як і будь якій імміграції в Канаді нікого медом не мажуть одразу після приїзду ) в нас все було чудово в Україні. ми не планували нікуди їхати поки москаль не вирішив йти війною...
але в мене діти 6 і 9 років. старший з аутизмом. вони не можуть вчитись онлайн або не вчитись. а для людей з особливими потребами Канада, мабуть, одне з найкращих місць на землі.
я її спитала чи можна дати вам контакт її компанії. якщо скаже, що можна, напишу вам.
вам тут все не подобається, я бачу.) нащо тоді ваш цінний час тратити на це все )
і ви там щось писали про культуру комунікацій.. це ви десь в теорії це поняття вивчали?... бо щось у вас з цим ділом не сильно ))
я ділюсь інформацією, при чому, цитуючи людей, які ВЖЕ знайшли роботу в Канаді. якщо комусь цікаво, він може цим скористатись чи надихнутись. якщо ні — жодного примусу )
а про дискримінацію ви не так розумієте. антидискримінаційне законодавство захищає саме працівника від того, щоб його випадково хтось не дискримінував за віком, кольором, расом, статтю чи ще чимось. тому компанії хочуть, щоб їм присилали резюме без усіх цих деталей. бо наприклад подалось 10 білих і 10 чорних людей, всі резюме були з фото, запросили лише білих на інт. то чорні люди могли б це сприйняти як підставу подати до суду на упереджене ставлення. якщо фото немає, то і упередженого ставлення немає. в Канаді дискримінації щодо віку дійсно немає. можливо саме тому, що добре працює антидискримінаційне законодавство.
як і всі в Україні до 24 лютого, моя сім"я розуміла, що від москаля чогось хорошого очікувати марно. ми розуміли, що треба готуватись до різних варіантів розвитку подій. щоб організувати деякі приватні питання на тижні
в нашому будинку в селі біля Василькова зараз живуть наші друзі, які до того винаймали квартиру в Києві. в селі спокійніше, ніж в Києві. якщо не враховувати атак васильківського аеродрому на початку.
дуже погоджуюсь. загалом Канада — нормальна країна, але як і всюди є свої мінуси і свої плюси. думаю, ідеального місця немає ніде. дуже багато залежить від ставлення людини і від готовності міняти свої паттерни. )
якщо у ваших американців немає офісу в Канаді, тоді треба таки шукати місцеву роботу на трудовий договір. розумію, що це не сильно зручно.
мій намір не був таким ) вибачте, якщо склалось таке враження. навпаки хотілось описати успішні історії конкретних людей, щоб інші не переживали, коли перші 2 тижні немає дзвінків після надісланих резюме.
багато ІТ людей вже в Канаді або збираються найближчим часом. тут процес пошуку роботи відрізняється. не можна сказати, що це дуже важко. просто треба пройти інші етапи. це створює певний дискомфорт. але для ІТ що в Канаді, що в іншій країні немає особливих проблем знайти роботу. якщо ти не джун, звичайно. бо тут є свої джуни після місцевих університетів. що значно ускладнює завдання.
ось типові питання з ейчар інт в Канаді з «правильними» відповідями. www.thebalancemoney.com/...-and-best-answers-2061225
таких питань в Україні давно не задають. принаймні ті люди, яких я знаю. тут це правило.
щодо компенсації говорять на початку. ніхто не хочу марнувати час. але якщо в Україні надісланий оффер — це часто фінальна пропозиція компанії. То в Канаді — це стартова точка для переговорів.
щодо самооцінки — моніторинг вакансій, спілкування з рекрутером (якщо агенція). погоджуюсь, що на доу огляди зп взагалі не відображають реальності.
саме ця дівчина попросила не називати її справжнього імені. тому, на жаль, не можу поділитись.
звичайно, що можна. вони, мабуть, і вираховують. але є юр сторона питання — резюме з фото не хочуть розглядати через те, що є ризик звинувачення в дискримінації.
в середовищі рекрутерів, з якими я спілкуюсь, не відчувається. знайома рекрутерка з Торонто була рада, що я її додала до однієї з груп українців в ІТ в Канаді і пропонувала їм вакансії. знаю, що один хлопець завдяки їй підписав договір, ще перебуваючи в Україні.
ми зазвичай просимо на самому початку кандидатів називати суму, яка їх цікавить. щоб розуміти чи обом сторонам є сенс далі продовжувати спілкування. бо так що, дійде людина до ТІ, а виявляється в замовника бюджет зовсім інший, ніж в людини очікування... без сенсу.
замовники не хочуть говорити вилку, бояться, що кандидати всі будуть називати верхню межу.
в нас це не хочуть говорити. а в Польщі, наприклад, в вакансії обов"язкова вимога вказувати зп. це передбачено законодавством.
самі не знаємо чого вони це просять. але вже кілька таких кейсів було.
дивний і емоційний фідбек. завданням людини, що надавала цей фідбек, було перевести емоції в конструктив. в жодній вакансії немає такої вимоги «Довести клієнту, що ви хочете працювати над цим проектом». такою б ніхто не зацікавився.
шкода, що у вас прикрий досвід. все ж міряти всіх однією лінійкою, на мій погляд, не зовсім справедливо. а про слюні ніхто й не говорить. всім відомо, що зараз ми маємо ринок кандидата (не працедавця) і не лише в ІТ сфері. йдеться про комунікації, які часом не на руку граюсь і самим кандидатам. як я вже писала, висновки кожен робить свої.
так, це значно відрізняється від того, як це було, наприклад, минулого року в Україні ))) а зараз я бачу багато людей з ІТ без роботи. в нас всі клієнти в один момент відмовились брати українців, як війна почалась. (( не можна передбачити чи буде світла і чи на того програміста завтра бомба не впаде ((( а проект робити тре (