• Netflix звільняє співробітників

    A мультик Hollow? Перший сезон дуже цікавий, а у другому «виясняється», що головний герой гей. Нахіба це у мультику????

  • Що робить ваша компанія, щоб підтримати вас зараз?

    Радію, що вже не працюю в Itera — нічого з перелечених людьми приємностей там не було. Обіцяли компенсацію, якщо людина переїхала в інше місто, але по факту її не заплатили. через 2 дні після звільнення — перший день роботи в компанії, яка підтримує ЗСУ.

    Підтримав: Alla
  • Як я переїхала в Чернівці під час війни

    Пункт в) звичайно, що вдома з сім’єю найкраще. І не тільки дітям:) Але чи безпечно? Я не поділяю ентузіазму щодо «їдьте в Чернівці, там безпечно». Тому що це брехня. Зараз немає в Україні жодного безпечного місця. Ніхто не гарантує, що туди не прилетить. Сподіваюся, ніхто не думає, що прилітає тільки у військові об’єкти? У суботу мені закортіло додому, у Київ. Причому так конкретно закортіло. А у неділю читаю новини про приліт як раз у тому районі, де наш дім. Це була як відповідь на мої думки «а може, вернутися додому, там спокійно».

  • Як я переїхала в Чернівці під час війни

    Причини у всіх різні, і часто не одна. Але головна причина у всіх однакова — війна. Не бачу зради. Через економічну ситуацію емігрували до.

  • Як я переїхала в Чернівці під час війни

    Щось не зовсім розумію питання — як людям легше жити в країні, де рівень житття вище? Ну отак і легше)) вище рівень — краще життя. Вони ж не на соціалці збираються сидіти. Чоловік вже влаштувався на роботу за своїм фахом (телекомунікації і хороша англійська), жінка хоче викладати.
    Мову вчать на безкоштовних курсах.
    І зовсім незрозуміло, що означає «працювати треба набагато більше». Більше, ніж де? І чому більше? А не стільки ж?

  • Як я переїхала в Чернівці під час війни

    Та да, цілком підтримую. Якщо чесно, то просто у повному шоці бачити маму з трьома (!!!) дітьми, яка сама приїхала з України. Я от не уявляю, як вона справляється. І як на роботу ходить.

  • Як я переїхала в Чернівці під час війни

    Медичну інформацію краще шукати в англомовних джерелах.
    Ось з приводу причин ПТСР у дітей, там є наш випадок:
    www.nhs.uk/...​ess-disorder-ptsd/causes
    Спойлер: круто, якщо дітям, які лишилися в Україні, пощастить не мати disorder. Але розраховувати на це не варто, дивлячись на статистику.

    Підтримав: default random engine
  • Як я переїхала в Чернівці під час війни

    Можливо, що буде. Але тут є два моменти: найважливіший — зате живий. Другий момент: якісь edge cases ви описали. Далеко не всі їхали евакуаційними поїздами. Були ще автобуси, машини друзів і знайомих, або волонтерів (хто не водить сам). Черга на кордоні — так, були. У черзі ми заприятелювали з жінкою з Маріуполя. Як думаєте, вона сильно переймалася чергою? Так отож. Фігня порівняно з пеклом. З приводу спортзалів — так, мені б такий варіант не підійшов. Видається, що це кому як пощастило — мою подругу з сім’єю влаштували у хороший готель в Лісабоні, а потім вони переїхали до безкоштовної трьохкімнатної квартири у хорошому районі, дітей прийняли до приватної школи, дуже їм все подобається. Повертатись не планують, у них одна дитина інвалід 1 групи, тож в Україні їм було досить важко (сім’я зовсім небагата).

    Підтримали: Vladimir Douritski, Dan
  • Як я переїхала в Чернівці під час війни

    Хз, це одна з причин чому ніколи не хотілося жити в США. Спитайте тих, хто там

  • Як я переїхала в Чернівці під час війни

    А підкажи мені, кеп, якими мотивами керувалася жіночка, яку прив’язали до стільця, поки росіяни ґвалтували її десятирічного сина, якого вона не вивезла вчасно? Яким місцем тут мешканці Ізраїлю? Як їхнє життя допомогло ось конкретно цій людині?

    Підтримав: Gyula Beregszászy
  • Як я переїхала в Чернівці під час війни

    Починаю розуміти, чому в основному автори постів не відповідають на коментарі. Що і якими словами не напишеш — завжди знайдеться якась людина, якій треба окреме, спеціальне пояснення.

  • Як я переїхала в Чернівці під час війни

    Не факт, що зрозумієш.

  • Як я переїхала в Чернівці під час війни

    Як той казав, люди читають жопой. Жопой читають люди.
    Можете тицьнути у моє «засудження інших»? Засудження бачу від авторки, а ви його не помітили?

  • Як я переїхала в Чернівці під час війни

    Оце все, що ти побачив? Ну щасти тобі, ходячий приклад з ЕQ мінус 7

    Підтримав: Igor Shaula
  • Як я переїхала в Чернівці під час війни

    Супер. А ви гарантуєте, що вона і далі буде така сама? І можете гарантувати, що у Чернівцях чи будь-де в Україні, сирени, новини, економічна, гуманітарна криза НІЯК не вплине на дитячу психіку і світовідчуття? Те, що ви пропонуєте — підтримувати перукарні і кав’ярні ціною ПТСР.

  • Як я переїхала в Чернівці під час війни

    Відразу зрозуміло, що авторка 1) не має дітей 2) не читає А. Бабченка
    По 1 пункту: людина або відчуває відповідальність за життя і добробут своєї дитини, або ні. Я от чесно, не можу зрозуміти людей, які з дітьми лишилися у країні, в якій війна. Щоби що? Підтримувати перукарню, поки дитина (і ти разом з нею) набуває ПТСР? От серйозно?!
    Не, я в курсі, що є батьки, яким просто начхати на дітей. Не алкоголіки і маргінали, просто низький EQ. На щастя моєї дитини, до таких не відношусь.
    По пункту 2: після уважного аналізу різних фактів, стало точно ясно, що війна буде. Цілком погоджуюсь з Бабченко, коли він сказав, що дітей вивозити треба точно. І тим, хто не може воювати, краще евакуюватися, щоб не створювати навантаження . Не буду переказувати, кому треба — знайде і прочитає.
    Маю особисті приклади чоловіків, які служать в ЗСУ і не дозволяють своїм жінкам повернутися додому — кажуть, що воювати легше, коли не хвилюєшся і знаєш, що рідна людина у безпеці.

    Підтримали: Александра B, Igor Shaula
  • Хто з сучасних науковців закликає до капітуляції України

    Коли бачу, як хтось називає козаків росіянами (Талеб у цій статті), хочу бити лопатою на звук

    Підтримали: Bender Rodriguez, Vladimir Douritski
  • Чому український дух настільки сильний?

    Дух такий сильний, бо живемо з давніх давен на роздоріжжі, на хороших землях, які хотіли загарбати всі без перебільшення. У нас просто в ДНК це вже закладено. До речі, таку начебто просту штуку ніяк наші сусіди осмислити не можуть. Рекомендую прекрасний пост Микити Соловйова про те, хто ми:
    Никита Соловьев

    Кто мы? Непасхальный пост.

    Даже внутри Украины далеко не все понимают и ощущают какую трансформацию мы прошли. А в сытом и спокойном цивилизованном мире не понимают и вовсе. Не понимают даже те, кто искренне нас поддерживает. Я за последние дни разговаривал с несколькими старыми приятелями, живущими по об берега океана. Они искренне нас поддерживают, они помогают. Но я убедился, что и они абсолютно не понимают, кем мы стали.

    Нас жалеют. Нам желают мира. Нам желают, чтобы «все это по-скорее закончилось». Желают деятельно. Шлют помощь. Помогают обустраивать наших беженцев. И абсолютно не представляют, кто мы сейчас. Они все разговаривают с тем мной, которого помнят 10-15-20-30 лет назад. И очень удивляются реакциям, прямо противоположным известным.

    Так кем мы стали, кто мы сейчас?

    Мы ярость. Мы огонь. Мы смерть.

    Даже те, кто сидит в тылу и занимается в основном гуманитарными вопросами, точно знает, что сейчас главное. А главное сейчас только одно. Для всех нас.

    Главное — смерть русни.

    Сегодня опять было много картинок. Ни о чем. И среди них была одна, которая действительно наполнило сердце радостью. Это фото выложил Ваня Костенко. Историк, который уже не первый год на фронте. И он выложил фото через оптику убитого им больше чем с километра русского. Вау! Спасибо, Ваня, за крутой подарок!

    Любая помощь в первую очередь оценивается по тому, сколько еще дохлых русских она поможет сделать. Помощь, не помогающая в этом напрямую, тоже ценна и важна. Но эта с колоссальным отрывом главная.

    А когда меня спрашивают, как я могу желать человеческой смерти, я недоумеваю. Я же как раз стремлюсь к тому, чтобы люди не умирали. Ни сейчас, ни через пять лет, ни через двадцать. А для этого нужно убивать русских. Что? Нет, русские не люди. Уже устал повторять.

    Мы были разными. У каждого была своя жизнь, свои взгляды. Мы были либералами и традиционалистами, христианами, мусульманами, иудеями и атеистами. Продавцами, юристами, автомеханиками, учеными, продавцами, айтишниками. Политиками и внеполитики. Спорили друг с другом и соглашались, дружили и враждовали.

    И это опять будет. Когда-нибудь. После победы. У тех, кто доживет. А сейчас для нас всех важно только одно.

    Россия должны быть уничтожена! Русский должен сдохнуть!

    И мы обязательно вернемся к обсуждению абсолютного гуманизма. К тому, все ли они виновны БЫЛИ и если да, то кто в какой степени. Возможно мы признаем, что в чем-то были неправы. Потом.

    Не нужно пытаться нас мирить в русскими. Не нужно мирить антибиотик с бактерией. Мы не хотим передавать эту войну по наследству детям. А мы хорошо выучили историю. Если Россия выживет — она нападет опять.

    Не нужно искать способов сосуществования Украины и России. Это невозможно. Но вы можете выбрать сторону. И в том числе от вашей помощи зависит, какая из двух стран сохранится. И просто помните. Чтобы не стало Украины, теперь уже придется просто убить всех нас.

    Украина Россию крестила, Украина Россию и отпоет!

    Кто мы? Мы те, кто ее похоронит Россию. И сейчас это главная цели в жизни всех нас.

  • Чому український дух настільки сильний?

    кста, я пам’ятаю ти говорив, що то українці самі собі влаштували голодомор. Що думаєш зараз, коли окупанти вивезли зерно з Херсонської області?

    Підтримав: Конь в Пальто
  • Як не бути токсичним під час війни

    Ну таке...
    Я, мабуть, полінуюся все розбирати, бо це величезна тема, just few things.
    Очевидно, що автор не в курсі протоколів лікування депресії. Про ПТСР схоже, теж.
    Коли бачу таке:

    Дайте собі якийсь час на обробку стресу. Поплакати можна, лежати без діла можна, пожаліти себе можна. Але виділіть на це собі визначений відрізок часу. Окей, сьогодні я буду лежати і ридати, але завтра я відкрию ноутбук і почну потрохи відновлювати свою звичну діяльність.

    ару вголосіну. Це не просто тупо, це шкідливо! І, курва, це не працює!!! Це те саме, що сказати «опануй себе, не вигадуй, що тобі погано. Всім погано, піди попрацюй».
    ТРАВМА є у всіх зараз, повірте мені. Не тільки у тих, хто в ЗСУ. І вона цілком може проявлятися як «токсичність» .

    Підтримали: Illia Zub, Max, Jaroslav Shkarupilo
← Сtrl 123 Ctrl →