Пані Юлія майже в кожнім своїм «меседжі» висловлює думку, що суб’єктом приймання рішень у певній царині (зазвичай, економіко-політичній) мають бути групи осіб, які роблять безпосередній внесок у розвиток цієї царини (у рамцях цілої країни, до прикладу, — це є платники податків). А тих, хто тільки живиться з унесків инших (коли продовжувати попередній приклад, то це є субсидовані верстви на кшталт пенсіонерів), од приймання рішень треба відсторонити. Питання: хто є утримувачем (зверніть увагу — не тим, хто «тримає», а тим, хто утримує) українського айті й робить безпосередній внесок у його розвиток, а хто є утриманцем айті чи/та обслуговувальним персоналом в ньому? хто, за Латиніновою логікою, має приймати в цій царині рішення, а кого треба б було відсторонити від «керма»?

Дякую красно — за наголос на метафізичному в цій суто утилітарній дискусії :)

Ще щодо технічно/організаційно цікавих проєктів: їх же не тільки можна заводити, такими можна робити (вочевидь, не всі) вже наявні проєкти. Якщо в проєкт стосами закидаються зелені розробники, а трішки навчені видавлюються з компанії далі на ринок, бо претендують на більші зп, то тут вже нічого не вдієш. Однак, якщо є воля керівництва, креативність і компетентність команди та хоча б мовчазна згода замовників (це якщо вже менеджерові не хочеться витрачати енергію на рекламування замовникам нових технологій та організаційних підходів), то в проєкт можна впровадити іновації самостійно (знову-таки наголошу, що це діє лише в окремих випадках). Особисто на практиці бачив, коли розробники саме через такі «плюшки» воліли перейти у відповідні проєкти в межах компанії або у відповідні компанії з поточної (імен не називаю, бо за рекламу мені ніхто не платив :) ) - навіть на дещо менші зп. Це є тільки приклад локального розв’язання проблеми — це не є системний розв’язок. Над останнім мали б думати світлі голови керівників наших контор.

Компанії, що силуються совковими засобами вреґулювати ринок і запровадити, даруйте на слові, стабільність у галузі, можна зрозуміти — і їм, мабуть, треба поспівчувати: шановне панство явно переоцінює свої сили й значення в сучасному світі. Раніше «контори» в Україні мали певні унікальні якості, як от: вихід на «кришувальників», спромога заводити гроші, здатність виходити на замовників поза ментальною залізною завісою, що її ще не було зруйновано на той час, невелика їх кількість, яка за умов нерозвинености українського айті бізнесу давала їм змогу бути дійсно винятковими на ринку праці, тощо — це все дозволяло диктувати свої умови. Власне, тоді «контори» були центровими на ринку й могли укладати подібні «меморандуми», а маржу, яку вони отримували з кожного бійця, можна було вважати обґрунтованою. Тепер стан ринку зумовлює ситуацію, коли ті «круті перці», про яких вище згадував Роман, нарешті усвідомили, що вони є саме круті перці, і не вони мають стукатися в двері «контори», а «контора» має їх чимось зацікавити. Маятник хитнувся в инший бік. Тепер, щоб отримувати ту ж саму маржу, «конторам» треба робити більше зусиль, ніж вони робили раніше, бо центровими на ринку стають вже не вони, а бійці-спеціялісти. І певні товариші намагаються тут іти шляхом найменшого опору: чом би не підписати меморандум — та й по всьому? А дзуськи вже. Треба не меморандуми підписувати, намагаючись законсервувати ситуацію в окремо взятій країні (за умов відкритих кордонів та рухливости айтівців ми тільки розгублюватимемо спеціялістів ще більшими темпами), а думати, де можна, даруйте на слові, покращити процес, як зоптимізувати організаційну структуру, у який спосіб змінімізувати витрати (може й маржу де підрізати, не щодня ж бридня — вареники їсти) — зрештою навчитися заводити на наш ринок такі технічно й організаційно привабливі проєкти, щоб спеціялісти вишиковувалися в чергу. Або, до прикладу, почати активніше «заходити» в нашу технічну освіту: і в освіті ситуація зрушиться з місця завдяки ринковому чиннику, і офіційно прив’язаних до себе бійців можна буде вирощувати (ось вам той же «меморандум», але в набагато елеґантнішій обгортці та з кориснішою для всього суспільства суттю). Хай там як, а ринок все-таки має змушувати думати.