З великими текстами працює чудово. Але, схоже, зробити бот із захистом від мавп — не вийшло.
Тикати туди можна все, що завгодно, але чомусь люди обрали робити абсолютні дурощі замість реально сумнівних текстів або спічів. Не подобається — не юзайте. «Де ви були 8 років» — ой, таке точно ми чули...від пасивно-агресивної латентної русні. Фу.

«Сьогодні я побачила військового, який лежав просто на землі біля автобусної зупинки. З рюкзаком на плечах. У формі.
Людина, яка, можливо, вчора була на передовій. А сьогодні — лежить просто на асфальті. Без свідомості.
Я розвернула машину й повернулась.
І побачила картину, яка мене не відпускає досі:
повна зупинка людей. Стоять. Дивляться. І... мовчать.
Ніхто не підійшов. Ніхто не викликав швидку. Ніхто навіть не нахилився.
40 хвилин. Людина зі шрамами на голові й руках лежить на землі — і нічого.
Продавці з магазину бачили. Але теж — жодної дії.
Мені хочеться кричати. Бо це не страх. Це навіть не незнання. Це байдужість. І вона — страшна.
Я підійшла. Від нього не було чутно алкоголем. Поруч — пляшка води, фрукти, сигарети.
Очевидно, повертався з фронту або в відпустці. Просто хотів доїхати додому.
І він не просто спав. Він не реагував навіть тоді, коли я облила його водою.
Ні здригу. Ні звуку. Просто нерухомий. І всі дивились. І стояли. І далі чекали свій автобус.
Я викликала поліцію. Вони приїхали швидко, викликали швидку. Його забрали.
І знаєте, що з’ясувалося?
У нього був просто КРИТИЧНО НИЗЬКИЙ ТИСК.
Ось і вся „таємниця“.
Не п’яний. Не наркоман. Просто виснажений.
Просто організм не витримав.
Зараз він під наглядом лікарів, і з ним все в порядку.
Але от з нами — ні. З нами не все в порядку.
Бо ми втратили щось дуже важливе.
Ми втратили здатність бачити людину. Реагувати. Відчувати. Дбати.
‼️ Ми в один голос обурюємось, які „вони“ — дикі.
А самі спокійно проходимо повз тих, хто нас захищає.
‼️ І поки в нас у серцях — байдужість,
ніяка перемога нам не світить.
➡️ Побачив людину — НЕ ОБХОДЬ стороною
➡️ Не знаєш, що робити — ВИКЛИКАЙ 102, 103.
➡️ Маєш серце — ВІДКЛИКНИСЯ.
Бо завтра на землі може лежати твій син, твій чоловік, твій тато.
І знаєш що буде?
Теж ніхто не зреагує. Бо всі вже „звикли“.
І мені страшно жити серед людей, які вже звикли мовчати.
З мережі»

Є-Наратив 2.0 говорить:
1. Виявлено мета-наративи:
У тексті простежуються елементи мета-наративу 1: Влада України — ворог свого народу (опосередковано, через занедбаний стан військового, що символізує відсутність турботи з боку системи) та мета-наративу 7: Тотальна корупція і зрада в Україні (через натяк на байдужість суспільства як наслідок глибшої деградації держави та інституцій).
2. Ціль наративу:
Моральна мобілізація суспільства через контраст — байдужість оточення та приклад окремої людини, що проявила турботу. Мета — заклик до людяності й відповідальності.
3. Виявлені когнітивні упередження:
Ефект негативу — наголос на байдужості всіх навколо як символі моральної деградації.
Упередження підтвердження — з однієї ситуації робиться висновок про загальний стан суспільства.
Дихотомічне мислення — поділ на «байдужих» і «справжніх людей».
Цей текст — емоційна притча, що використовує окремий випадок як метафору суспільного стану.

Цілком адекватна оцінка допису з медіапомийки. Це те, що можна пояснити простими словами умовно бабусі на лавочці, аргументувавши «що не так». У випадку, коли не звик вести подібні діалоги, бот дуже непогано підказує, чму це не ок. Функція аналізу за допомогою мікрофону — взагалі безцінно для тіктоків. Може і є якісь продукти подібні, але точно +1 буде не зайвим.