Василю, дякую за питання.

Трегірюся, бо трігерить.
З точки зору психології це означає, що мені не все одно. Якби було все одно чи робив би це виключно через гроші — то спокійно рахував би конверсії, а коменаторів ігнорував би, або ж знецінював у відповідь.

Трохи саморозкриття: я несвідомо пішов в програмування, щоб менше відчувати. І це спрацювало. Мене перестало турбувати купа питань, тривога впала до нуля, і життя стало спрогнозованим і зрозумілим. Занадто. Разом з тим втратився і смак життя. Завдячуючи психотерапії я повернув собі свою емоційність, навчився радіти простим, буденним речам, частіше бувати в моменті. Але разом з цим я почав відчувати емоції протилежні спектру, це така екзистенційна розплата.

Те, що психолог\психотерапевт має бути незворушним — міф. Це стара психоаналітична парадигма.

Те що я місцями занадто включався — це правда. Зробив висновки.

Повторюся: хочете щоб статті ставали якіснішими — то давайте якісний зворотний зв`язок, а не відпусейтеся одним абстрактним реченням. Або ж просто проходьте повз, бо я все більше починаю вірити в свою гіпотезу, що ваша основна мета — знецінити мою роботу та мене, як спеціаліста.

Я в IT з 2014, до сіньора доріс якраз за ~3 роки.
Гроші маю, не переживайте за мене так :)
В психології вже майже 3 роки.
Я не лише хочу допомагати людям, я це вже успішно роблю. І ця діяльність для мене далеко не про гроші.
Вигорав серйозно лише 1 раз. Відновився і зараз живу ах*?нно насичене, різноманітне і цікаве життя.

🙂
Головне пересвідчитися, що внизу немає дерев

Психологію важко назвати наукою.

Якщо взяти за основу, що сучасна наука спирається на гіпотетико-дедуктивний метод Карла Попера, то психологія — не наука. Занадто багато суб’єктивного.

Якщо дослухатися до Томаса Куна (книга «Структура наукових революцій») і його ідеї про те, що кожна наука має певну парадигму, що еволюціонує і в певний момент змінюється, то психоолгія — не наука. Немає тут однієї парадигми, а є багато конфліктуючих або ж просто погано поєднуваних підходів.

Але от когнітивна психологія більше схожа на науку. Тут і контрольований експеримент, і зрозуміла ідея.

Але ж чомусь політологи в США вивчають психологію, і навіть такі підходи як юнгіанську психологію та психоаналіз. І потім вдало змінюють політичні вподобання «розумних, критично та незалежно мислячих» виборців.

Але ж чомусь Едвард Бернейс, засновник сучасної пропаганди, на чиїх ідеях зараз працює весь PR та маркетинг, що щосекунд впливає на нас, раціональних, критично мислячих людей, використовував багато ідей з психоаналізу у своїх роботах. Він був племінником Зігмунда Фрейда, до речі.

Я вивчав екзистенційну психологію (роботи А. Ленге В. Фракла. І. Ялома), використовую багато ідей в роботі. І це радше філософія, точно не наука. Але ж чомусь це працює.

100 годин — це 3,5 роки безперервної психотерапії з одним спеціалістом. Цього цілком достатньо, якщо психотерапія якісна.

Ви поширюєте неправду про мене. А брехунів треба ганти в шию з форуму.

Ось як було насправді:

Я навчався на юриста, на бюджетні, закінчив університет на відміно, а вже з четвертого курсу працював у приватні юридичні фірмі: займався цивільними судовими справами та земельними питаннями. Це було досягненням, одиниці студентів мали профільну роботу, тим паче ще під час навчання.

Вирішив піти з юриспруденції, бо вигорів як тільки почав працювати full time. Робота мені не подобалася.
1) ВУЗ і спеціальність не були моїми виборомм: це була ідея сім’ї, що я маю «піти стопами батька» що був прокурором. Він пішов з життя дуже рано, а я «маю продовжити його справу».
2) робота почала протирічити моїм цінностям: корупція і бюрократія в судах цвітуть і пахнуть. Останнью краплею була судова справа, яку ми програли через хабарі з боку відповідача. Через це бізнес клієнта збанкрутів і майже сотня людей втратила роботу.

Пригадуй момент, як я вийшов з Верховного суду Україні після розгляду справи, зиркнув на сіре Київське небо і мовчки промовив: «Та ї?сь воно все конем. Я так більше не хочу».

Я вирішив піти. Пробував влаштуватися в громадський сектор, бо цим 2 роки займався коли був студентом, і це мені дуже подобалося. Але не склалося.

Обрав програмування з 3х причин:
1) мій кузен працював програмістом. До речі, це був єдиний програміст якого я знав. Він був самоучкою, тож я мав праклад того, що це реально вивчитися самому. А ще він багато подорожував, виглядав для мене дуже незалежним та самостійним — і хотів бути на нього схожим. І це основна причина
2) програмування — це один з двох факультативних занять які я відвідував за власним вибором ще в школі. Я знаходив на той кружо час, попри те, що потрібно було ходити ще до пів десятка інших репетиторів.
3) гроші. Кузен сказав, що за роки два я зможу заробляти 1к$. Сума була не космос в порівнянні ніж я заробляв юристом — 4500-5000 грн (350-400$, тоді курс був іншим), але завжди приємно заробляти більше грошейнят :) Певний, що за рік-два і юристом я стільки ж заробляв, якби не черговий стрибок курсу.

Я ввійшов в IT ще до того, як це стало мейнстрімом.

Пригадуй, одного дня, сиджу я сижу за столом в напівтемній кімнаті, вривається кузен.
— Що робиш?
— Вчу Python
— JS в тренді буде, вчи краще його
— Ок

А так я обрав мову програмування :D

Перша фул тайм робота була в Krusche & Company і платили мені там гарні гроші. Дали job offer за яким за пів року ЗП я мав 1000€, через 3 роки ЗП була вища ніж платили по ринку Senior FE dev і ніж показував DOU віджет. Зауважу: я лише один раз ініціював перегляд. Як так? Я працював і вчився по 10-12 годин на день, якісно робив задачі, приносив багато користі бізнесу. Компанія хоч і невелика (до 100 спеціалістів), але проекти цікаві та складні, гарна атмосфера, маленька текучка, керівництво цінує спеціалістів. Мені дуже пощастило туди потрапити і працювати з тими людьми. Щиро рекомендую.

В якийсь момент на фронті стало нудно: я знав майже всі cutting edge технології та підходи, що були на той момент, відмінно володів React/Angular, а вчити Ember/Vue не бачив сенсу. То ж пішов вчити бек — node.js, БД, пробував себе в інших мовах програмування, але побачив що це «ті ж яйця лише в профіль» і призупинив той процес.

Почав цікавитися бізнесом, стартапами, пробував щось робити: неуспішно, але отримав досвід. Після пішов на позицію Product manager, middle+. Там рік попрацював, вигорів. На це наклалися складнощі з сенсами (гарна ЗП, а нічого не хочеться, щастя немає) та стосунками. Звільнився, благо що була гарна фінансова подушка безпеки. Пощастило потрапити в психотерапію, зацікавився, почав вчитися, в першу чрегу щоб краще в собі розібратися. Почав консультувати. Сподобалося. Зауважу, що тут мені в черговий раз пощастило з крутими вчителями, напрямком та колегами. Але це вже окрема історія, якщо цікаво — запитуйте, розкажу.

Я гарно розбираюся в тому, що я роблю. В чому не розбираюся — я про це відверто кажу. Я ще той перфекціоніст. Та працелюб :)
Певний час у мене були великі сумнівати в тому, чи я гарний спеціаліст, але як познайомився з тим трешом, що відбувається на ринку психологів\психтерапевтів\коучів, то зрозумів, що я ах94ний спеціаліст. При тому постійно вчуся, щоб не потрапити в обійми до Дааннінга-Крюґера

Зверніть увагу, в статті більше 10 лайків та декілька вдячних коментарів. То ж стаття поверхнева саме для вас. Я дійсно хочу писати якісний контент, що буде корисний спільноті DOU. Ви в цьому зацікавлені? Якщо так, то дайте якісний зворотній зв’язок: що в статті сподобалося? Що конкретно не сподобалося? Не вистачило мого власного досвіду, я вірно зрозумів? Які статті вважаєте взірцями по цій чи суміжних темах? Які питання в цій темі тебе хвилюють?

Поважаю ваше право мені не довіряти.

Радий, що ви підмітили)
До речі ідея, як завжди, народилася спонтанно

Дякую за питання

Перша ступінь це не просто терапевтична група, там і теорія я, і демонстрація практичних робіт. Щонайменш у нас так було, до того ж я завершив декілька моделей з другої.

Пішов з 2-х почин: 1) якість навчання мене перестала вдовольнити; 2) інтоксикація знаннями: я дуже багато вчився, в мене більше не лізло, і я вирішив зробити перерву як мінімум на рік. Більше практикувати та брати більше супервізій.

Я використовую в роботі деякі підходи з гештальту: фігура-фон, цикл контакту, полярності, експеремент тощо. Це гарний метод в гарних руках. Вірогідно, що продовжу навчатися в ньому, але вже в іншому інституті/іншого тренера.

Ви, напевно, неуважно читали статтю, або ж забули ім’я доки скролили до коментарів.

Мене звати Коля. Я побудував гарну кар’єру в IT, працював програмістом, тімлідом, продуктовим менеджером, займався і власним бізнесом, до сих пір ще заробляю гарні гроші в цій сфері.

Про свою освіту і чому я маю право консультувати я щойно написав в коментарі нижче.

Здивований що бачу вказівку, що мені робити від посереднього безликого аноніма без історії за спиною.

Можливо ви не бачили лінку на мій сайт, що є в профілі на DOU, там написано про мою освіту. Продублюю тут для зручності:

— Програма підготовки гештальт-терапевтів, I ступінь (1 рік), в МІГТІМ
— Школа Організаційного Коучингу (пів року)
— 2 спеціалізації в коучингу: екзистенційний та коучинг здоров’я
— Базовий курс з позитивної психотерапії (1 рік)
— Зараз навчаюся на магістра психології
— Зо два десятка тренінгів та семінарів по підвищенню кваліфікації

Тобто загалом це біьше ніж 1500 навчальних годин.

Про досвід: маю 400+ годин практики в ролі консультанта, 100+ годин власнї індив. терапії, 300+ групової.

Зізнаюся, 400+ години практики це не так вже й багато, це лише початок мого кар’єрного шляху.
Мої переваги, що компенсують цей недолік:
* я добре розуміюся на організаційних процесах у компаніях, особливо в IT, тому консультації з приводу робочих питань зі мною ефективні.
* я добре розумію межі своєї компетенції, не беруся за питання в яких погано знаюся
* я міксую навчання в різних підходах і не молюся на якийсь один метод (психоаналіз, ктп, гештальт), це дозволяє бути значно більш гнучким в роботі, дає ширшку картинку

Так, психотерапевт має витримувати складні та інтенсивні емоції клієнта, контейнувати їх. В даному випадку деякі користувачі форуму, зокрема Олексій Пєніє, приходять до мене з емоцією під назвою «ненависть», а у мене немає контракту з ним на психотерапію, бо я тут в ролі автора статті. І я не збираюся витримувати його емоцію ненависті. Я гніваюся у відповідь. І це нормальна реакція здорової психіки. А якщо я буду це стримувати себе — то це шкідливо для здоров’я, буде психосоматика.

З мого досвіду роботи з клієнтами, я часто скикаються зі стримуванням агресії. І доводиться заново вчитися, як це бути агресивним, відстоювати свою думку, підвищенян ЗП, кордони, як відповідати на сарказми і булінг. Взагалі в культурі не прийнятно гніватися, я писав про це у статті про роздратування. Зате прийнятно обмінюватися сарказмами.

Якщо клієнт на сесії розкаже, як над ним зле пожартував колега, то якщо я дуже незворушний та — то я незворушно пропущу цю історю повз вуха. А я, як живий психотерапевт, такого не пропущу якщо відчую подавлену агресію, допоможу її проявити і відстояти свою самоцінність. Так 1 раз, 2, 10 і життя змінюється на краще.

Я зворушний психотерапевт.

Ви продовжуєте уникати відповідальності і захищатися сарказмами.
Мені прикро, що діалог між нами ніяк не станеться.

Ваш коментар має мало спільного з реальністю.

Таке враження, що у вашому мозку існує міцна когніція «Мене хтось хоче на*46ати», ви в ній жодного разу не сумніваєтеся та ще й транслюєте іншим. Я писав про таке когнітивне викривлення в коментарі нижче. До того ж ваш мозок має тенденцію шукати та інтерпретувати інформацію, що підтверджує це ваше переконання

От був нещодавно DOU voice chat на тему вигорання, і на 01:37 хв обговорювали питання «Що відповідати людям, які не вірять у вигорання і знецінюють його?», ви ж у своєму чаті цей самий таймкод назвали «Выгорания не существует, это миф чтобы доить деньги с ленивых миллениалов», а в своєму коментарі написали: «Ми нещодавно у войс чаті доу обговорили цю проблему та дійшли до висновку що вигоряння не існує, а ті хто „вигоряють“ — то інфантильні створіння яким просто треба взяти відповідальність за своє життя», що є не відповідає дійсності. До такого висновку ніхто там не доходив, навпаки, було багато тез, що спростовували цю думку.

Про цю брехню я вам написав в коментарях 2 рази: перший та другий, і ви цього не спростували, хоча швидше за все їх бачили, бо продовжували коментувати в тій гілці.

Тобто ваш мозок обманює вас, та ще й інших людей.

Я ж зацікавлений в тому, щоб говорити правду. Так, комусь психотерапія нафіг не потрібна, так, є погані психотерапевта, так, є коучі шарлатани. Комусь підійде мистцество\філософія тощо, щоб впоратися з глухим кутом, комусь книга з популярної психології, а комусь психотерапія. Люди різні, кожному своє. Але це все краще, ніж користуватися алкоголем, наркотиками, відеоігорами, працеголізмом чи будь-якими іншими видами психологічних залежностей.

Доречний коментар, дякую!
Чудова схема, що дозволяє постійно розвиватися

Будь-ласка!
Дякую, що написали відгук :)

Дякую за підтримку!
Цінно, що читаєте та залишаєте відгуки 🙌

Дякую за коментар
Радий читати, що ви підтримуєте психотерапію.
Я також випробував на собі багато різних тренерів\тренінгів.
На щастя, потрапив до гарних вчителів в сфері психотерапії і тепер переконаний, що якісна психотерапія — це неймовірно крутий спосіб саморозвитку. Але якісна.

А вам дякую за підтримуючий зворотній зв’язок!
Радий бачити людий в коментарях, що цінують ментальне здоров’я

Цікаво. Розкажіть про це більше, будь-ласка