Да нет, просто неспешный фриланс, пока не пришло другое предложение. Уже не помню, сколько это длилось

Через раз

Мой личный рекорд — 2 дня от найма до ухода (инициатива была моя, если что). Они не успели меня даже оформить. Просто увидел степень бардака и свалил немедленно.

Я вигорів і боюсь звільнення — що робити?

Коли я відчуваю, що вигорів, я не боюсь звільнення, я сподіваюсь на нього! Доречи, цікаво було б спитати сантехників чи проктологів — чи буває к них вигряння?

Чукча не читатель, чукча писатель.

Та не треба їм писати! Треба розуміти, коли їм девелопер локшину вішає або вчасно стримувати політ думки замовника

Не вистачало PMів, яки уяви на мають що естімейтять, що планують і чим керують.

Згоден, мабуть те IT, в якому я варився 30 років, було колгоспом. «Железный конь идёт на смену крестьянской лошадке!» ©

Овнеру та аналітику це не треба, а от PM-у дуже не завадить.

Я не зустрічав PM, який не вміє писати або хоча б рев’ювити код власноруч.

Хоч ріжте мене на шматки, але ніяк не розумію, як може бути PM без досвіду розробки!

І хто з цих економістів вже казково разбогатів на своєму сакральному знанні?

В условиях нарастающего потока «новых, улучшенных, теперь с банановым вкусом» технологий и фреймворков нужен какой-то фильтр, избавляющий девелопера от необходимости постоянно учить всю эту постоянно растущую кучу д#₽ма, не имея шансов стать экспертом в какой-то конкретной теме.

Это один из тех терминов, которые появились в последнее время, но означают понятия, которые существовали десятилетиями. Лет 15 назад случилось переводить книгу по Agile. Подумал вначале: что за зверь такой, почему все по нему с ума сходят? Начал переводить и осенило: — Блин! Я же лет 20 работаю по методологии Agile, теперь узнал, как оно называется!

А дегустатором?

Зараз час грати у Counter-Strike в реалі

Так нехай ставлять рівно!

Все це зрозуміло... Але чому так нудить отаке зараз читати?

Більше 30 років у галузі. Наприкінці 80-х — початку 90-х був щасливий працювати за досить невеликі гроші, коли ще не було цього корпоративного ада, коли міг сам обирати мову, інструменти, архітектуру — аби замовник отримав результат. Казкові були часи! А тепер — гроші невиправдовно великі, а щастя нема, бо майже нема творчості, — один неперервний гемор. Якби тепер я міг працювати столяром, то легко погодився би на платню вдвічи меншу.

Ну що тут скажеш... заздрю! Насамперед — доступу до океану.