Дітям — банку зі світлячками. Японці поганого не порекомендують.

А що завадить казати зараз?

Або симулятор, і викласти в TikTok фейк. Але раніше за всіх. І торгувати таблетками із йодом (звичайно ж також підробними, інакше потравляться).

Ага, і команду таких самих, зі зброєю. І мародерити.

Таро?

Що робити коли підгоряє простирадло?

Дивитися можна з будь-якої, але можливо 1 раз. Рекомендована — від 1 світлового року.

Если у меня немножко грибочков есть, я имею право носить жёлтые штаны, и передо мной пацак должен не один, а два раза приседать. Если у меня много грибочков есть, я имею право носить малиновые штаны, и передо мной и пацак должен два раза приседать, и чатланин «ку» делать, и эцилопп меня не имеет права бить по ночам... Никогда!..

Мені одному здається, що застосування цієї бюрократії поставить хрест на необхідних змінах, а ті що стануться — стануться запізно та вже з авральними планами та дедлайном «на вчора»? В той час коли команда тупо почне розсипатися та йти на інші проекти чи галери, а заміну їм буде знайти все важче, особливо в умовах вичерпання бюджету.

Бюрократія має свою ціну. Якщо поставити бюрократію вперед всього, ціною буде епічний прой** відкладений успіх, а результатом — лише стабільність, в тому числі стабільно невирішувані проблеми.

PS. Перехід з канбану на скрам — то ніколи не бачив. Навпаки — усюди. Це якийсь манагєр не осилив канбан? Чи потрібно було вигідно прилаштувати «свого» скрам-майстра?
У скрама насправді є свої переваги для членів команди, але вони витікають з недоліків. Недоліком скрама є тотальне намагання зрізати гострі кути, звісно ж ціною якості продукту. І не плутати з QA. Але хто навчиться халтурити — почувається при ньому як на курорті. Головне при цьому не піддатися соблазну зробити щось якісно, чи швидко, чи не дай боже погодитися на овертайм. Хочете якісніше — таску на новий спринт, а нема таски — нема проблеми.

Канбани навпаки, дають ілюзію легкого контролю. Насправді вони вимагають надзвичайної кваліфікації менеджменту, що вимагає вже від середнього та вищого звена вміти контролювати окрім канбанів ще й «контрольні» показники, які напряму у стимулюванні не беруть участі, але контролюють факти підробки KPI та приховання можливостей їх підвищувати. А вигодою канбана є імплементований ризик-менеджмент в усю систему. Тобто, кожен хоча б приблизно знає ризики, з якими працює, і має право ризикнути не вписатися в рамки канбану, а в рамках — ризикувати чим завгодно.

Чому так: ризик є єдиною рушійною силою прогресу. Усе, що ми називаємо якістю, колись було (і найчастіше залишається) продуктом ризику. А ризик найбільше боїться бюрократії, яка під ризик не заточена взагалі, а навпаки, вимагає довести їй «що не верблюд», що є лише оцінка ризику, а самого ризику нема. Для справжнього ризик-менеджменту потрібен Agile, бо інакше він втратить здатність ініціативи. Я вже не кажу, що вигода зазвичай виходить за рамки системи оцінки, і проявляє себе лише у повторних спробах, і що серйозніше ризик, то більше гарантія що перші спроби будуть провальні. Як ви зможете вписати таке в Скрам?? А в канбан легко, бо ті канбани можна пинати по беклогу скільки завгодно, ховаючи невдалі в довгу скриню, але не забуваючи діставати знову як челендж. В цьому власне і полягає кваліфікація менеджменту в канбані: ризик-менеджмент це керування челенджами, вони порушує правила канбану, і лише керівництво своєю владою вручну змінює параметри канбанів так, щоб вони не отруювали мотивацію.

Мотивація — ключ до усього. Система працює краще, якщо для неї не потрібні сильні мотиватори, тобто, не працює «з-під палки». Якісний продукт — це продукт вміння команди прислухатися до слабких (порівняно з діями керівництва) мотиваторів. А для цього саме керівництво має зменшувати як рефлекторні дії, так і ліквідовувати непотрібні ритуали. Погодьтеся, зі скрамом все навпаки: це ритуали мотивації менеджменту, підтвердження, що вони роблять все вірно. І всі щасливі. Як індуси. Звісно ж, крім замовника.

На сіль

Так це штатівська кишенькова організація, для них ріст видатків на зброю — то «економічне зростання». В який бік змінилися ціни на зброю — здогадайтеся. Тому їм вигідно щоб війна, ой вибачте, «економічне співробітництво та розвиток» тривала роками.

Учитывая твою отсылку к Шарию, на него подсел ты.

Цього не знаю, зізнання вони не залишили. Але системи захисту здебільшого від неавторизованого проникнення, бойових активних систем не робив він, тобто проти військового вторгнення воно аж ніяк не могло завадити.

Нормальних ± з точки зору нейромережі

Tpеба це спробувати для перевірки.

Весь расчёт на то, что коллективный запад — реально коллективный.

Выскажу одну гипотезу: нас они в этот коллектив точно не ждут. Мы им нужны для защиты их интересов, как солдатики для войны. А всё что от Украины останется — они заберут себе за долги, ну и просто потому что могут. Нужно ли им здесь население? Ну, сколько-то нужно. Но уж точно не айтишники, а только обслуживающий персонал для сельского хозяйства, разграбления недр, ну и войны с Россией с той же целью.

Так что считать помощь Украине помощью... ну неразумно. Вспомните, как нас дружно посылали на [русский корабль] до 25.02.2022. Потому Украина может требовать оружия какого угодно и сколько угодно, потому что по сути требует не для себя. А угрожать чем может... ну например тем, что проиграет войну, если не дать. И ничем больше.

Это значит что для получения оружия хотя бы для шансы победы в войне хотя бы частичной, время от времени Зеленскому нужно устраивать кровавую баню с огромными потерями с нашей стороны. Хорошо это или плохо... на войне этих понятий нет, есть «замысел главнокомандующего». Я лишь говорю, что некоторые действия с большими потерями — не случайны, а скорее всего так и спланированы.

Если считаете, что ваша роль в этой войне необходима — смотрите, за чью сторону играете, и соответственно, что вы от этого выиграете, а чем рискуете. Лично я на стороне «коллективного запада», и лишь той её части, которая действительно коллективная, и хочет побеждать чтобы стать богатыми и правовыми. А не делать из своих государств колонии с крепостным правом [Прибалтика] и не заваривать гражданскую войну [США].

В одном вы правы — гарантий нет. В любой момент коллектив может оказаться слишком гнилым изнутри. Дождитесь ноябрьских довыборов в США, этот момент решающий. До него никаких серьёзных подвижек нигде не случится. Даже в Молдове.
___________
Если вдруг кто хочет за Россию... мой совет, ехать туда любым способом. Потому что быть за Россию в Украине — сами понимаете. Разумеется, это даст лишь фору, может в год, может в два-три, потому что Россия на пороге серьёзнейших раздоров. Быть по итогу мобилизованным уже за рашку — ну разве что если в этом видеть смысл жизни.

Анекдот про Дюймовочку

Дозволь я поясню, тим більше що теж хочу новий ярличок [я колекціоную].
По закону: правила визначені державою, в письмовому вигляді, хоча б для вигляду використовуються в суді. І за їхнє порушення передбачене покарання.

«Правильно» без закону, тобто «по понятіях» — ті хто використовує мають покладатися на право сильнішого. Якщо вони є членами державних силових структур, то кришуються державою, хоча це є формально обтяжуючими обставинами, але де-факто у держави нема (зруйновано) прокуратуру як орган контролю дотримання законності.

Питання лише в тому, хто твій опонент у разі конфлікту, чи діятиме він по закону, чи [найчастіше] по понятіях, закладених телевізором [ми пам′ятаємо, кому належать ЗМІ], чи по реальному розумінню правил гри. У будь-якому разі, йдучи на конфлікт, треба розуміти, яка сила на твоєму боці, чому саме на твоєму, яка мотивація їй реагувати, та як швидко. Помилися — і ця спроба може бути останньою.

Тому за рішення «правильно» вважай що завжди ставиш на кон своє життя та життя тих, із ким в момент конфлікту знаходися у групі осіб. Бо щойно твоє «правильно» буде оцінено як небезпека — протидія буде залежати від оціночної швидкості загрози. І якщо опонент не буде впевнений, що закон його підтримає — ти отримаєш відповідь вже на праві сильнішого. А ти можеш виявитися слабшим просто невірно оцінивши ситуацію.

Проблема от у чому: якщо бажаєш користуватися правом сильнішого, то завжди маєш нести витрати на підтримку цього права. Врешті решт обов′язково програєш усе. А транзакційні витрати по закону чи по інших домовленостях — не потребують щоразу доводити правоту, а від так є на 5 порядків дешевшими.

Як гадаєш, які відношення виграють економічну конкуренцію, а які — ведуть до зубожіння та вимирання? Власне кажучи, кожен має можливість обирати самому, навіть знаючи правильну відповідь.

Жіноча логіка. Може він коли обирає, в Люсю перевдягається?

Взагалі то парафін — це «побічний» продукт нафтохімічного виробництва, зокрема, очистки дизеля. В Україні із цим напряг.

А ще подібні речовини мають випадати в осад при виготовленні вимороженої рослинної олії (це досить розповсюджений метод рафінації), спитали б в них, може є відходи виробництва, які можуть замінити парафін. Але чи відділяють їх від лецитину — цього сказати не можу, останній є цінним продуктом, тобто на паливо не годиться. Проте якщо олію виганяють гептаном, то цей осад може лишатися окремо від лецитинової фракції.

Краще б запитали що до використаної рослинної олії. Вона добре горить у пічі, навіть імпровізованій, майже не чадить, і дозволяє розпалювати інші види твердого палива, оминаючи фракцію диму, яка видає позицію. Але свічку з неї не зробиш, вимагає температури (тобто, закритого контура) щоб не чадіти.

Звісно все це уступає по усіх характеристиках звичайнісінькому пропановому балону. Зокрема, парафін уступає в потужності. До того ж балон можна закопати.

Що до самого парафіну — краще запитати у виробників сиру. Може вони зможуть домовитись провезти партію без податків як гуманітарну допомогу. Може у них самих є залишки виробництва, що не дозволяють повторне використання для харчового продукту, але на свічку згодиться. Вони використовують парафіну найбільше, тому знають де взяти.

Акцентую увагу, що парафін — досить ефективний розчинник органічних сполук, а від так, харчовий вимагає досить суворого очищення. Тобто, технічний нафтовий парафін (як для пропитки кабелів), скоріше за все сильно дешевший. Але від нього смердітиме нафтою, і від його продуктів також, як і те із чим він рядом лежав. Знаєте «запах газу», що дає метилмеркаптан? Ото так тхнутиме.