Для мене сама улюблена, а головне реалістична з правильним логічним кінцем, це — любовна лінія Гарр’єра Дю Буа з Діско Елізіума. Максимально доросла з присмаком гіркого суму за долю головного героя але і з чіткими нотками надії на гарне майбутнє для Гаррі, якщо ви звичайно йому допомогли зробити правильні висновки та пропрацювати його минуле.
Обожнюю цю гру, мабуть щось на такому ж самому рівні було в Плейнскейпі у Безіменного.
А так у біоварів завжди були прісні та формальні відносини в іграх, можливо крім Віку Дракона першого. А у Відьмаку там чисте пауверфентезі для підлітків , стосовно відносин.

По перше, я в шоці від цього «совка» в багатьох головах людей.
По друге, чому люди вважають за не нормальне те щоб у всіх були базові права людини.
Право на шлюб, це базове право людини. Давайто опустимо романтичну частину цього питання та подивимось на прогматичну. Це спрощує право наслідування майна після смерті одного з партнерів та взагалі в юредичному просторі набагато полегшує життя двох людей. Я зі своєю дружиною прозустрічався 8 років поки ми не одружилися. Головне питання стало коли ми вирішили удвох придбати нерухоме(рухоме) майно, хто знає, що може трапитися з одним із нас. Краще одразу всі наші стосунки вивести в правове поле. Та й багато хто знашого оточення так само відноситься до шлюбу та мають схожу історію одруження. Двом людям просто добре удвох, та вони вирішують перевести це в правове поле, що тут поганого? І зновуш повторюсь, це базове право кожної людини закріплене конституцією, тоді чому його потрібно лишати людей за те, що в них одна стать?
Далі більше, право на усиновлення це ЩО? Так це базове право людини!!! Одностатеві сім’ї повинні мати право на всиновлення дітей. Нема ніякого дослідження підтверджующего, що дитина обов’язково виросте «содомітом», якщо в неї буде два тата або дві мами. А ті люди, що проти цього справжні виродки та фашисти, котрі із-зі свого страху перед геями готові приректи дитину до виживання в дітдомах, котрі не дуже сильно відрізнаються від концтаборів. В дітдомах діти — не отримують достатньої уваги та любові, в них майже нема шансів на гарне майбутнє, вони стають жертвами як фізичного насильства так і сексуального І О ГОСПОДИ, по статистиці частіше за все одностатевого насильства. Тобто «скрепаносци» вибирають це а не те щоб дитина потрапила в сім’ю, хоч і одностатеву, котра її б по справжньому любила та цінувала (бо такі люди цінять більше те чого вони не можуть мати), котра змогла би їй забезпечити гарну освіту та добробут.
Ну і добивка, в нас і так зараз багато одностатевих сімей, особливо їх кількіст виросла «завдяки» війні. Так так мої любі «скрепаносци» я говорю про сім’ї в котрих діти росли тільки з мамої або бабусею і що? Це якось вплинуло на їх орентацію?

— Як повномасштабна війна змінила ваше ставлення до того, у що грають ваші діти?
—Ніяк. Неможна забороняти дітям, щось любити, а щось не любити. Це теж саме, як забороняти слухати реп або тяжкий метал та натомість навязувати слухати класику. Діти повинні мати повну свободу в виборі свого хоббі, музики, стилю одяга. Все це відноситься й до ігрових жанрів.
-Ви стали більше контролювати ігровий контент своєї малечі?
—Відповідальні батьки завжди повинні заздалегіть цим перейматися. Батьківський контроль на консолях и тп. Хоча нема кращого варіанта чим насправді бути зацікавленим у справах та інтересах своєї дитини, навіть якщо тобі може не подобатися її захоплення. Підчас розмови ти можешь отримати якісь нові знання, пізнати краще світогляд дитини або навіть підчас неї (дискусії, задаючи питання) запропонувати інший погляд на ту чи іншу ситуацію, закласти ростки нових ідей та поглдив для подальшого обдумування.
-Щоб уникати шутерів та інших жорстоких ігор.
—По перше, війна війною, але дякувати (підставляйте що хочете), що діти це всеж сприймають не так як дорослі. А якщо батьки будут весь час використовувати всякі слова по типу «Як ти можеш грати, в це або в це коли там померають люди» це тільки буде збільшувати накопичування стрессу самій дитині, а також закладати почуття вини на яке дитина ніяк не може вплинути (там багато побочек за собой потгне така поведінка). Всетаки ігри це така собі форма ескапізму і якщо комусь легше стає від тих або інших жанрів то хай. Знову ж є дослідження, що доказують Жорстокість в іграх — ніяк не впливає на проявлення жорстокості в реальному житті (згадаємо той випадок, як в США чи Британії хлопець забив іншого після програшу в ФІФА).

П.С. Особисто про себе, я ніколи не любив шутери особливо мілітарі-шутери (окрім классичних, по типу Дум, Квейк). Але завжди був не проти здрузями заради веселих випадкових моментів завалитися на пару раундів в Батлу або Варзону. Назараз сама думка пограти в ігри такого типу мене лякають. Я пам’ятаю на скільки там реалістичний та якістний саунддизайн і сама думка про нього вмене викликає не самі гарні асоціації. Хоча я можу уявити, щоб я запустив Анчартед там якийсь або той же Дум та не відчував дискомфорт.

Дуже рекомендую книгу «Геймдизайн» автор Тайнан Сильвестр, якщо потрібні знання початкові по геймдизайну. Для себе щоб уявляти, що таке розробка відеоігр то дві книги Джейсона (проліз без мила) Шраера «Кров, пот и пиксели» та «Нажми RESET» (там як дуже демотивуючі так і дуже надихаючі історії).

В шостому або сьомому класі на паскалі написав «Щось», там хрестиком потрібно було збирати нолики, які в рандомному місці з’являлися на ігровому полі, ще був таймер та рахунок.

Доречі ти мені нагадав про потойбіччя. В перших трьох частинах однакова формула сюжету, коли я проходив третю частину і там знову в кінці почалось потойбіччя (я такий «Да ви знющаєтесь»), але плот-твіст це наркотики. Ну і в четвертій частині все ок з цим, лише мені цікаво як нікто з них ніразу не згадав, про зомбі-нацистів, Йєті, синіх людей та дерево-життя і тд. Я би це перше, що розповівби своєму братові)))
Постановка так дуже классна.

Два роки тому перепройшов Третю частину на платину, потім почав грати в п’яту частину але не пішло. Третя частина мені здається ідеальною тому, що там всього рівно стільки скільки треба. Баланс між сюжетом, аванпостами, прокачкою, общим наративом та геймплейним-лупом. А в П’ятій частині я наче потрапив на базар де мені постійно в обличчя сують нескінченну кількість активностей. Інформаційний шум просто зашкалює, ти не можеш проїхати й хвилини без події і це супер напрягало. Хоча саме як бойова-пісочниця це мабуть на данний час, вершина дизайну, принаймі для серіїї Far Cry.

Серія Uncharted. Взагалі не уявляю, як хтось виділив гроші на другу частину після першої гри. Це жах геймдизайна навіть для того часу. Єдине, що в першій частині було більш менш це паркур, все інше — чистий жах, а рівень на водному мотоциклі це... це просто щось.
Друга частина не краще почалась, на початку тобі презентіють стелс механіку та закидають на арену. Я проходжу повністю незамічиним до виходу з арени, але раптово мене вбиває снайпер, я не зрозумів, щераз проожу не заміченим до виходу і все повторюється. Мої думки, мабуть треба вбити снайпера, починаю його шукати на рівні, його нема. Вирішую зачистити в стелсі всю арену, тоді нікому буде вмене стріляти. Зачистив, як тільки я вбиваю останнього ворога, гра спавнить другу хвилю ворогів, які одразу знають моє місце знаходження. «Генії-геймдезайну» вирішили, що врівні де ми тобі презентуєм стелс механіки не можна пройти по стелсу, ти обов’язково повинин вступити в бій.
Третя частина, весь рівень коли Дрейк піднаркотой це суцільний жах, починаючи з кривих чекпоїнтів (з’являешся і тебе одразу підривають) та закінчуючи ваншотами.
А ось четверта частина все більш менш, щось нормальне хоча було тупо коли я загадку розгадав але гра мені не давала її вирішити бо Дрейк її ще не розгадав, мені обов’язково потрібно було потикатися в невірні варінти, щоб просунутися далі.

І на солодке TLOU: Part I, але друга частина у всьому краща та за слуговує на всі хвалебні відгуки. У першій частині зімною повторилися тіж проблеми, що й з Анчартедом. Рівень де ти зустрічаєш двох братів, починається по стелсу, але розробники важали, що гравець обов’язково спалиться, що спровокує за ним погоню броньованого автомобіля. Я ЗНОВУ пройшов весь рівень не поміченим але гра така «СТІЙ, в мене не можна грати як ти хочешь, ти неправильно отримуеш від мене задоволення, навіть якщо я тобі САМА дала такі можливості», та спавниту БУКВАЛЬНО з повітря ворогів передімною які секунду тупять, а потім помічають, що тригорить погоню брони машиною. Ще схожа історія була в похиленому хмарочосі, та в каналізаціях там взагалі було супер тупо, просто вмикалася кат-сцена як звідкілясь біжить Клікер та загризає Джоєля.

П.С. я грав в ці ігри лише тому, що намагася розібратися це зімною щось не так або ці ігра насправді переоцінені. Бой НоутіДогов приводять завжди в приклад ювелірного геймдезайну. Цей гемдизайн я лише побачив у другій частині ТЛОУ.

А я не забуду, як 10 років назад грав в Star Wars: The Old Republic. Було те, що треба після повного закриття Lich King’а. Також ніколи не забуду deathmatch заруби разом друзями в Jedi Academy в компзалах.

Виглядає, як якийсь китайський клон. Могли б спробувати хоч трішки щось оригінальне зробить.