Без адекватного бюджетування навіть багатомільонний дохід перетвориться у «без штанів і з купою боргів» якщо він зникне. Тому бідкатися що «Х не купиш» при тому що живеш від зарплати до зарплати, маючи далеко не мінімалку — це як голосувати за Зєлю а потім скаржитися на бидло-клоунів у владі.
Проблема в тому що навіть в менш складних ніж айтішні проектах вклад окремого працівника оцінити досить складно навіть маючи повну інформацію по проекту. Тому питання зводиться до «чи відчуває особа, що має півноваження підвисити зп, що втрати через ризик твого звільнення більші за втрати через рейз, який ти хочеш».
Гіпотетично, маючи опціони у компанії, акції котрої зростають у ціні, співробітник може їх купувати за ціною менше ринкової вартості.
Тобто в ідеалі маючи опціони на 10000$ на момент працевлаштування, через рік маєш право купити акцій на 3000 за 2500, ще через рік — акцій на 4000 за ті ж 2500 і.т.д.
Але стан ринку цінних паперів в Україні робить цей процес набагато більш муторним і ризиковим, ніж, наприклад, у США.
Степень ownership работника прямо пропорциональна доле компании которой он владеет.
Проблема в тому що ти намагаєшся уявити «культуру народу Х» як щось статичне. Але те що новомодні течії постійно все змінюють і «руйнують традиційну культуру» якраз було, є і буде в будь-якому більш-менш розвиненому (є можливість витрачати не всі сили на виживання) і не ізольованому (знають про існування іншіх культур і мають змогу з ними спілкуватися і тягнути до себе те що їм до вподоби) суспільстві.
Зазвичай «традиційними цінностями що були тисяці років» називають окремі елементи стану
Наприклад, рівні права для груп що тобі не до вподоби — це «новомодна дурня». А те що особисто ти маєш такі ж права та свободи як прапраонук князя — «природньо». Хоча і те, і те в історичній перспективі в більшості країн з’явилося дуже недавно.
Так що не треба використовувати давнину чогось як аргумент.
О, замечательная книга — несмотря на местами нудятину классически высвечивает проблему утопий. Сначала гипертрофировано высвечиваем реально существующие проблемы (например нечестная конкуренция через лоббирование), а потом начинаем расписывать наше общество мечты.
Потом начинаем рассказывать как все будет замечательно в ПРАВИЛЬНОМ обществе.
Многочисленные и довольно очевидные потенциальные проблемы «идеального общества» (офигенно описана судебная система, состоящая из одного мирового судьи которая конечно же отлично отмаштабируется с уровня одной деревни) обходятся стороной. Во всех утопиях все поголовно честные, добрые и благородные так что этой проблемы просто не возникнет. И превратятся из поголовно тупых и злых они всего лишь от смены строя. Моментально.
Больше всего умиляет картина «сделавшего себя капиталиста из небогатой семьи», который в 14 пошел без образованияи связей вкалывать на шахты, попутно занимаясь самообучением. И через 10 лет стал не инвалидом, а владельцем компании в которую пришел и офигенным химиком.
null
О том-то и речь что вопрос «планируете ли детей» когда речь идет о том что должность требует сильной и длительной вовлеченности в проект — настолько же неэффективен и невежлив как вопрос о сексуальной ориентации вместо озвучивания того что компания дает три дня отпуска в случае свадьбы.
Податки у військовий час — то зрозуміло і нормально. Але тут маємо податок по-перше прихований, а по-друге лише для експортерів.