Ні. Мої задачи — писати круди, міграції та веб-морди. Для цього не потрібен помічник.
Я багато років цією проблемою займаюсь. Не переймайтесь, усе добре, жити буду.
Хочу повернутися, сумую за Київом, але не повернусь, бо це — самогубство. Ну і ще така річ, що я після Криму голову не встиг вилікувати і зараз жру транквілізатори, і навіть повітряні тривоги — мене доб’ють, не кажучи про усе інше.
Може ноги та пісюн відірвати. Ну і нащо усе це тоді?
Ну ти ж сам кажеш, що знаєш про компонентний підхід. Я ще можу зрозуміти, коли вивчають якісь складні та незручні базові речі перед тим як перейти до більш сучасних матерій — щоб розуміти, на чому все базується. Ну так ось БЭМ до цього не відноситься, бо це просто технологія, яку видумали в не дуже добрі часи та незрозуміло чому досі не закопали.
Сьогодні день якийсь всратий з самого ранку. То на лінкедіні пости про досягнення Савєцкага Саюза та вкусний пломбір, то на доу пропонують використовувати лайно від яндекса.
БЭМ? Ти зараз серьйозно?
Звісно. Його психіка ще не зіпсована бюрократією та іншим маразмом.
В мене інколи бували ситуації, коли я хотів попрацювати більше і потім отримати більше — була і потреба і сили. А ще бували ситуації, коли сил не вистачало і хотілось зробити вихідні за свій рахунок чи працювати шість годин замість вісьми за рахунок зменшення зарплатні. Так от в обох випадках в різних конторах мені в цьому відмовляли, нібито дірехтор краще мене знає, які в мене потреби і які можливості. Звичайно завжди це призводило до того, що працювати я починав гірше чи взагалі звільнявся. З одного боку ми живемо в цивілізації, а з іншого у багатьох залишається на підкорці совковий менталітет та установка «я начальник — ти дурак» і я не знаю що з цим робити. Ну почав працювати на віддалені, почав спати в робочий час і працювати вночи — бо мені так зручно, почав вирушати по справах коли мені потрібно — нікого не попереджуючи, почав брати лівак окрім основної роботи: ну неможливо по-людськи домовитися, щоб усім було добре та комфортно — тому роблю як вважаю за потрібне і просто нікому не розповідаю. Чи виграли з того уперті дірехтори?
Ну і навіщо вони це роблять?
Інколи потрібен один вихідний щоб відпочити від роботи, а потім ще один щоб відпочити від вихідних.
Хочеться не вихідні, а щоб усе закінчилось і відпустку на два місяці. Можна до психлікарні.
Та там вся стаття про те, як програмувати в стилі «ковгосп». Ти небагато втратив.
Взагалі, я вважаю, що код-ревью це теж такий собі дуже гострий інструмент, який часто використовується там, де не потрібно (де можна робити фігак-фігак і в продакшен) чи коли розробники всі приблизно одного рівня (хто там кого перевіряти буде?), та в багатьох інших та є джерелом сварок та суперечок. Але якщо його використовувати з розумом та в коректних ситуаціях, то можна отримати деякий профіт.
А ось парне програмування — це маячня дика. Можна, звичайно, наприклад, посадити одного сіньора та одного джуна, щоб джун дивився і навчався. Можна ще щось вигадати. Но як реальна практика на реальних задачах... я не можу нічого придумати, де б воно було корисним і з цього не хотілось би ригати.
В літаку треба перевіряти один одного в ріалтаймі. В программуванні ж для цього розумні дядьки придумали код-ревью.
Приходить менеджер та каже, мов, я тут прочитав якусь чергову книгу по «ефективному» керівництву і зараз ми почнемо впроваджувати усю цю дичину.
Окей. Парне программування, це як дати двом будівникам один молоток та чекати, що вони почнуть цвяхи швидше/краще забивати.
Віталік, нє хамі.
Це якщо випустять.