Я вам ось що розкажу краще, згадалось. Нещодавно зайшов на сайт своєї рідної школи, яка в «днр» із
А вчителька української мови та літератури, яку я до речі дуже любив, завдяки їй почало подобатися багато що з літератури — на сайті миротворець, у каталозі держзрадників. За участь в організації «виборів».
Все вже було в девʼяності, ви кажете? Україномовна освіта не важлива, ви кажете? Або краще сказати, україноцентрична, патріотична, в принципі?
В нас було скільки, три класи на рік, тобто наприклад 10-а,б,в. Тобто в цих людей кожного року навчалося умовно по 100 дітей на рік народження, віком від 10 до 17 років.
Але ж, з усією повагою, яких громадян можуть реально виховати ці люди, що буде в їх головах? Світлі голови із сильними знаннями — це добре, але без відповідного внутрішнього стрижня, вони в будь-який бік повернутися можуть.
А потім усі дивуються: і звідки ж беруться «сепари» та колаборанти?
Все це філософія, я не буду коментувати нічого щодо податків, зарплат, тощо. Не тому що в мене немає ніякої думки з цього приводу, а тому що на словах кожен таксист — президент, і все це далеко від будь-якого практичного застосування. І дуже далеко від моєї початкової тези в цьому треді, яка була:
Післе життя за кордоном, для російськомовних українців, розмовляти українською буде здаватися за благо, і значно легше ніж це здавалося раніше.
Можу додати, повертаючись до теми ідентичності, «друга рідна» та все що повʼязане з нею та культурою буде здаватися значно більш важливою частиною власної ідентичності. Бо людина так влаштована що сприймає себе як частину суспільства, і за кордоном, ви будете себе переоцінювати як українця в контексті та оточенні іншого світу, й зустрічати людей, які живо цікавляться вашою культурою, особливо зараз.
Якщо ви розмовляєте російською, та про це знають інші люди (а вони будуть знати), то через деякий час ви почуєте питання: так хто ти там ти казав, росіянин? (Реальний випадок.)
Сумна правда в тому, що так, мова — це первинна характеристика нації. Нації в цивільному, а не етнічному значенні — групи людей, яка живе на даній території, у даний період часу, в контексті іншіх груп людей навколо їх, які можуть бути друзями чи ворогами.
Це просто персональний досвід, take it or leave it.
Почему, скажем, в США вопрос образования не вынесен на уровень нац. безопасности
Реально, нічого не знаю з теми безпеки в США, окрім того що бачив у серіалі Чак.
Але пропоную таку відповідь:
«Бо в Мексики нема ядерної зброї, і вона не намагається повернутися до кордонів 1846 року.»
Це кажучи, наскільки мені відомо, вони вивчають у школі Manifest Destiny й усе це, не думаю що це відрізняється по штатах, як і мова вивчання.
Мои права выше всего, я у себя главный.
— Я не более как вице‑король Индии! Где мои верные наибы, магараджи, мои абреки, мои кунаки, мои слоны?
пойдут ли они преподавать за $200? А то вот моя знакомая выпускница педа по специальности учитель украинского языка и литературы переквалифицировалась в эйчары — им больше платят :-)
Держава не вкладається в освіту, не хоче платити вчителям, хоча не просто важливо, це вимога власної безпеки.
А тому Україна навіть з математики знаходиться у світовому рейтингу в хвості. Але це вже інша історія.
Всё это было в90-е.
Ми з вами навчалися в російськомовних школах. В моєму місті була одна україномовна школа на 300 тисяч населення. В садочках, на додаткових заняттях викладали виключно російською. Вважайте що не було нічого.
Аналогично учителя. Если они происходят из той же общины, то как бы требовать от них можно много чего, но жизнь есть жизнь. А зарплата в $200 патриотизму отнюдь не способствует со стороны учителей, больше платить не получится, а значит и этих заменить будет некем.
Згоден із цим, і це велика проблема, в усьому світі: вчителям платять погано й наймають людей без мотивації.
В Україні є варіант, хоча й суперечливий: наймати лише реальних носіїв як нових учителів та вихователей.
Во-вторых, Ваши предложения по дерусификации ничем не отличаются от деэллинизации Вашей семьи.
Греків репресували, саджали, висилали, вбивали. Я кажу тупо про глибоку україномовну освіту починаючи з дитячого садочку, без репресивних заходів.
Во-первых, первым языком всегда будет тот, на котором с ребёнком говорят родители.
Це не так. Я жив багато років за кордоном, в мене також є діти. Знаєте як завжди поводяться діти емігрантів? Вони зазвичай білінґви, й вони розмовляють мовою батьків із батьками, АЛЕ між собою вони розмовляють мовою країни (особливо коли батьки цього не бачать). Бо виходить що їм так простіше. Якщо вони помічають, що батьки можуть розмовляти мовою країни, то вони будуть активно намагатися розмовляти з ними мовою країни. Якщо батьки на це почнуть погоджуватися, то діти дуже швидко забувають мову батьків. Спитайте в будь-кого з емігрантів, цей досвід у 95% випадків однаковий.
Моя мама до війни викладала початкові класи на Донеччині, в неї був український клас, там було те саме. Навіть хоча не було зобовʼязаності вчителів розмовляти українською під час перерв, але було що вона питала їх російською, а вони відповідали українською.
Висновок: якщо буде вимога, що всі викладачі вишів, шкільні вчителі, вихователі садочків, музичних, художні шкіл тощо будуть розмовляти українською, під час занять та перерв, то дуже швидко діти природним чином будуть розмовляти між собою українською. Наступне покоління буде переважно україномовним, наступне за ним — цілком україномовним. І ніхто підчас цього не постраждає, нічия ідентичність не буде зламана.
Італійці масово прибули в Аргентину в основному наприкінці 19 — на початку 20 сторіччя. У той час аргентинці переважно іспанського походження (іспанськомовні, звісно) вже жили в Аргентині десь дві сотні років, й Аргентина була незалежною багато десятиріч. Тобто у порівнянні вони вже були не такими вже й емігрантами. Розповсюдження обовʼязкової початкової освіти, плюс криза державності в Італії та Неаполітанському королівстві, допомогли асімілювати італійців та природним чином зробити їх та їх нащадків усіх іспаномовними.
У цьому сенсі, мешканці Донеччини та Харківщини — також усі емігранти. Донеччина до кінця 18 — початку 19 сторіччя була в основному чистим незаселеним полем, до того як там почали здобувати вугілля. Слобожанська Україна була заселена переважно починаючи з 17 сторіччя, і переважно українцями (хоча тоді цей етнонім не використовувався) які рухались із заходу на схід, бо там були вільні незаселені землі. Російськомовне населення прийшло туди переважно у 19 — 20 сторіччі. Але різниця у тому, що це була частина імперії, і саме тому російська мова перемогла якнайменш у великих та середнього розміру містах. Тільки одна моя бабуся народилась на Донбасі, в неї мати гречанка, батько українец, який теж переїхав з центральної України. Інші дідусі та бабуся — приїхали на Донбас. І так — переважна більшість жителів Донбасу. Греки також були переміщені туди наприкінці 18 сторіччя із Криму (коли російська імперія анексувала Крим, уперше), де вони жили з часів античної Греції. Моя бабуся втратила грецьку мову тому що неможна було розмовляти грецькою. Бо якщо це б хтось почув, то їх би репресували та посадили або вбили. У 30-40-ві роки.
Що Україна повинна була зробити, це подбати про «мʼякий» перехід мови, а саме, освіту молоді. Так щоб на сьогодняшній день в усіх хто навчався у школі пізніше 90 року, українська була першою рідною (а не другою). Моє розуміння що це не трапилось зокрема завдяки зусиллям спецслужб самі-знаєте-кого. Я в
Замість цього, ми у 2022 році, у стані війни, все ще дискутуємо на цю тему.
Досвід багатьох країн (насамперед америк) показує, що можна зробити з кого завгодно кого завгодно, під дахом цивільної держави, де умовний українець — це насамперед громадянство, на противагу етнічній приналежності.
Розкажіть про це все 70% аргентинців італійського походження, які не знають жодного діалекту італійської десь із
Навіщо це потрібно? Бо той самий досвід (і що найважливіше, наш, власний, досвід) показує що з мононаціональною державою — простіше та безпечніше перед загрозою зовнішнього ворога. Україна повинна була запустити цей процес у
Кілька років тому я думав так само як ви, до речі. Навіть сперечався тут на доу майже вашими словами, можете подивитися історію моїх коментів за
без проблем перехожу на украинский
exactly my point
Видите, какая штука получается. Если человек решается на эммиграцию, то он принимает, что в новой стране он будет человеком второго сорта. И нужно принимать определённые правила игры. При этом опять же в Германии никто не запрещает выписывать книги на том языке, на котором хочешь.
Перечитайте мій перший коментар. Мова не йде про книги, а саме про те що жити за кордоном треба іноземною мовою. У порівнянні із цим українська буде здаватися рідною.
теперь вот нельзя, а за подобные желания на тебе в рот дырявую ложку. Нехорошо получается, не находите?
Не знаю, але підозрюю що це якось повʼязано з тим що в країні йде війна.
Ну спробуйте наприклад зняти квартиру в Німеччині тією мовою якою бажаєте.
А ещё раньше и телевизоров не было
Але в покоління 30+ і молодше вони були
Нахер мне это гавно? Я в детстве в библиотеку ходил
Ну то що, я теж ходив але телевізор теж дивився як і усі.
Я фрилансер, стараюсь держаться от государства подальше и никаких документов не заполняю — лишь в крайней необходимости. И то, везде почти пишу на русском и принимают
Але за життя більшості доводилось писати
Узнать вин хоче тайни пионерски, а по им побижить и закладке канарису секрет наши
Четыре дня скакали забыв покой и сон
если есть ютюб?
Раніше не було ютубу, неділя то був день караоке на майдані. А час після школи — каспер, граф дакула і передачі про підводний світ.
Та й зараз на ютубі багато контента українською. Наприклад подкаст Доу. :)
Вот прямо каждый день я свой паспорт читаю. Делать мне нехер
Причому тут паспорт? Вам 50+, чи ви в школі / універі ділову українську прогулювали? Ніколи заяви ніякі не пишете? Мені навіть за кордоном іноді доводиться у консульстві. В універі не ставали на облік, не реєструвались у гуртожитку, не оформлювались у профілакторій чи в табір? Ви раптом не шпигун?
Читайте ще раз мій коментар.
навіть як у родині та в рідному місті всі говорили російською, але ж покоління 30+ і молодше вже виросло з українським телебаченням, документами,
Може скоро відкриють кордони, багато українців (у тому числі російськомовних) виїдуть за кордон так поживуть за кордоном. Можливо навіть вже за паспортом ЄС.
Зрозуміють що українська насправді увесь цей час була другою рідною, бо навіть як у родині та в рідному місті всі говорили російською, але ж покоління 30+ і молодше вже виросло з українським телебаченням, документами, океаном ельзи, нимидорою та чіпкою.
То потім повернуться і будуть говорити: нарешті можна розмовляти другою рідною, бо навіть за відсутністю практики це набагато легке та звичніше ніж польска / німецька / ще якась.
Купи козу, продай козу.
продактами, які поїхали по О2 — зовсім інший світ
В таких людей взагалі інший світ. В них нема питань, їхати чи ні, бо вони знають, і чітко розуміють, для чого вони це роблять і з якими перспективами.
Зараз коли можна працювати віддаленно, багато хто з північноамериканців їдуть до країн Латинської Америки, особливо до Мексики, Коста-Ріки, де вартість життя значно нижче, є прості варіанти легалізації, і в деяких випадках є варіант вийти з податкової резиденції (актуально для канадців особливо останнім часом). Це ще й хороші місці для життя біля пляжу. Громадянам ЄС взагалі просто бо є варіанти в межах ЄС такі як Іспанія, Греція, Хорватія. Для британців також там є візові варіанти.
Відповідно можна набагато більше й швидче заощаджувати, ніж якщо жити в умовних Долині / Торонто / Лондоні, або можна просто працювати трохи менше й все одно добре жити.
Ок, приймається. Завжди забуваю що там треба щоб працювали двоє, а дітей у садочок, на early age промивання мозку.
Скажімо так тоді: у 1.5 — 3 рази більше ніж пересічне європейське домогосподарство.
Вчора побачив такий текст: