ця штука відрубає споживачів якщо напруга падає до 10,5В, але це вже глибокий розряд. Ось таблиця. http

підкажіть, будь-лака, як загуглити запобіжник?

Москву не візьме зараз, але не факт що цього не відбудеться через 100-200 років.
Як не крути, але війна росію послаблює і буде послаблювати аж до моменту коли а) розвалиться на купу дрібних держав б) стане а-ля Північною Кореєю. Можливо це відбудеться в 2023, а можливо в 2223. Чіткого алгоритму «А -> Б -> С» як «не допустити того що правнуки в США не прокинуться від сирени» але точно відомо: булінгу послаблень не давати, з теористами переговорів не вести. Будь-яка інаша стратегія — це відкладання проблеми в довгий ящик.
«путін 2 все так само зможе напасти на умовне США через 50 років» лише якщо він буде достатньо сильним, тобто якщо давати послаблення путіну 1.

Мені боляче і прикро від того, що в середині суспільства циркулє купа звинувачень, сорому та провини. Це час для того щоб єднатися, а не звинувачувати один одного і шукати винних.

Я поважаю людей, які на передовій. і які в тиловому забезпеченні.
Я поважаю людей які волонтерять і донатять.
І я поважаю людей, які просто залишаються в країні і працюють, але більше поваоажю тих хто донатять і волонетрять.

Я не поважаю тих, хто звинувачує та соромить іншихю
Тих, хто перекладає відповідальність.

Я себе останнім часом критикував за те, що недостатньо роблю для перемоги. Почитав коментарі і зрозумів, навіть фактом того, що я залишаюся, я роблю свій вклад.

На цей топік як мухи на мед злетілися люді, які відчайдушно шуають аргументи «за» щоб морально виправдати свої виїзд та таких самих, щоб переконатися, що «я не один-одна так думаю». Аргументи: «держава гавно, нічого просто та швидко не змінити», «у мене діти, потрібно думати про них», «я не маю нічого тут міняти лише тому, що я тут народився». Чому б чесно не скзати: «Я не готовий(а) до складнощів, моя цінність — комфорт, я хочу перекласти тягар війни на совїх внуків-правкнуків-праправнуків» (я не говорю про тих, хто виїзджає по медичним показанням, маю місію за кордоном пов’язану з Україною або інші критично важливі причини).

А путін на Україні не зупинеться, це факт, він піде далі. Не завтра. Якщо ви поїдете в UK\USA, то лише ваші правнуки чи праправнуки одного ранку прокинуться під вій сирен. Можливо це це буде путін-2 чи хун-цун-хер. Ім’я не важливе. Ми всі в світі взаємопов’язані, ядерна загроза є для всіх на планеті.

Ризик загинути був і до війни. Рак, аварія, старіння (100% гарантія, до речі). Зараз він вищий.
Питання цінностей: «заради чого я живу і готовий загинути (зі 100% вірогідністю, рано чи пізно)»

Злишаються ті цінує свободу та готовий брати на себе відповідальність за своє майбутнє, і майбутнє нащадків. І за це загинути, щонайменше від старості. А поки — міціно стояти проти булінгу, насиллю та маразму.

США чудово асимілює тих, хто переїхав.

Це ви в клітці зараз фронті доєдаєте крихти чи хтось з ваших знайомих?

левова частина клієнтів продовжує працюваєти з українським аутсорсом, і я думаю це ще й через солідарність.

чому б не назвати типу DOU Beyond Ukraine, DOU Remote, DOU World ?

Невідповідність між описом і назвою
«І неважливо — фізично ви знаходитесь в Україні чи за кордоном.»
А от назва назва гучно натякаєте про релокейт.
До того ж фізичний реклокейт не допомагає економіці України від слова зовсім.

якщо бути чесним, то більше до лівих. Займаюся своїм життям, в політиці мало.
А ви?

І не з лівими, і не з правими, а посередині.

я центрист

Оказывается, столько много людей знает, как надо правильно жить и работать, чем интересоваться

Цим повідомленням ви ж натякаєте на те, що не варто їх слухати, і цим самим даєте вказівки «як правильно жити, працювати і чим цікавитися»

Пропоную вам поділитися своїм досвідом, що робите коли вам погано.

Круте питання.

Те, що знайшов — для порівняння невалідне, а для власного потрібно більше ресурсів: лише це дослідження забрало більше сотні годин кропіткої роботи яку неможливо було делегувати, але якщо цікаво, то доєднуйтеся до співаавторства, це можна буде реалізувати спільними силами.

Але маю певні гіпотези:
1. Менша ЗП та гірші умови праці ведуть до вищого рівня вигорання. Ось дані стосовно вигорання лікарів в різних країнах: в Турції та РФ це показник більший за 30%, а за моїм дослідженням рівень вигорання в IT — 20%, також є інше дослідження в якому ця цифра 18%.

2. В IT найпопулярнішими причинами вигорання спеціалісти називають поганий work-life баланс та гіпервідповідальність (персональні причини), нечіткість в постановці задач й незрозуміле розподілення відповідальності та прав (організаційні причини). В медицині, думаю, буде мова йти про стосунки з керівництвом, складних пацієнтів та низьку ЗП. Тобто погані умови праці.
Зверність увагу: на питання: «Що ви хотіли б почати робити, але поки не робите?» з 68 варіантів 48 стосується хобі, медитацій, спорту, масажів тощо, і лише 13 — проєктів та фінансів. Як ви думаєте — що відповіли б медпрацівники?

Можливо вам буде цікаво поглянути на мою статтю про те, як не кинути фізкультуру і знаходити мотивацію для тренувань щодня.

Час від часу: еквілібристика, homemade йога, волейбол, спорт-майданчик чи біг. Це все навіть взимку. На паузі, але повернуся: плавання, велосипед. Влітку обожнюю пляжний волейбол та плавання у відкритому басейні
До речі, ось написав статтю про те, як не втрачати мотивацію займатися спортом

Робота справді не дуже стресова, це підтверджує і моє дослідження, але ж чому тоді спеціалісти вигорають?
Тому що не турбуються про себе, заставляють себе робити те що не хочеться, беруть на себе більші ніж можу зробити. Через «не хочу». І тоді організм віддячує помстою: через болі в втілі, вигорання, апатію. Вони роблять більше для інших (роботодавець, сім’я), ніж для себе. Для себе просто вже не вистачає сил. Тут навіть не в кількості роботи справа (респондени що вигорають не обов’язково багато працюють), а в тому ЯК вони працюють: навіть по 8 годин можна так себе замучати задачами, особливо якщо їх не хочеться робити, що сил не буде. Капіталістичний устрій манить славою, великими грошима, але ж разом з цим щастя не приходить, я про це по собі знаю, та й в своєму дослідженні цифри показують, що задоволеність життям після зп 3к+ вже не росте.
Що з цим робити? Качати софт скіли, стресостійкість. Краще розпізнавати свої справжні потреби, емоції, дослухатися до себе.
Я знаю, що ви скажите що я упереджений, бо заробляю на цьому. Не бачу нічого зазорного в тому, щоб робити якісну роботу якої є видимий результат і отримувати за це гроші. Тим паче, якщо це ще й приносить задоволення.

Провів опитування серед IT спеціалістів про стрес і не тільки і це правда — рівень стресу в IT на робочому місці невеликий. Але тим не менш спеціалісти вигорають. Від чого? Читайте у повному дослідження t.me/the_inner_work/17

up