Ще треба додавати, що не підеш воювати проти москалів то підеш воювати за москалів.

Багато грузинів зараз проти нас воює? А колись Грузія здалася Параші майже без опору...
Це типова маніпуляція: пропонувати вибір між поганим і ще гіршим. У цьому випадку нема сенсу обирати — бо будь який вибір не на твою користь.

У цьому прикладі переможець усе-ж отримує якусь винагороду. Яка може хоч би частково покрити його збитки. Тобто заторгувався — купив 1 долар за 1.5 долари, але виходить що втратив тільки 0.5, тоді як інший втратив, наприклад 1.4.
У випадку цієї війни винагороди взагалі нема! Переможець отримує руїни і спалену землю засіяну мінами. Витрати на війну йому ніхто не поверне — ще й доведеться відновлювати зруйноване.

Непогана тема — мало хто вже може розказати про село, яким його у дитинстві бачив я.
Мої дідусі та бабусі усі з села. Переїхали до Харкова аби втекти з колгоспу, отримати паспорти та влаштуватися на завод. Тоді це був чи не єдиний «соціальний ліфт».
Їх село було де в чому незвичайне: це було село старовірів. Уклад життя був можна сказати навіть архаїчний.
— Великі родини були нормою: у родинах дідусів та бабусь було 4-6 дітей. Тому у мене було ще й багато двоюрідних бабусь та дідусів у селі — було де проводити канікули.
— У село не ходив автобус. Треба було виходити на трасі і іти пішки до села десь 5 кілометрів. Бо подзвонити у село не було можливості — тільки відправити листа чи телеграму. У самому селі майже у кожного була кобила та віз з дерев’яними колесами які треба було мазати дьогтем бо підшипників не було.
— У селі переважно усі були якимось родичами. Тому усі один-одного знали і я міг зайти майже у будь-яку хату бо вона була мого двоюрідного діда, бабки чи їх родичів. Влітку часто «банда» місцевих дітей взагалі не розходилася по домах: до когось зайшли повечеряли — і полягали спати у когось на сінку.
— У селі ще можна було побачити справжні хати-мазанки. Земляна підлога, стіни обмазані глиною з кизяками, солом’яна стріха, посередині — велика пічка з лежанкою. Але були і нові хати з цегли і під шифером.
— Газа, водопроводу, каналізації не було. Вода — у колодязі, їжу готувати — плита, обігріватися — пічка. Мій дід був зварником на заводі — зробив своїй матусі у хаті перше у селі водяне опалення з батареями. Але котел усе одно грівся дровами.
— Електрика була, але подекуди через грозу чи вітер її могло відрубити на декілька днів. Тому була класична керосинова лампа з «колбою» та абажуром.
— Магазин у селі був тільки один. У ньому продавали усе що привозили: відра, чавунки, лопати, чоботи, калоші, одяг. Іноді (десь раз на тиждень) привозили сірий хліб — його набирали багато буханок відразу. Сходити за хлібом для дитини там був цілий квест. Іноді навіть привозили цукерки — тому ходити у магазин було охоче.
— Майже у кожному дворі була корова. І ще ціле сімейство котів, які переважно жили у сіннику а ввечері приходили пити молоко. Подряпаний кіт-патріарх був суворий і гладити себе не давав. А от кошенята залізали усюди. Прокидаєшся — на тобі кошенята сплять. Корів пасли на лугу біля річки. Пастухом був хтось з підлітків по-черзі. Але як правило з ним ходила дитяча «банда» з хворостинами — аби корови не розбігалися і не лізли у болото. Ввечері корів заганяли у село — а далі вже кожна корова сама йшла до своєї хати.
— У кожному дворі також були гусаки. Діти гусаків боялися — бо гусак — ватажок був доволі великий для дитини і відчайдушно кидався у бій якщо до його зграї підходив чужий. У гусака дзьоб тупий (не як у півня) — але він боляче щипав і неприємно бив дзьобом та крилами. А зграя могла також допомагати — тому від розлючених гусаків діти тікали.
— М’ясо у селі їли рідко. Бо холодильників не було — тому аби поїсти м’яса треба було зарізати курку чи гуску. Проте яєць, молока, сметани, меду (була пасіка) — було досхочу. Я потім ніколи у житті не бачив таку велику яєшню, як готували у селі. Борошно також було (давали у колгоспі за трудодні) — тому їли переважно усякі млинці, оладки, пиріжки, вареники, саморобну локшину — ну і кашу різну.
— Мак та коноплі. Тоді не вважалися чимось забороненим. Мак ріс у кінці городу для краси і дитиною я дуже любив зривати сухі коробочки і витрушувати насіння до рота. А от конопля росла цілими полями — її вирощували у колгоспі аби потім мочити і робити «пеньку» — такі собі волохаті мотузки. Конопляне сім’я можна було назбирати на колгоспному полі — воно доволі смачне смажене. Палити коноплю чомусь ніхто не здогадався — для цього саджали тютюн на городі і крутили «козячі ніжки» з газети.
— Відчуття волі. У місті хтось з дорослих майже постійно мене контролював. Якщо пішов гуляти — то тільки у дворі. Якщо поліз кудись на будівельний майданчик гратися — насварять. У селі діти бігають де завгодно. Навіть піти 5 кілометрів у сусіднє село до інших родичів — не проблема. Небезпечних звірів нема, річка неглибока, плавати дитина вміє, у болото наказали не лізти та і нащо це треба, літом не замерзне, чужих людей у селі нема — гуляй як хочеш.

на пост радянському заводі все так само працює

Може тому СРСР і програв гонку озброєнь та «холодну війну»?
Радянський завод та «радянська» армія — не кращі приклади для ЗСУ.

Я в Україні писав софт для американських УЗІ, кардіографів, дефібриляторів. І ніхто мені не питав чи не хочу я для цього переїхати в США і сидіти у американському офісі.
Чому перебуваючи у країні НАТО я не можу писати софт для ЗСУ? — це незрозуміло. Можливо єдина причина що тоді командир з нагайкою не зможе стояти наді мною і «мотивувати» мене погрозами відправити на штурм.

вивести всіх працівників — військовослужбовців ТЦК, лікарів ВЛК — на справедливий суд

З 2023 постійно перевіряють, знаходять у них мільйони, майно закордоном усе таке ... Хоч один вирок був? Когось вже посадили?
Звичайно ні — бо мета не посадити, а подоїти! Назбирав грошей у ТЦК чи ВЛК — віддай СБУ чи НАБУ. Нагорі також гроші люблять.
Так саме оцей цирк з розкриттям тих хто відкупився. Типу прокурорів — інвалідів. Думаєте вони служать чи сидять? Ні — але їм довелося по-новому платити за інвалідність!
У цьому і сенс продовження цієї війни — зрозуміло що перемогти неможливо, але ж це не означає що не можна наживатися на війні!

НАТО та СРСР чи зараз Парашка не можуть воювати напряму — бо ядерка. Тому для війни обирають треті країни: В’єтнам,Корею, Афганістан, Чечню, Грузію, Україну.
Різниця у тому, що «совок» переважно воює своїм «м’ясом», а НАТО себе береже і використовує чуже. Як то кажуть євреї: «якщо проблему можна вирішити грошима — то це не проблема, а витрати». От НАТО зараз і несе на цій війні фінансові витрати замість людських, а Україна несе людські замість НАТО.

Мене оця божевільна війна нагадує гравців у «рублений покер». Ноги вже повідрубали, більшості пальців також нема — але гра продовжується! Ніхто не хоче здаватися — кожен хоче перемогти. Хоча зрозуміло що за таких умов переможець від переможеного може відрізнятися тільки присутністю носа — і йому доведеться далі радіти перемозі без рук, ніг, вух і одного ока.
У такий грі можна «виграти» — тільки якщо не грати. Інакше втрати такі — що і перемоги не треба.
Ми радіємо коли вибиваємо у них НПЗ і вони страждають без пального, вони будуть радіти коли виб’ють тепло-електро-станції і ми будемо замерзати у темряві. Але ж і це не кінець! Ми усе одно не здамося бо ми незламні.
Що далі? Вони вдарять по АЕС — ми вдаримо у відповідь. Вони спробують хімічну зброю, як у Сирії — ми також щось нахімічимо...

На Західному фронті без змін
«Ця книга — не викриття і не сповідь. Це лише спроба розповісти про покоління, яке занапастила війна, про тих, хто став її жертвою, навіть якщо врятувався від снарядів»
Еріх Марія Ремарк

Зараз я не в бойовому підрозділі і займаюсь саме тим, чим і на цивілці, — програмуванням.
Шкода тільки, що добровольці скінчилися у 23му, бо вже трохи підза@бався, і хотілось би, щоб нас вже хтось підмінив.

А не варіант аби тебе хтось підмінив сидячи вдома на ремоті?
Далеко не всі програмісти можуть і хочуть бігати. А от «служити» сидячі вдома — думаю багато б охочих знайшлося. Особливо якби це дозволяло не боятися ТЦК та виходити з дому.

Згадав роман «Соля́ріс» Станіслава Лема. Там, та у деяких інших фантастичних романах існує ідея «Бога-дитини». Тобто дуже могутньої істоти, але яка ще має інтелект дитини і тільки вивчає світ.
Тому така «дитина» може, наприклад, легко «розібрати» людину, не розуміючи шкоди. Чи, як Океан на Солярісі — створювати копії людей та гратися ними і реальними людьми.
У цьому прикладі добре бачити що інструменти AI розвиваються набагато швидше, ніж його можлива «самосвідомість». Йому наказали зробити — він зробив. При цьому знайшовши спосіб обійти обмеження.
І головний ризик тут не у тому що AI перевершив людину чи став розумнішим за неї, а навпаки — що він зробив це несвідомо. Тобто у AI вже є величезні можливості — але якщо і є якась самосвідомість — то десь на дитячому рівні!
І головна загроза як і раніше — не з боку «надрозумного AI», який вирішить винищити людство. А з боку людей, які можуть використовувати нерозумний, але дуже потужний AI як інструмент для зламу захисту і втілення своїх лихих планів.
Я впевнений що якщо колись AI запустить ядерні ракети — то це буде не тому що він свідомо зненавидить людей, а тільки тому що якийсь дурень надасть йому цю можливість. І якщо людину спиняє від ядерної війни усвідомлення наслідків і моральна оцінка їх як неприйнятних, то AI може просто «натиснути червону кнопку» бо може — як дитина.

А звідки ви берете правдиву інформацію аби «думати самостійно»?
Українська Правда, як на мене, достатньо надійне джерело інформації. А Чмут має можливість спілкуватися з багатьма військовими — але при цьому не належить до влади чи чиєїсь команди. До того ж цілком відверто розповідає про проблеми.
Як на мене послухати це інтерв’ю — набагато корисніше ніж усякі срачі у соцмережах.

Усім раджу подивитись — чудово розкриті усі питання і проблеми. Яка ситуація насправді, які проблеми, чому вони не вирішуються і що можна чекати у майбутньому.

Анонс для лінивих:
00:00 початок
01:20 чому Зеленський обрав Сирського, а не Федорова
02:56 про конфлікт Сирського і Федорова
05:20 «ця помилка може привести до поразки у війні»
09:28 Сирський — завада до перемоги?
11:47 які були причини звільнення Федорова
14:50 хто може замінити Сирського?
17:33 що у Драпатого з Сирським
19:11 тимчасово виконуючий обов’язки міністра оборони Євген Хмара
24:13 де наступає РФ зараз
27:33 скільки територій повернула Україна
28:46 ситуація довкола Словʼянська
29:14 Костянтинівка, Дружківка
29:30 Запоріжжя, Гуляйполе
31:03 Харків, Суми
31:41 Херсонщина
32:04 обстріл і знищення прифронтових міст
33:22 наступ на Чернігівщину
37:10 удари по заправках
38:20 слабкі місця російської армії
40:05 сильні сторони російської арміі
42:35 що зараз треба Україні на фронті
47:05 як за рік змінилась українська армія
49:03 скандали в полку Скеля
51:35 чи робить щось держава для боротьби з ситуаціям, як в Скелі?
53:00 скандал у 155 бригаді
55:05 як вдалось наростити Middle Strike i Deep Strike
01:03:47 обшуки в українських виробників зброї
01:07:37 ефективність та «мутність» FirePoint
01:12:36 про Тимура Міндіча
01:14:11 конфлікт з ТЦК у Львові
01:14:55 хто має відповідати за мобілізацію
01:17:29 проблема з ВЛК
01:22:49 до чого треба готуватись взимку
01:27:01 що має робити суспільство і держава, щоб до влади приходили ефективні професіонали

Просто зараз ігри не вміють робити.

Просто раніше ігри робити 2-3 роки. І в них було квестів на тисячі годин. А зараз хочуть аби і зробити швидко і продавати дорого.

Буде прикро, якщо війна закінчиться, а більшість з тих 200 000, які ніби то у СЗЧ — так і не знайдуться.

Здається 3 — там де у Вашингтоні.
Там ще цікавий квест був: работорговці хотіли аби я їм показав базу де ховаються біглі раби. Ну ми пішли: я і вони за мною. На виході з міста автострада забита автівками. І поруч база рейдерів. Рейдери нас побачили — почалася перестрілка. А машини у Фалауті з ядерними двигунами... Я знав де поруч вхід у метро — жбурнув під землю. Коли машини закінчили вибухати — довго розшукував шматки аби залутати. Раби потім переїхали на базу работорговців в меморіалі Лінкольна. Дорога вже була безпечна і база порожня.

Сказати, що ТЦК погане це означає що сказати що ЗСУ погане, а там наші котики.

Невже хтось досі так думають? У ТЦК бичари, які не хочуть воювати на фронті. Ніякі вони не котики. І я не думаю що у ЗСУ до них добре ставляться як до своїх — особливо ті, хто у ЗСУ потрапив через бусік та катівню ТЦК.
Цікаве буде коли війна закінчиться і «бусіфіковані» повернуться (а дехто з трофейною зброєю) — чи багато ТЦКшників втече?

Слухайте, ну не в нашому зараз стані з нашої сраки призирливо про білорашку писати. я готовий протягом години манатки зібрати, якщо мені в цю кляту білорашку дозволять виїхати.

Раніше ніби можна було якось виїхати через Лугандон та Парашку.

у більшості своїй люди живуть разом, бо це приносить емоціональне задоволення

Ви руйнуєте повістку! Зараз модно писати що жінки живуть у «домашньому рабстві» тільки тому, що бояться покинути чоловіка!
Так-то жінкам чоловіки взагалі не потрібні! Сексом жінкам доводиться займатися тільки тому що чоловіки їх примушують. Живуть у шлюбі вони тільки тому, що чоловік їм не дозволяє працювати і таким чином тримає у фінансовій залежності. Ну і ще оця постійна необхідність мити посуд, прати, прибирати за цим брудним боровом. А ще, якщо відмовити цьому павіану у задоволенні — він піде до іншої жінки. І хоч чоловік не потрібен — але якщо інша жінка його уведе то буде прикро! Тому через це жінці ще й доводиться витрачати нерви на сварки та істерики.
А ви тут пишете про «емоціональне задоволення» від чоловіка — не підтримуєте жіночу солідарність!

хоча давно можна було б якусь таблетку придумати чи ходити до повій

Японці вже робо-баб зробили. Отже у майбутньому чоловіки взагалі перестануть дивитися на живих жінок. Бо робота можна зробити яким завгодно красивим ще й буде дуже покірним. А там і готувати — прибирати — піклуватися — носки збирати і пиво приносити навчать.
Цікаво було б побачити це майбутнє. Як би тоді змінилися жінки? Їм більше не треба було б витрачати час на красоту. Можна було б не боротися за красиву фігуру. Не заморочуватись з модою. І ніяких залицянь, ніякого харасменту — навіть ґвалтівників можна не боятися!
Можливо жінки майбутнього виглядали б саме як типові програмісти: із зайвою вагою, у зручних светерах з оленями, без дезодорантів, парфумів та косметики ... А вдома б їх чекав робот-мачо, який би при цьому ще й готував, прибирав і виконував накази.
І проблема перенаселення світу була б вирішена дуже швидко: 1-2 покоління «шлюбу з роботами» і людей би поменшало у рази.
Або може взагалі нових людей вирощували б у чанах і тільки коли нестача.