Дякую за підтримку.
Про казуси дуже життєво... в мене часто бувають просто назавжди «повішенні» речення. Типу, «за прогнозом буде дощити, ти береш...?». І коли затримка вже настільки довга, що скоріше з контексту зрозуміти — вже нічого більше і не додаєш :)

Дякую за вашу думку і розповідь. Мені все ж таки здаєтся, що це не характеристика мови як такої, а її сприйняття у історичному та культурному контексті. Але ваші тези наразі як ніколи актуальні.
Як я пишу у статті, мені ж блище позиція привернути увагу саме до української мови (показавши її чесноти, і що врешті решт перейти «не важко»). Можливо, то позитивне мислення, або не бажання викреслювати десятки років мого життя, думок і проговорених слів, які я не важаю брехливими.

Артем, у вас цікавий і схоже, що нелегкий шлях. Хоча, я далеко не все зрозумів... дякую, що поділилися.

А мені подобаєтся видавництво «ArtHuss». Воно більше не про літературу як таку, а про все що пов’язано з візуальною культурою. Там прекрасні україномовні переклади, та чудове оформлення.

Ігоре, мені відгукуються твої мотиви та побоювання. Перейти в один день, то не легка справа. Респект :)

Дякую за підтримку.

Я не тримаю зла на цих людей. Закидаючи мені та іншим авторам на схожі теми про хайп та тренди, вони самі своїм різким наративом просувають цю статтю, та її ідеї вище в трендах :)

Дякую за вашу розповідь.
А для мене якраз найблище оточення (читай, дружина) і є тим якорем, що тримає в україномовному руслі. Бо, все ж таки бувають робочі та життєві ситуації, де ти вертаєшься до старого... але якір на місці.

Дякую за підтримку.
Так, очікування: всі навколо будуть косо дивитися і не зрозуміють тебе.
Реальність: тригернувшись від назви статті, декілька невідомих тобі людей, напишуть у коментарях заготовлений для такого випадку текст з критикою.