Щоб це працювало в іграх і масовій культурі, потрібна чітка класифікація — зрозумілий термін, який описує конкретний тип поведінки, а не всіх підряд. І важливо, щоб він був інтуїтивно зрозумілий і для західної аудиторії.

Для прикладу — Wolfenstein. Там вороги — це не «німці», а нацисти як носії конкретної ідеології. Тому сучасні німці спокійно сприймають гру: вони не ототожнюють себе з цим образом, бо він чітко визначений через набір ознак.

Аналогічно і тут. Коли є чітко сформульоване поняття (наприклад, «рашизм»), воно має описувати не націю, а конкретний набір характеристик: агресію, виправдання насильства, заперечення відповідальності тощо.

І таким чином коли такий термін закріпиться для Західних партнерів — через ігри, фільми, музику. То воно починає працювати: люди можуть або впізнати ці ознаки, або відмежуватись від них.

Я купляю ігри на стімі. щоб коли я вийду на пенсію, я би зміг їх всіх пройти)