Повністю погоджуюсь. Те, що круто спрацьовувало в дуелях, в битві проти групи задохликів перетворювалось на справжнє пекло — лок на конкретному супротивнику повністю нищив будь-яку маневреність і лицаря в латах просто заколювали зубочистками. Це був найбільший недолік, з усього що пам’ятаю.

У мене взагалі немає про це уявлення, я просто виходжу з вашого дуального протиставлення «вигода продажу в росію» vs «втрата від непродажу і все одно скачування з торенту». І моє повідомлення, це своєрідний меседж про те, що крім цих двох там є ще фактор принципового розриву зв’язків, як-от — відмова від російської на користь української, або відмова від заглядання «а що там пишуть брацкі вконтактє про нашу гру», або відмова від думок про «треба продавати в росію, бо то ж ринок», які ми очевидно бачили на скріншотах — в цій всій історії цей фактор розриву зв’язків неспівставно важливіше, ніж якісь там втрати — тим більше, як ви самі кажете, копійчані — на непродажі. Вони не додонатили на ЗСУ якісь там 10к доларів, зате хтозна скільки воїнів ЗСУ прочитали новину про те, що «Український IT-ринок працює на росію», і у них тупо впала мотивація і бажання щось захищати. Ментальний зв’язок, оця ментальна звичка знаходитись у просторі росіян і думати про нього — коштує Україні історично неспівставно більше, ніж вартість проданих-непроданих копій будь-чого, з чого можна задонатити.

Росіяни звикли жити в лайні, а українці звикли жити в російському лайні, і звикли, що все російське лайно росіяни називають російським, а все українське — атєчєствєнним, і це настільки звично і органічно у цьому спільному просторі лайна, що українцям вже ніби і самим норм бути лайном, і споживати спільне атєчестєвенно-російське лайно, і посміхатись коли інше лайно називає атєчєствєнноє лайно «хохлами», тому що — якщо ображатись, то це ж доведеться, типу — відключатись від цього спільного простору лайна, а навіщо відключатись, якщо «какая разніца» і в якомусь іншому просторі — піндоси і геї, а тут сваї рідні братушкі з якими все спільне — і мова, і он ігри одні й ті самі навіть? В результаті для того щоб якось трошки це замкнене коло розірвати, треба припинити з ними ділити цей простір і ділитись їм, навіть якщо це «невигідно». Бо якщо навіть до використання української мови підходити з максимально «низових» прагматичних міркувань, то ж і з російської на українську теж абсолютно невигідно переходити. Бо і книжки дорожче самим видавати, ніж завозити в Україну мільйони примірників «впопаданцев», і свій власний кінематограф пристойний дорожче створювати, анжі продовжувати продукувати малоросійський непотріб з хохлами-зрадниками, одним словом — як не крути, а страшна неекономність. Навіщо ж тоді чисто економічно цим усім займатись, якщо можна просто продовжувати споживати дешеве російське?

Ви сідаєте в таксі, щоб їхати в аеропорт. Запас часу у вас є, але раптом водій питає вас — чи зможете ви підштовхнути машину якщо вона по дорозі заглохне? Ваші дії — казати що зможете і їхати, казати що не зможете і їхати, чи викликати інший автомобіль, скориставшись запасом часу?

Не знаю, що ще додати, крім того що я вже написав. Навіть торгуватись про з/п на етапі вже отриманого оферу, як на мене, менш «стресово» для компанії, ніж отримати на старті прохання про зобов’язання видати місячну з/п при звільненні. Ну, і ще дуже багато звісно залежить від манери подачі інформації. Є люди, які вміють протягнути дуже незвичайні «вимоги», знаючи як правильно їх подати, як проявити свою адекватність у не зовсім адекватних ситуаціях. «Шкода що я не сформулював це навіть для себе до співбесіди і озвучую вже на етапі отриманого оферу, чи можемо ми це обговорити? Я розумію, що це може виглядати для вас незвичайно, але обставини № 1, 2 і 3 в моєму досвіді роблять це питання дуже важливим для мене. Буду вдячний за розуміння ». Чи впевнені ви, що при такій подачі інформації hr не відповів би «сорі, ми на це не готові, занадто ризиковано, але офер в силі». Або навіть «зобов’язання ми на себе не беремо щоб не давати інструментів для бонус-хантерства, але загалом у нас є така практика, при сумлінному підході можете за це не переживати». Або навіть — «це нам не підходить, але можемо запропонувати вам інший бонус ось тут і тут». На жаль, багато девелоперів вважають що «емоційний інтелект це вигадка ейчарів, софт. скіли це для слабаків, моя роботи — кодити», зате скаржаться на форумі які бездушні та жорстокі ці великі корпоративні машини. А всього-то треба пам’ятати, що ти завжди спілкуєшся не з машиною, а з людиною :)

Уявіть собі, що кандидату, який одночасно розглядає кілька оферів, після проходження 3 співбесід, тестового завдання і отримання оферу, раптом пише hr: «Уточните возможность работать в выходные/праздничные дни по инициативе менеджера с уведомлением за неделю?». «Просто питання», яке натякає в кращому випадку на повторний пошук роботи дуже скоро. Реакцію передбачити нескладно, аналогічно випадку топікстартера.

Всі агряться на валідність питання з боку кандидата, а мені здається прям дуже очевидним, що причина якраз не в самому питанні, а в етапі, на якому воно було задане. З точки зору HR, людина тут дочекалась оферу, а потім починає «викручувати руки» працедавцю, розраховуючи на спрацьовування фактору послідовності — рішення про найм прийняте, починати все спочатку важче ніж трохи поступитись. Навіть якщо це не так — при наймі на роботу всі хочуть не просто адекватності, а ще й передбачуваності і прозорості, а такі несподівані питання вже після оферу ставлять такі якості під сумнів. Безпечніше від таких сюрпризів підстрахуватись і взяти того, хто свої серйозні очікування заздалегідь озвучує.

Як демократію найбільше ненавидять ті, хто стикався тільки з назвою, так і питання дня народження в робочих командах найбільше ненавидять ті, кого вітали в атмосфері урочистості шкільної лінійки по команді/в рамках недолугої ініціативи HR чи керівництва. В здоровому колективі дорослих людей все робиться за власною ініціативою і тактовно, ніхто себе заручником не відчуває :)

Набагато надійніше ніж передавати їх податковій

Шкода, що сюди не напишуть діти-аутисти від вакцинації!

Отлично, что у вас такая позиция. Есть потребители, которые моментально переключаются на лучший/более инновационный продукт, а есть инертные и нетребовательные, которые позволяют существовать рынку и дают запас времени убогим приложениям для развития. Монобанк «на хайпе и шашечках» уже забрал у Привата 2 млн клиентов из первой категории. Вторая категория даёт запас времени Привату, чтобы догнать моно по тем позициям, где он слабее. Все в выигрыше!

У Привата в підтримці працюють зомбі. Про цей жах вдалось забути тільки завдяки монобанку, який об’єднує в собі всі технологічні переваги Привату але додає до цього одну з найкращих служб підтримки, яку я зустрічав, яка працює онлайн, моментально відповідає у зручному для мене месенджері. Обидва продукти (моно і приват) дуже продвинуті у порівнянні з усіма іншими, але моно набагато більш простий та інтуїтивний, приємніший у використанні, позиціонує себе близьким та персоналізованим у порівнянні з неповоротким і тупуватим іміджем Приватбанку (пам’ятаємо про зомбі у підтримці).

Якщо маленькі міста теж підходять, можу порекомендувати м. Заліщики тернопільської області.
1. Унікальна панорама, достатньо просто загуглити Заліщики в google images. В цілому Дністровський каньйон — дуже видовищне та цікаве природне явище, є дуже багато місць з гарними видами.
2. Р. Дністер з унікально потужною течією. Цікаво і спортивно як при звичайному купанні, так і при сплавах, заради яких сюди їдуть з усієї України :)
3. Вже мінімум 2 провайдера які дають гігабітний канал.
4. Залізнична станція є, поїзди Київ — Рахів (Карпати) їздять раз на день, окремо є електрички до Тернополя (якщо не помиляюсь).
5. Два дуже приємних парки (верхній та нижній), які зараз активно облаштовують. Дуже мало людей, в парках можна дійсно релаксувати та відпочивати (особливо в будні).
6. Хоч область і тернопільська, але найближче велике місто (80 км) — Чернівці, можна сказати «маленький Львів» з т.з. туристичної привабливості та розважальних можливостей. Кінотеатри, магазини, торгівельні центри, на машині за півгодини вже можна бути там.
7. Нова Пошта — два відділення. Великих супермаркетів немає, але в місті є купа точок з продажем іноземних товарів, від макаронів і солодощів до хімії і одягу. Двічі на тиждень традиційний для маленьких райцентрів «базарний день», коли з’їжджаються продавці домашньо-городньої продукції, де можна затарюватись молочним, м’ясним, овочевим :) Ціни високі, не дешевше ніж в Києві.
8. Про басейн не в курсі, тренажерний зал якийсь є, не знаю який він якісно.
9. Лісових локацій купа, є навіть приховані місцини із струмками які нагадують про Карпати, по навколишніх селах також є багато цікавих і панорамних локацій. Є готель-ресторан в надзвичайно живописному місці де можна взяти в оренду будиночок на сім’ю на якийсь час, і звідти поїздити подосліджувати територію. Як ресторан цей готель — пшонка-стайл для сільських весіль, але будиночки ззовні виглядають дуже перспективно, як всередині не знаю :)
10. Піцерії, ресторани є. Вибір не особливо великий, але сходити є куди.

Які дивовижні якості дозволяють людям з ідеальним покерфейсом запроваджувати продаж електронних квитків на дірявий, наполовину затонулий корабель, пасажири якого масово стрибають у воду з рятувальними кругами?

Це питання боротьби з пропагандою цинізму і байдужості, яка є дуже важливою. Дякую!

Надзвичайно. Попри очевидний титанічний внесок «в Україну, в Харків», ви цією статтею зробили ще один великий внесок — «в Україну, в DOU». Тепер тут трошки менше Сеньйорної Сирної Республіки, а трошки більше ресурсу про/для українських розробників.

«Что, если я скажу вам», что размер пенсий является прямым следствием отсутствия своевременной декоммунизации?

Очевидно, що це зроблено виключно з економічних міркувань — без виробництва кімоно економіка Японії опинилась на грані банкрутства, і це був єдиний шлях її врятувати.

Хуторянство это носить имя Максим, а не пользоваться современной высокотехнологичной идентификацией личности с помощью номера. Предлагаю вам полностою покончить с ретроградством в вашей жизни и наименоваться, например, субъектом «12345».

Середня українська школа — це такий самий спосіб соціалізації дітей, як і сидіння у в’язниці — соціалізація дорослих. Українське суспільство в основній масі — це соціум, від якого шукаєш спосіб максимально ізолюватись, переміщуватись від однієї оази культурного і здорового спілкування до іншої. А дітей, звісно, треба вкидати соціалізуватись в саме дно, в якому панує повна анархія і некерованість поведніки будь-яких відморожених дітей будь-яких відморожених батьків, із чим вчителя вже давно не мають права і інструментів нічого зробити. Тому спосіб зберегти психологічне здоров’я дітей — це 1) віддавати в приватну школу 2) в ретельно відібраний державний заклад, про який ви маєте глибоку інформацію, відгуки, вивчили в ньому ситуацію попередньо, тримаєте під повним контролем ситуацію в процесі навчання — тобто, на це потрібно буде витрачати дуже багато часу 3) навчати вдома