У західній економічній культурі набуває популярність ідея — «Помри з нулем на рахунку» що прийшла після FIRE. Звісно її не слід сприймати буквально, але там більше про те що якщо ти витрачаєш 90% свого доходу, а відкладаєш чи інвестуєш 10% то ти м’яко кажучи не дуже розумна людина, але те саме якщо ти відкладаєш 90% і живеш на 10%, бо з віком здатність конвертувати гроші в задоволення від життя і наповненість(не лише в дофамін а й купівля собі трохи свободи і можливості пробувати щось нове) різко падає. Звичайно в східній Європі в силу молодого ринку і більших економічних шоків ризики вищі, але для подавляючої більшості середнього класу(кого б ним не вважати) діапазон 30%-60% інвестицій і подушки від доходу більш ніж достатньо якщо цифри вже надто більші за ці то можливо реально там якісь психологічні зажими і страх бідності тотально превалює над усім. Ну і бажано зрозуміти своє відношення до дітей у фінансовому плані якщо плануєте їх мати — бо можна дати їм чисту базу і хай вигрібають як хочуть і спокійно собі кайфувати або покласти все життя обмежуючи себе в усьому і зробити їх доларовими мільйонерами(що перше що друге не дуже здорові крайнощі як на мене).

І ще одне. Дуже часто люди обманюють себе коли кажуть що їм не потрібен той стейк за 35 євро бо можна і вдома смачно і здорово харчуватися або «нащо ті подорожі» ітд бо не можуть дозволити собі ментально розслабитися і просто насолоджуватися в моменті життям це свого роду також скіл який можна прокачувати — я таким реально заздрю бо їх дофамінова система це чистий лист — в мене друг 5 років нікуди не їздив і розказував байку що йому то непотрібно хоча гроші більш ніж дозволяли, останній рік почав потрохи пробувати і видно наскільки він кайфує від простого бокала вина та смачної вечері в ресторані на набережній. З іншого боку якщо роздрочити свою дофамінову систему то навпаки бажано на рік-два піти у дисципліну і тотальні обмеження щоб повернути смак до життя.

Не для роботодавця а для тебе самого бо він тоді просто ці податки візьме з твоєї ЗП а не уріже свою міфічну маржу. Ця все соціалочка роботодавця працює там де прибуток компанії на працівника в десятки як не в сотні разів більший за зп яку йому віддають от там держава включається щоб з барського плеча ще трошки насипати тому бідолазі на пенсію і лікарняні. В сервісному ІТ бізнесі це не так. Там маржа роботодавця фіксована особливо в аутстафі є зовнішній рейт є твоя зп і є маржа а далі працюй там як хочеш.

Працював і не один раз тому знаю про що говорю — майже скрізь зарплата у конверті і мінімалка на карту — хочеш лікарняний ну і отримуй з мінімалки якісь копійки — якщо якийсь конфлікт по виплатам те саме — виплатять офіційну частину що може в десятки разів відрізнятися від реальної. Там де беруть на повну ставку типу Київстару, банки ітп зарплата абсолютно неконкурентна. Державі вигідно провайдити наратив про соціальні гарантії-пенсії (які обесцінюються швидше за те як набирається стаж) лікарняні ітп щоб людина думала що про неї дбають хоча вона сама завжди за це все платить.

Які гарантії? Їх і в емплойменті вже ніде немає давно, але якщо ви хочете платити 45 замість 6 відстоків то велкам. Найбільше мені подобається мулька що «то ж роботодавець платить» з приводу ЄСВ наче він гроші з якоїсь іншої шкатулки бере а не з зарплатного фонду і міг би вам розширити базу. ФОП це мало не єдина позитивна річ створена в українській економіці за останні 20 років

У всіх такого роду запитань важливий контекст: і головний з них навіть не наявність чи відсутність дітей, (так як є люди яким норм і з дітьми міняти по 3 локації за 3 роки), а бажання/готовність інтегруватися в суспільство. Персонально для себе не розглядаю інтеграцію і живу в тій самій бульбашці що мене повністю влаштовує готовий поміняти країну за 1-2 дні. Треба плюс ще дивитися на психологічний профіль чи комфортно жити в невизначеності. Якщо є необхідність/бажання інтеграції то треба дивитися на перспективу куди країна йде в більш далекій перспективі і я б тут на південні країни не закладався так як євросоціалізм Іспанії і Італії може конкурувати хіба з німецьким чи британським — не маючи при тому того рівня економіки + постійний ріст злочинності. Краще тусити там по 3-4 місяці якщо вже так клімат подобається. Тобто якщо фокус на дітей і їх майбутнє то вибирати треба країну з непоганою демографією, екологією і ресурсами то в Європі це лише Скандинавія. Але якщо фокус діти то забудьте про задовільний рівень податків і можливість ефективно зберігати і інвестувати. Тепер що там по заробітку — якщо для вас це головне накосити грошей і у вас непогано виходить у фріланс або аутстаф проекти то грузинський чи український ФОП вам у поміч. Якщо то для вас дуже дико і ризиковано то лайт версія Польща-Румунія-Болгарія 15-20% з соціалкою.

Проблема всіх цих запитань в тому що люди чесно не можуть відповісти яка стратегічна мета? Багато грошей і Fire, Івенти, медицина і Тіндер у наполовину україномовній Варшаві, майбутнє дітей і їх благополуччя, комфорт і безпека ітд — список можна продовжувати. Але важливо вибрати щось одне максимум два тоді і вибір буде майже однозначним.

А взагалі мені здається що ми у тій стадії що про стабільність можна забути і треба бути готовим за 24-48 годин опинитися в іншій точці планети

Ким бути щоб що? Заробляти на рівні ІТ і мати купу вільного часу для самореалізації в інших неоплачуваних сферах(хоббі)? Реалізуватись на кар’єрній драбині і кайфувати від роботи паралельно заробляючи на рівні ІТ? Піти в підприємництво і впахувати 24 на 7 перші декілька років з невизначеним результатом? По вашому опису останній пункт не підходить, а між першим і другим немає конкретики. Якщо піти на дауншифт тим же вчителем можна швидко проїсти всі заощадження і впасти ще в більше вигорання тільки вже матеріального характеру. Більшість все ж таки, коли мають на увазі вихід з ІТ обманюють себе, говорячи про нові горящі очі а хочуть життя звичайного рант’є. І це абсолютно нормально просто тоді потрібно бути чесним з собою і від цього відштовхуватись і всі зусилля направляти на головне — накопичення капіталу, а не пошуки нової справи життя. Якщо буде норм пасивний дохід то шукати буде значно легше так як можна буде вибирати з того що реально кайфуєш, але можливо не приносить багато грошей.

Грошей. От реально повністю найманська армія може з 5-10% ідейних. Економіка росії в основному сировинна і може спокійно обслуговуватись 20-30 млн населення. Все решта баласт який нікому не потрібен. Тема написана так ніби російське населення має якусь субʼєктність і в нього є якесь стратегічне бачення.

Не може, бо основний недолік джуна це не в тому що він погано чи мало кодить(часто більше за сіньйорів і в непоганій якості), а в тому що часто йде не в тому напрямку часто вирішуючи неіснуючі проблеми або навпаки ускладнюючи вже існуючі. Це напряму с девелопментом не пов’язано, але впливає на естімейти і може загалом погіршити загальний стан проекту. Друга проблема це відсутність maturity, що по досвіду важливіше за seniority. Це означає вміння брати на себе відповідальність і вирішувати проблеми часто не кодом а наприклад відстоюванням своєї думки і вмінням аргументувати чого цього в принципі не треба робити або робити іншим чином. А цього жодний агент тим паче чатжпт за 20 баксів точно не допоможе зробити.

Ну це все ж таки трохи як жарт був)

Так ми не айтішники, шановний автор! Ми прийшли сюди заради грошей. Ми кайфуємо від десятків інших речей, не пов’язаних із сидінням за монітором по 15 годин на добу. Ми просто знайшли, як «зламати» систему. Коли ринок був живим і активним, а щоб змінити колір кнопки потрібні були команди фронтендерів по $6000, ми масово пішли в індустрію — щоб їхати на горбу таких, як ви, шановний топікстартер!

І знаєте що? Нам це вдається. Нас стає все більше. Ми, як тонка плівка, вкриваємо вас — справжніх айтішників, які іноді працюють за трьох, бо не можуть здати код, поки не зроблять усе ідеально. Ми безсоромно користуємося вашим «код оунершіпом», щоб виставляти в 3–5 разів вищі естімейти. Ми любимо життя у всіх його проявах і прагнемо витрачати якомога менше часу на роботу — розвиваємо тіло, соціальні навички, ведемо блоги, серфимо океан. І все це — завдяки вам. Ми мали б подякувати вам за той фундамент, який ви побудували, але ми занадто самовпевнені, щоб це зробити.

І знаєте, що найцікавіше? Коли ринок впав, коли почалися масові звільнення — ми знову «хакнули» систему першими. Нас звільняють рідше. Бо коли менеджеру просто кажуть скоротити кількість людей, він обирає залишити когось, з ким приємно провести вечір за келихом вина і поговорити про щось окрім роботи.

Те саме з HR — вона швидше пропустить у наступний етап веселу, розслаблену людину без темних кіл під очима, ніж «душнилу», який завалить її питаннями про технічний борг і фреймворки, які треба переписати з нуля.

Я тебе розумію, авторе. Це боляче й образливо. Комусь усе легко дається, а справжнім професіоналам — лише важка праця й мінімум преференцій. Я і сам колись був СПРАВЖНІМ айтішником. Але швидко зрозумів, яка це безперспективна справа.

І тут тільки два виходи: або теж «стати не справжнім» і отримувати всі бонуси цієї гри, або першим піти з індустрії. І тоді — лише тоді! — клієнти та продакти прозріють, усвідомивши, який баласт тримався на чесних спинах людей, що народилися з клавіатурою в руках. Ось тоді їм точно не позаздриш.

А поки ви, справжні, ще існуєте й готові тягнути все на собі, жертвуючи часом і здоров’ям — нас буде тільки більше. Вибір за тобою.

На довгій дистанції такий зовгішній борг не лікується хіба що падінням долара в рази або падінням економіки так само в рази, коли всі захочуть різко її купити, а що там в перспективі 2-3 роки ніхто вам не скаже. Я би зараз дуже обережно ставився до інвестицій в американскьку економіку та і в будь-яку іншу.

Как сказал какой-то известный футуролог во время ковида на реплику что с удаленкой все уедут из мегаполисов и там все рухнет — людей в большие города уже давно толкает не столько заработок — при местной инфляции он не сильно отличается, а более широкий выбор сексуальных партнеров. И я думаю это нужно не буквально воспринимать а в целом как окружения — личной, профессиональной, социальной жизни

Ну так Грузия это и не страна на перспективу там же и написано «накосить бабла» цель и наслаждаться вкусной кухней, дешевыми ценами и в случае чего быстро собрать чемодан. Я сам в последнее время думаю стоит ли условная Польша или Болгария десятки тысяч долларов налогов которые придется заплатить за несколько лет. Как по мне если нет детей то не особо. Просто есть люди которым нужна эта мнимая стабильность я и сам раньше к их числу относился

Трохи не стримався — Лонгрід

Все трохи глибше, зараз просто і компанії стали звільняти людей пачками настільки тупо і безпринципно, навіть не аналізуючи продуктивність, на що в принципі мають всі законні права це їх бізнес — роблять що хочуть.

Бенч і інтернал мобіліті то взагалі звучить як жарт.

Але на будь-яку дію виникає протидія. І протидія доступна звичайним контракторам називається — а клали ми на ваш бізнес з великої гори і ви мене ще знайдіть у ваших поламаних бізнес-процесах, щоб звільнити.

Тут і суперзайнятість, і банальна низька продуктивність і пріоритети відпочинку, а щоб бути трушним айтішником і вміти в той самий код овнершіп то воно все ж має бути на першому місці.

Ринок став агресивним з усіх сторін, слова професіоналізм, взаємна довіра той самий code ownership перетворились на булшіт не лише через зайчиків. Той самий вигорівший чувак, якому звільнитися не дозволяє фінансовий стан може перформити навіть набагато гірше

Я пам’ятаю, як років сім назад вся компанія обговорювала дівчину яка вийшла на роботу, злітала у відрядження і на наступний день звільнилась. То було ой прям подія!

Зараз же — Не вийти на роботу і зникнути на тиждень — Легко! Розказувати що супер важлива таска майже зроблена по результату отримати напівзломок — Легко! Всі скажуть — «Ну так звільняйте!», «Контролюйте» і звільняють але потім цикл починається по новій. Бо таких людей стає все більше і більше. І то не через поганих чи хороших людей, а просто система трохи зламана. Хочете сказати як посидять без роботи 7-8 місяців то будуть боятися нову втратити? Булшіт! Зараз на ринок вийшло покоління якому похєр і ваш успєшний успєх і кар’єру. А зараз ще й такі часи що не знаєш що буде завтра.

Ця тема до речі так гостро висвітлюється саме в девелопменті. У маркетингу SEO, SMM і дизайні суперзайнятість то просто вже як стандарт індустрії. Там навіть ніхто не сприймає це як проблему, яку варто обговорювати, якщо клієнта все влаштовує.

І зрозуміло чому. Бо тут немає кордонів для покращення, завжди великий беклог і тек-дебт — а система заохочення — нуль. Одну і ту саму таску можна зробити за день, за півтора з тестами, за три з тестами і переписаним модулем який зачіпається, але дасть виграш в майбутньому. І де пролягає ця межа? А її просто не існує бо кастомеру і тим паче галері плювати на це. Тому в принципі вся суть обговорень в коментах це моралізаторський срач
1. Тих хто розуміє, що знаходиться з роботодавцем у контраверсійних відносинах де його задача робити якнайменше за найвищу ціну — а задача кастомера максимально нагрузити за найнижчу
2. Тих хто хоче в силу своїх особистих якостей, відповідальності, бажання якісно виконувати свою роботу не опинитися в програшному становищі по відношенню до перших.

Це ви з ізраїльтянами або арабськими(ОАЕ, Saudi) ще не працювали там в принципі менеджери на підвищених тонах на регулярній основі спілкуються і пишуть по 15 раз на день, щоб не дай боже не втратити контроль що ти конкретно в цю хвилину робиш

Саме тому краще мати поменше центрів життєвих інтересів щоб тебе кожна країна де ти пожив чи попрацював більше ніж півроку не вважала що ти їй винен назавжди

Скажу непопулярну, але здається досить правдиву думку країни східної Європи включаючи Україну і Росію вже нічого не врятує з точки зору демографії у історичній перспективі хоча б 50-100 років. І тут не допоможе ні міністерство єдності ні гроші ні умовляння або диктатура з забороною абортів або податками на бездітність. Просто змінилася парадигма, люди хочуть жити для себе а дітей ставлять на 3-4-8-ме місце. Західну Європу ще будуть тримати мігранти які асимілюються. Навіть 1.6 народжень на жінку в порівнянні з 1.2 дають експоненційну різницю менше 1.2 це просто катастрофа у розрізі 50 років навіть без міграції

Дивлячись коли ці діти з’являються якщо у 20 років (втрата продуктивності в найбільш затребувані для кар’єри або бізнесу роки, зниження норми зберігання ітп) то мабуть неможливо, якщо в 37-40 то більш ніж

Ну я про звичайну робочу візу писав і емплоймент класичний

Так з більш низькою базою рахував можливо ви точніше описали ну в цілому я пам’ятаю що все виходить майже ідентично до Польщі по податкам