на мою думку, достатньо, аби вивчити тему. Але сьогодні у дітей переважає кліпове мислення. Вони не вміють довго зосереджувати увагу, тому їм потрібно часто змінювати види діяльності. І потрібно, щоб це була саме діяльність. П’ять хвилин теоретичної презентації нової теми зазвичай більш ніж достатньо. Однак це не має бути у форматі, коли вчитель стоїть біля дошки й щось розповідає. З дітьми треба говорити й ставити питання: «А як ви думаєте?», «Що це, на вашу думку?», «Де ви чули таке слово?». Тоді вони будуть активними на уроці.

Скриншот презентації для учнів

Після презентації, якщо це молодші класи, я даю інтерактивні ігри на 10 хвилин. Їх можна створювати у Wordwall: вікторина із зображеннями, відповідні пари, пошук пропущених слів та інші. Діти просто відкривають закріплену вкладку у браузері та грають.

А потім практика. Спочатку я показую, як виконати завдання, що займає 2–3 хвилини, а потім учні це роблять самостійно. У кожного на столі є картка, де розписаний алгоритм виконання зі стрілочками, скриншотами. Не варто боятися давати дітям серйозніші завдання. Наприклад, не просто вставити таблицю у Word, а додавати колонки, картинки — вони все зроблять. І у класі буде тиша, бо учням цікаво і є чим зайнятися.

Зазвичай наприкінці уроку в молодших класах я використовую Plickers. Це сервіс для швидкого оцінювання знань. У малих дітей немає телефонів, тому для них це найкращий варіант. Я виводжу питання на дошку, а учні мають QR-коди з варіантами відповідей A, B, C, D. Я сканую їхні відповіді своїм телефоном — і одразу видно результат.

У старших класах складніші підходи. Наприклад, у 6 класі проходимо векторний редактор. Тож у LibreOffice Draw вони малюють векторні зображення, вчаться їх групувати, робити тілами обертання тощо. В ігри рідко з ними граю, зазвичай після короткої презентації одразу йде практика до 40 хвилин. У нас працює мобільний застосунок «Єдина школа» для батьків і вчителів. Наприкінці уроку я перевіряю всі роботи й одразу виставляю оцінки, які через програму можуть бачити батьки. Також часто використовую Classtime для перевірки знань. Я можу в реальному часі бачити, хто як відповідає на питання. І якщо, наприклад, багато учнів помиляються в одному питанні, зразу ж розбираємо, чому так.

У старших класах починають вивчати мову програмування. Міністерство освіти залишає це на вибір вчителя. Я своїм учням викладаю Python, бо це четверта за популярністю мова програмування сьогодні. Вона перспективна і справді може бути корисною. Тим паче Python вважають найлегшою мовою для дітей, бо команди схожі до англійських слів. Вже у дев’ятому класі учні можуть виконати арифметичні обчислення. Наприклад, порахувати, скільки їм років, ввівши поточний рік і рік народження. Для цього вони програмують вікно, розміщують на вікні віджети Button, Label, Entry тощо.

З практики я бачу, що учні хочуть вчити програмування. Але годин катастрофічно мало — один урок інформатики на тиждень у 2–7 класах. Я взагалі за те, щоб винести програмування окремим предметом чи зробити факультативом. Бо його насправді не всі розуміють і воно не всім потрібне. Але зацікавленим варто давати можливість вчити більше.

Не треба боятися навантажувати учнів. Зазвичай діти хочуть вчитися, але результат залежатиме від вчителя й того, наскільки чітко він усе пояснив і зміг зацікавити.

Інформатика має бути в пріоритеті. IT-сфера розвивається дуже швидко. Щоб учні мали необхідні компетенції, ми, вчителі, маємо не дуже відставати щонайменше. І кожен вчитель має розуміти, що треба займатися самоосвітою і саморозвитком.

«Я вчителька з села, що там можна пробувати?» Про грант і поїздку до Лондона

У жовтні 2019-го активіст з Клесова показав мені грант на персональні проєкти у сфері освіти від House of Europe (програма Європейського Союзу, що пропонує можливості для творчості та професійного обміну — ред.). Спочатку я відмовлялася, казала, що в мене немає шансів. Я вчителька з села, що там можна пробувати? Вимоги високі: детальна заявка, прописаний бюджет, CV міжнародного зразка, опис, ким бачиш себе за п’ять років. І все англійською. Я вагалася, чи впораюся, хоча й знаю англійську добре. Я злякалася. Але за кілька днів він запропонував знову, я вже трохи поміркувала над цим і таки наважилася.

Грант давав змогу поїхати за кордон. Обрати можна було з кількох країн, але я чомусь захотіла саме у Велику Британію. Якщо мріяти, то вже масштабно :) Потрібно було скласти програму подій у сфері освіти в Лондоні у березні 2020-го, які я хочу відвідати. Методом «пошук у Google» зібрала те, що мене цікавило. Це було навчання в комп’ютерній академії, IT Software Development Workshop від лондонської програмістки, яка займається інженерно-будівельним забезпеченням, міжнародна конференція для вчителів інформатики CAS London 2020 Conference і стажування у школах Великої Британії. Попередньо потрібно було отримати підтвердження від двох шкіл, що вони готові мене прийняти. Для цього я просто писала в різні школи й просилася до них, пояснювала, хто я й чому це потрібно. На щастя, два заклади погодилися.

На підготовку заявки та підтвердження пішов тиждень. Та зрештою я написала, надіслала й забула. Там був один переможець, тож я не особливо сподівалася. Але за два місяці зранку мені зателефонували: «Вашу мобільність рекомендовано до фінансування». Я спочатку навіть не зрозуміла, про що мова, бо ще спала (сміється). Виявилося, йдеться про поїздку до Лондона.

Тоді почалася підготовка документів у шаленому темпі. Бо треба було оформити візитерську візу, а це складно: вони перевіряють усе. Ще бронювання квитків на літак, готелю, квитків на заходи. Потім взяла відпустку у школі на два тижні — і полетіла. В Лондоні я мала пробути 10 днів.

Те, на що одразу звертаєш увагу в такій поїздці — англійська. Поки вдома, думаєш, ніби знаєш її добре, але це не зовсім так. Я готувалася до поїздки, посилено вчилася напередодні, але мені потрібна була англійська вузької спеціалізації, технічна. Не можу сказати, що на 100 % все розуміла. Думаю, відсотків на 85.

На міжнародній конференції для вчителів я збагнула, що інформатика у Великій Британії — пріоритетна наука, тоді як в Україні вона наче додаток до всього іншого. Вчителі обговорювали проблеми, з якими стикаються, шляхи розв’язання, думали, як заохочувати учнів навчатися. Тут я дізналася, що у країні є єдина база інформації, де вчитель-початківець може завантажити навчальні матеріали. І це круто, бо це одна з ключових проблем для молодих спеціалістів. Замість того, щоб обирати невідомо що із сумнівних джерел, вчителі-початківці могли б заходити на сайт Міністерства освіти й брати інформацію звідти. Найкращі вчителі інформатики поділилися б своїми напрацюваннями: презентаціями, іграми. Так працює в Британії. Вчителі там креативлять для своїх учнів, аби зацікавити, але вони мають основу.

На CAS London 2020 Conference

Також у межах грантової програми спільно з британським розробником ми працювали над освітнім застосунком для вивчення інформатики — писали код. І ще я трохи встигла повчитися в тамтешній академії програмування, але цього було мало. Бо я не могла захопити повний курс — лише маленьку частину. І вивчити щось у настільки стислі терміни складно. Але сама ідея із застосунком мені сподобалася. Це круто: вони дивляться в майбутнє, знають, що дітям нецікаві тепер класичні книжки. Хто буде інформатику так вчити? Книжку треба зробити максимально інтерактивною і з мобільним застосунком додатково.

«У 10 класі діти зробили гру, крутішу за „Маріо“». Про стажування у школах Великої Британії

Найбільшу користь мені дали стажування у школах. Я спостерігала, як у них влаштований навчальний процес. Щойно приїхала додому, одразу інтегрувала в роботу Google Classroom (застосунок, який спрощує обмін файлами між учнями і вчителями — ред.).

Звісно, школи відрізняються від наших. Усе починається з безпеки на вході. У мене перевірили всі можливі документи перед тим, як впустити. Потім — матеріальне забезпечення. Учительські мають душ, окремі туалети, холодильник, мікрохвильовку, диванчики, телевізор — усе, щоб викладачам було комфортно.

На вході до Fulneck School у Великій Британії

І, звісно, технічне забезпечення класів. У вчителя інформатики був ноутбук і ПК з двома моніторами. Принтер є в кожному класі, і за папір можна не переживати. Програмне забезпечення куплене. У нас все інакше.

На самому уроці разом зі вчителем працює помічник. Він веде журнал, роздає інструктивні картки, надсилає завдання учням. Тобто вчитель не займається організаційними моментами — він викладає.

Діти нічим не відрізняються від наших: є такі, що хочуть вчитися, є ті, хто байдикує. Але програма для них складніша, насиченіша і більш різнобічна. Вчитель може вільно обирати методи роботи, обсяг і складність практичних завдань. Крім того, тут застосовують диференційований підхід: у вчителя є окремі практичні завдання для слабших і сильніших учнів.

Ми вчимо здебільшого теоретично, а вони на практиці: школярі реалізовують проєкти, будують бізнес-моделі. Я потрапила на етап, коли учні працювали над бізнес-моделлю свого магазину. Вони ділилися на групи, де кожен відповідав за певне завдання: розробити логотип, банер, візитівку, презентувати товар, бренд тощо. Зрозуміло, це не за один день роблять, але ж як корисно. Ще була на уроках з Python у старших класах. У 10 класі діти створили гру, крутішу за «Маріо». Можна уявити їх за п’ять років, це будуть готові програмісти. В нас у 10 класі діти можуть набагато менше — зробити програму з обчислення. Але ж не варто забувати, що кількість годин різна. У школах Британії, де я була, інформатика — щодня, а програмування — це окремий курс. В Україні заняття відбуваються раз на тиждень і без обов’язкового домашнього завдання (якщо його й задають, то це означає, що школярі мають прочитати підручник, бо не у всіх є ПК, щоб його виконати).

І рівень викладачів там дуже високий і не відрізняється залежно від того, де школа: в селі чи в місті. Я була у Grey Court School, яка розташована безпосередньо в Лондоні, і у Fulneck School, розміщеній у селі за чотири години їзди автомобілем від Лондона. В обох школах у вчителів горіли очі.

Тепер я намагаюся давати дітям домашні завдання, аби ті, в кого є комп’ютери вдома, могли додатково займатися. А ще використовую в роботі матеріали, які є у вільному доступі в британській бібліотеці. Повністю взяти їх я не можу — у нас немає такого програмного забезпечення. Але принаймні підглянути ідею можна.

Урок інформатики у Fulneck School

«Почуваюся трохи їжачком у тумані». Про власну школу комп’ютерної грамотності

Я давно хотіла відкрити щось на кшталт комп’ютерної академії чи школи, бо в Клесові нічого схожого немає. Інформатики у школі дітям мало, дорослі теж часто не володіють комп’ютером, ніша вільна. По приїзду з Лондона доля звела мене з меценатом. Він і допоміг все організувати.

Починати було складно. У мене немає бізнес-освіти, тому почуваюся трохи їжачком у тумані. Доводиться робити кроки не тому, що ти в них впевнена і знаєш, що так треба, а тому, що так відчуваєш. Ходиш навпомацки. Перші три місяці у своїй школі я просто жила :) Треба було й програму розробити, й рекламувати цю справу — без досвіду, знань і навичок робити все непросто.

Але зрештою тепер маємо школу Digital Life для дітей і дорослих, яка працює з грудня 2020-го. Я намагалася зробити програму курсів максимально відмінною від шкільної, аби дітям було цікаво й вони глибше розібралися в предметі. Це заняття з 2D- і 3D-графіки, навчання монтажу, лекції про хмарні технології, можливості смартфонів. Ще пояснюємо сучасний інформаційний сленг: що таке «аутсорсинг» та інше. Є заняття для дорослих, де ми все вивчаємо з нуля: як відкрити папку, як завантажити файл. Також працюємо з вчителями, аби вони просунутіше користувалися комп’ютером і програмами. Наприклад, для вчителів початкових класів показуємо, як робити графіку, щоб вони могли готувати класні презентації до уроків. Дехто хоче вести власний блог, тож вчимо й цього. Нині у нашій школі навчається близько 100 людей.

Я б не ризикнула одразу відкрити таку справу в Рівному чи бодай у Сарнах. Але планую. Хочу напрацювати матеріальну базу тут й далі розширюватися. Хоча тепер думаю, чи не зробити все онлайн. Поки що точно не знаю.

Заняття для дітей у Digital Life

«Планую стати одним з найкращих інформатиків в Україні». Про плани на майбутнє і саморозвиток

Я думала про те, щоб піти в IT. Особливо замислююся про це, коли згадую оплату праці вчителів — конкретну суму не можу назвати (за даними Держстату, середньомісячна зарплата вчителя у червні 2021-го становила 14 313 грн — ред.). Але мене драйвить педагогіка, викладання і діти. Тому й не йду. Для мене важливий рух, коли ти не стоїш на місці, постійно в розвитку. І це все є у викладанні, тому я досі в цій сфері.

Я хочу стати Google Certified Educator, бо все починається з навчання, це для мене важливо. Google має чимало сервісів, якими може користуватися будь-хто, бо вони безплатні. Я сама ними давно користуюся, моя школа приєднана до G Suite for Education. І це круто. Крім того, хочу сама розробляти застосунки та навчити цього дітей. Зараз якраз опановую це. Я дотримуюся одного правила: перш ніж купувати курс, треба дослідити безплатні можливості. Саме тому я зараз проходжу безплатні курси, а далі вже братиму платні. Бо вважаю самоосвіту і розвиток найкращою інвестицією в себе і в майбутнє.

Думаю, років за п’ять я й далі викладатиму в ліцеї інформатику та працюватиму у Digital Life. Але у приватній школі викладатиму вже не базу, а програмування, 3D.

Наразі подала заявку на участь у конкурсі «Вчитель року». Думаю, в мене є шанси. А взагалі планую стати одним з найкращих інформатиків в Україні. Я багато чого знаю, в мене є чим поділитися з іншими. Щоб досягнути мети, я вчуся й активно працюю над собою. Так, це амбітна ціль, але я до неї йду.

Маєте важливу новину про українське ІТ? Розкажіть спільноті. Це анонімно.І підписуйтеся на Telegram-канал редакції DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось36
До обраногоВ обраному2
Підписатись на автора
LinkedIn



49 коментарів

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Я бачу що ДОУ важко закрпіпити посилання на офійіну сторінку? Кому цікаво, підпишіться, підтримайте лайком. Дякую.https://www.facebook.com/ComputerCoursesKlesiv

Читайте нашу нову статтю про освіту:

«Подекуди програмування зводиться до теорії, яка не цікава сучасним учням». Вчителі інформатики — про те, що заважає готувати майбутніх айтішників і як IT-компанії можуть допомогти
dou.ua/...​s-about-school-education

Ми вчили сортування на Паскалі, грали в ігри та слухали історії з життя вчительки. Або записували теорію про Ворд та Ексель. Потім в останньому класі вчили Делфі та МС Аксес.

В школе у меня тоже был 1 день информатики. Весь день )

У нас может был 1 урок, но мы там могли зависать каждый день.
Кто в героев играть, кто чтото кодит, при том 11-9 классы могли вместе сидеть.

Она вышла на пенсию. Можно и в ИТ пойти

Это очень круто. Такие люди поднимают страну.

Пожалуйста, поделитесь ссылками на социальные и телеграм. Думаю в онлайне у вас тоже есть большие шансы.

Стаття очманіти кльова. Надихає, успіху :)

І так в Юкей зовсім інша культура. У них цілком норм хобі писати якісь жаваскріпт-фреймворки в школі. У нас це не вважається почьотним серед дітей, скоріш навіть затаврують як задрота. А серед дорослих теж, — станеш інтелігентом з відповідним зневажливим забарвленням. Дуже часто це не вітається теж, у нас ще досі в пошані пролетарські цінності, робота руками тощо.

Один урок на тиждень це біль. Нічерта не помінялось, цифровізація повним ходом нда

Очень классная статья!

Дуже круто! Такі вчителі надзвичайно потрібні в Україні!

Проблема в том, что Украина этим учителям не нужна

А взагалі планую стати одним з найкращих інформатиків в Україні. Я багато чого знаю, в мене є чим поділитися з іншими.
Проблема в том, что Украина этим учителям не нужна
Вот я и спрашиваю: зачем?

Вофка, суть тролінга полягає в тому щоб виставити опонента в поганому світлі, виносячи за публіку негативні риси опонента його ж руками.

А ти все якось себе виставляєш у ролі «сільського дурника».

Наприклад, ти не питав «зачем», ти сверджував, що «вчителям не потрібна Україна», а тебе ткнули носом в те що за твердженням тих же вчителів потрібна.

Дуже надихаюча стаття. Саме такі, як авторка, і рухають країну вперед. Так тримати! Втім, на якомусь етапі, можливо, і варто б спробувати себе в ІТ: по-перше, практичний досвід ще нікому не завадив і точно позначиться на якості подальшого викладання, якщо ТС вирішить до нього повернутися; по-друге, в ІТ можна почерпнути у колег чимало інноваційних підходів до освіти і самоосвіти.

Круто, но не хватает нюанса) Очень часто у учителей/преподавателей — муж/жена/родители финансируют это «хобби». Я бы оставил работу в школе только в формате хобби, а переходил на работу в ИТ/около ИТ. Тем более, что сейчас удалёнка вполне работает.

но не хватает нюанса) Очень часто у учителей/преподавателей — муж/жена/родители финансируют это «хобби»

Стопудово веб-кам модель або донька корумпованого судді (або і те і інше)! (це сраказм, якщо що, а то на доу є персонажі які скоріше в таке повірять ніж в те, що для бабло не є сенсом життя).

От рилі, ні разу не чув, щоб люди, яких «фінансують», обирали викладання в школі як хобі.

Я досить тривалий час працював викладачем ІТ-напрямку, але в Києві з цим простіше — можна працювати одразу в декількох закладах та є багато варіантів підробітку (навчальні центри).
А щодо хоббі — перейшовши на офісну роботу, я ще 3,5 роки працював викладачем по суботах)

Я досить тривалий час працював викладачем ІТ-напрямку,

І при цьому ви пишете про «фінансування хобі». Багато було таких вчителів, як ви описали?
Щось я не чув про таке «Очень часто», максимум — прийшла після універу, вийшла заміж і через рік пішла в декрет та не повернулась.

У очень многих девелоперов жены зарабатывают 3 копейки(это ни в коем случае не камень в огород ТСа). Я бы так не смогла — зависимость от другого человека ни к чему хорошему не приведёт.

У очень многих девелоперов жены зарабатывают 3 копейки

І що? Яким чином цей факт впливає на те про що ми говоримо?

Это как раз касается момента про «финансирование хобби», они не парятся, сколько получают, вторая половина же зп в баксах в семейный бюджет несёт.

Это как раз касается момента про «финансирование хобби»

Я б очікував від Senior Embedded Test Engineer хоча б базових знань дискретної математики.

Той факт,
що існують жінки, які одружені на девелоперах, і працюють __десь__ за копійки.
Не доводить,
що героїня статті або просто «багато вчителів» працюють за копійки, бо їх хтось утримує.

А щодо «хобі», можете запитати у «Підтримав: Viacheslav Polietaiev» (він типу викладав в школі), скільки нервів може зіпсувати навіть один ушльопок в класі з 20+ чоловік.

UPD

У очень многих девелоперов жены зарабатывают 3 копейки

От рилі, цікаво почути приклади. Серед моїх знайомих є 3 ситйації:
— дружина вже влаштована КуА/джава девелопером;
— дружина домогосподарка (за своїм вибором);
— дружина заряжена, що звіздець, і заробляє більше ніж чоловік ІТшник з доларовою ЗП.

Є випадки коли і працюють, але не в айті, і не «заробляє більше». Але мені здається, що заробляти так, щоб на себе як мінімум вистачало, повинні обидва. Бо випадки у житті різні бувають, треба бути самостійною людиною

+1, что угодно может случиться и каждый из супругов имхо должен быть готов финансово прокормить семью.
Опять-таки, речь не про ТСа, видно что она не стоит на месте и развивается, но вот что думают себе домохозяйки — для меня загадка.

Розгадаю вам, Алла. І Вові заодно розкажу. Уявіть собі, що в Україні можна жити щасливо на зарплату не в доларах. І є жінки, які довіряють і покладаються на чоловіків навіть без зарплат у доларах, і живуть щасливо як у маслі.

Я вообще не об этом пишу. Вот реальный кейс: в 30+ умирает муж-кормилец, жена-домохозяйка остается с двумя детьми и кредитом на квартиру, само собой резюме у неё пустое.

Та ні, ви писали про

зависимость от другого человека ни к чему хорошему не приведёт.

Бути господинею і віддавати час дітям це ж так важливо для майбутнього дітей, про це вони і думають, господині. Жодна няня чи вихователь не замінить маминої чи татової ласки. І це добре, на противагу дітям які ростуть без достатнього часу обох «незалежних» батьків, віддані самі собі, бо хтось чи обоє боїться залежності від людини яку любить ;)

На випадок того що ви сказали, люди мають заначку або в разі кредитів страхування життя. Ну або в кінці кінців не влазити кредити. І це не має відношення до...

Не все так романтично в житті звісно, і це тільки для тих хто може таке уявити

А Вова не може уявити інше, не може уявити бідняга, що комусь не в доларах щастя міряється і для когось країна не лайніще, а бути вчителем покликання.

Каждый воспринимает других в меру широты своего кругозора

Я не спрашиваю зачем идти а школу на копейки, не спрашиваю зачем поехала учиться чтобы учить малолетних оболтусов за копейки. Спрошу одно: зачем вернулась?

Спрошу одно: зачем вернулась?

Угу, яка безвідповідальність! Тут є люди, які в Грузію ніяк не можуть звалити, а героїня статті в цей час має нахабство не лише займати чиєсь місце в черзі на свалінг, а ще й повертатись!

Я понимаю поехать где лучше, но ехать в гавнище, зачем? Это мне в Англии ничего не светит, но учителя то там всяко больше зарабатывают, чем на Украине

Я понимаю поехать где лучше, но ехать в гавнище, зачем?

А я звідки знаю, запитайте це у dou.ua/users/vkozhaev

Дико извиняюсь...

на Украине

В Украине :-)

А не извиняйся — я люблю дразнить вышиватников

Не тикай, школота. І нащо тобі відповідь, твоїм айкю її не зрозуміти всеодно

Радий за тебе, дивись тільки обережно не на стіл і витри не забудь

Часто повернення є обов«язковою умовою гранту. А взагалі далеко не для всіх людей «гарно там де нас немає» ;) Краще бути щасливою в Клесові (і не фатк, що заробляти менше), ніж нещасною в Лондоні.

З.п. учителя 200 — 300 долларов. Ты думаешь в Лондоне будет меньше? А вернувшись можно опять уехать, нет?

Может крупные лайнеры нашего айти когда-то прийдут к тому, что бы делать интернатуру для самых маленьких) Когда уже и джуны закончаться

А вообще фото "

заняття для дітей у Digital Life

"
напомнило походы в игровые клубы в школе. Только я вижу у них там не Cоunter Strike запущен)

Але є одне але. Fulneck School у «селі» це приватна школа вартістю навчання від 12 тисяч фунтів на рік. В державних безкоштовних школах, особливо в тих, що не в Річмонді, все значно менш райдужно.

12K — это средненько, ближе к недорого :)
До переезда в AU мои дети поучились в обычной госшколе в Брайтоне (70 миль от Лондона, у морька). При желании со стороны старшей, она вполне себе выгребла за год все, что у них было по математике и программированию. Не 5 дней в неделю, но 3-4, программирование вполне себе было. Плюс вообще все школьные активности были в планшете, через софт, местным универом предоставленный. С техническим обеспечением тоже все было на уровне более-менее. Вот ученики — это да, разные. Очень разные.

Да, 12к это недорого, потому что в селе под Лидсом наверное. А что было за программирование в вашей школе под Брайтоном? Это в старшей? Я посетил все ближайшие государственные и частные primary у нас здесь в юго- восточном пригороде Лондона и более-менее менее Scratch учат в одной селективной частной. Даже в некоторых частных были компьютерные классы такие, что обнять и плакать. И учили в них всякими штуками вроде компьютерной грамотности, а не программированию. И еще в одной prep тоже учат, но она вроде в топ 10 по стране.
То, что активности через планшет никак не помогает программированию.

Мы жили на Canning Town. Все нам говорили, что просто ужас-ужас-ужас, но вот в Hallsville Primary с year 2 был Скретч, с 4 класса Пайтон. По три раза в неделю, были клубы от школы как сделать свой блог, как обратобать изображения, как дизайнить аватарки. Я думала, что так везде. Потом мы переехали в район британских британцев. Ничего до 11 лет. Учили детей, как открывать ворд и слать имейл. Я сделала вывод, что в Англии с этим как повезёт (как везде впрочем)

Хм, интересно, получается, что в пригороде с информатикой хуже чем в городе, хотя сами школы вроде получше. А как было с остальным в этой primary?

В Hallsville все отлично, в школе в пригороде — так себе. Я думаю, что не особо зависит, пригород или нет. Всё как повезет

А что было за программирование в вашей школе под Брайтоном?

Переспросил у старшей, чтоб точно знать :)
Был JS и Python. Было относительно много занятий, т.к. дочка как-то убедила школу, и ей впихнули программу за 2 года в тот кусок времени (сентябрь — март), что мы там были. Отстрелила все другие предметы на выбор, чтоб освободить время. Так же и с математикой поступила. Но все равно было слебенько по сравнению с киевской 145-й.
Было это в 2016-2017, 10-11 класс дочка трамбовала в Hove Park School. Из разговора четыре года спустя с профессором математики Брайтонского универа местного выяснилось, что эта самая школа считается очень даже хорошей как для гос.
Кстати, у него, профессора этого, канал есть в ютьюбе «Гарвард Оксфорд» и он дает консультации по подготовке-поступлению-выбору вуза- построению академической карьеры для exUSSR студентов. Мы пользовались — стоит потраченных денег.

Підписатись на коментарі