О. Ситуація прояснюється.
Олександре, ви (а також напевно всі решта адепти ідеї що в державі Україна має бути більше мови однієї великої сусідньої держави) чудово розумієте обставини. Росифікація тут досягнула реально видатних успіхів — під 100% населення здатні споживати російськомовний продукт котрий продукується в Росії. Споживається то все, звісно, разом зі всіма «приправками» — культурний контекст, ідеологія і все решта. Хто ті речі фільтрує, але це досить незначний %. Вектор — адіннарот.
Звісно, при такому розклАді в умовах типу «чесної конкуренції» в української мови шансів нема. Навіть у середьнотерміновій перспективі.
Я розумію, що ви для себе давно визначилися, і будете гнути свою лінію щоб там що. Але будьте чесними, хоча би з самим собою. Скажіть — мені байдуже на все українське, це просто територія на котрій я займаюся своїми справами і живу у своїй зоні комфорту.
І ви робитимете своє а я своє. :)
40? :) «прітєснялі»? Олександре, фізично знищували еліту, тих, хто створював більш ніж конкуретний продукт українською мовою. Фізично, доведенням до голодної смерті, розстрілами і виселенням на сибірські болота «проріджували» україномовне населення, завозячи у «звільнене» житло всяких різних людей (в основному бидлоту, + дрібку інтелігенції на керівні посади) з цілого СРСР.
А тепер вам інтєрєсно.
Не перестаю дивуватися, чесно. Російське поширюється, як рак.
А ви пробували видавати книги українською і вони не продавалися? Чи просто нагнітаєте?
Я створюю, і купую, і просто даю грошей людям котрі створюють. І створене (якщо воно потрапляє комусь перед очі) нормально споживається, воно нічим не гірше від російськомовного. При нормальній підтримці з боку держави і трохи меншому ентузіазмі тих, кому нєт нікакой разніци ми би мати більше свого контенту, були менше зав’язані на інфопростір «братушек» і все би було у нас добре. Як у тих же поляків, наприклад.
Але-але... піпл хоче малоросію. Ну що, буде вам малоросія. Так виглядає, що буде.
Та взагалі стріляти треба, таких як я. Мови якоїсь хочуть. Україна ваш! :)
Ми зараз не абстрактно про «нєкій язик», ми про українську (державну) мову в Україні. Versus російську (державну мову Російської Федерації, котра анексувала Крим і підтримує терористів у двої інших регіонах моєї країни).
Про мою мову, якщо на те пішло.
Великий % заміщення укранського населення + специфіка регіону (шахти). Але якби .уйло не поспішив починати двіжняк в 2014 а лишив би це наступному фюреру десь так на
Якщо чесно, щодо Харкова я і зараз немало здивований.
Мова, віра, армія культурне середовище. Плюс високий % «корєнних донбасян» у котрих з українського хіба що паспорт.
Ну от людина створює якісний контент українською мовою. І про що ваш коментар вище у цьому треді? Вийдіть в кієвє на вулицю і послухайте...
Взагалі, у вас досить характерна позиція. Заклик до «чесної гри», типу. Quassabи все українське гнобили 300+ років, систематично винищували еліту, мільйони людей вивезли в сибірські єбєня, довели до голодної смерті або розстріляли. А сьогодні їх нащадки (а також ті кому нєт нікакой разніци, хоть на руском хоть по кітайскі ліш би нє на етай вашей мовє) типу розказують, до яких саме засобів мусить бути лімітована популяризація української мови. Круто.
Ні. Але протилежне з високою імовірністю є істиною. Була би решта України зросійщена як Луганськ/Донецьк — quassabи зупинилися би на польському кордоні.
Ага, зважаючи на видатні успіхи пєтра
Висновки робіть самі. :)
Календар з рекламою МІВІНА на першому фото з офісу InfoReach — вогонь! :)
Грунтовний такий текст. Дякую! :) Кидатиму лінк знайомим, що бажають долучитися до ІТ.
Я не експерт, але мені це бачиться приблизно так:
1. Технічно це вирішується блокуванням IP-адрес серверів на обладнанні провайдерів, а зважаючи на те що виходи у «великий» інтернет з України більш-менш локалізовані, це не повинно буди великою проблемою. Можливо що йдеться про мільйони гривень, але точно не мільйони доларів.
2. Просте блокування по IP, на мою думку, зменшить активну аудиторію в
P.S. Не плутайте мою країну (і будь-яку іншу країну) з Росією зразка 2017 року.
Ну ясно, «не смійте заважати українцям щоденно звітувати в ФСБ поки Ахмєтов не сидить». Нічого ж поганого не станеться. Не будуть же вони використовувати ці дані проти України. А навіть якщо і будуть — там же ж тільки котики і фотки з шашликів. Головне не робити нічого поганого і все буде добре.
Ярославе, я розумію що негативний сценарій здається якимось далеким і, скажемо так, не гарантованим. Я розумію що втручання у роботу інтернету це, загалом, зло. І я вже казав, що буду у перших рядах у випадку якщо раптом хтось у владі би подумав, що можна у тій справі піти далі.
Але мені насправді дуже не хочеться, щоби у РФ був настільки потужний інструмент впливу на Україну. Бо він буде використаний (ви ж це розумієте, так?). І Україна може цього не пережити як суверенна держава (а може і пережити, імовірність того чи іншого фіналу є у пропорційній залежності від об’єму даних, що буде у розпорядженні російських спецслужб).
І от питання «закривати / не закривати ВКонтактє» — це вибір між невеликим злом сьогодні або серйозною імовірністю повного п...дєца пізніше. Я бачу що купа ІТшників обома руками за повний п..дєц. Це сумно і трохи дивно.
Ну як погане. Я бачу, що овердофіга людей, котрі мали би мати якісь-неякісь здібності до аналізу ситуації і побудови нескладних причинно-наслідкових зв’язків, біжить собі радісно з криками про свободу слова, до гарячих обіймів «братьєв» із РФ.
Це як з вакцинацією. Коли у суспільсті забагато людей з об’єктивно хибною оцінкою ситуації, з часом все закінчується сумно для суспільства. В т.ч. для тих хто поводився раціонально. Ну а влада може з тим щось зробити, або не зробити.
Даруйте, але у мене також закрадаються сумніви щодо інтелектуальних здібностей людей, котрі реально не розуміють чим це гарантовано закінчиться, якщо ВКонтактє продовжить експансію в Україні. І не розуміють, що проблема стосуватиметься всіх українців, без виключення, а тому те, що особисто вони там робили, які дані зливали а які ні — мало на що впливає.
Суспільство готове ризикнути майбутнім країни бо їм «удобно» користуватися ВКонтактє. Надія тільки на те, що у державі є люди у котрих а) достатньо розуму прорахувати ризики; і б) достатньо повноважень щоби вчинити дії, що допоможуть ці ризики зменшити до прийнятного рівня.
Ну OK, пишемо MVP. Додаємо метод, всередині3-5 гілок логіки.
Написати тест, котрий зажене метод у потрібні стани — справа кількох хвилин. На фініші отримуємо:
1. 100% впевненість, що все працює так, як ми очікували (лишається проблема що ми могли щось провтикнути і з очікуваннями, але це до першого виявлення багу — потім додається ще один кейс і у нас все добре).
2. Коли наступного разу в код вноситимуться зміни — якщо щось поламається — тести впадуть, гарні шанси виявити нюанси що можуть привести до реальних багів.
Але це тільки «тактичні» переваги.
Мені більше подобаються «стратегічні». Коли пишеш тести — щоби писати менше, доводиться писати кращий код. :) Менше зв’язності, менше жорстких залежностей на зовнішні системи і т.п.
Звісно, як і всюди, тут багато всяких крайностей котрі можуть легко згівнякати всю ідею. Але якщо робити це правильно — тести рулять. На всіх проектах, без вийнятків — стартап, не стартап — пофігу.