Під «раніше» я мав на увазі «до винаходу психотерапевтів».
Я веду діалог з вами: ви поставили питання — я відповів.
Ви ж не відповіли на моє питання: а як ви зараз справляеться з глухими кутами? Поділіться власним досвідом, будь-ласка.
Я здивований. А що ви пропонуєте робити? І для чого тоді, на вашу думку, існує функція коментування до статті?
Радий, що моя стаття вам сподобалася.
Думаю, що з часом саркастичних коментарів буде менше: читачі звикнуть до мене і їм буде менш вигідно залишати коментарі як тільки-но стане зрозуміло, що в психологічні ігри зі мною грати не вдасться.
Про просування особистого бренду — я думав це і так зрозуміло, навіщо в кожній статті про це писати? Питання риторичне.
А як ви думаєте, що може допомогти покращити якість дискусій на форумі?
Я вдало вмію будувати інтерпретації.
А що ж ви насправді мали на увазі? З якою ціллю написали коментар?
Я до вас з повагою і цікавістю, поставив пряме питання, а ви відповіли зверхньо у стилі: «Ти що, тупий? Не бачиш очевидного?», та ігноруєте інші запитання. І якого ставлення ви очікуєте у відповідь?
Я не буду надалі з вами спілкуватися в такому тоні. Це місце для конструктивних дискусій,
а не для обміну замаскованими приниженнями та психологічних ігор, знайдіть інше місце для реалізації цих потреб, але не тут і не зі мною.
Читаю тут коментарі, і ваш в тому числі, і у мене складається враження, що я засланий козачок, якого відправили учинити диверсію в рядах IT-шників. То тут то там з’являються Ерасти Фандоріни (це образ шляхетного, віддананого, розумного, непідкупного інтелегентна, що працює слідчим), які хочуть мене вивести на «чисту воду».
Яку відповідь ви хочете почути? Щоб я зізнаюся, що засланий козачок? Бо ви так питаєте, начебто очікуєте якусь конкретну відповідь і знаєте мою мету краще від мене.
Я, звісно ж, зацікавлений в просуванні особистого бренду: до мене приходять клієнти коли читають статті.
Мені хочеться, щоб люди отримували більше задоволення від життя, справлялися з глухими кутами не за допомогою гадалок, алкоголю, наркотиків, працеголізму чи інших залежностій, а за допомогою психологічної самодопомоги, психотерапії чи коучингу. На заході вони популярні, а у нас поки «сам(а) впораюся».
А ще роблю те що я роблю бо це мені цінно і подобається. Це і є мета, як би дивно не звучало.
Викрили мене?
Я вірю, що психотерапія — це найкращий спосіб впоратися з життєвими глухими кутами який наразі доступний західній людині. Раніше було менше неврозів, бо люди були більше зайняті виживанням і мали менше свободи пересування та вибору. Візьмемо за приклад аграрне суспільство: набагато коротша тривалість життя, найдальша подорож — до сусіднього села, «краща» розвага — займатися сексом та лежати на печі. В традиційній культурі життя було набагато більш визначеним: родився з лопатою в руках, з нею і помреш.
Цивілізація еволюціонує, а разом з нею і хвороби.
А який період під «раніше» ви розумієте? І як, на вашу думку, люди тоді справлялися? А як ви зараз справляеться?
Я зацікавлений в просуванні особистого бренду, для цього пишу статті тут, на DOU.
А ще я дуже зацікавлений в тому, щоб люди справлялися з глухими кутами не за допомогою алкоголю, наркотиків, відеоігор, працеголізму чи інших видів залежностей, а за допомогою більш здорових способів: психологічна самодопомога, психотерапія, кар`єрний коучинг.
Загалом про мету я думаю мало, коли живу, бо це радше процес від якого я отримую задоволення. Мені подобається писати тексти, консультувати, писати код і ще купу інших речей. Однєї єдиної мети немає.
Про що говорить коментар Francesco Totti? Маю три гіпотези з трьох різних перспектив
1. Культурно-історичний аспект
Коментар демонструє культурне явище притаманне людям з країн СНД, особливо Українцям, під назвою «Мене хтось хоче на*46ати». Ну так історично склалося, що Українців багато разів кидали, за останні 100 років можу пригадати: колективізація та розкулькулювання, голодомор, світле соціалістичне майбутнє , яке ось ось і не сталося, обвал гривні 1998, 2008, 2014 років. І до того інших прикладів вистачло, і в результаті зачаїлася думка в менталітети, що ось ось і на*6уть. І не важливо хто і що: колективна психіка знайде потрібний об’єкт: чи це вакцинація, чи то злі психотерапевти.
2. Психоаналітичний аспект
Вільфред Біон, видатний психоаналітик писав про 3 базові припущення, що існують в колективному несвідомому, одне з яких— припущення про боротьбу (basic assumption of fight-flight) — це переконання, що є десь ворог, «поганий об`єкт», який потрібно атакувати чи уникати. Ворогом може бути вакцина чи злі психтерапевти, що заробляють мільйони на довірливих програмістах.
3 . Когнітивно-поведінковий аспект
«Confirmation bias» — тобто людина презюмує, спираючись виключно на свої фантазії, а не реальність, що «тут на*6ють».
Мета існування всіх когнітивних викривлень — уникати фрустрації та неприємних емоцій, що можуть виникнути у разі контакт з реальністю.
Мені. Напиши в приватні повідомлення, домовимося про очну зустріч.
Чого саме я не досяг? Які методи я сам не використовую?
Ти не відповідаєш не моє питання, посилаєш на?`й і очікуєш поваги у відповідь? Провалюй на три букві з коментарів, тут місце для конструктивних дискусій, а не для провокацій та принижень.
UPD. Це відповдіь на коментар Олексія Пєніє до того як він його відредагував. З оригіналом (скриншот) можна ознайомитися тут.
З якою метою ви написали коментар?
Складається враження щоб принизити/потролити Носсрата Пезешкіана та мене. Поправите, якщо я не правий.
Цікаво, що для вас означає «успішний мачо»?
Про те, чому спорт не кращий спосіб я написав у статті. Що сами вам незрозуміло чи з чим не погоджуєтеся?
Де саме написано,що спорт шкодить? Такого в тексті знайти не можу.
Цікаво, а які прикладні питання в темі стресу вас цікавлять?
Ваше послання кому адресоване?
Чи я правильно вас зрозумів: статті не вистачає обґрунтування та прикладів? Якщо так, то яким саме тезам?
На які питання в темі стресу ви хотіли б отримати відповіді?
Włodzimierz, я бачу протиріччя у вашому коментарі.
Ви пишите, що інфантилізм характеризується нездатністю брати відповідність і від цього люди вигорають.
Так от:
1. Ви написали в коментарі неправду, тобто відкрито збрехали, я про це написав вище і ви ніяк не відреагували: ні визнали ні спростували, хоча тут в коментарях продовжуєте відписувати, отож швидше за все ви його бачили і це правда. Чи це не уникнення відповідальності за свої слова?
2. Ви пишите «ми» замість «я», таким чином перекладаєте відповідальність на на групу абстрактних людей.
Логічно допустити, що ви вигоріли і вас можна назвати інфантильною людиною, чи не так?
За другим посиланням написано, що вигорання — це синдром.
Cлово «медичний» не написано, але мається на увазі, бо синдром це медичний термін.
Що саме вас в цій темі хвилює?
Можливо ви експерт в темі психічного здоровя’я, але проглянувши на ваш профіль цього не помітив. Я помилився?
Ви точно для мене експерт у своєму житті, то ж, будь-ласка, діліться своїм робочим/життєвий досвідом, він для мене цікавий у цій темі.
Ви написали, що вигорання це абстракція — я спростував. Ви не згідні? Так напишіть про це.
Ви уникаєте питаннь. Напишіть конкретно що не так у статті.
Я до вас з повагою і чекаю того ж у відповідь, а не сарказми.
А яким коментарям тут місце, на вашу думку? Яким чином ваш перший комунар стосуються предмету статті?
А хто для вас є фахівцями у таких питаннях?
З чого ви взяли, що я не фахівець?
Про вашу екскотність я міг помилитися. То що говорить про те, що ви експерт в темі психологічного здоров’я?
Бо це моя робота. Я пишу на професійні теми, про мене дізнаються люди і приходять на консультації: психотерапія, коучинг, менторинг
О, то ми точно знайдемо спільну мову, бо я також зацікавлений в тому, щоб люди навколо мене розвивалися.
Правда, частину статті про подолання життєвих глухих назвати вичерпною складно, але я готовий її доповнювати якщо на це є запит. Напишіть, будь-ласка, які конкретні питання в цій темі вас цікавлять, і я, можливо, напишу окерму статтю про життєві кризи. Але має занепокоєння: чи є попит у IT спеціалістів на такий контент тут, на DOU і чи дозволить редакція розміщувати статті на такі теми. Що думаєте?
Є багато досліджень, які доводять ефективність психотерапії в покращенні благополуччя та здоров’я зокрема.