Не існує якихось метрик, до якого віку годувати дитину. Я теж вважаю що об’єктивно після того як з’явились зуби вже немає сенсу годувати груддю, але це вже індивідуально у кожному випадку. Хтось годує рік, хтось два, бо матері так просто зручно і дитина теж не проти.

А по цифрам, якщо розглядати годування дитини як процес ( який вимагає підготовки та прибирання після) то абсолютно вірю що може бути і 8 годин на перший час, і кілька годин в день навіть на дорослу дитину, ящо врахувати що треба приготувати їжу, погодувати дитину, потім помити після неї посуд, зібрати все, протерти стіл і так далі. А ще для приготування їжі її треба спочатку купити) Тобто це такий безкінечний цикл, який може забрати тисячі і тисячі годин за життя. І це часто лягає на плечі саме жінки. Я б не знецінювала материнську працю.

Жодного страху, пов’язаного з айті. От сенс таке писати на айті ресурсі? Якщо треба просто понити і пожалітись на життя, сходіть до психолога або на спеціалізовані майданчики, нафіга нити тут про своє життя?
Навіть опитування звучало «Що найбільше лякає тестувальників? Пишіть 👇🏻 » Приходиш почитати результати і читаєш в коментах чергові соплі ноулаферів — уклоністів.

Ви як дитина, дайте людям понити) Тут немає цілі побачити батьків, тут ціль просто пожалітись на життя. Це така любов до близьких, коли краще їх любити і сумувати на відстані. А як тільки заходить мова про те, що на зустріч з батьками треба витратити суму з трьома нулями, то одразу починаються обмеження і не так вже і хотілося.
Це як ті дружини, що по два роки не можуть доїхати до України з-за кордону щоб побачитись з чоловіком.

Ну як нити що любиш батьків і хочеш побачити так ок, а як дають реальні поради, то одразу починаються обмеження. Високіє отношенія.

Питання було про ваші страхи в айті, а не про ваші страхи загалом по життю. Тому так і відповідали

Боюся нитиків на доу

Якщо вас це образило, то певно на те є причина?) Я просто не люблю людей, які займаються ексгібіціонізмом. Це мені нагадує дядь в плащах за школою — коли людина дуже сильно хоче продемонструвати колегам свого кота або стосик книжок на поличці. Мене особисто це відволікає і якщо людина не є моїм другом, то і не цікавить. Бути приємною людиною для когось на роботі в мене немає мети — є мета тільки добре працювати. Мені вистачає чоловіка і друзів. Я не люблю дружити з колегами, пускати плітки за збиватись у групки)

Ну насправді, без жартів, дуже багато зараз стрьомних проектів і контор, куди людей наймають чисто за софт скіли і гарні очі. Це факт. Особливо серед менеджменту. Там обличчям не поторгуєш — не продаси себе. Нормальним програмістам це дійсно важко зрозуміти.

Small-talkи нормальним людям на роботі не потрібні, бо в людей є друзі, родина та інші кола спілкування для цього. Ви або повний хіккан, в якого немає дівчини, родини та зовсім ніякого близького спілкування з оточуючими, що доводиться пушити колег показувати своїх котів та футболки. Або навпаки, любите пожирати енергію, спілкуватись з усіма про усе та влазити з пустими смол толками до чужих людей. Ваші колеги — це випадкові чужі люди, ваша компанія — не ваша родина. Якщо завтра вашого колегу звільнять, ви ж не будете лити по ньому сльози та писати йому сумні листи, як ви сумуєте? Ви забуде про нього за кілька днів, бо наймуть іншого.

Дружня атмосфера в команді складається коли люди давно працюють разом, мають хороший менеджмент, приблизно однаковий рівень скілів, цікаві таски та достойну зп. Це не залежить від вмикання камери та фальшивих усмішок. Можна і в офлайні сидіти поруч за одним столом, але при цьому не бути друзями. А можна і з сірими іконками відчувати себе командою.

З задоволенням не вмикала б її взагалі ніколи, якби не дурні загони менеджменту. А так доводиться йти на поступки.
Фейси колег мене категорично не цікавлять, коли шериться екран то практично на них не дивлюся. Навпаки, ще й відволікає дивитись на ці чужі рожі, часто опухші та непричесані зранку. І свою теж світити не хочеться.
Щодо встановлення соціальних контактів — то не дуже приємних колег навпаки набагато легше терпіти, коли їх не бачиш) А коли тобі примусово показують свою мармизу/кота/вбогий інтер’єр своєї халупи то це бісить ще більше. Нецікаві люди з камерою не стають цікавими, а навпаки, починають більше бісити.

Мені здається соціальним ліфтом наразі є не айті, а інтернет як такий, який породив дуже багато нових професій і дозволяє досягти успіху незалежно від статків батьків і походження. Як маєш голову то з голоду не вмреш. Можна працювати в діджиталі, айті, займатись блогами та влогами, дуже багато людей які народились у бідних родинах отримали також шанс на безкоштовну освіту, бо в інтернеті дуже багато безкоштовних ресурсів на будь яку тему. Знання перестали бути чимось сакральним і вузьким, вже не треба сидіти в бібліотеках годинами, щоб знайти цікаву статтю на потрібну тему. А раніше щос корисне можна було дізнатися тільки через сарафанне радіо та якісь приватні бесіди.
Фінансами керувати теж стало простіше. Зараз зайшов в інтернет і можна в один клік мишкою купити облігацій, покласти гроші на депозит чи дізнатись які існують інструменти для інвестицій. Раніше це було доступно лише обраним. Тож інтернет — це і є соціальний ліфт.

І так, установки від батьків дуже шкодять. Теж допомагає проговорити це все вслух психологу. Одразу розумієш неадекватність і суб’єктивність цих установок від батьків про бідність, стосунки з грошима і так далі.

Мені побороти цей синдром допоміг психолог. Буквально кілька сеансів і реально стає краще. Насправді просто треба подивитись на себе зі сторони, максимально об’єктивним поглядом. Допомогла одна його фраза " ти вже 8 років в айті, успішно працюєш і заробляєш, але чомусь досі вважаєш себе самозванкою і що ти негідна цієї роботи", Це було як холодний душ — якщо я самозванка, то хто тоді ні? Скільки років треба пропрацювати тоді, 50? Після визнання і пропрацювання таких здавалось би очевидних речей справді змінюєш свою думку на глибинному рівні

Не так діставала відсутність світла, як відсутність води, бо під час відключень світла насосні теж не працювали. Оце було реально незручно. Також в квартирі не було опалення, але це легко компенсується одягом.
А так вже готова з минулої зими — є екофлоу і ще пара павербенків, оптоволоконний інтернет в хаті. Навіть вже є схема, як від екофлоу заживити світло всій квартирі.

Безвідно до вашого коментаря — почитала ваші інші коментарі і щиро не розумію, навіщо ви собі на аву поставили український прапорець. Це або тонкий тролінг, або лицемірство) Практично всі ваші коментарі направлені проти України.

Ну називати всіх неайтішних чоловіків м’ясом — теж якось некомільфо, рицарям клавіатури і принцам офісної кружки іноді слід знімати корону) З цієї сегрегації і починаються проблеми — коли якась каста вважає себе розуміншими за інших і думає що володіє якимись унікальними якостями. Власне, айті теж стало ситуативним соціальним ліфтом для багатьох посередностей, як і війна зараз.

Це ваша реальна ситуація? Я не сиджу на тіндерах, тому про таке не знаю

Смішно, але ви буквально підтвердили всі мої тезиси) Власне, бурхлива реакція ображених хом’ячків доводить що я права.

Так тут хтось влучно написав, що Доу — це форум уклоністів і дезертирів, і по факту воно справді так. Бо айтішники ніколи не були сміливими, більшість це ботани-ноулайфери яких булили в школі і яким ніколи не давали дівчата. До війни айтішники якось відчували себе альфа самцями хоча б за рахунок грошей, тепер же в суспільстві елітою стали військові, які і заробляють не менше, і шану в суспільстві мають. Тому кодерів жорстко плавить — тут і відчуття безсилля, і заздрість, і страх за свою роботу і майбутнє. Не шукайте найближчим часом тут позитивних коментарів чи постів.

Ну не обманюйте людину) У першокурсника чи старшокласника не ніхуя, а є головне — молодість, перспектива і нормальна зовнішність, а ще завжди добре стоїть і дівчині ганантований секс тричі на тиждень, а не раз на місяць. Дівчатам треба ровесників або трохи старше, бо ніхто не хоче мити старого діда в душі, ніхто не любить зморщених старих сморчків, хіба тільки за великі гроші) Молодість — головний капітал, який за гроші не купиш.
Інше питання що 50 років це ще не старість і абсолютно реально знайти собі жінку і зачати дитину, чоловіки це можуть і в 60. Але тут явно важкий випадок, якщо в 30-40 не вдалося. Тут схоже щось клінічне з гормонами.