• Як вплинула війна на плани великих покупок?

    Не секрет. З’явилось бажання взяти власне авто, раніше навіть близько в планах не було.
    Але накрились плани по купівлі нерухомості — поки що ні сенсу, ні бажання, ні фінансової можливості не бачу. Якщо і буду щось брати, це, скоріш за все, буде приватний будинок в невеликому селищі (а раніше хотілось однушку біля метро), ну і вже не в Україні.

  • Як вплинула війна на плани великих покупок?

    До війни таких планів не було, тепер з’явились.

    Підтримав: Hanna Mazurkevych
  • 💳 У якому банку краще відкрити картку в Польщі?

    Просто цікаво, а де це в Україні галєра обирає банк за розробника?
    Пам’ятаю як один з лідерів ринку нав’язливо рекомендував послуги конкретного банку, але такі хотєлки можна просто ігнорувати, зі зміною розрахункового рахунку теж ніколи не виникало проблем.

  • Що слід брати з собою у випадку мобілізації?

    Мені робили femtoLASIK, від нього відходиш трохи довше через запалення. Перший місяць працювати за компом було неможливо взагалі, 3-4 місяці зір «плавав», через півроку знизилась (але не відпала) потреба в краплях, яскраве світло ще довго буде ворогом номер один. А комусь через три дні вже норм. Залежить від удачі, особливостей організму і початкових параметрів ока (після −10 очікувано будеш відходити довше, ніж після −3).

    В Штатах людей з лазерною корекцією в армію не беруть взагалі через ризики накшталт відриву клапотю, виключення — древній ФРК.

  • 12-кова система числення в Україні?

    Бачу багато обговорень по типу «а давайте зробимо не так як на росії» і ніяк не можу зрозуміти — то я вата, бо не бачу сенсу в таких речах, чи це прихильники cancel russian culture з глузду з’їхали.

    Підтримали: Alla, Jerry Jerry
  • Які софт скіли помруть, а які будуть актуальними у наступні 5 років

    Як на мене, найголовніший скіл — не бути мудаком. Тобто не спілкуватися як мудак і не писати код як мудак.
    Все інше manageable.

    Наприклад. Одна людина в команді не вміє нормально доносити свою думку — інша вміє слухати і перекладає з української на українську так, щоб ішні теж все зрозуміли.
    Одна працює чітко по тз, інша береться за просту задачу і випадково переписує півпроєкту — таски призначаются в залежності від того, що більше потрібно на даний момент, передбачуваність чи креативність.
    Закінчилися таски і людина питає, що ще можна зробити? Команда радіє за неї і дружно посилає відпочивати. Не питає, а комусь потрібна допомога? Просять допомогти за нагоди.
    І так далі.

    Якщо компанія хоче бути крутою і затребуваною через п’ять років, їй краще створити середовище, де різні люди з різним набором навичок і рис характеру зможуть робити те, що в них виходить добре, і мати прикриті тили там, де все не так райдужно, а не намагатися робити з усіх стресостійких екстравертів.

  • Чи плануєте повертатись в Україну до закінчення війни?

    В Україні досить непогано жилося насправді, є і достатньо плюсів у порівнянні з закордоном.

    Що мені, наприклад, дозволяє нормально почуватися зараз в іншій країні:
    — І без того були плани поїхати, завершивши деякі справи в Україні перед тим, була деяка підготовка до цього (як-от знайомство з внутрішньою кухнею).
    — Чітке розуміння, куди і нащо.
    — Наявність соціальних зв’язків у країні призначення.
    — Подібність культури та історії, звідси — дуже схожий майндсет з поправкою на відсутність йобнутого сусіду.
    — Відносна відсутність мовного бар’єру.
    — Наявність роботи, так.

    У багатьох вимушених переселенців таких привілей просто нема. Хтось у тих країнах раніше не бував ні разу, хтось прив’язаний до друзів і родичів і нікого там не знає, в когось діти і у дружини/чоловіка інші плани на життя, хтось не хоче починати все з нуля у чужому середовищі, і так далі. Країна ж вона не тільки про клаптик землі на мапі і рівень життя.

  • Справжні вбивці С++

    Тулзи цікаві, дякую. Але з посилом і висновками складно погодитись, якось тепле з м’яким у купу намішано.

    Жахлива кодова база з купою легасі, провальні архітектурні рішення, відсутність гайдлайнів, недосвідчені розробники і текучка кадрів, відсутність ідеї maintainability коду чи навіть банального код-рев’ю, кастомер, що не бажає витрачатись на рефакторінг? То, звісно, C++ в усьому винен! А написання проєкту будь-якою іншою мовою в таких умовах, звісно, призвело б до протилежного результату і все було б зашибісь.

    C++ неоптимально використовувати для якоїсь конкретної задачі? Всьо, воно вже майже мертве! Десь так з 1985 року. А ніяких інших задач, доменів і стрімкого розвинення мови просто не існує.

    Вибір мови залежить не тільки від синтаксису, але й інфраструктури (як-от банальної наявності бібліотек чи компіляторів під конкретну залізяку/ОС), доступності (і рейту) розробників, домену, регуляцій в цьому домені. Ніхто вам не дозволить запхати jit-компіляцію в критичну ділянку коду, наприклад. Чи писати скіль-небудь складну кодову базу на асемблері чи брейнфаку, який в усьому світі знають півтора інваліда, якомусь нещасному ж це потім підтримувати. Чи розводити зоопарк технологій там, де краще обійтись однією універсальною. У плюсів є свої ніші і роботи там вистачить на два життя вперед.

  • Речі, які ви переосмислили під час війни. Поділіться в коментарях

    Певно так:
    — Байдужість — це особлива привілея людей, з якими нічого особливого не траплялося. Таке відчуття і раніше було (після поневірянь по ПНД і пояснень оточуючим, що зі мною не так, коли зі мною все так), але зараз це, сподіваюсь, виростає в більш послідовну і всеохоплюючу позицію.
    — Це ще не найбільший пць у моєму житті, далі буде гірше (палкий привіт Нассіму Талебу) і з цим треба якось жити.
    — Старість підкрадається непомітно, хто б міг подумати, що мене почне цікавити політика, той точно не я.

    Але наразі питань все ще більше, ніж відповідей.
    Наприклад, що робити з кризою ідентичності. Як планувати подальше життя. Багато чого зламалось і потребує часу, а часу особливо немає.

    Підтримав: Anhelina Rudkovska
  • Звинувачення українців, які виїхали за кордон, схожі на проросійський наратив «Хто вам дозволив гарно жити?»

    «Я не проти, щоб люди їхали за кордон, але най не викладають фоточки звідти і взагалі не відсвічують» — це, напевно, від тих же авторів, що і «взагалі я не гомофоб, але якщо побачу такого на вулиці — дам у пику».

  • Поширені помилки в ІТ-англійській та як їх уникати. Поради не від учителя

    В мене є багато колег, які далеко не перший рік в IT, але десь третину описаних помилок роблять.

    Це і дивує :)
    Але потім згадуєш, як деякі колеги рідною мовою розмовляють, і якось відпускає.
    З мого улюбленого ще плутанина між dependency/addiction.

    Підтримав: Kateryna Shneidmillier
  • Придатність до військової служби у воєнний час. Юридичне роз’яснення

    Sph(ere) — діоптрії, cyl(inder) — астигматизм, ax(is) — вісь астигматизму. До гостроти зору (кількості рядків, що людина може побачити) має опосередковане відношення, там грає роль ще дофіга факторів, як-от роздільна здатність сітківки, наявність спазму акомодації, здатність мозку оброблювати зображення тощо. Навіть при ідеальних параметрах ока зір може бути ну такий собі.

    Підтримав: K Vadym
  • Поширені помилки в ІТ-англійській та як їх уникати. Поради не від учителя

    А ще можна слухати, як говорять інші, порівнювати з тим, як говориш сам, і робити висновки.

  • Поширені помилки в ІТ-англійській та як їх уникати. Поради не від учителя

    Трохи неочікувана стаття. За перший рік протирання штанів на зідзвонах і за читанням документації розуміння, як треба, приходить якось само, а для неоднозначних ситуацій завжди є reverso context.

    До того ж технічна англійська — дуже обмежена підмножина мови в плані як лексики, так і граматичних конструкцій. І більш формальна/стандартизована, що значно спрощує її вивчення.

    Людям, що не впевнені в чистоті мови, можна порекомендувати віддавати листи чи документацію на рев’ю колегам з хорошим рівнем англійської, це займає час, звісно, але в довгостроковій перспективі це win-win.

    Підтримав: K Vadym
  • Як я переїхала в Чернівці під час війни

    Я і кажу, що у нас зараз ПТСР часто називають, наприклад, розлад адаптації, вони схожі, в тому числі симптомами і причинами, що їх викликають, але не тотожні. Але загалом у першому наближенні вважаю нормальним його згадку в подібному контексті, бо про ПТСР чули всі, а про той же розлад адаптації чи панічний розлад — ні, навіть назви їх звучать не так страшно, хоча це теж дуже серйозні стани, з нормальним життям несумісні.

    Але з «сирена — то не травмуюча подія» — погодитись не можу. Може бути мільйон сценаріїв, у яких вона підвищить рівень стресу до несумісного з життям навіть у мирний час, а під час війни, коли вона фактично маніфестує загрозу існуванню — тим більше. В Україні зараз немає безпечних місць, є лише «умовно-безпечні», і будь-який розлад — це нормальна реакція психіки на ненормальні обставини.

    Ваше твердження мені не подобається тим, що в ньому я бачу знецінення людських страждань, тобто за ним або людина має пережити катування терористичними ракетами, або «це взагалі не травма, не придумуй собі проблем». Воно трохи зовсім не так працює.

    Підтримав: JP
  • Як я переїхала в Чернівці під час війни

    Окрім ПТСР, з психікою може статися багато різного цікавого, наприклад: розлад адаптації (якраз те, що в народі наразі звуть ПТСР, але то трохи інше), реактивна депресія, тривожний розлад, панічний розлад... До того ж поріг чутливості в усіх людей різний, і те що одному «та шо там ті сирени», для іншого виллється в повну неможливість нормально функціонувати.

    І для цього не треба навіть, щоб з людиною безпосередньо щось трапилось. Якщо руки-ноги цілі і немає раку мозку — це НЕ значить, що з людиною все нормально, психічні травми невидимі і непередбачувані, а причини можуть бути неочевидними чи «дрібними» і «неважливими», на жаль, таке теж часто можна почути. Прикро бачити, що багато людей все ще недооцінює цей фактор.

    Тому оце усе «сирена — це не травмуюча подія» — це просто заперечення реальності, заперечення суб’єктності інших людей, заперечення самого їх права відчувати не так, як ви. Порівнювати трагедії і вирішувати, яка з них трагічніша — неприпустимо. Відсутність співчуття та емпатії — неприпустимі. Особливо зараз.

  • Tesla повертає співробітників в офіси?

    Це важко зрозуміти, якщо не враховувати цінності та звички, що стоять за цим. Тобто для вас це безглузда втрата часу, яка має мати якесь ну дуже серйозне обґрунтування. А для дівчат то базовий maintenance, і все, от прямо настільки все просто і немає сенсу шукати якусь особливу мотивацію там, де її нема.

    Наприклад, мій дід завжди виходив з дому «при параді». До такого ступіню, що вдягав краватку навіть щоб просто сміття винести. Мені це було незрозуміло, але от він вважав, що так треба. Ну і просто робив те, що вважав за потрібне, про те, щоб зваблювати сусідських жіночок, коли своя вдома чекає, там навіть близько мови не йшло.

  • Tesla повертає співробітників в офіси?

    Я вам страшну таємницю відкрию.
    Більшість дівчат то роблять не для того, щоб комусь сподобатись.
    Це більше як, ну, зуби зранку почистити чи не вдягати одну й ту саму пару шкарпеток другий день поспіль. Просто так культурно склалося, що якщо хлопцям того достатньо, то в дівчат стандарти трохи вищі.

  • Навіщо я пішов в ЗСУ. Причини, очікування і перші враження з армії

    I double that. Мене психотерапія витягла зі стану «радість життя — то уявний звір і в природі не зустрічається» до майже нормального. Це при тому, що такі речі, як радість-щастя, мені в житті навіть уявити не вдавалося, а самі слова не викликали нічого, окрім нудоти.
    Найбільшим викликом було знайти нормального спеціаліста, на це пішов не один рік, частково тому, що якщо не знаходиш з ними спільної мови раз за разом, починаєш думати, що голова ремонту не підлягає взагалі і полишаєш надію щось виправити.

    Підтримали: Valeria Agafonova, Beaver Green
  • Tesla повертає співробітників в офіси?

    Після аутсорсерного гетто з 50+ людями в опенспейсі і офісом у дупі світу робота з дому стала спасінням. Але за більше ніж рік у чотирьох стінах хотілося вовком вити, продуктивність праці теж впала.
    Тому — знову працюю з офіса більшість часу, в Україні до нього все одно ніхто не ходив, а зараз в мене окремий кабінет, тому колеги особливо не заважають. Ну і в компанії була wfh policy ще до ковіду і після нього вона нікуди не зникне, тому завжди можна забрати ноутбук і працювати з дому скільки завгодно, якщо не хочеш в цей час нікого бачити.

    Розділення робочого і життєвого простору вважаю необхідним, краще вже знайти коворкінг чи окремо орендувати приміщення під офіс.

    Це все — виключно особистий досвід, в усіх людей потреби різні і це нормально.

    По темі новини — тут проблема в першу чергу в неповазі до підлеглих, він так усіх адекватних людей розлякає.

← Сtrl 12 Ctrl →