З лазертагом і стандартами НАТО. Історія мобілізованого веброзробника про навчання на курсі «Вишкіл капітанів»

Владислав Сергієв — веброзробник з Чернігова з досвідом роботи 6 років. На початку 2023-го він був призваний на військову службу і зміг отримати посаду, пов’язану з програмуванням. Хоча Владислав і закінчив військову кафедру, він швидко зрозумів, що військових навичок та знань йому бракує — тож керівництво спрямувало його на курс «Вишкіл капітанів».

В інтерв’ю DOU Владислав розповів, як його мобілізували, яким був типовий день на «Вишколі капітанів», для чого там грають у лазертаг і як це допомагає на військовій службі.

Довідка. Курс «Вишкіл капітанів» спрямований на навчання військових лідерів. Його проводить Командування Сил територіальної оборони ЗСУ разом з фондом «Повернись живим» за підтримки головних партнерів — ІТ-компаній Genesis та SKELAR та за участі ІТ-компаній appflame, AMO, Headway, Universe.

Про те, як відмовився від релокейту у Францію

Я вчився на програмного інженера і працювати в IT почав ще в університеті. Рік пропрацював в компанії PortaOne у рідному Чернігові. Але у 2018 році вступив на військову кафедру і вирішив сконцентруватися на навчанні, тож звільнився. Вже після випуску, у 2019-му, подався на аутсорс.

Останнім моїм проєктом було співробітництво з французькою компанією Fygr. Там я працював до лютого 2023 року, поки не був призваний на військову службу. Компанія мене дуже підтримує. Ще до того, як почалося вторгнення (але його вже очікували) навіть пропонували релокейт у Францію, але я вирішив, що від мене буде більше користі тут.

Коли Чернігів був в оточенні, Fygr допомагали й фінансово, і морально. А зараз пропонують, як буде бажання і час, працювати кілька годин на тиждень, щоб підтримувати навички. Хоча поки виконувати роботу для них я не встигаю через службу, ми час від часу зв’язуємось та обмінюємось новинами. До речі, нещодавно вони найняли ще одного українця, тож маю тепер споріднену душу у колективі.

Про мобілізацію і розробку програми для військових потреб

Як розробник я вважаю себе jack of all trades, master of none — майстром на все руки, який все знає поверхово. Коли був цивільним, займався всім, за що платять. Веб виявився найбільш прибутковим, тому я затримався саме в цій ніші. Пишу на JavaScript та Python, трохи знаю C++.

На службу мене теж забрали через мої навички володіння комп’ютером. Точніше, мені пощастило — після призову я потрапив до батальйону резерву, і в цей час якраз прийшли з бригади, де була потрібна людина, яка розбирається в комп’ютерах. Так я потрапив у 119-ту окрему бригаду територіальної оборони.

На службі потребувалися не стільки технічні знання, скільки загальне розуміння ПК. Але за власною ініціативою я почав розробляти невеликі утиліти. Керівник помітив мої навички, тож коли в начальника іншого підрозділу бригади з’явилася ідея більшого застосунку, мене перевели в новий підрозділ. Там я писав програму для адміністрування всередині підрозділу. Писав на Electron.js та Vue.js: це офлайновий застосунок, тому й потреби в серверній частині немає. Взагалі програми для військових потреб дуже часто офлайнові у цілях безпеки.

Наразі проєкт вже на стадії релізу. Хоча є моменти, які плануємо покращити, й випустити після цього другу версію. Зараз я займаюся більше паперовою діяльністю, відпрацюванням документів, а у вільний час — програмою.

«Формули, як потрапити саме на IT-службу, я не маю»

Мені просто пощастило, і насправді моя посада навіть не технічна, я суміщаю роботу у своєму напрямі й розробку. Але взагалі більшість начальників служб та підрозділів радіють здоровій ініціативі. Якщо вони бачать, що, наприклад, щось можна автоматизувати й знизити навантаження на підлеглих, то і проти ніхто не буде. Якщо, звісно, це не вплине на виконання інших службових обов’язків.

Крім того, я раджу вже на етапі повістки почати шукати підрозділ, в якому ви хотіли б служити. Питати знайомих, чи мають вони контакти з військових частин і чи не шукають там технічних спеціалістів. Якщо вдасться знайти, ця частина повинна бути подати на вас документ — відношення. З цим відношенням треба буде прийти у військкомат, де й будуть вирішувати, що з вами робити, у тому числі, чи відповідає ваш бекграунд та навички вказаній посаді.

Про вступ і навчання на «Вишколі капітанів»

На курс «Вишкіл капітанів» я пішов вже десь через два місяці після того, як потрапив на військову службу. Бо, хоч би якими корисними не були мої технічні знання, військової теоретичної бази мені бракувало. Я вклинювався в робочий процес на ходу, а потім начальник мого підрозділу розповів про можливість пройти «Вишкіл».

Він розрахований на ту частину військовослужбовців, де безпосередньо займаються відпрацюванням бойових документів і планів: тобто це командири взводів, командири рот, офіцери штабів батальйону та штабів бригади. Я якраз мав відповідну посаду, тож начальник мого підрозділу вирішив, що доцільно буде відправити саме мене, щоб набрався досвіду. Можна сказати, пощастило вдруге.

Але, хоча можливість й була цікавою, я погодився не одразу — спочатку поговорив з випускником попереднього «Вишколу». Він розповів про те, чого навчатимуть: плануванню бою, системі «Кропива», трохи роботи з безпілотними системами. Для більшості військовослужбовців з бекграундом новим було хіба планування бою за стандартами НАТО, для мене ж це все було нове.

«Я не мав ані глибокого знання військової справи, ані досвіду, жодного разу не брав у руки безпілотники, тому вирішив, що треба йти»

Щоб вступити, я мав пройти співбесіду, але вона була скоріш формальністю — для розуміння, чи дійсно людина йде навчатися за своїм бажанням. Я йшов за своїм, тому співбесіда минула без проблем.

Навчання тривало два місяці, проходило в Україні. Мені дуже пощастило, що ані служба, ані особисте життя йому не заважало. Я зміг повністю зануритися в курс і дуже за це вдячний: бо він не найпростіший, особливо для людей, далеких від військової справи.

По-перше, тоді я ще не повністю адаптувався до темпу служби: роботи у військового під час воєнного стану завжди більше, ніж у будь-якого цивільного. Ми починали о 8:30, снідали, потім мали хвилину мовчання, а о 9:00 починались заняття. Заняття, до речі, були не сухими лекціями, коли інструктор читає з папірця, а в більш інтерактивному форматі, коли до відповідей треба дійти самому. Тобто відбувається дискусія, де інструктор ставить запитання, але дає відповіді сам, лише якщо ніхто не в змозі відповісти. Для цього формату нам давали теми на наступний день, щоб ми мали змогу підготуватися, самостійно знайти й опрацювати інформацію, а потім активно спілкуватись на заняттях.

По-друге, обсяги роботи були великі. Знову ж, через брак досвіду я інколи витрачав більше часу, ніж побратими, на розуміння теми. Зазвичай ми мали 3-4 лекції (інколи з практичною частиною) по півтори години на день (з перервою на обід та coffee break). Решта часу до 18:00 виділялася на самопідготовку та домашні завдання. Але часто я займався цим і у вільний час.

Після 18:00 ми також кожного дня приділяли годину фізичній активності: або грали у футбол, або йшли у зал, або займатися кросфітом на свіжому повітрі. І заняття з тренером по кросфіту, і зал, де тренувались, був оплачений. Взагалі було покрито майже усю вартість навчання. Я витрачався тільки на метро і вечерю, а сніданки, обіди, житло і матеріальна база (як-от ноутбук та канцелярія) були придбані.

Про заняття та «настільну гру» з плануванням бою за стандартами НАТО

Заняття у дискусійному форматі займали 30% матеріалу. Решта — практика. Робота з картою, «Кропивою», відпрацювання бойових документів, виїзди на навчальні рекогностування на місцевості. Ми імітували польові умови, граючи в лазертаг, а потім застосовували аналіз проведених дій — ще один алгоритм, якому вчать на «Вишколі», для розуміння, що в нашому «плані на бій» можна покращити. Також виїжджали на полігон, щоб оновити, або ж отримати знання з підготовки зброї, роботи з командирським ящиком.

Але найбільше ми практикували планування бою за стандартами НАТО. Спочатку це був процес, розрахований на командирів взводів, рот. Потім перейшли на планування бою в штабі, що корисно як для штабу батальйону, так і для штабу бригади.

Як вже казав, багато було роботи з картою і бойовими документами. Їх ми не просто відпрацьовували, а ще й «презентували», як це відбувалося б в реальному житті. І інструктор, і інші учасники «Вишколу» підмічали, які недоліки були зроблені, як правильно застосовувати те чи інше озброєння, в яких умовах його краще не застосовувати й так далі. Це дуже поглиблювало розуміння, як планувати бої надалі, і з кожним наступним планом бойові документи й, власне, план бою ставав дедалі кращим.

В моїй групі було близько 15 людей, серед них й ті, хто мав чималий бойовий досвід. Набір був дуже сильний — жодного не відрахували по неуспішності. Тому частково знання я отримував й від побратимів.

На кожному перекурі чи обіді ми завжди обговорювали ситуацію на фронті: що відбувається, що роблять, яка ситуація по підрозділах, як вирішуються проблеми. Ці знання зараз допомагають мені зрозуміти, наприклад, як правильно вчинити в тій чи іншій ситуації, що треба робити, до кого звертатись по розв’язання певних проблем. Не те щоб їх було багато, але в разі чого — знання є.

Коли в нас був фінальний екзамен, він теж здавався командою: всі групи, які були сформовані під час «Вишколу», зібрались в одній великій залі, кожна група виходила і представляла свій план ведення бою.

Взагалі останній командний модуль сподобався і запам’ятався мені найбільше. Наприклад, в процесі планування бою за стандартами НАТО є такий етап як «wargaming». Це має вигляд настільної гри: з одного боку сідає представник планування штабу, з іншого — представник розвідки. Перший має виконувати дії, які запланував, а другий — діяти, передбачаючи ходи противника. Правила кожної гри постійно змінювались, тому ми насправді навіть веселились у процесі.

Про бажання кинути навчання і мотивацію, яка допомагала триматися

Загалом курс перевищив мої очікування. Хоча хотілося б більше матеріалу з безпілотних систем, решта заявлених тем були покриті повністю і навіть більше. Крім того, наскільки я знаю, є окремий курс від «Вишколу» саме по цій області. Хотів би на нього теж потрапити, знаю, що планується відправляти людей ще з підрозділів бригади на цей курс. Єдине, що прямо зараз в мене навантаження по службі занадто високе, щоб їхати на навчання. Але бажання є.

Зараз на службі я найбільше застосовую знання зі сфери відпрацювання бойових документів, бо до планування бою нині не залучаюсь. Отримані навички мене насправді дуже рятують, бо якби я прийшов на ту посаду, де я зараз, з тими знаннями, які я мав до «Вишколу», я б не впорався: не зміг би настільки швидко і настільки ефективно відпрацьовувати документи, не мав би настільки адекватного розуміння того, що я роблю. Тобто так, я б міг справлятися з роботою, але це було б дуже низькоякісно, постійно доводилося б перероблювати, завалювати строки й так далі.

В роботі з картою теж відчуваю, що вийшов зовсім на інший рівень. Взяти хоча б процес планування бою: хоча наразі це не є специфікою моєї роботи, та частково вдається підлаштувати алгоритми звідти під поточну роботу, і це теж дуже допомагає.

Якби я міг повернутися у минуле, звичайно, знову б погодився пройти курс. Але порадив би самому собі одразу робити все вчасно, не сподіватися на те, що буде менше навантаження і на заняттях менше будуть задавати, а я встигну все доробити. Бо інакше це все буде накопичуватись, як снігова куля, і вільного часу не буде взагалі.

В реальності я це повністю зрозумів та зміг цьому слідувати тільки десь після другого модуля. Але все одно інколи було так складно, що хотілося плюнути та все кинути. Втім, якщо плювати й кидати, то можна взагалі здатись і сказати, що й навчатись складно, і воювати складно. Але і те, і те робити треба.

Служба — складна штука, воювати ніколи не було легко. І те, що в нас було на «Вишколі», не можна порівняти з тим, з чим стикаються люди в окопах і бліндажах на фронті, які штурмують, або обороняються. Отак сидиш і думаєш, як тобі складно, а потім згадуєш цих людей і розумієш, що ні, не складно насправді. Якщо в мене будуть потрібні знання, то це хоч трохи зможе полегшити життя побратимів, на яких моя робота може вплинути. Це й зараз відволікає від зайвих думок, допомагає знайти мотивацію, сконцентруватися і просто робити свою справу, крок за кроком.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось15
До обраногоВ обраному1
LinkedIn



3 коментарі

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.

Настав час відписатись від розсилки доу

Проблема не в пошуку посади перед/після отримання повістки, а в тому, що дуже малий відсоток вірогідності потрапляння в місце, яке знайшов.
Якщо людина не служила більше 5ти років, призив тільки через навчальний центр. Розподіл на начальні центри приходить з КСВ, ВДВ, тощо. І ти з відношенням приходиш в ТЦК і все — в них є план, в них свій розподіл і направити можуть тебе тільки в навчальний центр. А далі обіймаєш посаду, яка чи пов’язана, чи не пов’язана з роботою на ПК — це інше питання помітять тебе, чи ні. А далі, якщо навіть сидиш за ПК .... Ще багато від керівника залежить. Затягнутість та відчуття завищенної собівартості серед керівників розповсюджений факт.
Тож пошук самому собі місця нормальна історія, але, наче як тільки Lobby X гарантує потрапляння до обраного підрозділу. Сподіваюсь зміни, які були анонсовані МО та Lobby X, змінять щось в цьому архаїчному процесі.

Підписатись на коментарі