«За кожною військовою перемогою стоїть якесь ІТ-рішення». Віталій Дейнега дав перше інтервʼю — DOU обрав найважливіші тези

У лютому Віталія Дейнегу, волонтера та засновника фонду «Повернись живим», призначили заступником міністра оборони України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації. Тоді він повідомив, що упродовж 100 днів роботи не даватиме коментарів пресі й не виступатиме на телебаченні.

Сьогодні, 3 липня, видання «Лівий берег» опублікувало перше інтервʼю з Дейнегою. Говорили про те, якою є роль технологій на полі бою, що не так із мобілізацією і ВЛК та кого він зараз шукає у свою команду. DOU пропонує найважливіші тези з матеріалу.

🔵 Про перші досягнення на посаді

Одна з причин, чому я взяв 100 днів мовчанки, — не хотів, щоб мене відволікали. Бо інтерв’ю, дзвінки, преса і так далі — це забирає багато сил. Я розумів, що часу не буде, що почнеться літня кампанія (люди люблять більш звучне слово «контрнаступ»), я розумів, що земля висохне і техніка зможе поїхати — і наша, і їхня. І нам треба підготувати кілька речей до того, як ця техніка поїде.

Короткотермінова ціль у мене була — це фактично спростити обмін інформацією: від наших партнерів за кордоном аж до конкретної бойової машини. Тобто в нас було багато різних систем, через які ми наводимо артилерію, маємо ситуаційну обізнаність, куди заносимо дані, те, що ми побачили з дронів. Проблема була в тому, що ці системи або були в глухому конфлікті одна з одною, або з різних причин не інтегровані. І от цього тижня закінчилася історія, коли ось весь шлях, який я описав, може відбуватись автоматично. Десь хтось натискає кнопку — і тут або тут вискакує хрестик на карті.

🔵 Про оцифрування карт

Більшість воєнних систем, крім аналізу великих даних, це насправді так чи інакше робота з картою. Фактично це забирання паперової карти зі столу і перенесення її на планшет. Так, наприклад, почалася найпоширеніша зараз система у військах — «Кропива». Військові просили дати їм більше паперових карт. Люди сказали: давайте ми вам дамо планшети з електронними картами.

Потім військові сказали: а дайте ще можливість рахувати дистанції і висоти. Їм сказали: окей. А потім вони: а чи можна ще зробити балістичний калькулятор для артилерії, ми хочемо з «Града» стріляти точніше. І завдяки цьому відносно — підкреслюю, відносно — нескладному застосунку на «Андроїді» наша артилерія під час боїв за Київ була в кілька разів точнішою за російську. Тому що в нас висів дрон, який бачив, куди прилетіло, тут же давав коректуру, людина в «Кропиві» це вбивала і зразу казала, наскільки докрутити тут, наскільки докрутити тут, щоб другий снаряд влучив у ціль.

Отакі штуки дають нам настільки асиметричну перевагу, завдяки якій ми за тотальної переваги ворога у снарядах, стволах і так далі не просто не програємо — ми вигнали їх з Києва, Харкова, Сум і зараз намагаємося відкинути із Запорізької області.

Абсолютно. Так само як системи ситуаційної обізнаності, які реалізують те, що в НАТО називають мережецентричною війною. Коли велика кількість людей закидує інформацію на карту для великої кількості інших людей, які її аналізують для взагалі третіх людей. Тобто немає якоїсь точки, яка має знати, розуміти, пам’ятати все, а є система, яку перші наповнюють, другі беруть, треті аналізують, ось таким чином це відбувається. Плюс яка говорить тепер уже з іншими системами. Тобто ти можеш узяти якийсь шматок і сказати, оцей «Bradley» їде туди. Ось тобі на карті все, що там попереду буде.

🔵 Про важливість ІТ-рішень

Наша армія була більш цифровізована, ніж армія супротивника і ніж багато армій НАТО насправді. Росіяни — і ми, на жаль, багато в чому теж — досі захищаємо інформацію за такими трошки радянсько-російськими стандартами. Якщо в тебе в системі зараз ходить цілком таємна інформація, ти можеш побудувати на неї так звану комплексну систему захисту інформації. Це такий стос паперу, схожий на нашвидкуруч написану дипломну роботу, в якій налаштування маршрутизатора чи якогось там мережевого обладнання — це дві останні сторінки, яких ніхто не читає, бо не вміє. Бо люди, які це пишуть і приймають, їхня цінність на ринку праці доволі сумнівна.

Наша сила в тому, що багато людей плюнули на це все і сказали, окей, ми не можемо, виконавши всі юридичні вимоги, побудувати систему коригування артилерійського вогню, та ми її побудуємо все одно. Те, що ми в якийсь момент трошки нагнули правила, і дало нам цю перевагу. За кожною військовою перемогою стоїть якесь айтішне рішення в тому числі. У першу чергу — солдати і героїзм, техніка, снаряди тощо. Але є айтішні рішення, завдяки яким ми досягаємо більшого успіху з меншими втратами.

🔵 Про ППО і «Хаймарси»

По черзі. От протиповітряна оборона. Усім подобається, що ми збиваємо якусь шалену кількість ракет, «Шахедів». Ніхто не розуміє, як. Я можу сказати, що за цим стоять кілька айтішних рішень, які роблять наше ППО настільки ефективним. Є набір рішень, завдяки яким ми дуже легко і доволі дешево нейтралізуємо «Шахеди». Є набір рішень, завдяки яким злагоджено працюють інші. Я не хочу тут іти в деталі, але за цим стоять дуже конкретні айтішні рішення.

Друге. Коли всі кажуть, от ми «Хаймарсом» ввалили в базу, де жило 400 росгвардійців, типу, клас, клас, усім подобається. Тепер беремо: 400 росгвардійців знайти, у якому будинку вони живуть, у конкретному місці — це все одно, що я кину монетку на футбольне поле. Треба ж металошукач. У нас є такий «металошукач», завдяки якому різні силові структури дізнаються, що отут є це, а тут — це. Багато людей думає, що нам таку інформацію дають із Заходу. Наші люди насправді не здогадуються, наскільки ефективно ми самі можемо подібне накопати.

І от нам треба такий металошукач. Тому що «Хаймарс» точний, «Хаймарс» у монетку влучить. Проблема тільки монетку знайти. Для цього — певний набір айтішних рішень. Останній приклад — це крейсер «Москва». Між сенсором, який його вів, і ракетою, яка в нього летіла, було певне програмне забезпечення, яке передавало з одного на інше. І, по-моєму, нам всім сподобався результат. Тому насправді це причина, чому я взяв посаду. Я вірю в те, що через рік ця війна стане ще айтішнішою. Через рік настільки вперед вийдуть дрони, вони вже дуже сильно вийшли, але те, наскільки вони вийдуть через рік-два...

🔵 Про успіхи на полі бою

Є люди, які дають політичні оцінки, коли це закінчиться. Я вважаю, що ми цього року матимемо військовий успіх. Точно. Його масштаби я не берусь оцінювати, моє прізвище не Залужний, не Тарнавський і не Сирський. Я думаю, що насправді і їм трошки важко це оцінити. Вони побачать по ходу дій. Наразі ми зчепились із росіянами й дуже повільно просуваємось. Але так само було і в Харківській операції. Ми дуже тривалий час чоло в чоло бились в Ізюмі, потім вони посипались — і все, ми звільнили величезну територію. Побачимо, як буде тут.

Я думаю, що, скоріш за все, в якийсь момент ми їх перемелемо і підемо вперед. І за цим стоїть набір рішень. Зокрема, наприклад, під військову літню операцію певним підрозділам, які найкраще працюють саме в атакувальних операціях, ми допомогли побудувати те, що називається Blue Force Tracking. Це коли машини бачать одна одну на полі бою. І командир має об’єктивний контроль над тим, хто де перебуває. Це вже війна п’ятого покоління. Це те, в чому ми сильно попереду.

В ідеалі через якийсь час, помінявши правила того, як ми захищаємо інформацію, ми мали б дати можливість, у принципі, кожному солдату бачити солдатів поруч, кожній машині, кожному командиру — чітке розуміння, де його люди. Частина втрат під Бахмутом була якраз через те, що підрозділи не завжди казали правду про те, хто де перебуває. Або в людей починалася паніка, тому що їм здавалося, що вони самі, більш нікого немає, їх обійшли. А от справжня ситуаційна обізнаність, яка містить усі дані, які є про ворога, і всі дані, які є про свої війська, дає дуже велику перевагу.

🔵 Про інновації та sense of urgency

Кожна війна — я почну трошки здалеку — на ній з’являється якась нова зброя, яку застосують на наступній війні. На Першій світовій з’явились танки і бойові літаки. На Другій світовій вони масово застосовувались. На Другій світовій з’явились ракети. Вони масово застосовувались пізніше. Ірак, Афганістан — перші дрони. Дорогі, за багато мільйонів доларів, американські дрони, які коригували високоточні ракети, снаряди. Зараз у нас в кожній бригаді сотня дронів.

На цій війні ми масово застосовуємо дрони, які там винайшли попередньо. Але такої інтенсивності використання програмного забезпечення, як на цій війні, не було ніколи, ні на одній іншій війні. І насправді країни НАТО багато в чому дивляться і вчаться у нас.

Ми маємо розуміти, що коли війни немає, немає відчуття терміновості — sense of urgency англійською. І коли немає sense of urgency, важко міняти правила. Немає чогось, що тебе дуже сильно штовхає цю інновацію рухати вперед. Що найгірше може статися з армією, коли ти не воюєш? Це якась аварія на полігоні — літак впав, ракета не злетіла — до витоку секретної інформації. Коли війна, стає зрозуміло, що відсутність інформації на фронті, м’яко кажучи, не менш страшна, ніж те, що ця інформація витече. І через це під час війни деякі правила змінюються.

🔵 Про конфлікт між Генштабом і Міноборони

Я як людина, яка допомагала армії багато років, яка була в хороших стосунках майже з усіма міністрами оборони за цей час, крім Тарана, можу сказати, що цей конфлікт завжди був і вирішувався одним з двох. Або як Степан Тимофійович Полторак, він був сильною людиною, і при ньому була жорстка субординація. Генштаб був чітко під ним, і він чітко не давав Віктору Муженку грати окремого політичного гравця. Це один варіант.

Другий варіант — в умовах повномасштабної війни, коли армія — це мільйон людей, треба вміти не заходити в конфлікти і в те, що називається «лічняки», якщо воно того не вартує. От у цьому плані дуже гарно, що міністр оборони — Олексій Резніков, тому що він сильний медіатор, і там, де інші люди в силу своєї природи заходять у конфлікти, конфронтацію, він уміє це розтягувати, примиряти, допомагати домовитися. Завдяки йому і певним зусиллям буквально за пару днів до його приходу на посаду були певні взаємодії, у тому числі з моєю участю, які привели до того, що хоча б на якусь відстань вдалося розтягнути Міноборони і Генштаб.

Просто нагадаю: на той момент, за менш ніж пів року до повномасштабної війни, у нас Міноборони і Генштаб ненавиділи одне одного. Друге — вони мали судові позови один проти одного. І третє — говорять (і є ознаки цього), що окремі гравці наймали ботоферми проти візаві в іншому відомстві. Отакий глибокий був конфлікт. Чи закінчився цей конфлікт? Ні. Його розтягнули, але це такі, скажімо, «мінські домовленості», які так чи інакше намагаються тримати. Просто уяви, якби в нас зараз була істерика, як у росіян, там оце «Шойгу, Герасімов, гдє боєпріпаси». Наша влада тримається цілісно попри суперстресові умови, люди всі напружені, і спалахнути може легко. Але те, що всім вистачає розуму тримати якісь конфлікти під столом і пробувати домовитись — це одна з причин, чому ми воюємо не за Київ, а за Запорізьку область і Донецьку.

🔵 Про важливість дронів

«Мавіки» використовуються обома сторонами масово. «Мавіки» не можна забирати з поля бою. Наступного року дрони будуть не менш важливі, ніж літаки. І зараз, на жаль, я спостерігаю, що в росіян є перевага в різних винаходах у цьому плані. Тобто FPV-дрони, одноразові, які просто влітають тобі в кабіну машини, з їхнього боку летять трошки частіше, ніж з нашого. І це погано. Так не має бути.

Я бачу частину того, що видає там Мінцифра в рамках проєкту «Армія дронів». Там є дуже хороші речі, які є в нас і яких немає в росіян. Але насправді дрони наступного року матимуть вирішальну роль. Це дешевий спосіб зупинити дуже дорогу техніку. Дуже дешевий.

Думаю, що колись з’явиться якийсь дрон, який буде збивати «Шахеди». Питання просто, хто його швидше винайде. Щоб «Шахеди» стали невигідними. Наразі вони вигідні, тому що якусь кількість «Шахедів» ми збиваємо дешево, а якийсь, можливо, десь і зі «Стінгера» зіб’ємо. А ракета до «Стінгера», якщо що, дорожча, ніж «Шахед». 100 тисяч доларів проти 30. У такому разі росіянам вигідно закидувати нас «Шахедами», виснажуючи наші ресурси. Ми маємо знайти якусь протиотруту, яка дозволила б збивати їх дешево, тоді їм було б невигідно запускати їх.

🔵 Про наші переваги у винаходах

У нас кожного дня будуть з’являтися якісь нові дрони. Давай подивимось, що з’явилося за оці півтора року війни: морські дрони, наземні дрони. Не буду йти в деталі, але, зокрема, ми використовуємо для певних сил певні наземні роботизовані платформи, в яких немає людей, летючі дрони всіх мастей: FPV одноразові, крила коригувальні, «Mavic» у величезних кількостях. Витратник? Витратник. Але без цього витратника, коли він у небі не висить, от дуже скрутно.

І як забезпечити такою кількістю таких дешевих витратників, поки що ніхто не винайшов. Тому дуже добре, що є волонтерський рух, який це перекриває. Тому що, знову-таки, є позиція, що Міноборони їх купувати не може. І я маю всі підстави в це вірити, але це питання не моє. Просто я думаю, що ми навіть не уявляємо, які дрони з’являться наступного року, на яких технологіях, які з’являться способи боротьби з чужими дронами.

По дронах уже деякі речі є в нас, немає в них. Зокрема, певні категорії дронів, які скидають певні категорії боєприпасів. Дуже багато їхньої техніки палимо з доволі, назвімо так, специфічних дронів. Ми першими зробили морські дрони, але зараз морські дрони використовує і росія. Я думаю, що еволюційно, скоріш за все, в дронах між нами з росіянами буде приблизно така сама різниця, як у військовій техніці. Тобто якщо ми порівнюємо, наприклад, радянську БМП і «Bradley», то якщо радянська БМП потрапляє під обстріл «Градом», там усі гинуть. У «Bradley» гине «Bradley» або ламається і підлягає якомусь відновленню, але люди лишаються живі. «Bradley» дорожча, але в ній хороші засоби розвідки, і в прямому бою вона може виграти і в радянського танка, і в радянської БМП і вдень, і вночі.

Я думаю, що західні дрони будуть так само дорожчі, ніж, умовно, дрони осі Зла — Росії, Ірану, інших подібних країн. Вони будуть дорожчі, але технологічніші і точніші. Тоді, скоріш за все, війна теж буде виглядати десь так, як виглядає. У них більше техніки. Багато, наприклад, «Смерчів», але вони стріляють не сильно точно. А ми можемо з першої ракети «Хаймарса» влучити туди, куди ми хочемо. Я думаю, що з дронами буде приблизно та сама історія.

🔵 Про бюрократію в армії

Щодо «української паперової армії», я думаю, що ми дійдемо не раніше ніж восени. Одна з причин, чому ми зараз починаємо роботу в рамках Рамштайну над IT-коаліцією — деякі процеси без додаткового обладнання і програмного забезпечення ми просто не зможемо вирішити. І без змін певних політик. Бо якщо нам повсюдно, де в нас буде таємна інформація, ставити залізні, прибиті цвяхами до підлоги комп’ютери за півтора мільйона гривень — а зараз це реальний приклад з однієї реальної системи, — то ми ніколи цього не побудуємо. Нам треба і міняти політики, і впроваджувати.

IT-коаліція передбачає отримання з різних країн обладнання для того, щоб цифровізувати армію. У нас зараз в армії люди працюють на своїх ноутбуках. Як ми можемо зробити політику безпеки, якщо людина взяла ноутбук волонтерів чи купила сама? Нам треба нормальні політики кібербезпеки, і це в тому числі недешеве програмне забезпечення. Армія має контролювати ті пристрої, на яких опрацьовується інформація. Нам треба центри обробки даних, треба хмари, цифрові інструменти, це все ми маємо отримати. І це буде фокус, скажімо, літа — початку осені в мене.

🔵 Про цифровізацію ВЛК

Цифра, вона підіймає зразу всі проблеми. Наведу приклад. Коли ми робили відстеження дружніх військ, відстеження своїх машин, ми, наприклад, прийшли в підрозділ і зрозуміли, що в нього є дуже дорогі західні радіостанції (не буду називати бренд), яких він не використовує, тому що зручно використовувати «Мотороли». Вони просто висять у салоні вимкнуті. Після того, як ми це провели в одному підрозділі, тоді в другому, знайшлися всі дорогі воєнні класні радіостанції, які нам дали, увімкнулися — і вони, крім того, що побачили один одного на екранах, почали більш безпечно спілкуватися між собою. Через якісніші радіостанції.

Так само з ВЛК. Ось здається, що це просто. Тягнеш за одну ниточку — вилазить купа інших проблем. Конкретно для ВЛК ми робимо медичну інформаційну систему, яка зможе затягувати дані від звичайних лікарів. Там буде крок по документообігу з армії, щоб довідки, за якими люди їздять у підрозділ, могли заходити автоматично. Там є багато таких речей. Я просто зараз ілюструю, що реалізувати документообіг у рамках усіх Збройних сил, щоб вони могли відправити одну довідку, — це трішки не так просто робиться.

Наприклад, у рамках ВЛК ми виступили свого часу з ініціативою скасувати певні види довідок, як непотрібні. Тому що якщо людина була поранена в Бахмуті за певних обставин, навіщо тоді збирати слідчу комісію, яка визначить, що вона дійсно була поранена під час бойових дій. Це так само, як із захистом інформації. Багато механізмів придумано в мирний час, коли найбільша проблема — що хтось собі прострелив ногу. Так само і тут.

Цифра показує всі проблеми. Відстеження дружніх військ на карті чітко показує, хто каже правду, а хто ні про своє розташування. Де ворог, де свої. Цифра робить усе прозорішим. Це дуже багато кому невигідно. Через це будь-яка цифровізація дуже довга. У нас немає стільки часу, але для розуміння: польська армія впроваджувала SAP 8 років. Тому що це комплексно. Це як прийти до ПриватБанку, де у відділенні немає жодного принтера. Це роки. Роки і роки роботи дуже великої фахової команди. А ми маємо розуміти, що тут платять менше, ніж у ПриватБанку. Навіть при тому, що він державний. Не просто менше, а настільки менше, що сюди затягувати вдається або фанатиків, або тих, хто дуже хоче долучитись, або людей, які мобілізовані і в яких вибір між міністерством і Бахмутом. От і все. Тому той максимум, який можна зробити з цими ресурсами, ми зробимо.

🔵 Про мобілізацію і військкомати

Для мене, скоріш за все, наступним пріоритетом будуть військкомати. У нас велика кількість проблем через те, що ми не можемо мобілізувати стільки людей, скільки потрібно. Ми не можемо мобілізувати саме тих людей, яких треба. У нас людей менше, ніж в росії. Нам треба покращити якість мобілізації.

Військкомат у нинішньому вигляді — це така філія пекла на землі. Люди не хочуть туди йти, і я їх розумію. У нас багато якісних рекламних кампаній мобілізації розбились потім об військкомат. Ми почнемо, скоріш за все, із цифровізації процесу отримання УБД. Бо в нас мільйон людей служить, і тільки 40 тисяч, по-моєму, отримали УБД. Це дуже неправильно. Ми не маємо цей мільйон змушувати стояти в черзі. А якщо вони прийдуть і стануть у чергу за своїм УБД, що буде? Ми демотивуємо цих людей. Процес отримання УБД настільки неприємний, що відбиває бажання служити цій державі. Цей процес точно потягне за особою військкомати.

У нас є система обліку військовослужбовців «Оберіг». Ми зараз працюємо, щоб вона почала брати дані з багатьох різних систем. Щоб ми, наприклад, знайшли людей, які звідти чомусь зникли. Які сходили до військкома, дали йому гроші і зникли. Я думаю, що вони скоро знову з’являться. Але військкомати — це комплексна проблема. Людина, яка хоче служити, має прийти і отримати хороший сервіс. Має прийти, і держава за неї має взяти довідку про несудимість, довідку, що в неї немає венеричних захворювань, якщо вона такі дослідження робила в приватній клініці. І просто сказати — окей, бойове розпорядження, ти їдеш на навчання сюди.

🔵 Про звільнення, поліграф і вакансії

Я хочу, щоб у момент, коли я вийду за ці двері, щоб тут лишилася команда, яка буде працювати далі. Власне кажучи, через це мене називають чемпіоном Міноборони зі звільнень. Я всі свої підрозділи по черзі заганяю на поліграф. Мені колись, коли я йшов на посаду, наш спільний друг Діма Кулеба сказав: «Ти напишеш пост, тобі прийде 100 резюме, 10 із них будуть тямущими». На щастя, мені пройшло 400 резюме, з них значно більше тямущих, ніж 40. Мені приємно, що на моє ім’я прийшло багато людей.

Далі що відбувається? Спочатку я по-нормальному прийшов до першого підрозділу, який хотів повністю переглянути, і сказав, що, хлопці, до вас прийде HR-кампанія і зробить оцінку 360. Просто поговорить з вами усіма і дасть мені узагальнену картину. Вони сказали: а хто вони такі, який їхній юридичний статус. Почався оцей дрібний саботаж. Бюрократичний саботаж.

Насправді ми маємо розуміти, що є чиновники, яким український народ має казати дякую-дякую-дякую. А є чиновники, яких ми завжди ненавиділи, які не хочуть працювати, погано виконують роботу і дуже пихаті. Прикол у тому, що ці чиновники, вони і працюють хріново, і саботують хріново. Я сказав: окей, не питання. Ви кажете, що так не можна робити, зробимо за законом. Замість 30 хвилин з HR у вас буде п’ять годин прекрасного спілкування з поліграфологом. За законом — то за законом.

Перший підрозділ — відсіялися 60%, включно з керівником. Другий підрозділ — у процесі, і керівник там уже інший. І третій підрозділ — на черзі, найбільший насправді. Тому гарно, що люди відгукнулись. Я думаю, що я буду кидати ще клич. Зокрема, зараз я виходжу в медіа і буду шукати комунікаційника, бо в мене просто немає часу. Мені потрібна якась людина, яка казатиме: ось, напиши цей пост, наприклад. Усі, хто хоче працювати і цифровізувати нашу армію. Потрібні в першу чергу айтівці, програмісти, юристи, бізнес-аналітики. Писати на пошту [email protected].

Ми один з небагатьох підрозділів, який може переводити до себе людей з військ — це означає, що ця людина дійсно фахова і вона може дати результат. Я навіть більше ціную айтівців, які повоювали, бо вони самі оцінили глибину неоцифрованості нашої армії. Вони її побачили зсередини, і тепер їхнє бажання це поміняти значно більше. Так у мене, наприклад, кілька бізнес-аналітиків, які відвоювали, хтось був поранений, зараз вони аналізують процеси військкоматів. Першою ластівкою, я сподіваюсь, буде пропозиція, яким чином цифровізувати УБД.

🔵 Про перемогу і плани

Я зараз у такому стані, що якось насильно запхав своє підсвідоме максимально далеко. Я навіть не вживаю алкоголю взагалі, тому що насправді не знаю, що вилізе. Ми всі зустрілися з дуже сильною травмою, і нам ще доведеться з нею працювати. Для мене перемога — це коли я зможу вийти зі стану оцього гіпертонусу, постійної мобілізації, зможу поїхати у свою навколосвітку, в яку я поїхав за три місяці до війни. Я мав повернутися 24 лютого в Україну на кілька тижнів, провести, зокрема, з Міноборони певні заходи, зробити ще одне щеплення від ковіду — тоді ще був ковід — і полетіти. Уже були квитки через Іспанію в Латинську Америку. Для мене перемога — це коли я зможу насправді закінчити займатися війною.

У мене 10 років життя, трошки менше, як на монтажі. У цьому проміжку, крім війни, дуже мало чого було. Я став менше читати книжок, я став менше приділяти часу, уваги собі, своїм близьким. У мене просто 10 років — з 30 до 40 — вийняли життя і кудись поклали. Я хочу, щоб у якийсь момент цю кнопку «пауза» натиснув назад і поїхав далі жити життя. У мене немає бажання все життя займатися війною. Війна — це дуже погане явище. Але коли на тебе нападають, ти не можеш бути вже ні вегетаріанцем, ні пацифістом.

Я поставив собі внутрішній дедлайн. Це одна з причин, чому два роки. Тому що якщо через два роки, навіть якщо буде війна, але, скажімо так, морально буде прийнятно, щоб я поїхав, я все-таки поїхав би. Тому що на той момент мені буде 41 рік. У мене наразі немає сім’ї і дітей. Я хотів би мати дітей. На той момент це буде 11 років, вирізаних з життя.

Я хочу жити життя. Мені дуже подобається англійське слово «celebrate life». Я хочу отримувати насолоду. Я хочу отримувати кайф від того, що я живий. Тому що війна як ніщо показує, що це все може скінчитись. Я хочу пожити, побачити цей світ, пережити дуже багато досвідів. Тому що це все колись закінчиться.

Все про українське ІТ в телеграмі — підписуйтеся на канал DOU