Як працювала так і працюю. Дуже цікавились де я, чи в безпеці, пропонували виїхати до Канади. Та я з двома дітьми, одне з яких немовля. Сказала що я прямо біля кордону з ЄС і виїду якщо буде зовсім неможливо працювати, на цьому і вирішили. Колега працює в Житомирі, також відмовилась виїхати, ніхто її не звільнив. А інша виїхала, то так довго шукала житло по Європах, що кількість днів що не працювала набагато більше ніж у нас двох що залишилися.

Живу в будинку у приватному секторі Ірпеня вже 8 років. Нізащо б не проміняла на квартиру. Хоча до 30 років жила у квартирі в Києві. Є з чим порівняти. Плюси очевидні: своє подвір’я, можливість зробити пікнік, запросити гостей (навіть на декілька днів), нема проблем з паркуванням, завжди є чим зайнятися у вихідні (ландшафтний дизайн, догляд за ділянкою, увечері шашличок, стейки, піца, хачапурі на вугільному чи газовому грилі, дитина може гратись у дворі, не треба кудись пертись, щоб вигуляти її, немовля в колясці прекрасно спатиме на терасі. Сусідів мало, усіх знаєш. Дім прибирає домробітниця. В Ірпені не проблема ані замовити їжу з ресторану, ані кудись піти. Безліч приватних шкіл/садочків/розвивайок для дітей. Для прогулянок є парки та набережна, поруч ліс де можна кататись на велосипеді, збирати гриби, бігати. Повно фітнес клубів для любителів спорту. Єдине але: треба працювати віддалено. Але оскільки я інтроверт і взагалі не дуже люблю скупчення людей, то мені це навіть подобається. Так, буває шумно від газонокосарок та сусідських собак, але до цього швидко звикаєш.

Печерськ — аж ніяк не екологічно чисте місце (як і весь Київ взагалі). Але основне це звісно ціна. Нормальний приватний будинок на Печерську з ділянкою більше 5 соток, це не те що overpriced, це якийсь космос. Не вважаю, що він вартує таких вкладень. Краще вже якщо мати такі гроші, купити собі дачу в на березі Середземного моря. А Солом’янка приватний сектор мені взагалі нагадує циганське гетто з фільмів Кустуріци. Нема, як не крутіть, просто нема для людини, що працює віддалено, зараз ніяких переваг жити в Києві. Я народилась у Києві, жила у Києві, але назад мене вже не заманиш :)

Комфортніше там, де вам комфортно. Для нас цей гурток не був вирішальним при виборі місця проживання, і з Ірпеня я переїду хіба що на пенсії десь в Італію на берег моря, але аж ніяк не в Київ. Ми відвідували цей гурток не онлайн на Солом’янці а потім на Печерську, коли ще онлайн опції не було, і витрачали на це вихідий, але я й досі не бачу сенсу купляти квартиру в Києві і жити в бетонному мурашнику, якщо можна прокататися автомобілем раз на тиждень на гурток і погуляти Києвом, поки дитина навчається, а жити у власному приватному будинку з двором в екологічно чистому районі з безліччю приватних шкіл і розвиненою інфраструктурою.

Якщо у вашої доньки є здібності до математики, можу порадити вам гурток Цифра. Так, вам доведеться витрачати вихідні на навчання та участь в різноманітних олімпіадах, плюс на підготовку вдома, але ваша дитина навчатиметься олімпіадної математики з тими ж дітьми з Лідера та іншими талановитими дітьми без потреби ходити у цей ліцей. Щодо знущань — будь яка приватна школа вирішить це питання, у державних школах — як повезе, залежить від району і контингенту, що там проживає, бо зазвичай які батьки такі й діти.

Ви праві щодо якості навчання. Ірпінські школи програють навіть бучанським. Єдина державна школа, у яку я б віддала сина — Бучанська гімназія, у неї непоганий рейтинг серед шкіл Київської області, проте з хорошими школами Києва порівнювати будь-які школи в області взагалі не варто. Щодо рейтингу за олімпіадами — подумайте про те, що багато дітей-олімпіадників займаються додатково з репетиторами або відвідують гуртки, де їх готують до олімпіад. І взагалі без навантажень і додаткового часу на підготовку олімпіаду виграти неможливо, яка б там школа не була, хіба що у вас дитина-геній, але й тоді від школи мало що залежить. Поки що питання якісної освіти у нашій сім’ї вирішується так: приватна школа + додатково гуртки математики й програмування (у Києві або віддалено) + секція карате у сусідній Бучі для спортивного розвитку. У 8 класі планую перевести сина в Ірпінський ліцей інформаційних технологій.

Ну звісно я не кажу за час пік, але після 10 ранку якщо їхати — взагалі проблем нема. Ще раз повторюсь — тим кому на 9 на роботу — Ірпінь не варіант. Але я вже 5 років працюю віддалено, і ще не пошкодувала ні разу.

А от я, місцева киянка, балдію коли чую в Києві українську. А от усяких «понаєхів» дуже просто впізнати лишень почувши, як вони намагаються вдавати з себе російськомовних.

Я живу у приватному будинку, комфорту на 100% більше, а ще можливість зробити собі на ділянці прекрасний сад, поставити альтанку, викопати озерце і завести карпів-коі, а також мати власну баню або басейн (за бажанням), завести велику собаку, яка не буде заважати сусідам, реалізувати проект ландшафтного дизайну, безліч ідей для творчості і нема питань куди запросити друзів на смачний стейк і келих вина. Так, майже усі вихідні будуть зайняті роботою по дому та ділянці, але для мене то також відпочинок від сидіння за компом.

Так, при аренді це проблема (хіба у хазяїна буде генератор). Проте якщо розглядаєте не аренду, а переїзд у приватний будинок, то тоді можна собі купити генератор і так само забути про проблеми з електропостачанням.

В ірпені коворкінг був та закрився. У випадку відключення електроенергії я їжджу у Бучу у коворкінг на Енергетиків 2, або працюю з кафе (можна замовити обід або навіть просто каву, і тебе ніхто не чіпатиме пару годин)

Так, електрика в Ірпені часом пропадає. Та цього року не так критично. Ремонтують при аваріях десь за 3 години. На випадок довготривалого відключення (таке було пару разів узимку) у мене є аккумулятор, а на крайній випадок (відключення на день чи більше) — бензиновий генератор. А взагалі у Бучі є непоганий коворкінг, можна звідти працювати, якщо що.

Я живу в Ірпені в приватному будинку (та частина, де приватний сектор і лінії), тут прекрасна екологія, довкола ліс, мало багатоповерхівок в нашій частині міста, у пішій доступності є магазини, школа, амбулаторія, до великих торгових центрів максимум 15 хвилин на авто. Як на мене, найідеальніший варіант для тих, хто працює віддалено. У Київ повертатись не збираюсь, хоча там народилась і прожила 25 років свого життя.

У гуглі у налаштуваннях задала мову «українська» і увімкнула обов’язковий переклад з російської, тепер він мені навіть коментарі на Google maps перекладає. Щодо Youtube — там просто засилля російського контенту, ставте дізлайк і скаржтеся, якщо вам зустрінеться якась ватна маячня про Україну. Щодо вашої оцінки російської як «антиукраїнської» і «нелюдської» мови. У мене є друзі в Facebook з Росії, що спілкуються зі мною українською, бо зацікавлені у вивченні інших слов’янських мов, а я натомість, не ображаю їх рідну мову і не бачу проблеми у спілкуванні з ними російською. Якщо ж десь зустрічається російський шовініст — розмовляю з ним виключно українською, або частіше ігнорую взагалі. Наше ставлення до інших формує наше оточення. Якщо ж оточення вороже — міняйте його, а не розпалюйте ворожнечу далі.

Живу в Ірпені, піщаний грунт у лісі та на поймі річки їздити не заважає. Є лісові стежки — там грунт утрамбований. А по місту не на центральних вулицях не дуже багато автомобілів. Для вєліка Ірпінь — те що треба.

В Ірпені добре жити, якщо працюєш віддалено, або з таким графіком, що не треба кожен день в Київ. Ну і якщо офіс десь на Оболоні/Мінському/Вєніку, то можна їздити і кожен день без проблем, але все-таки Ірпінь для тих, хто не прив’язаний до офісу. Вибрала Ірпінь через те, що тут є можливість жити поближче до природи у приватному будинку і недалеко від столиці.