Можливо, ці шість культур варто розглядати не лише як моделі організації, а як шість історій, за допомогою яких компанія пояснює людині її нову роль.

«Культ акселерації» подає постійну втому як доказ того, що компанія рухається вперед. «Техновулик» дозволяє керівникам ховати власні рішення за словами «так вирішила система». «Оператори» зберігають людський контроль — іноді справжній, а іноді лише у вигляді кнопки approve для вже готового рішення. «Гільдія кіборгів» дає особливий статус тим, хто краще за інших навчився працювати з AI. «Симулякр» зберігає цінності, зустрічі й корпоративні ритуали навіть тоді, коли вони вже нічого не означають. А «Свідки машини» залишають людину в процесі переважно для того, щоб хтось формально поставив підпис і ніс юридичну відповідальність.

Тоді питання не лише в тому, яких людей створюватиме така культура. Не менш важливо:

Хто переконуватиме цих людей, що вони досі щось вирішують?

Можливо, AI-організації вироблятимуть не тільки код, рішення та прибуток, а й зручне пояснення, чому особиста відповідальність за помилки розмивається: модель рекомендувала, система вирішила, процес спрацював за правилами.

Але людина не обов’язково буде лише жертвою такого пояснення. Вона й сама може охоче його прийняти. Адже приємніше називати себе «оператором», «стратегом» чи «AI-експертом», ніж визнати, що твоя роль зводиться до підтвердження чужого рішення.

Тому найуспішнішою може стати не та культура, яка справді збереже вплив людини, а та, яка найкраще переконає її, що виконання функції в системі і є впливом.

Існує думка, що буде зростати цінність поліматів

...навички генерити AI слоп ))

Подружив AI з 1С/bas конфігурацією.

Професії 1С/BAS програміст — більше не існує😎