Донатив та буду донатити далі. Щомісячна сума, яку можу виділити — 7-10 тисяч гривень, але на постійній основі. Переважна більшість розходиться по знайомих волонтерах, яких знаю особисто. Якась частина — великим фондам. Два місяці на ЗСУ майже не донатив, натомість сам провів невеликий збір серед друзів, доклав свої та закупив іграшки, канцтовари, ліки та корма для тварин в дитячий будинок, яким опікується знайома. Сподіваюся, що це теж можна рахувати як донат на ЗСУ, бо саме за майбутнє дітей війна і йде.

Ви пишете не на ту аудиторію. Одна з ознак лідерства з Ваших же слів — турбота про загальне благо та користь людей. А буквально в сусідній статті пани айтішники активно обговорюють як втекти з країни, а дописи на тему, що кожен сам за себе, а суспільству ніхто нічого не винен набирають найбільше лайків.

А якщо втопитися в процесі — то взагалі Героя давати треба!

Нє, чувак. Те що ти пишеш — це підміна тези, а не a la. Але молодець, ти робиш це досить науково та з підведенням бази.

Швейцарцям розкажіть про це) Тим більше, де це я таке писав?

Дякую за лікбез. Не переймаюся цим. Останні 10 років майже з усім топ-менеджментом виключно на «ти». В компаніях Big4 це навіть частина корпоративної культури, яка просувається

Не ображайся, тьозко, звичка. В західній корпоративній культурі взагалі немає поняття «Ви», а я вже понад 10 років в такій працюю и трохи відвик. Іноді можу «тикати»

Ти помилився з тим, кого обрав для відповіді

І в Києві те ж саме. Я вважаю це аморальним, тому участь в такому не приймаю. Мій максимум розваг: покурити кальян вдома, пограти з дівчиною в бадмінтон або зводити її в кафе.

Це блін точно. Повернуться з-за кордону і будуть розповідати що ледь на на власних плечах витягнули все.

Я для себе це питання давно закрив. Ще на початку війни. Піти добровольцем я духу не мав, але вирішив, що нікуди не поїду ні з Києва ні з України, а паралельно буду робити те що вмію: працювати, донатити, виконувати якісь незначні волонтерські таски, які мені зрідка підкидають, та намагатися жити мирним життям. Як і в будь-якого, хто зараз живе в Україні, у мене є знайомі військові, є знайомві дівчата, дружини хлопців, що воюють. Я жодного разу з їхнього боку не зустрічав осуду такої позиції.

А от щодо героїчних плавців через Тису або «забувших повернутися» там думка далебі інша. Хоча візуально начебто різниці й немає: і ті й інші засцяли піти в ТЦК.

Хз. Я два рази був у Львові, навіть військових не бачив. У Львові — двіж-Паріж. Як на мене, трохи зайвий для воюючої країни.

Чому ж? Для мене це аргумент.

От на початку липня був, приїздив з дівчиною. Добре час провели. А перед цим у травні з компанією друзів приїжджав на конференцію.

За мене це зробив роботодавець, я надав актуальні дані про себе та копії документів. І періодично така звірка відбувається.

Це «словєсна казуїстика» та доведення до абсурду

То може подумаєш про зміну статі? Сьогодні це цілком реально.

Сильний аргумент) Красава! Ні, не з окопу. Але не живу як сцикло і планів по запливу через Тису не будую. Живу звичайним життям: їжджу в гості в інші міста, гуляю по вулицях. Воєнкоми прекрасно знають де я та як мене знайти. Я офіційно працевлаштований: всі дані через відділ кадрів і так надаються.

Я не ховаюся від воєнкому. Більш того, на відміну від більшості хто тут пише, я офіційно працевлаштований: воєнкоми і так про мене знають. Я живу майже звичайним життям з коригуванням на війну. У тому числі спокійно пересуваюся країною: їздив кілька разів до друзів, кілька разів погуляти в інше місто.

І мені точно не приходить в голову думати над тим як намутити довідку чи переплисти Тису.

Мужик би був коли б сидів в Україні і не сцяв, якщо настане черга