«Питання нормальності під час війни дуже розмите». Інтерв’ю з CEO оборонної компанії TAF Industries, де працює 1500 людей

💡 Усі статті, обговорення, новини про оборонні технології — в одному місці. Приєднуйтесь до DefTech спільноти!

Українська TAF Industries поступово перетворюється з виробника FPV-дронів на групу deftech-компаній. Зараз у ній працює понад 1500 людей, і 200 із них мають досвід роботи в ІТ. Компанія розробляє перехоплювачі та наземні роботизовані комплекси, нарощує R&D-команду.

На початку року TAF Industries змінила СЕО. Її очолив Володимир Зіновський, який до цього був заступником виконавчого директора. В інтерв’ю DOU він розповів, як TAF Industries масштабує нові продукти, яких спеціалістів шукає, де застосовує штучний інтелект і чому розробники мають одразу думати про протидію власним технологіям.

«Що більше роботи завершуємо, то більше її з’являється»

Останнім часом, коли мене запитують, як справи в TAF Industries, я відповідаю одним словом: динамічно.

За останні місяці ми провели дві M&A-угоди з командами, які розробляють наземні роботизовані комплекси, і розширили продуктову лінійку. Але що більше роботи завершуємо, то більше її з’являється. Тепер нам потрібно не просто зібрати різні компанії під одним брендом, а зробити так, щоб кожна з них прогнозовано зростала і постачала потрібні фронту продукти в достатній кількості.

Найпомітніша зміна в TAF Industries — компанія перестала бути виробником із кількома основними продуктами й перетворюється на групу бізнесів. Ми обрали цю модель, бо вона дає змогу не витрачати час на розробку з нуля. Команда приносить готовий продукт, а ми допомагаємо перейти від одиничних виробів до серійного виробництва.

Ми розширюємо лінійку через M&A: приєднуємо команди з готовими технологічними рішеннями, а натомість даємо їм те, що вміємо найкраще: масштабувати виробництво. Через такі угоди в продуктовій лінійці компанії з’явилися РЕБ «Квазар» і розвідувальний БПЛА «Бабка».

Для кожної компанії ще на етапі переговорів визначаємо, до яких обсягів вона має зрости. Десь ці показники вже досягнуті, десь процес триває. Невелика команда може створити продукт, випробувати його і довести, що він потрібен фронту. Але перехід від десятків виробів до тисяч — це вже інша компетенція. Йдеться про закупівлі, технологічні карти, контроль якості, персонал, ланцюги постачання, контракти й сервіс. Саме тут ми можемо дати прискорення.

FPV-дрони залишаються нашим головним продуктом за кількістю і впливом на полі бою. У презентаціях ми й далі вказуємо виробничу спроможність 80+ тисяч дронів на місяць. За останні пів року цей «плюс» став більшим, але точну цифру ми не розкриваємо з безпекових причин.

Водночас цього року зробили великий фокус на наземних роботизованих комплексах і провели дві M&A-угоди з компаніями, що виробляють НРК «Тесля» та «Легіт». Обидві команди мають різну філософію продукту.

«Тесля» — колісний і повністю логістичний. «Легіт» — гусеничний, створений для підтримки піхоти: на нього можна встановлювати турелі чи гранатомети, а меншу версію використовувати як камікадзе. У певній комплектації гусенична платформа також може виконувати логістичні місії.

НРК «Легіт»

Окремий напрям — перехоплювачі. Ми масштабували виробництво Octopus, хоча через технічну складність це був один із найважчих проєктів. Ми запустили серійне виробництво Octopus-100 після модернізації платформи. Зокрема збільшили швидкість перехоплювача більш ніж на 20%. Обсяги виробництва та строк масштабування не розкриваємо з безпекових причин.

Один Octopus коштує менш як $3000. Він дорожчий за частину аналогів через потужнішу бойову частину, вищу швидкість, систему донаведення та мікрокомп’ютер, який опрацьовує алгоритм. Але, за нашою оцінкою, вартість одного шахеда може сягати $60–100 тисяч, тому така ціна перехоплювача виправдана.

Перехоплювачі Octopus-100

Також маємо фронтовий перехоплювач TAF Kolibri-i10 і розробляємо власний швидкісний апарат коптерного типу. Ми могли б раніше випустити продукт, за характеристиками схожий на те, що вже є на ринку. Але не бачили в цьому сенсу. Такі рішення і без нас виробляють та контрактують. Тому поставили амбітнішу мету: зробити перехоплювач, здатний працювати проти швидких реактивних шахедів, які важко наздогнати масовими моделями.

TAF Kolibri-i10

У планах залишається і власний Middle Strike. Спроба прискорити цей напрям через M&A не вдалася, тому тепер розробляємо продукт самі. Ми втратили час, але не відмовились від ідеї.

Саме час у miltech є найдорожчою валютою. Гроші можна залучити, виробничу лінію — розгорнути, людей — знайти або навчити. Але пів року, втрачені на невдалу угоду чи процедуру, вже не повернеш.

«Весь минулий рік ми працювали з наслідками попередніх помилок»

Масштаб без якості нічого не вартий. І ми добре це відчули на собі. У 2024 році частина виготовлених дронів певний час залишалася на складах. За цей час вони втратили актуальність систем зв’язку. Через швидкі зміни на фронті частóти, які працювали під час виробництва, перестали відповідати потребам військових.

Ми запустили проєкт TAF Lab, суть якого полягала в тому, що ми власним коштом модернізували ці борти — передусім замінювали зв’язок. Наші фахівці виїжджають безпосередньо до підрозділів, у яких є застарілі дрони, та оновлюють їх. Станом на 20 липня у межах TAF Lab ми оновили 9381 дрон.

Паралельно перебудували процес контролю якості: від перевірки компонентів на вході до проміжного контролю на кожному етапі та фінальної перевірки готового виробу. Щоб закріпити нові процеси на рівні міжнародних стандартів, компанія пройшла сертифікацію за ISO 9001 та AQAP 2110.

Ця історія змінила і наш підхід до угод. Коли ми купуємо частку виробника компонентів, то думаємо не лише про локалізацію. Нам важливо бачити довший відрізок ланцюга постачання і впливати на якість того, що врешті опиниться всередині готового дрона.

«Більшість айтівців не потрібно довго переконувати переходити до нас»

У компаніях групи вже працює понад тисяча людей. Кількість ІТ-фахівців також зросла. На сьогодні близько 20% — інженери, ще близько 10% — айтівці. Якщо рахувати не лише розробників, а й менеджерів та інших спеціалістів із досвідом роботи в ІТ-компаніях, їх понад двісті.

«ІТ-сфера зараз помітно насичує deftech кадрами»

Разом із людьми приходить культура проєктного менеджменту, якої молодим виробничим компаніям часто бракує.

Більшість айтівців не потрібно довго переконувати переходити до нас — вони приходять самі. У deftech людина не мусить запитувати себе щоранку: «Навіщо я це роблю?» Результат роботи можна побачити на відео з фронту, іноді буквально за кілька тижнів після зміни в коді чи конструкції.

Проблема з embedded-розробниками стала менш гострою. Потрібних людей ми знайшли. З RF-інженерами складніше — їх усе ще хотілося б більше. Під час запуску нових виробництв бракує і технологів, адже для кожного майданчика потрібні люди, які вибудують сам процес.

Плати і система Power Key

Але найскладніше знайти людей із релевантним практичним досвідом, яких не треба місяцями занурювати в продукт. Наприклад, ми постійно шукаємо налаштувальників FPV. Це можуть бути ветерани, які працювали у військових майстернях, або спеціалісти з інших deftech-компаній.

Через постійне розширення відчуття завершеної роботи майже не буває. Закриваєш одну частину вакансій — і разом із новим бізнес-юнітом з’являються наступні. Роботи зроблено багато, але її стає лише більше. Це і є наше «динамічно».

«Чип не можна просто замінити іншим чипом». Про роботу R&D

Може здаватися, що R&D у deftech — це команда, яка постійно вигадує нові апарати. Насправді значна частина роботи менш видовищна, але без неї неможливе масове виробництво.

Компоненти можуть зникати з ринку, дорожчати або потрапляти під обмеження. Тому для критичних позицій у специфікації нам потрібно мати кілька перевірених альтернатив. Чип не можна просто замінити іншим чипом і припустити, що все працюватиме так само.

Спочатку новий компонент проходить стендові тести. Потім ми ставимо його на готовий виріб і перевіряємо, як він взаємодіє з усією системою. Беклог таких перевірок заповнений на місяці вперед, а product owner постійно визначає, які ризики треба закрити першими.

Інша частина R&D працює над новими носіями, бомберами, перехоплювачами й Middle Strike. Окремо є AI-команда, яка вдосконалює алгоритми виявлення цілей і донаведення.

Програмісти тут не можуть працювати ізольовано. Вони постійно взаємодіють із пілотами та випробувачами: хтось пише алгоритм, хтось збирає апарат, летить із ним і повертає дані для наступної ітерації.

Ми також створюємо власну програмну платформу, яка має об’єднати різні продукти в одну екосистему керування. Але «власна» не означає «закрита». Наш дрон має залишатися платформою, на яку можна інтегрувати рішення інших розробників.

Так виникла співпраця з «Четвертим законом» [оборонна компанія, заснована Ярославом Ажнюком, яка спеціалізується на системах наведення дронів, — ред] . Морські піхотинці купували наші дрони й окремо — їхні модулі донаведення, а потім самостійно поєднували все у майстернях. Ми дізналися про це і вирішили зробити готовий продукт на рівні двох виробників.

Для підрозділу самостійна інтеграція — його відповідальність. Для державної закупівлі відповідальність уже лежить на нас. Тому довелося разом пройти кодифікацію, випробування на електромагнітну сумісність та інші процедури. Тепер військові можуть обирати між нашим донаведенням і рішенням «Четвертого закону» залежно від завдання. Ми не хочемо замикати клієнта всередині однієї екосистеми.

«Де має закінчуватися автономність»

Штучний інтелект потрібен не лише FPV-дронам. Ми бачимо його і в перехоплювачах, і в НРК, і в системах керування. Питання не в тому, де застосовувати ШІ, а в тому, яке завдання він має виконати.

На фронті зв’язок може зникнути в будь-який момент. Іноді апарат повинен лише автономно подолати ділянку, після якої керування відновиться. В інших сценаріях оператору взагалі не потрібно витрачати увагу на просту місію: наприклад, НРК може самостійно пройти з точки А в точку Б, оминаючи перешкоди.

Можливий і складніший сценарій. НРК підвозить FPV ближче до району бойової роботи. Наземна платформа або її сенсори визначають момент, коли дрон має злетіти. Після підйому FPV відновлює зв’язок з оператором. Але перше рішення система ухвалює автономно.

Для навчання моделей ми використовуємо доступні державні масиви даних, а також власні відео. Через програму TAF Bonus військові надсилають нам записи уражень із дронів Kolibri й отримують за них бали, які можуть обміняти на техніку. До речі, до програми досі можна приєднатися, якщо підрозділ використовує засоби TAF Industries. За десятків тисяч поставок щомісяця це дає значно більше реальних даних, ніж можна зібрати лише під час полігонних випробувань.

Найскладніше питання починається там, де система не просто рухається чи шукає ціль, а самостійно вирішує її уразити.

Сценарій, у якому дрон відправляють на пошук будь-якої цілі без чітких обмежень, для мене неприйнятний. FPV не перевірить документи й не визначить напевно, хто перед ним: цивільний, військовий або людина, яка намагається видати себе за когось іншого.

Водночас ми обговорюємо іншу модель: чітко окреслений квадрат, у межах якого автономна система може діяти. Це можна порівняти із замінованою ділянкою.

«Міна також не ідентифікує людину, яка на неї наступила»

Але військові визначають небезпечну зону, закривають до неї доступ і попереджають своїх.

Це не готова універсальна відповідь, а межа, яку нам ще доведеться визначити. Питання нормальності під час війни взагалі дуже розмите. Але якщо ми розвиваємо автономні системи, то маємо говорити не лише про точність алгоритмів, а й про територію, правила та відповідальність за їхнє застосування.

«Коли вигадуєш щось нове, потрібно відразу шукати спосіб із цим боротися»

Залежно від складності рішення росіянам може знадобитися до пів року, щоб скопіювати технологію або знайти протидію. Іноді швидше, іноді повноцінна відповідь не з’являється довго, як було зі Starlink.

Тому військові, які отримують новий засіб, часто вже думають не лише про те, як його застосувати. Вони запитують: «що ми робитимемо, коли за кілька місяців подібна технологія з’явиться в росіян?»

Це дивна, але необхідна частина розробки. Коли вигадуєш щось нове, потрібно одразу шукати спосіб із цим боротися. Якщо рішення дає нам перевагу і на нього немає простої відповіді, треба виходити з того, що ворог рано чи пізно спробує використати його проти нас.

«Меморандум ще не означає, що спільне виробництво запрацювало»

Рік тому під час розмов із великими західними оборонними компаніями нас не завжди слухали. Тепер представники відомих світових виробників озброєння самі приїжджають до нашого офісу і запитують, як інтегрувати наш продукт у їхню систему.

Водночас сам меморандум про співпрацю ще не означає, що спільне виробництво запрацювало. TAF Industries підписала багато угод із закордонними партнерами, але для цього була конкретна причина.

Build with Ukraine — державна ініціатива для створення виробничих ліній української зброї у країнах-партнерах — певний час залишалася єдиним зрозумілим механізмом міжнародної роботи для українських deftech компаній. Її мета — розгорнути виробництво за кордоном, щоб партнери могли фінансувати більше техніки для українського війська.

Оскільки наша продуктова лінійка розширилася, для різних напрямів ми шукали різних партнерів. З одними говорили про розвідники, з іншими — про НРК, із третіми — про FPV. Звідси й велика кількість домовленостей. Але результатів поки що немає.

Ми хочемо довести до результату перший трек — спільний з німецьким виробником безпілотників Wingcopter проєкт із виробництва нашого розвідувального БПЛА Babka в Німеччині. Партнер і продукт визначені, спільне підприємство створене, виробнича база та люди є. Пакет документів уже близько двох місяців очікує фінальних погоджень між українським і німецьким урядами.

Партнер уже домовився із заводом Volkswagen про виробничу базу, набрав людей і чекає від нас технологічної карти. Здавалося б, наступний крок простий: розставити столи, закупити інструмент і почати збирати український розвідувальний дрон.

Але спочатку нам потрібно внести свою частку до статутного капіталу спільного підприємства. Ми намагаємося переказати гроші з України — і платіж зупиняється. Для нього потрібне звернення Міністерства оборони до Національного банку. Починаємо проходити процедуру, а у відповідь чуємо: «Зачекайте, який експорт? Ви ж іще не отримали дозволу».

Пояснюємо: щоб отримати дозвіл, треба вказати компанію, яка виконуватиме контракт. Щоб вона могла це робити, ми маємо її створити й внести статутний капітал. Але переказати гроші для цього не можемо саме через відсутність дозволу.

У певний момент ми вже шукали європейську компанію, яка могла б позичити гроші та внести нашу частку в наших інтересах. Поки шукали цю конструкцію, в Україні відбулися зміни в Міністерстві оборони і це питання, м’яко кажучи, поки втратило пріоритет.

Ця історія добре пояснює стан українського defence tech. Ми можемо розробити дрон, масштабувати його до десятків тисяч одиниць, домовитися з іноземним партнером і знайти виробничий майданчик. А потім місяцями розв’язувати питання, яке не має прямого стосунку ані до технологій, ані до виробництва.

Коли проєкт з Wingcopter запрацює, ми отримаємо success case — послідовність дій, яку можна масштабувати на інші угоди. Не хочемо паралельно робити багато роботи за всіма напрямами, а потім з’ясувати, що певні кроки були неправильними.

Паралельно з Build with Ukraine з’являється Drone Deal — швидший механізм для прямого експорту. Один формат не скасовує іншого. Компанія може вибрати фасттрек, звичайний експортний дозвіл або ліцензійне виробництво з партнером за кордоном.

Запити вже є. Одні країни та компанії хочуть купувати готову продукцію з України. Інші пропонують виробляти її у себе за нашою ліцензією й бути дистриб’юторами. Тому ми створили відділ міжнародних продажів, якого донедавна не мали. Зараз він тільки починає роботу, але є вже кілька клієнтів і угод, із якими працює команда.

У рамках Build with Ukraine ми маємо відправити спеціалістів за кордон для налагодження технічних процесів. Їхнє завдання — навчити наших колег по спільному підприємству виконувати задачі, які необхідні для створення наших дронів. Це буде тільки у відповідності з експортним законодавством і після отримання дозволу.

«Чому після війни ми взагалі маємо перестати бути deftech-компанією?»

Ще у 2025 році ми багато думали, що робитимемо, якщо повномасштабна війна завершиться. Куди подіти виробничі потужності та людей? У який dual-use перейти? Які агродрони випускати? Можливо, збирати електроніку для пральних машин?

В кінці року ми поставили собі інше питання: а чому після війни ми взагалі маємо перестати бути deftech компанією?

Україна вже довела, що може створювати й масово виробляти оборонні технології. Тому наша стратегія — не шукати цивільний продукт на заміну, а ставати міжнародним гравцем. Розвивати бренд, отримувати виторг за кордоном і залишатися в defence tech.

Цього року хочемо завершити масштабування нових продуктів, кодифікувати швидкісний перехоплювач, middle strike та інші розробки. І вперше отримати міжнародний виторг: як через Build with Ukraine, так і від продажу виготовленої в Україні продукції за кордон. Також продовжимо наймати. Зараз у нас відкрито близько 250 вакансій і тенденції щодо зменшення найму поки не бачимо.

У перспективі п’яти років є кілька можливих стратегій. Світовий оборонний ринок десятиліттями поділений між компаніями з контрактами на п’ять-десять років наперед. Ми виходимо туди молодими й амбітними, але маємо вирішити, чи будемо конкурувати самостійно, чи зробимо це в кооперації з тими, хто давно знає цей ринок.

Остаточної відповіді ще немає. Стратегія змінюється разом із новою інформацією, а ми регулярно повертаємось до неї на стратегічних сесіях. Незмінною залишається здатність швидко адаптуватись. у продукті, виробництві, міжнародних угодах і моделі компанії.

Підписуйтеся на WhatsApp-канал DefTech спільноти!