Можемо уявити інше: як в 22-му всі хто пійшов до війська, подумали: я в тилу потрібніший, хай йдуть депутати, поліціянти і т.п. Забронювались або поховались.

Заходиш сюди: lobbyx.army/?sphere=it
Обираєш вакансію. Долучаєшся до війська. Там дізнаєшся )

А що, в ЗСУ ті С чи С++ комусь ще потрібні ?

Звичайно. Як і в miltech або defecse tech

Аби ж я знав.
Десь читав, що у Фінляндії підчас совєцького вторгнення, було соромно ухилятися від служби. Хоча й не без того.
А у нас суспільний договір зараз виглядає саме так: суспільство наполегливо ухиляєтсья, розповідають жахи про тцк, до тилових військових висловлюють зневагу, типу «так любий дурак може служити», «чому не в окопі», «хай депутати, поліція, дрони служать» і т.п. Держава підтримує електорат: роздає бронь направо і наліво, усувається від питань мобілізації.
Плюс відсутність термінів служби і бомжацька зп військових.
І постійний корупційний зашквар на всіх рівнях.
Хоча й до повномасштабки було зрозуміло, що вова ненавидить патріотів, націоналістів і добровольців.
А військові заручники цієї ситуації.
В моєму випадку легальні варіанти:
1) писати на С++ за єду ще 8,5 років, далі ДМБ за віком, — а тоді забути про ІТ, бо 60-річного ветерана ніхто не візьме, і жити на пенсію або піти десь сторожем;
2) повернутись на бойові, зараз з нашої частини не переводять, проте можна забити болт на службу, — і тоді переведуть, але не туди, куди хотілося б.

Так, зараз в ІТ вже стільки манагерів, що я вже сумую за колишнім «комп’ютерщик». О, і моя перша спеціалність в банку теж так називалась: інженер-програміст 1 категорії. Хоча по-факту тоді був анікейщиком.

По-всякому буває. Коли я був у бойовому підрозділі, комбриг, хоч і був типовим солдафоном, все ж таки розумів, що ІТвці, інженери, конструктори йому потрібні, і тягнув їх звідусіль. А в «шкурних» питаннях і питаннях організації побуту, як сказав один мій колгеа: в командира взагалі людина прокидалася. І хоч згодом я все одно пішов в екіпаж коптерів, і почувався під обстрілами спокійніше, ніж у штабі, — маю віддати належне, я не в самій довбограйській бригаді був. І кадрові військові не можуть вплинути на дерегуляцію.
Але я б краще в окопи, ніж в діловоди. Раніше я срочку служив, більше 30ти років тому. То ж в 22му йшов добровільно, і знав куди. Були, звичайно, надії, які розтанули, як тільки переступив поріг ТЦК, з першого погляду видно, що в армії ніц сі не змінило.
Серед піджаків також різні люди бувають. Деякі відразу «службу поняли» і перевершували кадрових офіцерів. Як і серед солдатів та сержантів. Одні намагаються щось покращити, інші — пристосуватись. Як і загалом в суспільстві. Тільки в ЗСУ це концентровано, тому всі вади відразу в око впадають.
Зараз я не в бойовому підрозділі і займаюсь саме тим, чим і на цивілці, — програмуванням. Бюрократія певна все одно лишається, проте у нас її намагаються звести до мінімуму.
Загалом, не шкодую про своє рішення. В ЗСУ серед мобілізованих я зустрів дуже багато чудових людей, і думаю, саме ці люди, їх ініціативи та інновації врятували країну. Шкода тільки, що добровольці скінчилися у 23му, бо вже трохи підза@бався, і хотілось би, щоб нас вже хтось підмінив.

бо в тилу будеш за 20-ку служити

Наступну статтю пишіть на тему: чи варто ІТшніку, який пійшов до ЗСУ, повертатися в ІТ.

Чип за чотири долари справді розрізняє рух — без жодного рукописного if

На мою думку, таку задачу на mpu6050 краще вирішувати, повісивши на інтеррапт пін. В ньому все для цього є.
Цікаво було би натренувати нейромережу на фільтрацію, і подивитись як вона з цим впорається

до ЗСУ, вже більше як 20 років в ІТ, — я поняття не мав, що то за вигорання

В ЗСУ повно таких спеціалістів, з бойовим досвідом. Але ніхто не думає про створення умов для їх вивдення у Miltech

Україні більше не потрібне нічого окрім війни та бійців — ціла країна як «нічна варта» на стіні.

Ви мабуть не в Україні. Більшості населення пох на війну і військових. Всі живуть собі своїм життям, куди не плюнь всі заброньовані. Показуєш УБД на вході у маршрутку, — дивляться як на маргінала або лоха, який не зміг відмазатись. Я це називаю єднанням влади і насєлєнія.
Крч, перебування в тилу серед цивільних демотивує найбільше.

Після 1,5 років на передку — запропонували перейти в «технологічний» підрозділ.
Тобто, фактично, хтось допетрав що в ЗСУ є безкоштовні спеціалісти, і замісість платити бізнесу спробувати зліпити щось самим з гівна і палок.
Інколи виходить зробити щось корисне, інколи розробка і R&D розтягнуті на роки, інколи проєкт визнають не рентабельним, інколи толковими спеціалістами керують 3,14здуни які не мають ніяких знань в доменній області, — майже все як в житті.
Прийшов до висновку, що це дурня.
В бізнесі вже є всі ці рішення, або вони в розробці. Бізнес більш гнучкий і має більше спроможностей та ресурсів. На мою думку, бізнес під час війни має колаборувати з армією, а не конкурувати. Розумним було би рішення — звільнити тех.спеціалістів із ЗСУ з обов’язковим відпрацюванням по контракту у miltech (мрії, не з нашою владою). Можливо є сенс мати якийсь підрозділ, який взаємодіє з miltech компаніями, а масштабує рішення, надає вимоги, специфікації, впроваджує, тестує в бойових умовах, надає фідбеки тощо. Але не розробка. Армія цим займатись не повинна.
Вже трохи набридло бомжувати за 20тку, то ж в все частіше думаю перевестись в бойовий підрозділ, все одно до 60ти ніхто із ЗСУ не відпустить.

Так, багато подібних прикладів.
Арта, наприклад, теж не отримує бойові, коли не стріляє. А стріляє, нажаль, все рідше. Проте бійці знаходяться на позиції, і прилетіти до них може.
Ну і в тил люди переходять і теж щось роблять. За 20ку. Я податків більше платив до повномасштабки ще за тим курсом.
Мені от теж запропонували перейти в «технологічний підрозділ». Тепер здійснився мемчик: «пишу на С++ за єду»

Подобається, як на всіх сайтах гарно розповідають про передбачені виплати, але не розшифровують деталі.
Так 100 тис розраховуються не за весь місяць, а лише за бойові виїзди по БР.
Наприклад екіпаж працює 2 дні через 2: отже 15 днів в місяці нараховується премія з розрахунку 100 тис на місяць, а решта 15 днів — з розрахунку 30 тис на місяць. Отже виходить 65 тис премії +20 тис ЗП. І це за роботу, пов’язану з ризиком для здоров’я і життя. А ще військовий постійно ризикує втратити майно, за яке передбачена компенсація в 7-10 кратному розмірі. Якщо будеш заїдатись з розсідувачем втраченого під час бойового виїзду мавіка, — будеш винен. А їх втрачається ого скільки. (По кожному втраченому борту проводиться розслідування, якщо хто не знав). Якщо погода/РЕБ не дозволили здійснити жодного вильоту, — то БР не зараховується, ти просто виїхав на пікнік під обстрілами.
Звичайно, піхотинці бувають весь місяць на бойових. Буває вже і понад 200 днів підряд. Але за такі подвиги і 200 тис мало як на мене.
Про 50 і 70 тис чув, але не чув, щоб хтось її отримував.
Хоча в грудні 2023 року я перевівся до тилової частини, можливо інфа застаріла.
Колеги з артрозвідки, з якими тримаю зв’язок, отримують зараз саме за такою схемою, як і описував.
І солдату є куди витратити ці кошти: на ремонт авто, на екіп, на шмотки (бо видані речі не дуже зручні і часто «вашого розміру наразі немає, тому візьміть хоча б шкарпетки»), за квартирування, газ (якщо пощастить), електрику. Паливо дають для бойових виїздів, то ж як треба на НП з’їздити, то можна заправитись власним коштом. За свої кошти військові роблять ремонти в хатах з гівна і палок, де вони живуть.
Всю електроніку, яка мені була необхідна, я купував за свої кревні. Електроніка взагалі статутом не передбачена, а волонтерська не завжди відповідає вимогам. А якщо вирішив проявити ініціативу, — то сперш маєш купити необхідне, зібрати, написати софт, продемонструвати, — і тоді вже командування зможе прийняти рішення про впровадження і просити фінанси у волонтерів.
З харчуванням в моєму підрозділі було все гуд, але їжу потрібно готувати з сирих продуктів, а час і натхнення є не завжди. То ж частенько — за гроші в кафехшках.
І ще є сім’я, яку потрібно утримувати.
Передбачаю закиди, мовляв в тилу військові нічого не роблять. Такі випадки теж є. А інколи і в тилу роботи вистачає. Але на відміну від цивільного, військовий не може за бажанням змінити роботодавця. І є ще деякі обмеження.

Це була більш констатація, ніж спроба переконати. Думаю, що найкращий спосіб переконати — власний приклад. Я до цього років 30 тому служив срочку. Знав куди йду. Важко було прийняти це рішення. Були сподівання, що в армії щось змінилося, але ці сподівання розтанули, як тільки переступив поріг ТЦК.

Думаю, якби перші добровольці не пішли в 2022му, — кадрові військові не втримали б Київ, і навряд чи вдався би контрнаступ на Херсонщині і Харківщині. Більшість кадрових військових довбограї, і воюють журналами. Але хтось мусив піти. Бо інакше наші діти мають шанс піти в кацапську армію. І були сподівання, що якщо й не вдасться швидко перемогти, то хоча б першу хвилю добровольців замінять наступні мобілізовані. Але ніт.

Проте, зустрів багато дуже чудових, розумних і унікальних людей серед добровольців.
І коли приацюєш на нулі, є певні плюси: життя стає чорно-білим, здається що 3.14дори лише по ту сторону ЛБЗ, а по цю — всі свої. А от коли переходиш в тил і бачиш, як до тебе ставиться суспільство, читаєш новини, отримуєш жебрацьку ЗП, — стає хріново, хоч начеб-то раціонально був до цього готовим.

Можна притягнути за вуха 100500 причин не пійти у військо. І так, владі і крадіям пох на війну і військових (як і більшості суспільства). Але якщо не воювати, то доведеться загинути разом з державою, яку наразі маємо.

Тільки кадровий полковник зазвичай менше думає, ніж мобілізований солдат. Особливо, коли солдат був інженером, конструктором, програмістом тощо або просто вмів щось робити.

censor.net/...​bezpeky-personalnyh-danyh

Дякую