Тю ... У нас в Австралії взагалі один предмет обов’язковий до вивчення у 11-12 класі — англійська мова. Може ще конкретна школа чи регіон додати пару предметів як локально-обов’язкові (математика зазвичай іде, плюс щось із science, але буває і щось типу Christian Study — закон божий лайт :) )

Що вчила старша дитина вже не дуже пам’ятаю (англійська, поглиблена математика, програмування і ще пару чогось). Двоє молодших вчили, відповідно до їх життєвих планів та інтересів:

Середня (медицина)
— англійська
— математика
— біологія
— хімія
— психологія

Молодший (у бізнес тягне)
— англійська
— фізика
— математика
— бухгалтерський облік та основи підприємницьтва
— фітнес (диплом фітнес-інструктора на виході)

Це все. Не 16 обов’язкових предметів, як у мене у 11-му класі. Я їм заздрю.

виховати дитину — спортсмена то починати треба у 7-9 років

Раніше, це я як батько чемпіонки України з гірських лиж знаю на власному досвіді. Роки у 4-5.
Діти вже дорослі, кажуть — це було жахливо (далі — довгий список спогадів про тренерів, змагання, збори, ранні підйоми у вихідні і т.ін.), але добре, що ви нас туди віддали. Такий от парадокс :)

4. За цінними конспектами

А я б пару-трійку коспектів своїх з 1995-96 року передивився б зараз, бо раптом виявилося, що та штука, якою нас годували — тепер називається data science і непогано оплачується.

ChatGPT досить пристойний текст написав ...

Підсумки 2024 року 🗓️ Топ найпопулярніших вакансій та хто заробляє $5000+
Інтервал часу: 00:00:00 — 00:10:48

Резюме

🔥 Виклики року: 2024 рік нагадує хаотичну їзду на велосипеді, коли всі компоненти навколо палають, але люди адаптуються до нових умов ринку. Відео ілюструє виклики, які постають перед ринком праці, особливо в сфері IT, через економічні та політичні зміни.

📈 Зростання вакансій:

У порівнянні з кінцем 2023 року кількість вакансій збільшилась на 500 і зараз становить близько 7400 активних пропозицій. У будні ця цифра може досягати 8 000. Такий тренд свідчить про стабілізацію ринку, хоча обсяги все ще значно менші, ніж до кризи.

👩‍💻 Популярні категорії: Топ-5 категорій вакансій включають:

Маркетинг (+11%) — зберігає перше місце.
Аналітика (+60%) — аналітики потіснили продажі з другого місця.
Тестування (50% більше вакансій).
Фронтенд-розробка (лише 30% зростання вакансій).
PHP та Node.js — залишаються стабільними, попри незначне зменшення попиту.

📉 Скорочення кількості кандидатів:

Загальна кількість шукачів роботи знизилася до 82 000, а серед джуніорів спостерігається значний спад — на 25%. При цьому кількість досвідчених спеціалістів із досвідом понад 7 років трохи зросла (+2%).

💼 Зарплати понад $5000:

У 2024 році 813 кандидатів були найняті із зарплатами понад $5000. Найбільше таких наймів у категоріях Java, CTO, Scala та Data Engineering. У середньому Java-розробники займають провідну позицію серед високооплачуваних спеціалістів.

💸 Тенденції зарплат:

Кандидати з досвідом 7+ років встановили медіанну зарплату на рівні $4500, що трохи менше, ніж у попередні роки.
Початкові зарплати розробників без досвіду залишаються на рівні $500.
Відчутно знизили свої очікування кандидати середнього рівня, наприклад, медіани мідлів із 3–4 роками досвіду впали нижче $2500.

Інсайти на основі цифр

7400 активних вакансій онлайн: Це свідчить про стабільність ринку після багатьох викликів. Збільшення кількості вакансій — позитивний сигнал для шукачів роботи.
813 наймів із зарплатами $5000+ відображають високий попит на керівні та технічні ролі, особливо серед Java-розробників, CTO та Data Engineers.
Зниження конкуренції: На початку року було 90 000 кандидатів, але наприкінці року ця цифра впала до 82 000. Показник відгуків на вакансії знизився з 24 до 16 на одну пропозицію.
Зростання аналітики на 60%: Потреба в бізнес-даних та аналітичних інструментах сприяла стрімкому зростанню цього напряму.
Зарплатний спад: Зниження зарплатних очікувань серед кандидатів демонструє адаптацію до змін на ринку.

Додаткові тренди

Девопси виходять із топу: Категорії, які раніше домінували, такі як DevOps, трохи втратили позиції через конкуренцію з Data Engineers.
Регіональні компанії активізуються: Українські IT-компанії, незважаючи на виклики, опублікували майже 60 000 вакансій за рік, що на 14 000 більше, ніж у 2023 році.
Фінансові сервіси для IT: Банки розробляють спеціальні пропозиції для IT-фахівців, такі як «Код довіри», щоб забезпечити зручне управління бізнесом та фінансами.

мати школу, учні якої ставали призерами міжнародних олімпіад з математики, фізики або інформатики — поки що кращого критерію для порівняння рівня якості освіти двох конкретних шкіл у різних країнах, ніж кількість учнів-призерів таких олімпіад я не знайшов.

Не найкращій крітерій. Не у кожній країні олімпіади за предметами популярні.
В Україні отримати золото на міжнарі відкриває додаткові можливості — можна отримати грант і поїхати вчитись у щось краще, ніж умовний КПІ. Такий собі соціальний ліфт.
В Австралії (як мені здається) — ну ок, прикольно, медалька. А у топовий ВИШ можна просто подати документи — він он там, десять хвилин машиною. На природничі науки — прохідний бал — доволі низький, можна поступити без проблем. Чи майже без проблем. Олімпіада не потрібна.

Та й від конкретних вчителів твій критерій залежить.
От я закінчив у 1992 році звичайну школу на Борщагівці, але — ліцейний клас з поглибленим вивченням математики і фізики. Показники були — ого-го, середні бали, медалі, ото всьо. Весь клас поголовно з першого заходу поступив у ВИШі (це ще коли треба було вступні іспити здавати, а не ЗНО). Круть.
Після нашого випускного зі школи звільнилися фізик, математик і вчителька інформатики. Математик став одним із співзасновників Русанівського ліцею, інформатичка — директоркою непоганої школи десь у Біличах, а школа на Борщагівці — знову стала звичайною школою на Борщагівці, зі звичайними показниками.

Ага, точно. Підозрюю, що підсвідомо вважав штуку зі словом «ліцей» у назві — приватною школою. Що невірно.

ну і доведеться морочитися з його обслуговуванням — слідкувати коли потрібно воду поміняти, почистити басейн, якось дезинфікувати.

Я пару років знімав будинок з басейном — не так там і багато того обслуговування. Більш-менш нормально зроблений басейн — це ж не просто велика пластикова ванна з водою, вкопана у землю чи обкладена декоративною цеглою. Це такий собі комплекс обладнання різного. Насос та фільтри всякі + механічна штука, яка хаотично повзає по дну та стінах басейна і чистить його від бруду. З обслуговування треба було раз на пару днів викидати дохлих жуків та листя з сітки на вході фільтру та раз на пару-тройку тижнів промивати пісчаний фільтр (з паузою у пару хвилин послідовно понажимати три кнопки). Та іноді із сачком на п’ятиметровій ручці витягнути із води щось типу пальмового листа чи жабу яку ...

Україні рівень знань учнів у найкращих муніципальних ліцеях значно вищий ніж рівень знань учнів у найкращих приватних.

Цікаво ... Коли обирали ліцей для старшої дитини років 10 тому, у топі з математики було приблизно однаково приватних і державних шкіл (Київ). Хоча, можливо, я щось і плутаю — давно було.
Там, де я живу зараз — державна школа нормального рівня — то є, скоріше, виключення.

дети-реднеки, которых больше интересует их коровки, чем обучение.

А що не так з коровами і фермерськими дітьми?

Я просто жив 3 роки у схожій місцевості, правда, у Австралії. Холми, буш (лісостеп) і корови.
Так, місцева державна школа — місце страшненьке, але відносно поруч був кампус недешевої приватної школи, який спеціалізується на скотарстві-зоотехниці. І шкільний спорт у них — родео. Не тільки те, де на биках скачуть (то розвага, перед дівчатами вийожуватись), а й те, де з коня на скаку ласо на бичка треба накинути, збити його з ніг, спригнути зверху та зв’язати — цілком практичне вміння, є господарства, де така техніка все ще використовується. Я виступ шкільної збірної на передноврічному родео якось бачив — прикольно. Чим старші діти — тим з більшими бичками працюють.

Ну і бичок на м’ясо — це $1.2-3К за голову ($1.8-3.5 за кіло живої ваги). Здав півсотні таких за рік — вже на життя у домі з басейном вистачить, ще півсотні — то вже і дітей у хорошу приватну boarding school у Тувумбу там, чи Брісбен можна відправити.

Є ціла країна така, не те що компанія. Норвегія — можна отримати дані по tax return будь-кого.

Категорично підтримую. Але спочатку — у Лондон на рік-півтора :)
Сам так колись зробив. Бо у зворотньому напрямку я би не поїхав — проміняти субтропіки та теплий океан з пальмами на похмуре морько у Брайтоні (жили там декілька місяців) — бр-р-р.
Хоча повернутися потуристити у Лондон пару тижнів + покататися по сільській Англії — то із задоволенням.

то до кого ж ми лікуватися ходити будемо, в нас же в родині немає лікаря :)

Як казали у 90-ті: в сімєї необхідно мати мєнта, бандита та лікаря :)

для цих бедуїнів навчання у вищих навчальних закладах Ізраїлю за державний кошт, тож великий процент лікарів у Ізраїлі бедуїни

В нас тут є аборигени — один в один за правами. Але ізраільських лікарів я зустрічав тут більше, ніж аборигенських :)

А про океан з +26С — таке є, але, блін, є і нюанс. Це ж Австралія, і тут тебе все намагається вбити (як кажуть у тіктоках). Є тут така місцевість чи агломерація населених пунктів, називається Sunshine Coast (класне місце, цілком відповідає назві). Вода взимку десь 20-21С, влітку шось типу 25-26С. Тут все нормально, сьорфінг, купання, сноркелінг і т.ін.
Так от, кілометрів 200 від цієї місцини на північ (у бік екватору, де тепліше) вже починають з’являтися на березі попередження виду «обережно, буває, що запливають крокодили». Ще пару сотен кілометрів — і на пляжі тупо стоять таблички на кількох мовах і з картинками для тупих — купатися заборонено, крокодили та медузи. Єдиний варіант — у кожному пристойному населеному пункті є сітчаста загорожа, що захищає площу океану розміром зі стандартний басейн приблизно, от там — можна купатися вдень. Загорожу кожен ранок перевіряють рятувальники на предмет несанкціонованих проникненнь. Чи — на катер, 2 години їзди і сноркеліти на Великому бар’єрномі рифі.

А у річках там теж крокодили, прісноводні, але не у всіх, є місця де можна під водоспадами покупатися у воді як парне молоко. Прикольно :)

Та нема за що ... якщо 29 років поруч з людиною, яка чимось завзято займається — щось, та ухопиш і собі.

А, ще рендомний факт про публікації та БАДи. Це не про вас, будь ласка, не сприймайте як наїзд, просто прикольна інформація по темі за ключовими словами.
Вчора гуляв по містечку тут недалеко, місцевий бізнес активно рекламував на плакатику куркумін як штуку з науково доведеною ефективністю.
Так от, чувак, який його почав розкручувати у свій час, Bharat Aggarwal, на хвилиночку, a former Ransom Horne, Jr. Distinguished Professor of Cancer Research at the University of Texas MD Anderson Cancer Center, мав 65 наукових публікацій у поважних ріцензованих журналах, присвячених куркуміну. Ну, і за сумісництвом, він, як кажуть, мав деякий фінансовий інтерес у заводіку, що фасував цей самий куркумін. Так от, на даний час він (Бхарат) є чемпіоном світу з кількості відізваних наукових публікацій.
As of 2022, Aggarwal has had 30 of his research papers retracted, with 10 others having received an expression of concern and 17 others having been corrected1. Scientific misconduct is a serious violation of the standard codes of scholarly conduct and ethical behavior in the publication of professional scientific research. It’s important to note that integrity is a fundamental principle of scientific research.

Но-но, я мав на увазі, що не треба вимгатаи від Джи Пі знаннь у тих областях, які він не вівчав. І навів варіанти, де шукати лікарів, які все ж таки, можуть знатися на предметі.

Доречі, за один з препаратів китайської традиційної медицини не так давно Нобелівську премію дали. Чуваки провели комплексне дослідження 4000 препаратів тої самої медицини які «ну точно допамагають від малярії». Один на основі полину спрацював ну дуже добре. 3999, відповідно, ні.
Але медицину цю традиційну все одно не вивчають в уні у нас :)

По-перше, не сильно )
По-друге, все-таки 20-40 років, а не 3-5 років як в ІТ

Нє, як раз сильно, швидко і постійно. Зоопарк у джиес фреймворках і близько не стояв :)
Ми тут з рік назад переїхали і тепер у мене тут поруч — головний кампус універа, де дитина вчиться на medical science та медичний кампус іншого, де дружина веде щось типу «вступу до спеціальності» — пара студентів тихо сидять у кутку на її прийомі, а потім питають, шо це було і чому саме так треба робити ... Плюс великий шпиталь при першому універі, від якого я періодично бачу об’яви з набором волонтерів на випробування усякого цікавого. Робота кипить, загалом.

От, наприклад, декілька місяців тому у Австралії затвердили новий протокол лікування важких випадків депресії за допомогою разового прийома псилоцибіна (угу, ті самі грибочки). Пара десятків лікарів пройшли навчання, виникла нова спеціалізація у медицині ... Прості GP отримали указівку — ось, є таке, направляйте. Так, GP тут і депресією займаються ...

Постійно це можливо раз в кілька років. А так, одні і ті ж операції які на автоматі роблять, .....
більшість хірургів цей момент пропустять і будуть лікувати по старому (так як не їздять на конференції, не читають ресьорчи).

Використовуючи нашу термінологію, типові операції роблять хірурги-мідли — робочі конячки будь-якої професії :) Умовний неускладнений апендиціт буде видаляти хірург-джуніор під наглядом прокачаного мідла, чи просто мідл сам по собі. А от якийсь гнойний перітоніт вже буде пиляти прокачаний мідл і на початку операції на пару хвилин завалить сінйор — оцінити обстановку та щось підкорегувати при потребі.

А чи ти будеш мідлом і все життя їздити на Ламборгіні (це тут місцевий мемчік — отримав позицію консультанта (рахуй, мідл) — купуй Ламборгіні) чи будеш вчитися, читатати статті, писати статті, їздити на конференції, вести дослідження, вишукувати цікаві випадки і таки станеш сінйором і перестанеш робити «типові операції» (ну і купиш собі машинку з гаражу Джеймса Бонда або яхту відповідного розміру — океанська рибалка — теж місцевий фетіш) — залежить від тебе. Як у будь-якій професії.

Ну і сама система не дозволяє уж зовсім стояти на місці.
З недавнього часу ті ж самі GP повинні за рік прийняти участь у декількох навчальних подіях, кожна з яких дає декілька балів. Типу, кількагодинний вебінар з головним лікарем місцевого шпиталю — 4 бали, поіздка на міжнародний конгрес з Skin Cancer Surgery — 10 балів, піврічний навчальний курс з воркшопами та домашніми завданнями — 30 балів і т.і.н Цифри приблизні, але, умовно, треба назбирати 40 балів за рік, щоб тобі подовжили ліцензію. Немає ліцензії — немає практики.

Ну і «риночок рішає».
Для прикладу — Австралія — сумний чемпіон з кількості раку шкіри. Шкіра середнього австралійця набагато світліша за шкіру середнього українця. Відповідно, і чутливість до сонця — вища. Ну, і сонце жарить, що дурне. Серед раків шкіри є така агресивна штука — меланома, яка здатна вбити людину за 3-4 місяці, якщо не буде видалена хірургічно на ранній стадії розвитку.
Відповідно, є багато клінік, які спеціалізуються виключно на пошуку і видаленні підозрілих новоутвореннь. Десь раз на рік ідеш туди, за пару сотень тобі роблять skin check, Якщо знаходять шось підозріле — роблять біопсію — спеціальним інструментом зрізають невеличкий шматок шкіри діаметром міліметра 2-3-4. Зрізане відправляють у лабораторію на гістологічний аналіз. Звідти приходить висновок типу — доброякісне утворення, видалене повністю (бо часто-густо оті 4 мм у діаметрі накривають все підозріле новоутворення). Тоді лікар отримує гроші лише за біопсію як маніпуляцію. Або це може бути злоякісна пухлина (меланома) — тоді якщо пухлина видалена повністю — від держави лікарю приїжджає премія ще у декілька сотень баксів — за, буквально, врятоване життя.
Але новоутворення може біте більше, ніж той шматок, що взяли на біопсію — типу, 1 см, чи ще більше у диаметрі. Тоді призначають хірургічне видалення. І тут вже починаються нюанси. Біопсія — штука нескладна, будь-якого айтішніка можна нвачити, навіть мене :) Зрізати двосантиметрову блямбу на визначену глибину — це вже треба вчитися тримати скальпель і таке інше. Але зрізати — то половина діла. Треб ж ще зашити. Якщо блямба десь на спині чи пузі — проблем нема, підрізав шкіри на пару сантиметрів вліво, пару сантиметрів вправо, відділив від жирової тканини, натягнув, щоб краї зійшлися — та й зашив. Шкіри на спині повно, натягується без проблем.
Ось тобі, вправний лікарю, ше три сотні за цю маніпуляцію.
Але цей фокус з натягуванням шкіри пройде не скрізь. На носі тягнути не вийде, а на щоці під віком — може і вийде, але око перестане закриватися.
Тому лікар каже — в нас є така процедура, називається графт, — ми вирізаємо пухлину у вас на носі, потім беремо шматок шкіри у вас з-за вуха і трансплантуємо на ніс. А за вухом просто зашиваємо — там шкіра нормально тягнеться. Це коштує 750 баксів у нас у кліниці, але я таког робити не вмію, тож вот вам направлення до пластичного хірурга — він за 1600 все зробить.
Або лікар може піти на триденний воркшоп, де його за його власні $4К навчать цій процедурі. І хопа — гроші вже не пропливають мимо і ти на додачу до нудних, але необхідних біопсій та скінчеків займаєшься прикольною трансплантацією шкіри. І це робить просто GP.
А потім цей лікар почеше ріпу, та й візьме ще 3 курси по півроку — дерматоскопію, дерматологію та, власне, skin cancer surgery, здасть ще один екзамен і повісить на стінку табличку «Accredited Skin Cancer Surgeon». До купи інших. І подумає — а от зараз сезон сьорфінгу розпочнеться — чи не повторити анатомію стопи та коліна з усіма тими м’язами та зв’язками — скоро ж пацієнти підуть. А там, може, і у травматології інтерес порозвивати ...

Ну, заради справедливості, не можна не враховувати Ваш досвід навчання на інформаційно-вимірювальній техніці в КПІ — людині з такою базою значно простіше вкотитися в ІТ, ніж гуманітарію.

Ну так. Ще й це було у 2011. А гуманітарію і вкочуватися б було легше і раціональніше у айтішні продажі, рекрутінг чи якийсь продукт овнершип ... Але ще є нюанс — лікарі під час навчання звикають переробляти і більш-менш запам’ятовувати гігантські об’єми інформації. Я підозрюю, що якщо моїй дружині видати набір книжок типу GoF patterns + refactoring + clean code, вона тижні через 4 зможе здати теоретичний екзамен з цього матеріалу на непогану відмітку. Практику — точно завалить, бо все ж таки не той майндсет, а от теорію зможе відтворити, якщо знадобиться. :)

Вашій дитині вдалося так добре здати екзамени, щоб при вступі бути кращою за 99% інших абітурієнтів — скільки років дитина вчилася у школі в Австралії, якщо не секрет?

Ну, не настільки круті були досягнення. За правилами, лікар, який навчався за кордоном, не може практикувати у великих містах перші 10 років у Австралії. Тож ми 5 років прожили у так званій rural Australia — на о. Тасманія та у дуже сільському Квінсленді (3.5 години їзди до міста-мілйонника, година — до школи, де вчилися діти). Це дає пільги при вступі + окрема квота для «сільських» (читай — нижче конкуренція) — бо, статистично, вони частіше повертаються працювати у село, а тут — офігенний дефіцит лікарів у сільській місцевості. Ну і можна підписати контракт, що зобов’язуєшься відпрацювати 3 роки у селі, тоді і навчання — безкоштовне.
Вчилася, відповідно, 5 років. На Тасманії — крута приватна школа, у Квінсленді — просто приватна протестанська школа — це був єдиний варіант у радіусі 100 км отримати школу з хоч середніми по штату показниками. Ну і репептитори на додачу, куди ж без цього.

Раз п’ятниця у мене почалася трохи раніше за вас, трохи віддамся графоманії ... :)

Я кілька раз мав діло з австралійськими лікарями,

бадів і добавок які приймаєш

О, бади ... Вони дуже популярні у exUSSR з однієї простої причини — за них дуже високий процент фармкомпанії відкочують лікарям. В АУ звичайний лікар первинної ланки (GP) мало що знає про бади, акупунктуру, акупрессуру, іглорефлексотерапію, ірідодіагностику, аюрведичну медицину, китайську традиційну медицину, феншуй і таке інше, бо це — не входить в систему австралійської медицини. Саме систему. Тут немає такої «свободи творчості» як в Україні: протоколи, методики, типові процедури. Якщо дуже треба — шось експериментальне можна пошукати у шпиталях при університетах.
Або є ще таке — зазвичай, кожен GP має так звані special interests — це області медицини, у яких він спеціалізується додатково. Можете пошукати GP, який знається на чомусь суміжному з вашими бадами — спортивна медицина, токсикологія, eating disorder, weight control etc. Шукати на сайтах клінік або, здається, є фільтри у системах букінгу типу hotdoc.

думаю, будь-який ІТшник за 5 років це потягне. І в той же час, далеко не кожен хірург потягне ІТ. хіба що молодий 20-30 років

Sorry mate, але ні. 99.5% айтівців не пройдуть далі подачі документів ...

Для прикладу, візьмемо умови вступу на BS in CS та Bachelor of Medical Science and Doctor of Medicine (MD) у Monash University (42-й універ у світі за рейтингом QS). Я приблизно знаю, як це працює, бо старша дитина як раз отримала бакалавра з applied math, а середня — закінчила перший курс medical science.

Отже, на Computer Science вам у 2023 році було достатньо подати документи з ATAR вищім за 73.65. Якщо спрощено, то це означає, що потрібно було здати випускні шкільні екзамени з обраних предметів краще, ніж 73.65% ваших однолітків. Потім список кандидатів сортують та першим N+K абітурієнтів надсилають офер. Приймаєте офер — поздоровляю, ви — студент.

Те ж саме, але для майбутніх медиків.
ATAR від 97.05. Тобто, вам вже треба бути у парі процентів найкращих. Але це — далеко не все. Бо бажаючих — все одно набагато більше, ніж місць. Тому ще здається додатковий екзамен UCAT — це щось типу розширеного IQ теста + задачі на логіка та етику оцінки ситуацій. Багатогодинний тест, треба готуватись як мінімум рік, краще — два. І після цього — ще інтерв’ю — у простому варінті з вас за годину-півтори вийме душу комісія з 3-4 лікарів та професорів, у складному будете кілька годин бродити по станціям та вирішувати ситуативні завдання. І тільки вже потім абітурієнтів ранжують за результатами та надсилають офери. «Занести» і «порішать» нізя. Зовсім.
Це так, для розуміння рівня конкуренції.

Ну і з власного досвіду.

У кінці 2010 року ми (я і дружина — по 36 років, троє дітей) вирішили їхати з України і Австралію. На той час у мене за плечима — Київський політех (інформаційно-вимірювальна техніка) та 13 років досвіду у продажах та ЗЕД. У дружини — Київський мед, інтернатура, робота у лікарні терапевтом.

У вересні 2010 я сходив на публічну п’янку, яку організовував чи то Люкс, чи то Глобал, намагаючись терміново набрати декілька десятків джава девів на свіжозловлений Барклайс, зрозумів, що ось де гроші, необхідні для еміграції. Купив товсту книжку по Джаві, почав потроху читатати після роботи. Через місяць закрив книжку на 42-й сторінці, пішов на вечірні курси з Джави. Вже краще. Потім виклав купу грошей (для мене тодішнього) і почав вчитися онлайн у Якова Файна (гуглиться). Десь близько середини курсу виклав резюме на (здається) работа.юей, сходив на дві співбесіди, отримав два офери і у травні 2011 вийшов на роботу як middle Java dev на $2.5K ($2.75K після закінчення випробовувального терміну ). Велика дяка Якову Файну за науку, оті його «піди і отримай свою відмову», «ти коштуєш рівно стільки, скільки тобі платять» і т.ін. уроки виживання у сучасному світі кровавого ентерпрайзу.

Ну і що тут такого, що не може зробити розумна людина з вищою освітою? А хірург же ж — розумна людина — см вище про відбір на вході + ще й на виході відбір, та й вчаться вони роки на 3 довше за інших лікарів і раза у три довше за нас.

Тепер про вкочування у медицину.

У дружини було завдання трохи простіше — викотитися з української терапії і вкотитися у австралійську General Practicing. Тобто, анатомія, (пат)фізіологія і т.ін. база вже вивчена (хвала людині, яка додумалась широко вживати латину у медицині), є терапевтичний досвід, діагностичні навички і т.ін.
Просто треба почати працювати за іншими протоколами, вивчтити нові методики та лікарські засоби (з дозуваннями та схемами використання у різних вікових групах), забути старі, повністю змінити етику відносин пацєнт-лікар, звикнути до іншого розподілу обов’язків між лікарем та медсестрою і т.ін. Ну і англійська, так, — на рівень, близький до нейтів.
Загалом весь процес зайняв трохи менше 6 років в Україні (і це не 2 годинки ввечері, а нормальний такий фуллтайм, годин 40-50 на тиждень) плюс 2 роки вже працюючи в Австралії лікарем на обмеженій ліцезії — всі вечори та половина вихідних — щоб підготуватися та здати екзамени на повну ліцензію. Ну окей, з перших шести рік-півтора чистого часу пішло на прокачування англійської з дійсно нульового рівня та деякий час таки були відпустки та переїзди (я встиг попрацювати у Лондоні з рік, то ж сім’я отримала досвід еміграції-лайт та проживання у метрополії).
Підсумовуючи, у нашому випадку вийшло роки 4-5 фуллтайм проти півроку по парі годин вечорами ... та й то, з медициною експеримент був не дуже чистий ...

Почати в кардіо-хірургії після 30

Нормальний варіант як для Австралії — у дружини студент був нещодавно як раз з цієї вікової категорії. Десь у 42 почне працювати та віддавати борг за навчання, років у 50 буде мати $1-2М на рік якщо руки прямі. Зможе оперувати років до 70-75, а то і довше ...