Наша задача — відмежувати малий бізнес від середнього і великого. Це зараз основна проблема єдиного податку і системи оподаткування малого бізнесу.

Ні. Основна проблема — це злодійкуваті довбограї при владі типу пана Гетьманцева. За умови відсутності в країні сталих демократичних інституцій вони є вкрай небезпечними і якщо їх постійно не заспокоювати, можуть призвести до військової поразки.
В тому, що каже Гетьманцев міг би бути певний сенс, якби він надав гарантії, що за умови підняття ЄП до 20% держава хоча б буде забезпечувати всім необхідним армію. Щось мені підказує, що не буде. А буде так само, як зараз, все, що не постачає МО, постачають волонтери. А якщо так, пан Гетьманцев йде на*** разом із «польською моделлю». Дякую. Дуже дякую.

Страну довєлі....

Не знаю, можливо що й так. Я тоді за політичними подіями в Україні не слідкував. Хоча потім казали, що ЛД вмів домовлятися з парламентом доволі непогано. Не знаю.

Ну, як на мене, запроваджувати спрощену систему саме указом президента — це була така собі ідея. Але Кучму треба пам’ятати завжди. Багато до нього було питань. Але те, що він не погодився у 2004 на пропозицію Януковича що до розгону першого Майдану, це, як на мене, — вчинок. Незважаючи на всі недоліки.

Насправді привіт варто передати колишній депутатці від ПР Олександрі Кужель, яка є автором ідеї єдиного податку. Тобто спрощеної системи оподаткування, яка розроблялася ще в 1998-му році: zn.ua/...​e_dlya_minimizatoriv.html. Закон був прийнятий у 1999-му, але потім зазнав суттєвих змін: zakon.rada.gov.ua/laws/show/4014-17#Text. Точно можу сказати, що починаючи з 2004-го, нічого суттєво не змінилося. Скасували щорічну реєстрацію на спрощене оподаткування, та запровадили єдиний КВЕД, дозволили ЗЕД. Здається все інше залишилося незмінним. Три групи. Два податки ЄП та ЄСВ, змінювався тільки розмір ЄСВ.

З одного боку є прописана у законі сталість оподаткування та умов для резидентів Дія Сіті на 25 років. Цьому можна довіряти

Звісно можна довіряти владі, яка замість системної реформи податкового законодавства та законодавства про працю створює чергову «спеціальну економічну зону» тільки для тих компаній, які згідні домовлятися з можновладцями. Чому ж їй не довіряти? Це ж справжні реформатори. Вони все роблять як справжні реформатори, — нічого не реформують, замість цього рекламують інвестиційних нянь і спеціальні умови. Люди бездоганної репутації, безумовно варті довіри.

Але з 2016 року регулярно у Парламенті обговорюється ідея змінити податковий кодекс та зокрема податки для ФОП.

Якщо мені не змінює моя пам’ять, починаючи з 19-го року в парламенті обговорюється прямо дуже багато усілякої неймовірної маячні. Настільки багато, що заради того, щоб не нервувати нарід, навіть було скасовано трансляції засідань. Дешо навіть приймається, наприклад скасування доплат для військових. Правда потім доводиться «давать заднюю», але кого ж цікавлять ці маленькі деталі. :)

В експертних колах є думака, що ці зміни рано чи піздно таки відбудуться.

Це в яких експертних колах? В тих де Україна виграє війну за два-три тижні, чи в тих, де вона її неминуче програє? Чи може є ще якісь інші експертні кола? Цікаво. :)

Чомусь згадалося. Я успішно пройшов технічну співбесіду на позицію Senior .Net Developer в компанію Global Logic 22-го лютого 22-го року. З зрозумілих причин, найм тоді не відбувся. Але з тих пір рекрутери компанії приходили до мене в LinkedIn щонайменш разів із п’ять. Жодного разу домовитися не вдалося. Тепер вже мабуть ніколи не вдасться попрацювати в цій компанії. 🤭 Таке.

Коли спеціаліст постійно відгукується на нерелеванті вакансії компанії без пояснення «що він тут робить», то ведмежа послуга самому собі не на сьогодні, так на завтра.

Ось це. Вибачте, дуже важко з цього текста з’ясувати, які думки основні, а які другорядні. Принаймні мені, важко.

Де ви побачили ідеалізацію? Я просто зазначив, що є два способи відбору.
1. Скрінінг призначається тупо всім, хто відгукнувся на вакансію. Або першим N кандидатам.
2. Хтось (хто вважає, що може оцінити CV/відгук) спочатку читає це, а потім каже, кому варто призначити скрінінг.
В другому випадку теоретично існує можливість, що кастомізований текст відгуку підвищить шанси отримати запрошення на скрінінг. В першому немає навіть натяку на таку можливість. Треба писати будь-який відгук якомога швидше. Нажаль, у більшості випадків доводиться мати справу з першою ситуацією.

Вибачте, а де я писав, що варто відгукуватися на нерелевантні вакансії? Мова йшла про доцільність кастомізувати відгук. Тобто писати текст відгука різний для різних вакансій. :)

З мого досвіду, кастомізувати відгук ефективно якщо його читає наймаючий менеджер, який власне є автором опису вакансії і може приблизно оцінити наскільки той чи інший досвід відповідає вимогам. Наприклад, якщо пишеш відгук на Upwork, часто варто в ньому дати зрозуміти потенційному работодавцю, як саме ти зрозумів задачу і які бачиш шляхи її вирішення. Це покращує шанс на співбесіду. В умовах, коли відгуки читає людина, єдине завдання якої — заскедулити скрінінг, а бекграунду щоб оцінити твій досвід чи знання вона все одно не має, текст відгуку має мало значення. А на Джині, наприклад, останнім часом відбувається здебільшого саме так. Тому найєфективнішою тактикою виглядає автоматична відповідь на всі вакансії, що підходять під формальні критерії. Нажаль.

Залежить від інтенсивності бойових дій, кількості і тривалості перерв, а також залучення у озброєне протистояння інших гравців. Наприклад озброєний конфлікт між Польщею та Білорусь’ю виглядає зараз вкрай мало вірогідним. Але все ж є така можливість, що білоруський тарган щось утне таке, що змусить поляків відповісти зброєю. А там і російське хуйло може підтягнутися. Виглядає як неможливий сценарій. Але те, що відбулося 24 лютого 22 року також багатьом здавалося неможливим. Мені, доречі теж.

Стільки, скільки існує Росія (в тому чи іншому вигляді) і її економічний та технологічний рівень дозволяє цю війну вести. Скільки це в роках — залежить. Наприклад, якщо на РФ найближчим часом зміниться влада, можливо буде перемир’я, яке може протривати кілька років чи навіть пару десятиріч. Але згодом вони все одно до нас полізуть, бо іншої національної ідеї крім вялічія і зневаги в них немає. Скільки знадобиться часу для розвалу Росії на кількадесят національних утворень, чи для повного розвалу її економіки, чи для початку там громадянської війни, залежить від багатьох факторів. Найголовніші — успіхи ЗСУ у справі покращання росіян, поведінка головних геополітичних гравців та загальні економічні та політичні тренди. Це може статися і найближчим часом (ще в цьому році), а може тривати ще кілька десятиріч. Тобто можна сказати, що війна скінчиться через рік, а можна — через сорок років. Вірогідність вгадати — 50%.

Я цього не знаю напевно. Так само, як і ви. Але виключати таку можливість я не можу. Протягом цієї війни нам допомагало ДУЖЕ багато людей. Хтось через підприємства, дехто приватним порядком, а дехто навіть анонімно. Знайти всіх просто неможливо.

По-перше, я нікого не звинувачував. Просто констатував, що знайти в Києві роботу МОЖЛИВО і завжди було можливо. Інша річ, що в кожного свій підхід і своя історія. Так, багато хто ставився до людей з окупованих теріторій як до громадян другого сорту. А дехто і досі так ставиться. Що до роботи в Криму, вибачте, але правник на теріторії окупованій державою-терористом, це навіть звучить трохи смішно. Представник закону на території тотального беззаконня. Мабуть дійсно треба бути обдарованою людиною, щоб таким займатися. Що до гарантій, вибачте, тут вже іржу в голос. Гарантії давав тільки Госстрах СРСР, тут недалечко у 1980-му році. Треба вже викинути той соціалістичний непотріб з голови і навчитися мислити сучасними категоріями. :)

Проблема дійсно існує. Знаю по собі. Втік з Донецька в 14-му. Поки що не повертався, хоча часом було дуже складно. А зараз вже немає сенсу, бо там вже немає ніякого життя. Навіть вода в крані є не кожного дня.
Що до того, що в Києві неможливо знайти роботу, це брехня. Робота є завжди. Справа тільки тому, чи готова людина засвоювати нову спеціальність, або працювати за копійки і жити в хостелі. Питання особистого вибору. Багато хто витримав, дехто навіть вже доволі непогано влаштувався, інші повернулися на окуповані. Допомоги від держави дійсно практично немає, а її і не може бути, бо держава в нас бідна і корумпована, вона навіть армію не може забеспечити всім необхідним і багато потреб доводиться закривати волонтерам. І це — дійсно дуже серйозне питання. А питання особистого працевлаштування кожен вирішує сам згідно своїх навичок і вміння виходити з зони комфорту. Так завжди було і завжди буде. Принаймні допоки Україна не перейде у розряд заможних розвинених держав. А це ще не скоро буде, якщо буде взагалі.

Підтримувати можна по-різному. Можна брати українців на роботу. А можна, наприклад, перераховувати грошові кошти в різні фонди, які фінансують допомогу біженцям, або ЗСУ. І те і те — підтримка. ;) Звинувачувати іноземний бізнес в тому, що він не наймає українців через бойові дії, як на мене, — трохи безглуздо. Кожен бізнесмен має право сам оцінювати ризики і приймати рішення виходячи із власних оцінок.

А що відмова працювати з кацапами — це героїзм? Хм... Як на мене, — це звичайний здоровий глузд.

Дякую. Проржав. Навіть якби я фізично був здатний дати копняка Зеленському і був впевнений, що мені за це нічого не буде, я б не сподівався, що після цього він почне знатися на економіці і творити щось, крім відвертої дурні.

Це насправді дуже серйозний фронт, який чомусь нікому не цікавий.

Доречі, цікавий. Але, набагато складніший, ніж може здатися на перший погляд. Наприклад, Олександр Дубінський вже два роки перебуває під санкціями США як російський агент впливу (справа Деркача), але досі є діючим депутатом Верховної Ради від СН. Парадокс.

Якби люди частіше при прийнятті рішень користувалися логікою, а не емоціями... Якби люди вміли відрізняти правду від підлої і підступної пропаганди...
Ну, наприклад, тоді ані у Зеленського в Україні, ані у Трампа в США не було ані шанса. І взагалі, все склалося б геть по-іншому. Навіть маючи на руках беззаперечні факти, протистояти тотальній брехні — це мистецтво. Інакше, наприклад, Голодомор всі визнали б геноцидом Українського народу, а Сталіна — воєнним злочинцем ще років 70 тому. Але ж, ніт.