Багато детальних розрахунків по мотоциклістах можна знайти тут .
Але найцікавіший висновок:

The fatalities in crashes involving cyclists are virtually always the cyclists themselves (98%). Also in crashes involving other vulnerable road users than cyclists, 9 out of 10 fatalities are the vulnerable road users themselves.

Вас це також жахає?

5% ДТП за участі мотоциклістів закінчуються летально. Дуже розповсюджені травми шиї та хребта.

Статистика за 2015 рік:

всього аварій за участі мотоциклів 3,5 тисячі;
загинуло мотоциклістів (чи пасажирів) 1,5 тисячі;
отримало травми 4 тисячі мотоциклістів (чи пасажирів).

Це то що було на першій сторінці пошуку в google — just-ride.com.ua/motobike-dtp-statistic

Але є суттєва різниця — мотоциклісти і мопедисти кожен рік гинуть (в переважній більшості) не заради захисту власної країни, а через власне бажання отримати задоволення на небезпечному транспортному засобі.
Вас ніхто не примушує сідати на мотоцикл (на відміну від мобілізації), але шанси виглядають співставними щоб відноситись до них з холодним розумом, а не жахатись.

наскільки жахливі цифри, які ви навели?

Більшість пішла у сили оборони у перші місяці, тоді було не до контрактів

Це не пояснює 90% без контрату за останній період.

Доречі у воєнкоматі тобі можуть

Може і шахед завтра у вікно залетіти. Ми обговорюємо шанси а не бінарну логіку.
Моя відповідь була на твердження (бінарне):

... Або ти хочешь долучитись, укладаэш контракт... Або тебе бусофікують на шляху до офісу або в супермаркеті...

І на закидання про найпоширенішу помилку.

Моє розуміння найпоширенішої помилки геть інше, а саме — ігнорування факту війни, можливості програшу та окупації, і того що є необхідність захищати своє (себе та своїх рідних, своє майно, свій спосіб життя, свою країну).
Якщо не робити цієї помилки, то логіка наступна:
— є шанс померти від війни, він значно вищий за 0%.
— є шанс уникнути війни; він тим вищий, чим далі ти від фронту (та від власної домівки в Україні); це історія про біженців, і не є основною темою опитування.
— є шанс вижити і втратити здоров’я, його я і записав в мінуси в моїх висновках (23% — 34% шанс поранень, що дуже багато).
— є шанс вижити, зберегти достатнє здоров’я і дочекатись перемоги; він тим більший, чим більше ресурсів, зусиль, розумних рішень буде докладено кожним з нашої сторони війни.
— є шанс вижити, зберегти достатнє здоров’я і дочекатись поразки; це єдиний пункт, який я не хочу оцінювати; це задача для ГУР — рахувати шанси за супротивника.

Що дає нам це опитування? Воно точно не дає нам жодних особистих гарантій, чи розрахунків цих шансів.
Але натомість воно дає

«рецепт успіху» для тих, хто не хоче міняти свою професію.

за умови що вас мобілізують. З бусифікацією чи без — не ясно. Одразу на 0, чи «згідно норм чинного законодавства » - не ясно. Готового до служби чи ні — не ясно. І при всіх цих невизначеностях вам самому вирішувати, чи корисне воно для вас, чи ні. Мені — так.

Ця теза не підтверджена опитуванням.

Контракти поки не дуже популярні серед айтівців, які пішли на військову службу. Тільки 6% тих, хто служив чи служить зараз, підписали контракт. Проте є тенденція до збільшення їхньої кількості: серед тих, хто приєднався до армії за останні пів року, контракт мають вже 10% айтівців.

615 з 666 (92.3%) не підписували контракт.
І одночасно

22% айтівців працюють у Силах оборони за своєю ІТ-спеціалізацією. Ще 25% виконують завдання, пов’язані з ІТ, проте не за своїм основним напрямом.

33.1% підтримують свій професійний рівень як айтівця під час служби.
Яким чином вони це роблять без контракту, якщо ви праві?

52% айтівців в Україні, які не служать і найближчим часом не планують, загалом не готові служити: 35% не готові служити в принципі, 33% вважають, що приносять більше користі у цивільному житті.

+

Айтівці, які є або були на військовій службі, по-іншому оцінюють труднощі перебування в Силах оборони, ніж ті, хто ще не служив.

+

26% айтівців в Україні, які не служать і не служили в Силах оборони під час повномасштабного вторгнення, ніяк не готуються до можливої мобілізації.

В мене є стійке відчуття, що лише сама публікація і обговорення цього опитування змінять статистику в найближчі пів-року/рік.
Пропоную це перевірити, а також поділитись цим досвідом з іншими галузями (а може одразу в Дію додати спрощену версію?) — гірше точно не стане від отримання більш повної картини.

Мій висновок з опитування і двох статей — це найкорисніший матеріал з приводу війни, який я бачив за 3 роки.

Плюси:

За останні пів року таких фахівців побільшало: 60% самостійно обрали підрозділ проти 35% на початку вторгнення.

Тільки 6% тих, хто служив чи служить зараз, підписали контракт.

Лише 13% тих, хто найближчим часом піде служити, завжди хотіли спробувати себе у військовій справі.

Дають розуміння свободи вибору та відношення до власної професії на початку служби.
+

67% тих, хто служив під час повномасштабного вторгнення, сказали, що компанія залишає за ними місце, хоча більшість не може поєднувати службу і роботу.

Дає картинку стійкості галузі і реального (а не рекламного) стану соціальних пакетів на даний час. Вважаю що ця політика компаній заслуговує на додавання у фільтр вакансій DOU.
+

48% тих, хто приєднався до Сил оборони за останні пів року, одразу став працювати за своєю ІТ-спеціальністю чи дотичною до неї проти 14% два роки тому.

У 25% айтівців були знайомі в Силах оборони, до підрозділів яких вони приєдналися. Здебільшого ці фахівці добровільно долучилися (75% з них) і могли обрати свою спеціалізацію (65%).

Фахівці, які були мобілізовані, теж відчувають більше труднощів на службі, порівняно тими, хто приєднався до Сил оборони добровільно.

Дає «рецепт успіху» для тих, хто не хоче міняти свою професію.

Мінуси:

23% айтівців, які служили чи служать зараз, отримували поранення чи контузії: 15% — легкі, 8% — середнього ступеню чи важкі. Серед тих, хто виконував завдання у зоні бойового зіткнення, їх отримували 34% (22% — легкі, 11% — середні чи важкі).

А також внутрішня статистика в компаніях по загиблих. Дають повну картинку ризиків.
+

Найбільшими проблемами айтівців після повернення з військової служби є стан здоров’я (у 52% — фізичного, у 42% — психічного), байдужість суспільства (47%) і втрата професійних навичок (45%).

Ті, хто найближчим часом планує долучитися до Сил оборони, активно здобуває військові навички: 69% покращують свою фізичну форму, 61% проходять курси з військової підготовки, 54% вчаться надавати першу медичну допомогу. Дещо рідше вчаться користуватися зброєю (42%), підтримують психічне здоров’я (39%), вчаться керувати дронами та купують спорядження (по 38%), відкладають кошти (36%).

Дає розуміння того, що треба не лише відкладати на екіп та ходити на курси стрільби та TCCC, але й шукати лікарів та психологів заздалегідь. Або долучатись одразу до профільних ветеранських ГО.
+

Їх більше хвилює і невизначеність термінів служби (76% проти 70% серед тих, хто служить рік чи менше), і обмеження їхніх прав і свобод (46% проти 40%), і віддаленість від сім’ї (45% проти 33%)

Дає розуміння з чим треба змиритись/компенсувати одразу. Наприклад, одразу визначитись з командиром про відпустки.
---
Безмежно вдячний всім, хто працював над опитуванням. Окрема подяка респондентам, і найбільша подяка тим, хто вже служить і планує. Ви — найкращі!

Одразу додам пояснення для тих, хто не зрозумів про аналогію стану і вибору, а подумав що я провожу паралель між «гарний батько» та «воїн патріот без сумнівів». Це не так.
Для багатьох (і в мене є особистий досвід серед оточення) це якраз протилежні стани — люди тікають з країни через турботу про своїх малих дітей.
А також є випадки (правда не в моєму оточенні) коли чоловік тікає від сімейних обовʼязків в армію.
Тож пост не про «армія — це наша сімʼя», не про таку пропаганду. І не про то, що «молоді чоловіки, які ще не пожили, не мають дітей потрібні в тилу». І не про ще якусь пропаганду чи наратив.
Він про самоусвідомлення, невідворотний вибір, долю дорослої людини.

Словами важко передати як завзято і як відчаяно я шукав аргументи чому я не раб і чому піти служити це було мудре рішення
...
А як мене коробило коли я не зміг знайти достатньо аргументів. Це прям стрес був.
...
Просто уяви. Мене досі потіпує коли про це задумуюсь. А я вже більше кілька місяців як прийняв цю думку і мав би змиритись. А досі якось до кінця не можу. Не хочеться. Бо тоді ...

В мене є відповідь на це питання. Ця відповідь може бути незрозумілою, вона нелогічна, і не кожен захоче подумати над нею до того, як почне цю відповідь заперечувати чи відкидати.
Але я впевнений, що комусь така відповідь зайде. Можливо вам також, можливо багатьом чоловікам, і точно зайде жінкам.

Я вважаю, що вибір піти служити в військо, чи волонтерити з ризиком для життя в своїй (чи навіть чужій) країні де йде війна — це такий самий вибір як стати батьком своїй (а іноді чужій) дитині вперше в житті.

Ти робиш цей вибір один раз в житті. Вдруге стати батьком/матірʼю — це вже геть зовсім інший вибір. Бо ти вже батько, цей стан вже є в тебе сьогодні, тут, зараз. А перша дитина, особливо якщо ти сам був єдиною дитиною в сімʼї — це складне рішення.

І так буває, що рішення стати батьком роблять за тебе — випадок, доля, власне невігластво, хитрість партнера. Хоч частіше все ж це свідомий вибір. Інколи до нього готуються 2-3 роки, інколи і всі 10, з регулярними візитами до лікарів, невдалими спробами. Але частіше його роблять досить швидко, бо «коли якщо не зараз?», за покликом серця.

Незважаючи на причини чи умови, поява першої дитини, її розвиток в перші роки, всі події між подружжям з дитиною — це все назавжди. Як би далі не склалось, якою б не буда доля, але ти вже батько своєї дитини на все життя. Цей вибір (після певних початкових етапів) вже неможливо скасувати, чи замінити на інший варіант, чи забути назавжди. Це частина тебе. В жінок все ще більш глибоко, але я не експерт з цього питання, лише свідок :)

Якщо ви до цього абзацу дочитали, то провести аналогію між «піти/згодитись/змиритись/залишитись воювати» та «стати/згодитись/змиритись бути батьком» ви зможете і без мене. Ще раз повторю, це не логічне пояснення. Але це пояснення може бути дуже близьким як для усвідомлення чоловіком/жінкою своєї позиції в житті, так і емоційно/філософські/морально мені виглядає подібним. Особливо для того, хто одночасно і гарний батько, і пішов захищати свою країну.

Протилежна аналогія також дуже гарно працює — можна кинути власну дитину, і жити без ролі батька далі. Якщо це зробити швидко, або ще до народження (аборт — дискусійне питання), то можна ухилитись, і не стати батьком.
Але після після певних етапів батьківства сам стан, усвідомлення і наслідки будуть с тобою назавжди.
Так саме і воювати, стан воїна з обмеженими правами (чи раба — кому що морально ближче), усвідомлення неможливості «відмінити це все» — не настають під час проходження ВЛК, чи при отриманні повістки. Так само можна втекти, ухилитись, покинути службу. І це для декого — легкий вибір, але для більшості, як і відмова від власної дитини — дуже важкий.

Сподіваюсь я більше допоміг ніж заплутав цим постом. Він для Воїн Клавіатурний (хто б ти не був) і подібних, але швидше за все не для автора поста (хто б він не був). А також він для мене самого, певне впорядкування думок.

Дякую що дочитали.

Практичною стороною такого рішення я задоволений. Планові відключення проходили непомітно, а вночі і вдень на вихідних інвертор не гудить, бо навантажений < 10%.
Багато разів ми взагалі не помічали що електрику в районі вимкнули, і лише непрацюючій ліфт чи електроплита ставали неприємним сюрпризом.
Індикатор заряду АКБ рідко показував менше 75%, і зарядка доволі швидко закінчувалась після появи струму.

При довших відключеннях виявилась інша проблема — мобільний зв`язок майже зникав, і мережа провайдера працювала лише в будинку, а наступна ланка вимикалась.
Думаю з часом це виправлять, але вже думав над Starlink :)

Чи вважаю я що можна було витратити в 2-3-5 разів менше, і отримати працюючий варіант для роботи і навчання під час відключень?
Нажаль, ні.
Бігати під час наради чи уроку і перемикати прилади, чи сидіти в темряві на кухні поки не ввімкнеш ліхтарик — не варте економії.
Невеличка паверстанція (чи 60Ah АКБ + інвертор) можуть допомогти як тимчасове рішення. Але для повноцінної роботи чи відпочинку вдома варто довести систему до роботи 24/7 в автоматичному режимі.

P.S. про блекаути на 2+ дні у місті/районі мова не йде, тоді виникають складніші проблеми, особливо взимку.

Зробив більш капітальний варіант з розрахунку на 4 людини в квартирі (я, дружина, двоє дітей), яким потрібно працювати/вчитись на ноутах, освітлення. Також залишив живлення на електро-прилади з помірним навантаженням — інверторний холодильник, телевізори, очисник повітря, витяжний вентилятор. Також всі розетки (крім важких споживачів) залишив з живленням просто для зручності — для кавоварки чи пилососа наприклад, якщо припече.
Розрахунки потреб (міряв все ватметром, або читав паспорти приладів):
— пікове навантаження всіх постійних приладів ~1.2 КW
— пікове навантаження з додатковими приладами — 3 KW
— середнє навантаження без помітних незручностей ~ 600-800W
— максимальне теоретичне споживання в зимовий день без мережі — 5.96 KWh
— середньо-добове споживання при планових відключеннаях 4+4г — 3.15 KWh
— середньо-добове споживання при економії АКБ та довгих відключеннях (лише ноути і телефони) — 2.33 KWh
— цільове значення запасу — 4.2 KWh

Вибір постійного струму:
— 12V не дозволяють розширення системи на більше навантаження (2KW+); великий перетин кабелю;
— 48V не дозволяють легко і швидко замінити АКБ на дешеві, потребують BMS; LiFePO4 — дорогі, не вийде заряджати звичайною зарядкою від авто при потребі;
— 24V LiFePO4 — дорогі, будуть потребувати BMS при розширенні; не вийде заряджати звичайною зарядкою;
— 24V = 12V + 12V — оптимальний варіант.

Вибір АКБ:
— повинно вистачити на цілий робочий день при мінімальній вартості батарей;
— вартість батарей при стартовій конфігурації і при можливому розширенні вдвічі повинна бути в нижній квартилі серед конкурентів;
— враховано штатний рівень розряду (DOD) для довгої служби. В залежності від технології виробники дозволяли від 40% (пускові) до 80% (глибокий цикл AGM). LiFePO4 24V рахував 100%;
— враховано зручність розміщення в квартирі. 8 шт автомобільних АКБ — дуже не зручно;

Оптимальною вийшла пара 12V AGM великої місткості — 240Ah (з можливістю поставити +2).
На час покупки це були SSB SBL 270-12HR ~$480

Вибір UPS:
— повинен працювати без втручання;
— в ідеалі не повинен приводити до перезапуску електро-приладів (роутера, холодильника, телевізора);
— повинен тримати пікове навантаження, відпрацьовувати захист без повного відключення;
— має достатню силу струму для заряду АКБ щоб встигати відновити до 100% за 8-12 годин (це ~ 50А при розшиненні системи вдвічі);
— достатньо надійний за свою ціну, є відео з виробництва та/або огляди розборки;
— придатний до ремонту в Україні не за всі гроші світу;

Вибрав PowMr Hybrid Solar Inverter 3.2KW 24V ~$310-$340

Підключення:
Був 1 вхід на 20 груп споживачів (окремо «важкі» прилади, окремо освітлення по кімнатах, окремо розетки).

В щиток в квартирі електрик вніс зміни:
— вхід в квартиру поділено на два кола — (А) «важкі» прилади + (B) прилади під UPS;
— коло (B) проходить через 1-0-2 перемикач (дві секції по 2 полоси — і фаза, і нуль);
— UPS заживлений від кола (A) через автомат для зручності ремонту;
— вихід з UPS іде на другий вхід 1-0-2 перемикача;
— в штатному режимі при планових відключеннях мережі UPS живить коло (B), перемикає на bypass автоматично, АВР не потрібен;
— в режимі аварійних відключень мережі (після перемоги, чи коли полагодять надовго) UPS вмикається/вимикається двома кнопками;
— зарядка і контроль заряду АКБ автоматичний, можна перевіряти і дозаряджати простим включенням UPS;
— АКБ приєднано кабелем КГ35, для запасу на розширення;

Ціна роботи + матеріали ~$170

Стелаж на 3 полиці ~$35
Доставка АКБ з Польщі була $300. Зараз вже є сенс шукати в Україні.

Всього ~$1800

Зараз EcoFlow DELTA Max 2000 (трохи менш потужна, але достатня станція) можна знайти за ~$1400 в Україні.
Якщо взяти АКБ меньшої ємності, та не везти їх з Польщі, то була б та сама ціна.
На момент ажіотажу в листопаді-грудні 2022 мій варіант виглядав більш вигідним.

Власне які слабкі місця мого плану?

Бюджет до $5К.
Доглянуте авто коштує дорожче.
Я би шукав за $10К більш молоде авто, і після пробних поїздок на 4-5 варіантах спробував пошукати дешевше.

А ще вам сильно допоможе знайомий, у якого вже є авто 3+ роки, який згодиться покататись з вами на перегляди. Тому що розуміння ТТХ на папері і реальна експлуатація авто — це зовсім різні навички.

В 2012 у меня стоял выбор между C4 Grand Picasso и Chevrolet Orlando. Немного жалею что взял второй (француза нужно было ждать долго под заказ), но в целом 7 мест в таком формате себя оправдали. Правда с двумя автокресоами мы не ездили, и у нас двое детей (возили ещё и родителей). Так что советую этот вариант, или кроссовер, но классом повыше (из конкурентов BMW X5). Мелкий кроссовер == мало места для ног ребёнка в автокресле, и мало багажника.

forum.autoua.net/...​php?Cat=0&Board=carchoice

Меня вот интересует более узкий вопрос (по долгу службы) — что будет с рекламными сервисами?
A точнее с рекламой на мобильных устройствах, где у пользователя есть IDFA/GAID (а это по GDPR — персональные данные). И эти персональные данные для таргетированной рекламы используют одновременно по 3-5, а иногда и десятки разных компаний в речении нескольких секунд пока мобильное приложение ожидает ответа на рекламный запрос.
Как в этом сценарии можно умудриться получить явное согласие пользователя на участие всех этих компаний в обработке и хранении его персональных данных?
Да, в отдельных случаях с прямыми рекламодателями разработчик приложения может один раз в неделю/месяц спросить у пользователя, согласен ли он видеть персонализированную рекламу от конкретных компаний.

И в случае Facebook, с относительно закрытой рекламной экосистемой, есть возможность показать все детали в профиле пользователя. Но даже у них возникает проблема разделенной ответственности для «lead ads»:

In the case of lead ads, both Facebook and the business are data controllers, thus, both parties are responsible for ensuring compliance by providing notice and establishing a legal basis for processing the data provided by a user. The lead ads product offers advertisers the ability to link to their privacy policies and terms related to the collection and use of user data.

Тот же Google не дает ответа на обработку клика по рекламе сторонними сервисами:

Google’s vendor controls for publishers are not designed to cover click- tracking technologies.

Но самое интересное будет происходить у игроков поменьше.
Например AppsFlyer — рекламная платформа для трекинга и отчетности — неявно заявляет что IP и IDFA/GAID являются не личными данными, а просто «данными из SDK»:

The data collected by the SDK includes information such as IP address, User agent, platform, SDK version, anonymous User ID, time stamp Developer Key, application version, device identifiers such as: IDFA (Identifier For Advertisers), Android ID (Android device), Google Advertiser ID, device model, manufacture, OS version, in-app events, and network status (WiFi/3G)
...
By «Personal Information» we mean any information that can be directly associated with a specific person or entity such as a name, address, telephone number, e-mail address, or information about activities directly linked to such person.

Их прямой конкурент Kochava для своей DMP указывает что в ней нет EU Citizens:

The Kochava Collective audience marketplace does not include data derived from EU data subjects.

Как этого можно добиться, если пользователь из EU может годами ездить по всему миру?

AppLovin — крупная рекламная платформа — вообще определяет себя как Data Processor, перенося ответственность за сбор и хранение информации о согласии пользователя на своих клиентов:

2.1 The Parties agree that with regard to the Processing of Personal Data, User is the Data Controller and AppLovin is the Data Processor.

Хотя у них есть Audience Targeting — DMP. А значит они собирают и обрабатывают персональные данные от издателей, и должны получать на это явное согласие пользователей.

Пока что подобных вопросов становится все больше. И крупные игроки дают на них только частичные ответы.

Будет жарко!

Когда вакансию Project Manager открывают в небольшой компании, или для нового отдела, обычно ищут первого IT-ориентированного руководителя. И делают это либо владельцы/руководители компании, либо HR/рекрутеры компании, либо рекрутеры из агентства.
Собственно вопрос теоретически может быть задан им (что я и делал на собеседованиях).

В моем ответе на DOU этот вопрос — скорее итог нашего с вами описания пути развития руководителя в IT компании.

Возможно DOU станет первым ресурсом, на котором эта тема станет причиной переименовать

Посада: Project manager

на что-то более точное.

И я смогу описывать свою специальность более точно, не отвечая на дополнительные вопросы, и попадая в результаты поиска :)

Здравствуйте.

Из личного опыта могу добавить что в компаниях созданных под продукт, Масштаб S будет очень похожим. Но также будет доступ к менеджменту той же компании, который принимает решения о бюджете, объеме работ, и берет на себя управление рисками проекта. Владельцы и менеджмент компании будут выполнять роль «клиента» для менеджера масштаба S.

Масштабы M и L будут сильно отличаться от описанных в статье, поскольку даже очень большой и успешный продукт может развиваться и поддерживаться сравнительно небольшим IT-отделом. Фокус может постепенно смещаться из разработки продукта в поддержку пользователей и небольшие проекты по интеграции с партнерами. А проектная организация работы совмещаться с процессной деятельностью.

Если продукт ориентирован на массовый рынок, то у руководителя команды/отдела разработки масштаба M/L появятся новые «типы» клиентов в лице отделов Sales, Marketing, Customer Support, Accounting etc. А также несколько «коллективных» клиентов в лице разных групп пользователей.
Владельцы компании перестанут выступать в роли «клиента», и появится понятие «интересы компании», которое раньше было равно «интересам клиента». Менеджмент компании, в зависимости от условий контракта, может как выступать на 100% представителем владельцев, так и представлять еще один тип «внутреннего» клиента.
В то же время менеджмент компании будут выполнять роль ... менеджера масштабов M/L в вопросах контрактов, P&L и стратегического видения. А руководитель команды/отдела разработки будет заниматься бюджетом (своего отдела), рисками, приоритетами, ресурсами, развитием команды и ... контрактами и P&L меньшего масштаба. Также, могут сформироваться в отдельные команды/отделы IT/DevOps и Technical Support.

Если продукт ориентирован на внутренние потребности компании, то фокус и области ответственности руководителя IT-отдела будут еще сильнее отличаться от того, что описано в статье. С ростом IT-отдела и/или бизнеса все может как меняться каждые пол-года, так и не меняться много лет подряд. Разработку могут приостановить, отменить из-за замены на уже готовое внешнее решение, или передать в аутсорсинг другой компании. При подобных изменениях руководитель может встать перед выбором — покинуть компанию (развивая экспертизу руководителя проектов в IT), либо полностью изменить свой профиль и позицию (применяя и развивая экспертизу в конкретном виде бизнеса).

Масштаб XL в компаниях ориентированных на продукт (или к этому этапу — уже линейку продуктов и несколько видов бизнеса) обычно слабо связан с IT даже для позиций CIO/CTO. И полный переход на этот уровень в реалиях Украины — скорее исключение, чем типичный путь развития. Типичный путь — это сразу с позиции менеджера/владельца стартовать свой бизнес, или перейти в другую компанию на этапе стартапа или создания IT-отдела. А это уже совсем другая история :)

Как видим, отличия от описанной модели развития — значительные. И позиция Project Manager, в ее классическом понимании, также не на 100% отражает суть работы руководителя среднего и высшего звена в таких компаниях.
Так кого же ищут рекрутеры в Украине, открывая вакансии Project Manager? :)

Спасибо! Был отличный доклад и очень полезная сессия Q&A.