— Скажіть, як вам вдалося побороти синдром самозванця?
— Ви знаєте, просто пощастило...

От як же багато у нас в країні компетентних управлінців, слічдих та судей! Але як же жаль, шо вони працюють таксістами та С++ програмістами...

Ті, хто довго пропрацювали в одному проекті мали шанси зустрітися з довготривалими наслідками своїх рішень, особливо не дуже вдалих. Обрав технологію, а вона шось зачахла. Вирішив побудувати архітектуру, а вона не витимує навантажень, що виросли. Вирішив на чомусь зекономити і пожалкував. Треба переписувати, треба перероблювати, треба мігрувати.
Ті, хто довго не затримаються — не мають цього цінного досвіду.

Шо кайфово в фронта, так це те, шо можна самому собі завдання давати, виконувати, і отримувати досвід і портфоліо. І буде на шо подивитись работодавцю, і що в резюме написати.
Ось для натхнення jenniferdewalt.com

Так а шо ж ще можно отримати з індивідуальної оцінки? Я ж питаю, але відповіді нема. Точно не точнісь.

Люди взагалі роблять помилки, і коли беруть середнє (доречі, хто вас заставляє брати середнє? яка такая методологія так вам каже?), і коли просто дають свою індивідуальну оцінку. При чому, в останньому випадку точнісь гірша, чому є достатньо доказів.

якшоб спланували по задачам кожного — то всі б виконали точно вчасно свої задачі.

Це така Наївність шо я навіть не знаю, звідки почати...

А, то вас турбує відсутність індивідувльної відповідальності? Тобто, треба шоб оцінку робив той самий девелопер, який буде її робити? Тоді, він сам винуватий, якщо оцінка не співпала з реальністю, і його можна чморити за перфоманс?
Чи які ще переваги індивідуальної оцінкі?
Бо якщо вам треба найбільшої точності — то групові оцінки краще.
А якщо треба завжди знайти хто винуватий — то так, гарна методологія. Але з цим не к нам, то к терапевту.

Тю, так перестаньте це робити, не орієнтуйтесь на це число, хто вас примушує? Я ось не орієнтуюсь і вам не раджу.

Години — альтернатива, яка ніфіга не краще, нажаль, жодна з проблем зі статті не вирішується з годинами. Велосіті у вас, теперь, 40 в тиждень, константа, нічого не змінюється, все стало передбачуваним, теперь Такман радіє, бо командна динаміка тепер якась інша, і через години її можна точно спрогнощувати і компенсувати? Ні. Різні розуміння складності в команді кудись поділись? Ні, просто теперь спори не за кількість сторі поінтів, а за кількість годин. Торги і психологічний тиск команди не мають ніякого відношення до одиниці виміру. Я уж мовчу шо залежності також не мають до засоба оцінювання ніякого відношення.

Так, отці визнають неідеальнісь сторі поінта, але шось я не бачу шоб хтось з них додавав шо «людиногодини краще».

Я бачу, автор не дуже розуміє шо таке велосіті. Велосіті — то скільки команда зробила за якись час. Тобто, це факт, це число із трекера, це ніяка не оцінка. Команда переживає складні часи — а шо там по велосіті, просіло? Чи ні? Не треба тут нічого враховувати і Такмана сюди тягнути. Навпаки: є можливість перевірити, чи помітен цей ефект якщо вимірювати по велосіті.
Ну і взагалом — оцінювання то сложна штука, бо пророкувати майбутнє — це реальна проблема. Так, сторі поінти не ідеальні, особливо якщо не вмієш їми корстуватися. Але ж, які альернативи?

Як кажуть сиві майстри мітингів, найкращий мітинг це той який не відбувся.

Цікаво, що починала ця компанія як юридична консультація, але півотнулась.

Колись, я натрапив на вакансію в конторі, яка мала свій кабельний канал з гадалками, телепатами та іншими «інфоциганами», гарячі лінії, портал — справа поставлена широко. Не те, шоб мені кортило в такому працювати, але було надто цікаво, як вони проводитимуть співбесіду? Подивляться на лінію життя? Проб’ють на картах Таро? Поконсультуються з привідами?
А там — як у всіх, звичайне інтервью, пішов вкрай розчарований...

Шось майже як в тому анекдоті: «...бачиш, синку, теоретично — ми заробляємо по 10-15к в місяць, а практично — маємо двох виснажених бл*дин та старого під*раса...»

Путь ко вкусной и здоровой пище лежит через самостоятельную готовку — так ты полностью контролируешь сырье, рецептуру, не занимаешься проблемами хранения/доставки, не оптимизируешь закупочные цены, короче, делаешь для себя под свои цели: как ты любишь, как ты хочешь, как тебе надо. Хочешь сделать хорошо — сделай сам.

Путь это непростой, но благодарный: этот навык будет служить тебе и всем твоим близким много лет буквально каждый день. Этот навык послужит фундаментом привычек питания твоих детей. Как только ты немного продвинешься в кулинарии, несколько вещей станут вполне очевидными: ты сам формируешь свою диету, ты сам решаешь что ешь, и вот ты уже в курсе не только про колораж основных продуктов, но и про кто чем богат, откуда калории и что не все они нам одинаково даются, в общем — добро пожаловать в мир типа здорового питания.

Быстро приходишь к отказу от добавленного сахара, сладких напитков, крахмала, processed food, кто чего, в общем прям половина супермаркета для тебя теряет смысл, такой ты осознанный и правильный потребитель делаешься.

Где научиться, как втянуться? Я начинал (и продолжаю) с засмотра шоу Джейми Оливера, он покорил меня простым отношением без снобизма: когда какую-то идею зацепишь, а когда и прям рецепт целиком. Не нравится Оливер — так их там таких сотни, на любой вкус найдется. Есть несколько классических книг для любителей эпистолярного жанра (я, например, люблю Похлебкина). Ну да, какое-то количество продуктов придется испортить своими экспериментами, но каждый день три подхода к снаряду, так что навык нарастает очень быстро, когда практикуешь. Не успел приноровиться лук чистить, уже гуглишь технику скоростного «чоппинга» ножом.

Много времени готовка занимает только поначалу, быстро становится ясно, что хоть блюдо и потребует часа времени, не весь этот час будет прям занят, будут значительные перерывы. Так что ты быстро учишься делать на кухне такой сложный танец, который, с ростом навыка, будет включать сначала только одно блюдо, потом два, потом три, потом заодно и легкую уборку, беседы с родными, проверку домашних работ у детей, на кухне звучит музыка, поют и танцуют, случайно проходящих мимо людей засасывает запахами неведомого, смехом и звоном бокалов. Само собой, в такой дом любят приходить гости, и навык кулинарии одаряет вас уже социально-значимыми дарам)

Если не получается полюбить готовку — можно, конечно, саутсорсить в каком-то виде тому, кто любит) но я не верю в здоровое вкусное питание устроенное бизнесом )

Гречка-то варится может и 20 минут, но ты при этом не обязан эти 20 минут посвящать плите, можешь делать что хочешь. То есть, не надо тратить 20 минут три раза в день. Надо вспомнить за 20 минут.

Что за бред, спагетти как раз не стоит, спагетти надо варить в большом количестве кипятка а потом сливать.

Делать заранее гречку — за гранью добра и зла. Потому что, верно прибарахлившись, гречку можно поедать вкусную и теплую при затратах времени около нуля.
Вещь номер один: мультиварка. Мультиварка выдает идеальные гречку, рис, пшено, перловку, в общем любые продукты варения/тушения. И делает это самостоятельно, безопасно и без вашего участия, за ней не надо следить, ее можно отставить включенной, с ней все будет хорошо. К тому же — фишка «отложенный старт» позволяет забросить туда ништяки с утра и получить горячий ужин к приходу с работы. Затраты времени: насыпать гречку, налить воду, нажать кнопку.
Вещь номер два — посудомойка, которая помоет и тарелки и чашу от мультиварки и все остальные кухонные грязнульки.

Хотя я полностью разделяю мнение о важности физического развития и гармонии физического с психологическим, обобщение всех препаратов до «таблетки» — это грань, за которую я не могу перейти. Удачи вам там!

Это интересная и длинная многосерийная история, далекая от финала!

Не думаю, что два айтишника, обсуждающие медицину генерируют что-то, кроме шума ) Обращайтесь к специалистам! Мой, например, специализирутеся на психосоматике.

Вот у меня так лет десять было: то похуже, то получше. Вроде, массажи поделаешь, прогреешь — оно и получше. А когда обнаружилась психосоматическая природа и пропил курс — перестало.
Оно, конечно, можно продолжать греть, вообще, моется тот, кому лень чесаться...