Дякую, що помітили та написали. Вже виправив та віддав весь опитувальник на вичитку іншій людині.

сьомий варіант
людина забула, що життя скінченне, останні десять років пролетіли як оком моргнула. Є звичка: от ще день, і цю проблему вирішу -> jq, не вирішилася -> то можливо вже завтра. І так ще й десять років промайнуть, і буде добре, якщо десять :)

Особисто для мене — так. Ми занадто гучнкі та вільні для готових рецептів.
Я ще й прихильник думки, що кожен сам коваль свого піз?4ца щастя :)

Ось мої гіпотези, чому це може бути так:

1) Класичне уникання неприємних емоцій. Початок пологів неприємний, і хочеться відкласти його до останнього. Там, напевно, виникає тривога якої хочеться уникати, чи інше неприємна емоція. А от втикати цілий день в монітор — це приємно, як мінімум нейтрально.

Іноді перед тим як братися за роботу (неприємна частина), хочеться ще трохи «пожити». Продовжити цей приємний день.

2) творча жилка краще працює коли втомлений, бо тоді є менше енергії на контроль та оцінку, думки типу «вийде-не вийде, як вийде». Тобто внутрішній контролер втомлюється разом з вами і дозволяє бути більш креативним.

3) є внутрішній контролюючий родитель почав пиляти вас за це, що ви так робите. Швидше за все, до того як з’явилася ця проблема — існувала якась інша зі схожим сценарієм. Загалом людям властиво відігрувати одні й ті ж життєві сценарії (патерни) в різних ситуаціях.

4) є вигода від того, що існує напруження. Тобто є проблема, вона не вирішується, ви картаєте себе за це. Ще й сім’я починає бути невдоволеною, а проблема не вирішується. Напруження навіть зростає. Вигода: в цьому баго життя. Бо як все гладко-рівно, то то нудно, а так є конфлікт. І внутрішній, і додався ще й зовнішній. Тепер точно не понудьгуєш )) І самому з собою не нудно, бо всередині ця проблема дьоргає, і є про що «мило» поговорити з домашніми.

Був би я екзистенційним аналітиком, то поставив би таке питання: «Чи подобається вам жити»?

5) Прояв контр-волі. От знаєте що це неправильно, неефективно, але хочеться робити по-своєму. Бунтувати. От буду на зло робити так я не можна. У вас є діти, то ви могли помітити, що їм іноді потрібно бунтувати проти батьків лише для того щоб бунтувати.

Що з цього вам відгукнулося?

Я написав окрему статтю про прокрастинацію, пошкайте відповіді ще там.

Дякую за влучне питання

На даному етапі я обрав працювати саме з IT спеціалістами тому, що:

1) можу розмовляти з ними на одній мові. Оскільки багато запитів стосуються карє’ри, то це пришвидшує комунікацію + мені простіше підібрати підходящу аналогію чи метафору під час сесії + мені простіше писати на теми menal healh в розрізі кар’єри в IT.
2) бо більшість клієнтів сказали, що звернулися саме через те, що я маю досвід в IT. Припускаю, що, що ми, люди, більше довіряємо тим, з ким маємо хоч щось спільне.
3) звісно ж гроші! В IT гані ЗП, тому простіше знайти кошти на вирішення питань, що не стосуються виживання. + я надаю якісні послуги, і це не безкоштовно. Працювати за копійки + окремо заробляти гроші в іншому міце, як деякі радять — це лише створювати розщеплення в психіці й повільніше професійно зростати.

Не подумайте, що тут купа грошей: кількість птенційних клієнтів серед програмістів невелика. Цьому є 2 роз’яснення:
1) ті, хто вже пропрацював більше 3-4 років — мають гарну ЗП, але і професійну деформацію, що захищає від психологічних негараздів. Через те, що робота дуже раціональна та логічна через якийсь час спеціаліст перестає відчувати та диференціювати емоції, ігорує тілесні сигнали. Немає відчуттів == немає проблеми. Я особисто через таке проходив.

2) на фоні великого розриву в розмірах ЗП між IT спец та іншими людьми розвивається нарцисизм (ЧСВ по-народному). Це проявляється в знеціненні, що видно тут в коментарях. Авторитетом для таких людей, для прикладу, може бути Ілон Маск та Роберт Сапольскі, але вони, на жаль, сюди на форум статті писати не прийдуть і консультувтаи також. А всіх інших — знецінюють.

Попри те, що в IT більшість людей — програмісти, до мене частіше звертаються менеджери, спеціалісти підтримки, люди що працюють в HR, рекрутингу, або ж програмісти початківці, які ще професійно не деформувалися та у яких помірний рівень ЧСВ. А у цих людей ЗП не такі вже й високі.

> поруч є люди яким допомога дійсно потрібна — лікарі, мед сестри/брати швидкої, підлітки у дит.будинках, вчителі і так далі.

1) З чого ви взяли що вони заслуговують на допомогу більше ніж IT спеціалісти? Це, до речі,, поширена думка: мовляв, я в IT, у мене висока ЗП, гарні умови праці, чого скиглити? Насправді складнощі є у всіх, лише різного плану або рівня.

2) Окрім того, щоб допомагати іншим, я маю допомагати ще й собі. Я надаю якісні послуги які коштують норм. грошей — я для цього багато і задорого навчався, і в IT я можу більше заробляти. Ось такий я егоїст. Як матиму більше фінансів, то подумаю про те, щоб відкрити благодійний фонд чи центр надання безкоштовної психологічної допомоги для осіб, що не можуть дозволити оплатні послуги.

3) Якщо буде сидіти зал вчителів і прийде з лекцією про mental health вчитель, що став психотерапевтом + металург, який став психотерапевтом — кому будуть більше довіряти? В IT від мене більше користі, бо я тут як у риба у воді, про вчителів я не знаю нічого.

До речі, виступав на IT-шній конференції роки два тому з історією про те, як я перейшов в психологію. Хейту не було. Онлайн формат + можливість анонімно писати сприяє токсичній атмосфері. В офлайні люди бояться отримати по обличчю :)

—
Це відповідає на ваше питання? Запитуйте все, що вас цікавить, готовий максимально відверто відповідати.
І, до речі, одне моє питання ви пропустили :)

Обурюся що відповідаєте голою цитатою зі статті, я її уважно читав.

Мене цікавить конкретно ваш досвід, як ви будували користувацькі історії чи робили інші типові задачі до прочитання книги та після. Бо поки для мене звучить занадто абстрактно. Якщо питання незрозуміле — уточніть.

Звучить, начебто крута компанія в якій хочеться працювати.
Таке враження, що ви дуже багато уваги приділяєте добробуту співробітників та процесам.

Когда в фокусе доверие и взаимодействие коллег, обязательно найдутся верные подходы и решения.

Як на мене, то в фокусі ще має бути результат.
Мені не вистачило трохи структурності в статті.

человек не справляется, буквально «андерстимейтит» (то есть недооценивает сложность задачи и затягивает сроки)

Як на мене, то «андерестімейт» — це зазвичай проблема в переоцінці власних здібностей і завищених вимог до себе (перфекціонізм).
Класно, що ідея з естімейтами в качках спрацювала.

Дякую за статтю.

Дуже здивований побачити книгу Станіславського «Робота актора над собою» в переліку.
Як вона вам допомогла в роботі?
Читати про акторське і його не практикувати, це те ж саме що читати рецепти з кулінарної книги й не куховарити.

Головний підводний камінь — дизайн сам себе не вивчить )))
Про мозок не знаю, а от де як і де вчитися можу підказати.

Мені вдалося чудово підняти знання з основ дизайну на курсі від CASES Графічний дизайн. Композиція« , але вам рекомендував би починати з Основи дизайну
. Це фунданметальні курси з дизайну, там і про кольори, і типографіку, закони сприйняття, багато прикладів з живопису та навіть історія. І, звісно ж, практика.
Як на мене, це краще з того що є на ринку, тим паче по такій ціні. Як пройдете — то зможете визначитися, чи вам «заходить», чи ні.

Перший перехід в менеджмент був без зміни в ЗП, інший — на продакта, зі значною просадкою
З прагматичної точки зору я ще розмірокував так: через 30 років я навряд чи зможу конкурувати з молодими спеціалістами, технології занадто стрімко змінюються, а ось в сфері менеджменту вік лише на користь.

Але головним мотивом була цікавість. Мені хотілося пригоди та виклику, в технологіях було цікаво, але я розумів що як і далі буде. Мало ризику, а от в менеджменті для мене незвідане поле. Це начебто обирати між тим чи переїхати в інше місто в Україні, чи переїхати в іншу країну.

Полюбляю ризикувати. Я ризикнув піти з перспективної роботи юристом в кардинально для мене нове — IT. Так само ризикнув піти з програміста в продуктовий менеджмент. З фултайм роботи — на самозайнятість. Це було непросто. До речі, на відміну від розвинених країн, українці полюбляють уникати невизначеність (згідно з дослідженням інституту Хофстеде). То цими діями я сподіваюся хоч трохи та змінити цей тренд :)

—
Про гроші: я не знав, що робити з тими, які були. Куди вже більше? Куди їх витрачати? Хто зна. Нічого конкретного не хотілося. Це, до речі, був одним з моїх запитів коли я прийшов на психотерапію: як захотіти хотіти?

Якщо з рівняння викинути гроші, ви б програмували, захищали людей в судах, чи коучили? Чи щось інше?

Коучинг/психотерапія. По-перше, це дозволяє за одне життя прожити велику кількість різного досвіду, а це неймовірно розширює світогляд. Це начебто читати художні книги чи дивитися фільми днями і ночами, але більш концентровано й інтерактивно. По-друге, це кайф бути настільки корисним людям. Це начебто релізити мажорну версію продукту тричі на день. Нещодавно знайшов статистику, що підтверджує мою гіпотезу: рівень задоволеності в цих професіях дуже високий.

Якщо обрати варіант «інше» — то це були б медіа про mental health як спосіб доносити важливі для мене ідеї до більшої кількості людей. В певному сенсі я вже це роблю коли пишу тут статті. Або ж освітні\технологічні продукти в цій сфері. І це буде.

П.с. мене особисто рівень спілкування на доу в цій гілці дуже засмучує. Здається, людям бракує культури. Цікаво було б побачити чи ті самі люди в такому ж форматі коментують на іноземних ресурсах.

Я серйозно роздумую над тим, щоб перейти на міжнародний ринок. Англійська гарна, там більше поваги і менше знеціннення, та й кількість людей, яких цікавить mental health більша. Поки що зупиняє любов до України.
—

Бачу, що тема грошей дуже гаряча для вас. З великого полотна тексту ви виділили саме цю тему. Цікаво, чого б це?)
Та й тема зміни професії не залишає вас байдужим. Правда?

Дивовижно! Тут можна побачити як розгортається драматичний трикутник Карпмана «Жертва-Рятівник-Переслідувач». Читач відкриває статтю, починає читати, в певний момент розумієте що «бджоли просто так ну гудять»: у автора є корисний мотив (читач — жерства, автор — переслідувач). «От падлюка! Хоче мої гроші привласнити! Я його викрив!». Читач хутко скролить до коментарів і залишає коментар зі звинуваченням, а-ля: «ти — шахрай, я тебе викрив» (тепер читач — переслідувач, автор статті — жертва).

Дякую за розгорнутий зворотній зв’язок. Особливо ціную, що він написаний в такому стилі.

Можливо ви праві, використовувати фразу «досягнути стелі» було недоречно. У фронтенді було ще куди рости: наприклад, в питання перформансу на високонавантажених системах, або ж почати контрибютити в open-source проекти. Там є в чому розбиратися. Але фінансова стеля точно була, +500 були вже несуттєвими :)

Я не затримався в технарях, бо хотів більше впливати на продукт, мене цікавила бізнес-сторона. Думав перейти в продуктову компанію технарем, навіть отримав офер від HELSI (медична інформаційна система, укр. продукт, що відповідало моїм цінностям), але в останній момент відмовився на користь шляху в менеджери.

Так, я змінив багато спеціальностей, але я вірю, що до 30-ти років так і має бути — спробувати себе в різному, щоб було з чого обирати. Я ще не розказував, що попрацював в McDonalds, на рівні стронг джуна можу зробити UX\UI аплікухи, засетапити аналітику для проекту, налаштувати таргетингову рекламу, зробити SEO (тут навіть на мідла потягну), зробити фотосесію. Я це все спробував, але претендую на знання експерта.

Установка «відразу обрати професію раз і на все життя» ніяк не допомагає знайти, що буде по душі, для усвідомленого вибору варто спробувати себе в різному. І теорія тут не допоможе, лише особистий досвід.

Я і спробував. І зрозумів, що мене більше цікавлять стосунки між людьми, психіка та несвідоме. Мені цікаво розбиратися з питаннями, як покращити якість життя, кар’єру, стосунки не за допомогою матеріальних речей. Окремо цікавить тема зв’язку фізичного здоров’я та психіки.

І ще я помітив, що більшість «вузьких місць» в командах\продуктах\бізнесах — на раівні культури, когніцій та емоцій, аж ніяк не в технологіях чи підходах, і краще фіксити те що лежить в корені, ніж працювати лише з симптоматикою.

Власна психотерапія допомогла мені значно покращити якість мого життя, тому я дуже ціную цю професію.

Я прихильник того, щоб людина займається чимось одним і зробила це добре. Спеціалізація. На найближчі 10 років я для себе визначив що хочу бути на стику психології та бізнесу\менеджменту. Я в цьому надовго.

Я не вірю що психотерапія\коучинг потрібна всім, я не вірю що є якийсь «найкращий» метод психотерапії, я вірю в те, що для кожної задачі є свої інструменти.

Я далеко ще не гуру й добре бачу свої сильні та слабкі місця. По коментарях помітив, що IT спеціалісти часто шукають людину з ахк*73ними бумажками і 10 роками досвіду, яких у мене немає. Якби я почекав ще 5 років поки завершу всі свої навчальні програми, отримаю сертифікати європейського зразка + профільну вищу освіту — то мій зовнішній профіль виглядав би більш солідно: я міг би показати круті папірці і аж 8 років досвіду. Але чи це зробило б мене кращим професіоналом? Навряд.

Я вирішив не чекати і пішов у практику, й це дало результати: мій рівень зростає з кожним днем. Є клієнти, є супервізії (це коли я приношу кейси клієнта до більш досвідчених спеціалістів), є інтервізії, є регулярне навчання. Навіть з цих статтей, що зібрали купу хейту, я отримав трьох клієнтів, що зробило мене ще кращим спеціалістом. Мінус такого підходу — складніше знаходити нових клієнтів.

Вузьке місце у мене зараз — це позиціонування і просування. З якістю послуг все ОК.

Дякую ще раз вам за зворотний зв’язок це, та й усім хто тут ставили питання — завдяки вам я краще розумію очікування потенційних клієнтів і як мене сприймають. І це робить мене кращим спеціалістом.

Сенсу казати неправду у мене немає, це ризиковано в довгостроковій перспективі, а я в публічному просторі надовго і буду з’являтися все частіше.

Лінка на github у мене в профілі DOU завжди була і є. Ще є банківські виписки: гарні гроші просто так не платять 🙂
Я сам дивуюся, чому люди так скептично ставляться до стрімкої кар’єри, для мене все логічно: мені подобалося те що я робив, я працював по 10-12 годин на день майже без вихідних, пощастило потрапити в компанію де цінували і були проекти на яких можна було зростати.

І логічно, що за те все була велика розплата: проблеми зі здоров’ям та в інших сферах життя. Вгадайте з трьох разів в яких саме))

Дякую за коментар. Ви дуже влучно помітили що це лише свідчить на масштаб проблеми. Якби тема психології\психотерапії не хвилювала б, то й не реагували б так. Психологія — це поле емоцій, а саме їх часто IT-спеціалісти уникають, навіть вибором професії.І це додає мені натхнення продовжувати займатися тим, чим займаюся. Більше про це писав в одному та другому коментарях нижче.

Не дуже розумію питання.

Не затримався, бо стало тісно, хотілося більшого впливу на продукт і робити щось корисне. Я думав перейти в продуктову компанію технарем, отримав офер від HELSI (продукт відповідав моїм цінностям), але в останній момент відмовився на користь шляху в менеджери та продакти, бо там, все-таки, більше можливостей.

Загалом технічна робота дуже підтримує мою базову динаміку думати\аналізувати\структурувати, замість імпровізувати\відчувати тому мені це легко давалося, і все ще дається.
Я навіть психотерапевтичний метод коли обирав, то звертав увагу на те, щоб обрати метод, який не буде підтримувтаи цю динамку, типу гештальт\екзистенційний аналіз\психодраму, замість структурних та більш логічних психоаналізу та КПТ.

Маю досвід переходу від програміста в тімліда і вище, та досвід ще з пів десятка людей, яким допомагав розібратися в цій темі.

Плюси — це нова пригода, виклик, нова ідентичність. От коли їдеш в подорож чи йдеш в похід в гори, то ще й доплачує за ту, щоб отримати цю пригоду.

Мінуси — більше відповідальності, а це ризик. Як в подорожі — можуть і грабанути у фавелах, загубитися можна, а горах — промокнути й замерзнути.

Загалом я бачу 2 крайнощі у людей:
1) гіпервідповідальність. Людина бере на себе забагато роботи, це не компенсується якісним відпочинком і трапляється вигорання.
2) уникнення відповідальності. Виражається у фразі «навіщо мені цей геморой, я тут скраю посиджу»
Але є ще третій, «здоровий» варіант: коли людина робить вільний вибір. Справді, є розробники для яких працювати з технологіями то цінність і це їх вибір. Вони не хочуть управлінські позиції, але вони й не відмовляють інших від того. Для мене особисто подобається працювати з людьми — я відчуваю, що тут приношу більше користі.

Чому трапляється «зайвий гемор»:
1) перфекціоністичні нахили — коли людина сама від себе вимагає багато. Ззовні може і не бути багато вимог, але внутрішній критик проецює їх на керівника.
2) дисбаланс між правами\ресурсами\владою і обов’язками\відповідальністю. Організації полюбляють навішувати багато відповідальності і давати мало влади, це прям проблема-проблема. Типу «ти відповідальний за результат команди», але звільнити\найняти\підняти ЗП права не маєш. ЩО?

Якщо група знаходиться на стадії розвитку «автономія » (класифікація Уманського), то тоді певні ролі можуть розподілятися в команді. Але таких команд я бачив одиниці, зазвичай рівень зрілості доволі низький, і «нехай воно само» — зазвичай веде до більшого хаосу і ще більшого гемору.

Робота тімліда — така ж сама як і робота програміста чи іншого спеціаліста. Просто вона інша. Якщо грамотно обійтися з ризиками — то це цікава пригода. Деякі люди забувають, що разом з відповідальністю йде ще влада, а це додаткові можливості, і мова тут не про фінанси.

Намагаюся зрозуміти, а що, власне, для вас є проблемою в цьому? Це процес «пологів» в ситуації (2) чи те, що ви прокрастинуєте в ситуації (1) чи щось інше?
Які асоціації у вас зі словом «пологи» і «народити»?

Щоб відповісти на ваш коментар, спешу хочу уточнити — а що з вами відбувається коли ви втикаєте в монітор під час дня? Тобто що саме ви займаєтеся і як до цього ставитеся? Чи називаєте ви це прокрастинацією? Немає ідей як виконати задачу, чи її не хочеться виконувати? Цікаво.

але сфера взаємодії людей — це також не сфера біології. Термін проекція в біології не використовується. Термін «проекція» привнесли з інших наук в психологію і потім вже біологічні долідженяння про дзеральні нейрони підтвердили цю теорію .