В коментарях, як завжди: відро з крабами. Автору велике дякую за чудовий контент і багато підтримки в опануванні мови 🇬🇧

Тоді можна мене привітати — я вчилась в Кембриджі 🫡

Ні, це не так. Це не є навчанням в Кембриджі, це навчання за програмою, яку розробили в Кембриджі і спустили її на тренінгові центри, з усіма матеріалами і вимогами до якості, щоб там вчили викладачів.
Проходження курсу не означає отримання сертифікату. Його можна отримати тільки якщо твої навички відповідають вимогам СЕLTA і якщо ти набираєш відповідну кількість «балів». Це є фактично, еквівалентом навчання в колледжі в UK, але не університету.

Можна висловлювати свої побажання, звісно. ГО «Навчай для України», які, власне, розподіляють учасників по школах, при визначенні кого куди відправити враховують ваш предмет, попит на нього в школах-партнерах, ваші індивідуальні особливості і шанси на виживання в різних школах при різних адміністраціях. Коли я працювала, то учасники були тільки в Київській області. зараз, здається, додалася Одеська область теж.

Щодо документів — це просто механчна робота, яку треба зробити. Вона підбішує, але якщо не сприймати її надто драматично, то не сильно і підбішує. Там небагато: журнал заповнити, заміни свої записати, зошити перевірити, якщо того вимагає предмет. В ІТ я веду більше документації, ніж в школі вела XD

Ні. Громадські ініціативи наразі працюють доволі ефективно, мені цікаво розвиватися в цьому напрямку.

Насправді буде не зовсім чесно сказати, що я це зробила з альтруїстичних мотивів. Я розуміла, що робота в школі відкриє для мене цілий пласт можливостей в сфері освіти і я зможу реалізувати себе з нової сторони. Мені це було цікаво.
Так, ця робота не була легкою і я точно програла в матеріальній компенсації, але це тимчасовий дискомфорт. Той досвід, що я отримала, мені дуже і дуже допоможе надалі розвивати освітні ініціативи, які мені цікаві.

Борисе, дякую за запитання і відгук. Із задоволенням дам більше інформації.

Я була в захваті дізнатися, що існує цілий Agile Educator Guide, в якому розповідається як можна іпмлетентувати основні принципи гнучкого підходу в освіті: емпіричність, прозорість, адаптивність. Тобто все, що відбувається в класі, ми тестуємо, прозоро оцінюємо що в нас вийшло і адаптуємо свої плани і процеси під свої ж потреби.
www.agileeducatorguide.org

На практиці мені було неймовірно складно проявляти ту омріяну гнучкість у викладанні, бо класно-урочна система, яка діє в держ школі, максимально орієнтована на програму, а не на учня: вчителі зобов’язані вичитати програму, якщо учень зможе по дорозі хоч щось зрозуміти — молодець.

Щоб ви краще розуміли, коли я зайшла в школу, я мала підготувати календарний план навчання на цілий рік, в якому мала прописати до рівня завдання що ми будемо робити на кожному уроці і що діти будуть робити вдома. Це ще до того як я взагалі своїх учнів в очі побачила. Звісно ж, цей план помножився на нуль після першого уроку, який зірвала росія своїми тривогами. Реальність така, що календарний план можна було викинути в смітник на першому ж тижні навчання, хоч я дуже і дуже довго намагалась його реанімувати.

Саме тоді я і звернулась до agile: запровадила в себе таке поняття як беклог знань, які я маю дати дітям, присвоїла їм пріоритети, щоб розуміти чим буду жертвувати, прийняла для себе за норму потижневе планування (aka тижневий спринт) і вперед. Ми з дітьми, особливо старшими, часто планували скоуп роботи на тиждень разом, разом аналізували що і як ми встигли і чому не встигли, коли таке траплялось. Діти завжди знали який в нас скоуп роботи на урок, вони могли спільним голосом змінити послідовність тем уроків. Разом з тим я могла бачити якість засвоєння тем за результатами тестування: якщо середня оцінка по класу менше 50%, то значить ми не розібралися і починали все знову. Для мене було цінно, що діти не просто роблять якісь завдання, а вчаться рефлексувати на тему «а нащо все це?»
З п’ятим класом в мене дійшло до того, що я їм просто відкривала план уроку, 10 хвилин давала матеріал, а далі вони вчилися в своєму темпі, самі розбиралися, перевіряли себе і працювали як цілком собі дорослі людинки.

Звісно, не все і не завжди працювало як я б хотіла, бо я все ще була обмежена навчальними планами, програмами, росією, карантинами, відсутністю світла, відсутністю дітей і мільйоном всього іншого, але головне, чого я хотіла досягнути, я досягнула: мої уроки були не про календарний план, а про дітей, їх знання і добробут, тобто про цінність.

Товариство, дякую за ваш відгук на мою статтю.
Бачу, що є жваве обговорення і це прекрасно! Щоб внести конструктиву в нашу бесіду, зазначу, що ціль даної публікації в жодному разі не полягає в тому, щоб знецінити ІТ індустрію і, тим більше, людей, які в ній працюють. Дуже навіть навпаки: ІТ індустрія це, наразі, драйв української економіки і це покладає на нас відповідальність за суспільство в якому ми функціонуємо і, більше того — за освіту. Ті люди, які сьогодні здають НМТ завтра будуть поруч з нами писати проекти і чим більше доступних нам ресурсів ми вкладемо в цих молодих людей, тим вищий є шанс, що ми і через 10 років будемо стабільно отримувати гроші за нашу роботу.
Протягом моєї роботи в школі мені дуже допомагали мої друзі і колеги саме з ІТ, які забезпечували мені матеріальні цінності, починаючи від девайсів для роботи з дітьми і закінчуючи маркерами для дошки.
Ціль, яку я переслідувала ідучи в школу була в тому, щоб розібратися як там все працює і як я, людина, яка має доступ до ресурсів, можу посприяти учням, вчителям і освіті вцілому. Ціль, з якою була написана ця стаття: поділитися досвідом, показавши, що маючи за собою силу силенну можливостей, які нам дає ІТ індустрія можна долучитися до розвитку освіти.
Тому якщо комусь цікаво ще детальніше дізнатися про мій досвід і якщо ви хочете включитися в підтримку державної освіти в Україні, пишіть мені в Лінкед, будемо триматися разом.

Коли я починала свій шлях в РМ одна моя мудра наставниця мені так і сказала, що цей досвід мені допоможе з моїми особистими ініціативами. Я це запамʼятала ❤️

Quizlet.

Я не працювала в компанії Lucky labs, але мала неприємний досвід роботи в гральній індустрії в рамках іншої компанії. Коли приходила на роботу в індустрію — взагалі не розуміла в що лізу і чим мені це обернеться. Можливо, інженери не так яскраво відчувають на собі всі «принади» роботи в гемблі, але я працювала як біздев і мала можливість подивитися не тільки на компанію і її процеси, але і на індустрію, топових менеджерів, які її розвивають в Україні і в світі.
Все вищеперелічене — бруд, непрофесійність і беззаконня. І як тільки я сповна оцінила цей потік коричневої маси — звалила подалі... але відмитися досі важко. Пробачити собі свою власну дурість — ще важче.

І хоч гемблу в Україні поступово легалізують, бандитизм, тіньові операції і відсутність будь яких етичних і ціннісних орієнтирів для компашок а-ля Лакі — це досі органічний спосіб ведення справ. Краще не лізти в компанії, які займаються розробкою і просуванням софта для гембли, за НІЯКІ гроші, бо це переводняк ваших ресурсів і пляма в резюме.

Моя суб’єктивна думка така, що всі ці недо-компанії, які займаються гемблою, будуть рости як гриби, набирати купу людей, бо вони мають купу грошей, а потім будуть розвалюватись, бо в фундаменті і в головах в них бандити, посередні менеджери і примітивність. І лакі цьому прекрасний приклад.